Єдиний державний реєстр судових рішень
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2025 року Справа № 280/1532/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012),
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 31.01.2025 № 083950024453 про відмову у призначенні пенсії позивачу;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 01.01.1995 по 04.05.2001 і призначити йому пенсію за віком з 31.10.2024.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Вельможко А.С., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 26.02.2025 серія АР №1225152.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1995 по 04.05.2001, оскільки такий період не підтверджений даними в індивідуальних відомостях на застраховану особу, крім того, запис про звільнення завірений печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду. Позивач з таким рішенням не згоден, зазначає що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за належне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 06.03.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області); витребувано від ГУ ПФУ в Запорізькій області докази по справі.
19.03.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 24.01.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто ГУ ПФУ у Вінницькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 31.01.2025 № 083950024453. За результатами розгляду заяви позивача, доданих до неї документів та наявних відомостей, органом Пенсійного фонду встановлено, що до страхового стажу не підлягає зарахуванню період роботи, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_2 від 21.08.1981, а саме: з 01.01.1995 по 04.05.2001, оскільки робота у ПО «ОЛНИ» не підтверджена даними в індивідуальних відомостях про застраховану особу з 01.07.2000. Окрім того, запис при звільненні завірений печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду. Вказує, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року по січень 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами. Втім, жодних уточнюючих чи додаткових документів для підтвердження зазначеного періоду позивачем не надано. Крім того, встановлений факт неприведення печатки у відповідність до законодавчих положень додатково вказує на наявність неточностей або помилок у заповненні трудової книжки, що може ставити під сумнів достовірність зазначених у ній відомостей. Зазначає, що страховий стаж позивача за обрахунками органу Пенсійного фонду склав 27 років 8 місяців 17 днів з необхідних 31 років. Отже, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач діяв у відповідності до норм чинного законодавства, не порушуючи при цьому, законних прав та інтересів позивача, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Просить відмовити у задоволенні позову.
19.03.2025 третя особа надала витребувані докази та пояснення, в яких заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що в трудовій книжці позивача запис № 20 про звільнення засвідчено підписом керівника підприємства та печаткою підприємства, однак печатка не відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 «Про введення єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України» (далі Положення №118). Крім того, відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) щодо ОСОБА_1 не міститься інформація про трудову діяльність за період з 01.07.2000 по 04.05.2001. Оскільки, система персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України не містить даних про трудову діяльність з 01.07.2000, тому спірний період з 01.01.1995 по 04.05.2001 не може бути зарахований до страхового стажу позивача. У такому разі позивачу необхідно підтвердити запис у трудовій книжці про спірний період додатковими документами, визначеними Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), про що відповідачем було зазначено у оскаржуваному рішенні. Однак, позивачем не надано до пенсійного органу додаткові документи про підтвердження спірного періоду. Враховуючи викладене, відповідач, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, діяв правомірно відповідно до діючого законодавства, оскільки права на пенсію за віком згідно із Законом №1058-ІV у позивача немає у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просить відмовити у задоволенні позову.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.01.2025 звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Заява позивача від 24.01.2025 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Рішенням від 31.01.2025 № 083950024453, прийнятим ГУ ПФУ у Вінницькій області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 31 рік. Страховий стаж заявника становить: 27 років 8 місяців 17 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи до даних трудової книжки серії НОМЕР_2 від 21.08.1981: з 01.01.1995 по 04.05.2001, оскільки робота не підтверджена даними в індивідуальних відомостях на застраховану особу з 01.07.2000, крім того запис при звільнення завірено печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду. Враховуючи вищевикладене, вирішено відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік на дату звернення.
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У даній справі спірним є питання щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.1995 по 04.05.2001, щодо якого відсутнє підтвердження даними в індивідуальних відомостях на застраховану особу з 01.07.2000, запис при звільненні у трудовій книжці завірено печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду, а також достатності у позивача страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 21.08.1981 (№№19-20), 01.01.1995 позивач прийнятий на роботу у Повне товариство «ОЛНИ» на посаду заступника директора по кадрам (наказ №6-к від 01.01.1995); 04.05.2001 звільнений за власним бажанням (наказ №11-к від 04.05.2001).
Як визначено у ст. 1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з ст. 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм можна дійти висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Схожі ситуації виникали у судовій практиці. Зокрема, у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
« ..внаслідок невиконання ТОВ «Агрофірма «Удицький цукровий завод» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.»
Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 11.10.2023 у справі №340/1454/21, у яких спірні правовідносини стосувалися, у тому числі, незарахованих періодів страхового стажу до 1 січня 2004.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач долучив до матеріалів справи індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідку ОК-5), у якій відображені відомості про сплату страхованих внесків, починаючи з 01.01.2001, проте, відсутні будь-які достовірні відомості щодо несплати страхових внесків за позивача роботодавцем у частині спірного періоду з 01.01.1995 до цієї дати.
Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність у органу Пенсійного фонду відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що доводи щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки, щодо яких в відсутні відомості про сплату страхових внесків, є необґрунтованими.
Крім того, як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача з 01.01.1995 по 04.05.2001, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 21.08.1981 року, не враховано до страхового стажу позивача також з посиланням на те, що запис при звільнення завірено печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду.
Водночас, жодна норма чинного законодавства, чинна на момент внесення відповідних відомостей до трудової книжки позивача, у тому числі Інструкція №58, не містить обов`язкових вимог щодо зазначення коду підприємства у його печатці.
Лише, з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини сьомої статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Отже, суд доходить висновку, що створений з 1993 року Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України, а в подальшому Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України мали на меті забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб`єктів, забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб`єктів господарської діяльності, накопичення статистичної інформації. На момент роботи позивача у Повному товаристві «ОЛНИ» законодавцем не ставились вимоги щодо обов`язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства.
У зв`язку з чим, суд не приймає до уваги посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 січня 2025 року у справі №300/8132/23 так як обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Крім того, слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи позивача в оскаржуваний період у трудовій книжці, містять номер та дату наказу на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом особи, яка здійснила такий запис та скріплені печаткою відповідного підприємства.
Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 45 Закону №1058-ІV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Частина 3 статті 44 вказаного Закону наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Разом із тим, відповідач не надав доказів вчинення відповідної перевірки відомостей трудової книжки позивача у разі наявності сумнівів в їх достовірності.
Натомість, суд зазначає, що уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.1995 по 04.05.2001 суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення від 31.01.2025 № 083950024453 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивач досяг віку 60 років, з урахуванням безпідставно незарахованого відповідачем періоду роботи з 01.01.1995 по 04.05.2001, мав необхідний страховий стаж не менше 31 років, передбачений ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV (27 років 8 місяців 17 днів визнано органом Пенсійного фонду + період з 01.01.1995 по 04.05.2001, який становить 6 років 4 місяці 4 дні).
Відповідно до статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії у трьохмісячний строк з дня набуття пенсійного віку, пенсія йому мала бути призначена з дня, наступного від дня досягнення пенсійного віку, тобто з 31.10.2024.
Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача спірний період роботи та призначити позивачу пенсію за віком на підставі заяви, поданої 24.01.2025.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення від 31.01.2025 №083950024453, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи 01.01.1995 по 04.05.2001 у Повному товаристві «ОЛНИ» згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 21.08.1981 року.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 31.10.2024 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403;
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 05.05.2025.
Суддя М.О. Семененко
Судове рішення № 127126808, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 05.05.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 280/1532/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: