Рішення № 127125056, 06.05.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 р. Справа № 120/1371/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

03.02.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Рябова Д.С., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі відповідач-2) про:

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 03.10.2024 за № 905090198681 про відмову у перерахунку пенсії позивачки;

- зобов`язання відповідача-1 здійснити з 26.09.2024 переведення позивачки із пенсії за віком на пенсію за віком державного службовця відповідно до пункту 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу", статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу", зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 03.04.1995 по 31.08.2022, з визначенням розміру пенсії згідно з наданою довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 24.09.2024 № 495/м/02-32-10-00-17/2, довідки про заробітної плати для обчислення пенсії від 28.06.2023 № 370/10-02-27 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років від 24.09.2024 № 495/м/02-32-10-00-17/1), та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 26.09.2024 позивачка звернулася до відповідача-1 з заявою щодо перерахунку пенсії у зв`язку з переходом з пенсії за віком, призначеної за Законом України від 09.07.2003 № 1058IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком за Законом України № 889VIII від 10.12.2015 "Про державну службу". Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви позивачки здійснено відповідачем-2, яким і прийнято рішення за № 905090198681 від 03.10.2024 про відмову у перерахунку пенсії.

Позивачка вважає вказане рішення протиправними, а тому через свого представника за захистом своїх прав звертається до суду.

05.02.2025 до суду надійшла заява представника позивача про долучення до позовної заяви квитанції про сплату судового збору за № 08РС-Т3МА-2ЕС1-2ЕМЕ від 04.02.2025.

Ухвалою суду від 07.02.2025 позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.02.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що позивачка не має необхідного двадцятирічного стажу на посадах, віднесених до категорій державної служби, що є обов`язковою умовою для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у редакції Закону № 3723-XІІ з урахуванням пунктів 10 та 12 розділу XI Закону № 889-VIII. Наголошується, що періоди роботи позивачки в органах державної податкової служби, в якій їй присвоювались персональні чи спеціальні звання, не підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Крім того, відповідно до законодавства стаж, набутий після 01.05.2016, не враховується при обчисленні стажу, необхідного для пенсії державного службовця, а лише як страховий стаж для цілей пенсії за загальними правилами.

Відтак відповідач вважає відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону "Про державну службу" правомірною.

19.02.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив, в якому відповідач-1 просить відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято правомірне та обґрунтоване рішення про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.

02.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

Вирішуючи питання про можливість їхьприйняття до розгляду, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Отже, подання стороною додаткових письмових пояснень нормами процесуального права не передбачено.

Винятком є положення ч. 5 ст. 159 КАС України, відповідно до яких суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Тобто додаткові пояснення в адміністративному процесі можуть надаватися стороною лише за ініціативою суду та лише щодо окремого питання.

Водночас вказаних обов`язкових умов представник позивача не дотримався та подав суду додаткові письмові пояснення з власної ініціативи. В іншому разі це порушуватиме принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, в силу приписів ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті справи є позов та відзив.

Наведене свідчить про неможливість прийняття до розгляду додаткових письмових пояснень представника позивача та їх врахування судом під час ухвалення рішення у справі.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив такі обставини.

26.09.2024 позивачка звернулася до відповідача-1 із заявою щодо перерахунку пенсії у зв`язку з переходом з пенсії за віком, призначеної за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058IV, на пенсію за віком за Законом України "Про державну службу" № 889VIII від 10.12.2015.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто відповідачем-2 з прийняттям рішення від 03.10.2024 за № 905090198681 про відмову у перерахунку пенсії, оскільки позивачка не має необхідного двадцятирічного стажу на посадах, віднесених до категорій державної служби, що є обов`язковою умовою для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у редакції № 3723-XІІ з урахуванням пунктів 10 та 12 розділу XI Закону № 889-VIII.

Зазначене рішення є предметом оскарження за цим позовом. Похідною вимогою є вимога про зобов`язання відповідача 1 зарахувати до стажу державної служби періоди роботи позивачки в органах Державної податкової служби України та перевести її на пенсію за віком державного службовця з визначенням розміру пенсії згідно з наданих довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі № 1058-IV, яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з п. 1 та п. 4 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон № 3723-XII (чинний до 01.05.2016).

Відповідно до ст. 1 цього Закону державна служба в Україні ? це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року ? страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, ? у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної досади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року ? страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

10.12.2015 було прийнято новий Закон України "Про державну службу" № 889-VIII, який набрав чинності 01.05.2016 (далі ? Закон № 889-VIII). Відтак положення Закону України "Про державну службу" № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII).

Статтею 1 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба ? це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець ? це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі ? державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною першою статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

За змістом ч. 1 ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, для набуття права на пенсію відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ заявник повинен відповідати одній з вказаних вимог:

- на момент набрання чинності Законом № 889-VIII наявність стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України не менш як 10 років та перебування на посаді, яка належить до державної служби;

- на момент набрання чинності Законом № 889-VIII наявність стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України не менш як 20 років незалежно від перебування на посаді, яка належить до державної служби.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі № 466/6057/17, від 16.12.2021 у справі № 538/804/17, від 22.06.2021 у справі № 308/67/17, від 29.09.2022 у справі № 234/6967/17, від 29.11.2022 у справі № 431/991/17 та від 12.09.2023 у справі № 560/8328/22 та інших.

Порядок призначення пенсії колишнім державним службовцям передбачено Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб (далі ? Порядок № 622).

Відповідно до п. 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, ? заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому:

- посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

- розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 01.05.2016. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

- у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 01.05.2016, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 01.05.2016 на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 01.05.2016 на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць;

- матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому-п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, здійснюється з урахуванням положень пунктів 4-1 і 4-2 цього Порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв`язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Суд зазначає, що наявність правових підстав для переведення позивачки на пенсію відповідно до Закону № 3723-ХІІ пов`язана виключно з дотриманням вимог, визначених пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII. Крім того, ні Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VІІІ, ні стаття 37 Закону № 3723- XII не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII особам, яким до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону № 3723-XII.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 22.05.2023 у справі № 580/3805/22.

Відмовляючи позивачці у переведенні на пенсію державного службовця відповідач виходив із того, що статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ визначені категорії посад державних службовців. Посади працівників податкової служби цією статтею не передбачені.

Оцінючи такі твердження, суд враховує, що згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"(далі ? Закон № 509-XII) (чинного до 19.11.2012) правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, ? Законом України "Про державну службу".

Частиною сьомою статті 15 Закону № 509-XII встановлено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону № 509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частина четверта статті 15 Закону № 509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону № 3723-XI Iщодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону № 509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

З системного аналізу наведених норм висновується, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики) і одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону№ 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби було визначено Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі ? Порядок № 283).

Пунктом 1 Порядку № 283 регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Відповідно до п. 2 Порядку № 283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів

Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Згідно з п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Посадовим особам контролюючих органів у період роботи в цих органах пенсії, призначені відповідно до законодавства, не виплачуються.

Відповідно до п.п. 343.1-343.3 ст. 343 Податкового кодексу України посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової служби; державний радник податкової служби I рангу; державний радник податкової служби II рангу; державний радник податкової служби III рангу; радник податкової служби I рангу; радник податкової служби II рангу; радник податкової служби III рангу; інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу; інспектор податкової служби III рангу; інспектор податкової служби IV рангу; молодший інспектор податкової служби.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні звання посадовим особам присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Судом встановлено, що 01.03.2000 позивачці було присвоєно звання інспектора податкової служби ІІ рангу, а 14.06.2005 ? звання інспектора податкової служби І рангу.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, що був чинним до 16.10.2020 (далі ? Порядок № 839).

Згідно з п. 9 Порядку № 839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами пункту 4 Порядку № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі ? Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку ? податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби у податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Наведені висновки суду узгоджуються із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі № 21-340а13 та у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі № 539/1855/17.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для зарахування стажу роботи позивачки в органах податкової служби до стажу державної служби, але виключно за період з 03.04.1995 по 01.05.2016, тобто дату набрання чинності Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, , враховуючи, що позивачка просить здійснити переведення із пенсії за віком на пенсію за віком державного службовця відповідно до пункту 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" та статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".

Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.10.2024 за № 905090198681 визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Визначаючись із датою, з якої позивачка має бути переведена з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", суд зауважує, що згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

З огляду на те, що заява про переведення на інший вид пенсії подана ОСОБА_1 до пенсійного органу ще 26.09.2024, суд погоджується з доводами позивачки в тій частині, що саме з цієї дати його слід перевести на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Щодо вимоги про перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати, відображеної у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 24.09.2024 № 495/м/02-32-10-00-17/2, від 28.06.2023 № 370/10-02-27 та від 24.09.2024 № 495/м/02-32-10-00-17/1), то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, ? у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року ? страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частина перша статті 37-1 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" статтю 37-1 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, ? на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам ? на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики.

10 грудня 2015 року прийнято Закон № 889-VIII, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням.

У зв`язку з набуттям з 1 травня 2016 року чинності Законом № 889-VIII положення Закону України "Про державну службу" № 3723-XII втратили чинність, в тому числі й норми, якими врегульовано особливості пенсійного забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII).

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на наведені вище нормативні положення можливо дійти висновку, що з 01 грудня 2015 року (початку застосування постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв`язку з набранням у подальшому чинності Законом № 889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням державних службовців) пенсії, призначені за статтею 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Ані Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким зокрема статтю 37-1 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ані стаття 90 Закону № 889-VIII не визнані неконституційними, а тому такі підлягають застосуванню.

Крім того, у своєму рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність), Конституційний Суд України зауважив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Оскільки законодавством, чинним на час звернення позивачки за перерахунком пенсії, не було передбачено можливість перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, то у пенсійного органу відсутні правові підстави для здійснення такого перерахунку.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 234/6967/17.

Відтак, з огляду на встановленіу ході судового розгляду обставини, суд доходить висновку, що підстави для перерахунку пенсії позивачки у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців відсутні, позаяк законодавство не регламентує ані права особи на перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною розміру заробітної плати, ані порядок і умови здійснення такого перерахунку.

Як наслідок відсутні підстави і для перерахунку пенсії позивачки з урахуванням індексації (зміни, збільшення) заробітної плати державного службовця.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме скасувати оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.10.2024 за № 905090198681 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (за місцем проживання позивачки та отриманням пенсії) перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу", п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" починаючи з 26.09.2024, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 03.04.1995 по 31.08.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 484,48 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо відшкодування на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн, то суд виходить з наступного.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами сьомою, дев`ятою статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також за змістом ч. 9 ст. 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення у вказаній справі зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги від 02.01.2025, яким визначено фіксовану суму гонорару 20000 грн, опис виконаних робіт та ордер серії АВ № 1181394.

Водночас, як вже зазначалося, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В цьому аспекті суд зауважує, що справа за визначенням є малозначною (враховуючи категогорію) та розглядалася без проведення судового засідання. Крім того, правовідносини, які є предметом розгляду в межах справи, не свідчить про те, що підготовка сторони позивача до ініціювання спору в суді вимагала значного обсягу юридичної та іншої роботи.

Ураховуючи викладене, беручи до уваги факт подання відповідачами клопотань про зменшення витрат позивачки на правничу допомогу та часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що витрати позивачки на допомогу адвоката підлягають зменшенню до 6000,00 грн і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.10.2024 за № 905090198681.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу", пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" починаючи з 26.09.2024, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 03.04.1995 по 01.05.2016.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 242,24 грн та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 3242,24 (три тисячі двісті сорок дві гривні) 24 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 242,24 грн та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 3242,24 (три тисячі двісті сорок дві гривні) 24 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивачки: адвокат Рябов Дмитро Сергійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Соборна, буд. 75, оф. 8, м. Вінниця, 21050);

3) відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005);

4) відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, місцезнаходження: Майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, 46001).

Повне судове рішення складено 06.05.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович