Рішення № 127109413, 05.05.2025, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 757/54263/24-ц

пр. № 2/759/2698/25

05 травня 2025 року суддя Святошинського районного суду м.Києва Бабич Н.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

27.01.2025 р. до суду надійшов вказаний позов на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 23.12.2024 р., в якому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 28.10.- 4о від 28.10.2019 р. у загальному розмірі 187 501,54 грн.; за договором позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р. у загальному розмірі 97 030,77 грн. ; за договором позики № 23.06/4-Х100 від 23.06.2020 р. у загальному розмірі 97 283,18 грн. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за вказаними договорами позики.

Ухвалою судду від 29.01.2025 року справу прийнято до провадження тавідкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (а.с.100).

Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.101).

Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, однак конверт повернувся не врученим, за даними Укрпошти "за закінченням терміну зберігання"(а.с.102,103, 103, 106).

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення та часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно положень п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 28.10.2019 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було укладено договір позики № 28.10- 4о, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 251 741,00 грн., сума передана в доларах США по курсу НБУ. Проценти за користування кредитом не стягуються, строк повернення коштів до 30.10.2026 р. Позикодавеець не вправі вимагати дострокового повернення кредиту (п. 1.5) Повернення отриманої суми позики здійснюється позичальником рівними частинами по 3,57 % від суми позики щоквартально, починаючи з календарного кварталу, що слідує за датою отримання коштів в повному обсязі ( п. 22. договору, тобто, що квартально по 8997,15 грн. (а.с.21).

Згідно розписки про отримання грошових коштів від 31.10.2019 р, ОСОБА_5 по дорученню ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США за договором позики № 28.10.-4о від 28.10.2019 р. (а.с.22).

Згідно розписки про повернення грошових коштів по договору позики № 28.10.-4о від 28.10.2019 р., від 01.06.2020 р. ОСОБА_1 , отримав від ОСОБА_2 , за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 р., грошові кошти в розмірі 8987,00 грн., на дату підписання даної розписки залишок по договору позики № 28.10.-4о від 28.10.2019 р. становить 242 754,00 грн. (а.с.23).

Згідно розписки про повернення грошових коштів по договору позики № 28.10.-4о від 28.10.2019 р., від 01.08.2020 р., ОСОБА_1 , отримав від ОСОБА_2 , за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 р., грошові кошти в розмірі 17 974,00 грн., на дату підписання даної розписки залишок по договору позики № 28.10.-4о від 28.10.2019 р. становить 224 780,00 грн. (а.с.24).

30.12.2019 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було укладено договір позики №30.12-7о відповідно до якого ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 130274,10 грн., сума передана в доларах США по курсу НБУ. Проценти за користування кредитом не стягуються, строк поверненян коштів до 31.12.2026 р. Позикодавеець не вправі вимагати дострокового повернення кредиту (п. 1.3) Повернення отриманої суми позики здійснюється позичальником рівними частинами по 3,57 % від суми позики щоквартально, починаючи з календарного кварталу, що слідує за датою отримання коштів в повному обсязі ( п. 22. договору, тобто, що квартально по 4650,79 грн. (а.с.29)

Згідно розписки про отримання грошових коштів від 30.12.2019, ОСОБА_4 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5500,00 доларів США за договором позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р. (а.с.30).

Згідно розписки про повернення грошових коштів по договору позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р. від 01.06.2020 р., ОСОБА_1 , отримав від ОСОБА_2 , за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 р., грошові кошти в розмірі 4651,00 грн., на дату підписання даної розписки залишок по договору позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р р. становить 125 623,10 грн. (а.с.31).

Згідно розписки про повернення грошових коштів по договору позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р від 01.08.2020 р., ОСОБА_1 , отримав від ОСОБА_2 , за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 р., грошові кошти в розмірі 9302,00 грн., на дату підписання даної розписки залишок по договору позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р р. становить 116 321,10 грн. (а.с.32).

23.06.2020 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було укладено договір позики №23.06/4-Х100, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 133 347,50 грн., сума передана в доларах США по курсу НБУ. За користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 10% за весь час користування, проценти виплачуються за користування грошовими коштами одноразовим платижем шляхом переказу грошових коштів на рахунок позикодавця в строк до 30.09.2021 р., строк повернення коштів до 31.07.2030 р. Позикодавеець не вправі вимагати дострокового повернення кредиту (п. 1.6). Повернення отриманої суми позики здійснюється позичальником щомісчно в розмірі 1/120 від суми позики, що вказана в п. 1,1 договору (п.п. 2.3.1), тобто щомісячно по 1111,23 грн.. (а.с.37)

Згідно розписки про отримання грошових коштів від 24.06.2020 ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5000,00 доларів США за договором позики № 23.06/4-Х100 від 23.06.2020 р. (а.с.38).

У відповідності до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 207 ч. 1 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 207 ч. 2 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 530 ч. 1 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статтей 509, 525, 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов`язання не допускається

Відповідно до положень статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач свої зобов`язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу позику в розмірі зазначену у договрах позики.

Відповідно до положень статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. Слід зазначити, що як Верховний Суд України, так і нині діючий Верховний Суд неодноразово формували правові позиції у подібних справха. Так, у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1672цс16 також зазначалось, - якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов`язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті. Подібний висновок було зроблено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу. Проте, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу 373/2054/16-ц, відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 щодо стягнення валютного боргу в гривневому еквіваленті. Так, у постанові від 16 січня 2019 року Великої Палати Верховного Суду, справа №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18 висловлена нова позиція щодо правильного застосування норм права, згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач в порушення умов зобов`язань, станом на 31.10.2024 має заборгованість:

За договором позики № 28.10.-4о від 28.10.2019 р. урозмірі 143 794,40 грн. (з розрахунку 8987,15х16 кварталів за період з 01.10.2020 р по 30.09.2024).

За договором позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р. у розмірі 74 412,64 грн. (з розрахунку 4650,79х16 кварталів за період з 01.10.2020 р по 30.09.2024).

За договором позики № 23.06/4-Х100 від 23.06.2020 р. у загальному розмірі 56 672,73 грн. (з розрахунку 1111,23 х 51 календарний місяць за період з 01.07.2020 р по 30.09.2024) та нараховані проценти (10%) в сумі 13 334,70 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача інфляційні збитки та 3% річних, які не підлягають стягненню з відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В Постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, Верховний суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16 прийшов до висновків, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).».

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Отже, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягають стягненню з відповідача.

Суд вважає таке нарахування безпідставним, а позовну вимогу щодо нарахування такої суми, такою що не підлягає задоволенню. Питання судових витрат вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 2305,71 грн., що є пропорційно задоволенню розміру позовних вимог в сумі 288 214,47 грн. та застосування пониженого коефіцієнту 0.8.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 207, 509, 512, 514, 525, 526, 527, 529, 530, 533, 551, 611, 625, 1046,1047,1048,1049 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 28.10.-4о від 28.10.2019 р. урозмірі 143 794,40 грн.; за договором позики № 30.12-7о від 30.12.2019 р. у розмірі 74 412,64 грн.; за договором позики № 23.06/4-Х100 від 23.06.2020 р. у розмірі 56 672,73 грн., нараховані проценти (10%) в сумі 13 334,70 грн., а всього разом 288 214 (двісті вісімдесят вісім тисяч двісті чотирнадцять) грн. 47 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 2305 (дві тисячі триста п`ять) грн. 71 коп.

В задоволенні іншої частини, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги.

Зазначити дані позивача: ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Зазначити дані відповідача: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: Бабич Н.Д.