Рішення № 127106123, 06.05.2025, Вишгородський районний суд Київської області

06.05.2025 Справа № 363/442/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючої судді Дьоміної О.П. за участю секретаря судового засідання Ходасевич Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

27.01.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 87578,91 грн., яка складається з: 54086,77 грн. залишок простроченого кредиту та 33492,14 грн. залишок прострочених комісій, а також судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7200 грн. В обґрунтування позову зазначено, що 21.09.2019 року АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір за №22033000173741, що складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» зі змінами та доповненнями, затверджений Банком і розміщений на офіційному сайті Банку www.creditdnepr.com.ua (далі - УДБО) та індивідуальної частини, якою є вказаний кредитний договір (далі Кредитний договір). Клієнт, підписанням Кредитного договору підтвердив, що вона акцептувала УДБО, шляхом підписання Заяви-згоди про приєднання і згодна з усіма його умовами в повному обсязі (з урахуванням всіх змін та доповнень), такі умови їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Кредитний договір разом з УДБО та Заявою-згодою складають єдиний договір. Одночасно з укладенням Кредитного договору Клієнт уклав з «УНІКА Життя» договір добровільного страхування життя від 21.09.2019 року. Розмір страхового платежу за цим договором страхування становить 14400 грн. Вигодонабувачем за цим договором страхування є Банк. За умовами Кредитного договору, а саме п.1.5., Клієнт доручила Банку в дату надання Кредиту здійснити договірне списання коштів з рахунку Клієнта в сумі страхового платежу на користь страховика, згідно з укладеним договором страхування. Після укладення Кредитного договору Банк свої зобов`язання виконав і зарахував на банківський поточний рахунок Клієнта грошові кошти в сумі 74 400 грн., з яких сплатив на рахунок «УНІКА Життя» страховий платіж від імені Клієнта в сумі 14 400 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку Клієнта. У подальшому Клієнт виконала свої зобов`язання з повернення суми кредиту та оплати нарахованих комісій лише частково. Згідно виписок по рахунку Клієнта, за весь строк, з моменту укладення Кредитного договору і до моменту звернення з цим позовом, Клієнт сплатила Банку лише 76 631,01 грн. Останній платіж проведено 21.01.2022 року. Строк повернення всієї суми отриманого кредиту та сплати всіх нарахованих Банком платежів за кредитом мав остаточно спливати в погоджену сторонами кінцеву дату повернення кредиту, а саме 21.09.2024 року. Однак, у зв`язку з початком війни, на підставі самостійного рішення Банку, як кредитора у кредитному зобов`язанні, з 01.03.2022 року були запроваджені «кредитні канікули», умови яких передбачали перенесення строку платежів за кредитом на погашення суми основного боргу (тіла кредиту) на майбутні періоди. Тривалість «кредитних канікул» визначалась Банком індивідуально для кожного Клієнта і відображена у виписках по рахунках відповідачки. Зокрема, протягом строку дії «кредитних канікул» Банк: не здійснював операцію по нарахуванню і винесенню на прострочку щодо сум належних з Клієнта платежів на погашення основного боргу за договором; комісія і проценти за користування кредитом нараховувалась Банком і підлягали сплаті в строки, передбачені графіком погашення, що наведений у розділі 4 Кредитного договору, проте також не виносились на прострочку до закінчення строку «кредитних канікул». З урахуванням наведеного вище, зазнав фактичних змін графік платежів Клієнта з повернення основного боргу (тіла кредиту). У зв`язку із тим, що протягом строку дії «кредитних канікул» Клієнт правомірно не сплачувала кошти на погашення основного боргу, кінцевий строк виконання зобов`язань Клієнта перед Банком з повернення основного боргу продовжився і мав спливати не в дату закінчення строку кредитування, що була встановлена Кредитним договором, а пізніше пропорційно строку тривалості «кредитних канікул», але лише за умови належного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за Кредитним договором. Однак, Клієнт ні протягом строку «кредитних канікул», ні після його закінчення належним чином умови Кредитного договору не виконувала і не сплачувала всі узгоджені платежі на його погашення. У зв`язку з невиконанням Клієнтом своїх зобов`язань за Кредитним договором, Банк на підставі положень підрозділу Особливості надання та користування Банківською послугою «Кредит готівкою» розділу Умови надання споживчих кредитів, що викладені в УДБО, прийняв рішення вимагати дострокового погашення всієї заборгованість за Кредитним договором, шляхом відправки ОСОБА_2 повідомлення на Основний номер телефону Клієнта, як це передбачено УДБО. Клієнт зобов`язана в строк не пізніше 30 календарних днів, з дня отримання зазначеного повідомлення Банку, погасити заборгованість за Кредитним договором у повному обсязі. З урахуванням зазначеного, термін виконання зобов`язань Клієнта з погашення всієї заборгованість за Кредитним договором настав достроково 27.09.2023 року. Після вказаної дати Банк не здійснював нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту та не нараховував штрафні санкції. У зв`язку із зазначеним, 27.09.2023 року сформувалася наступна заборгованість Клієнта перед Банком за Кредитним договором: залишок простроченого кредиту: в сумі 54 086,77 грн.; залишок прострочених комiсiй: в сумі 33 492,14 грн., що разом становить 87 578,91 грн. і підтверджується виписками з рахунку Клієнта та розрахунком заборгованості, що здійснений Банком і доданий до даного позову. В подальшому сума заборгованості не змінювалась. 11.04.2024 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (Клієнт) та ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» (Фактор) був укладений договір факторингу за №11/04/24. Також Клієнт і Фактор підписали додатки до договору факторингу, зокрема Реєстр Боржників і Акт приймання-передачі прав вимоги. Таким чином Фактор набув право вимоги до Боржників за Кредитними Договорами, серед яких є і право вимоги до відповідачки по справі - ОСОБА_1 за кредитним договором за №22033000173741 від 21/09/2019 року.

Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді від 04.02.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, при цьому в резолютивній частині позову просив розглядати вказану справу у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Відповідачка 19.03.2025 року спрямувала до суду заяву, в якій просила відкласти розгляд справи на іншу дату для ознайомлення з матеріалами справи, 06.05.2025 року до суду не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, поважності причин неявки не повідомила, із заявами та/або клопотаннями до суду не зверталась, правом надати відзив на позовну заяву не скористалась.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження суд враховує їх належне повідомлення про день, час та місце розгляду справи, наявність заяви представника позивача, а також те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку:

Так, судом встановлено, що 21.09.2019 року ОСОБА_1 підписала заяву-згоду на укладення Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб за №1137754, підписанням якої остання акцептувала публічну пропозицію АТ «БАНК КРЕДИТ ДІНПРО» на укладення Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб в АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» із змінами та доповненнями (надалі - УДБО), яка рзміщена на веб-сайті Банку, і беззастережно приєдналась до її умов та в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при акцептуванні УДБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін та доповнень) і погодилася з тим, що може обрати будь-які послуги передбачені УДБО, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (а.с. 103-1014).

Крім того, шляхом підписання Заяви ОСОБА_1 підтвердила, що: до моменту підписання Заяви-згоди, вона ознайомлена та згодна з умовами, викладеними в УДБО, що розміщені на веб-сайті Банку, Тарифами, проектом Заяви-договору та підтверджує, що має можливість самостійно відстежувати всі зміни та доповнення, які будуть відноситися до УДБО; погоджується отримувати банківські послуги на умовах, що зазначені в УДБО, та підтверджує, що всі умови їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

21.09.2019 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №2203300017341, відповідно до умов якого Банк надає Клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а Клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим Договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним Договором в повному обсязі (а.с. 108).

Відповідно до п. 1.2 Договору - Банк надає Клієнту грошові кошти на наступник умовах: сума кредиту - 74400 грн.; строк кредитування 60 місяців; кінцева дата повернення кредиту 21.09.2024 року; щомісячна комісія за обслуговування кредиту з 210.09.2019 року по 20.01.2021 року 5% від суми кредиту, з 21.01.2021 року по 20.04.2022 року 4% від суми кредиту, з 21.04.2022 року по 20.07.2023 року 3% від суми кредиту, з 21.07.2023 року по 21.09.2024 року 1,95% від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом 0,01% річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56% річних.

Згідно з п. 1.5 Договору - клієнт в порядку договірного списання на підставі ст. 1071 ЦК України та ст. 26 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» доручає Банку в дату видачі кредиту здійснити перерахування з рахунку клієнта на користь страховика ПрАТ СК «УНІКА Життя» суму страхового платежу у розмірі 14400 грн. за весь період страхування, згідно Договору про страхування за №ВР-22033000173741 від 21.09.2019 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору - платежі з погашення заборгованості за Кредитом, сплати процентів за користування Кредитом та щомісячної комісії за обслуговування Кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтентних платежів.

У розділі 4 договору зазначений графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором, де визначена щомісячна сума платежу за кредитом, яка складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом та платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку, послуги страхування).

Також, 21.09.2019 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту де зазначені основні умови кредитування (а.с. 101).

Одночасно з укладенням Кредитного договору ОСОБА_1 уклала з ПрАТ «УНІКА Життя» договір добровільного страхування життя від 21.09.2019 року. Розмір страхового платежу за цим договором страхування становить 14400 грн. (а.с. 104).

Після укладення кредитного договору банк свої зобов`язання виконав і зарахував на банківський поточний рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 74400 грн., з яких сплатив на рахунок ПрАТ "УАСК АСКА-ЖИТТЯ" страховий платіж від імені клієнта в сумі 14400 грн., що вбачається з виписки по особовому рахунку за період з 21.09.2019 року по 10.04.2024 року (а.с. 31-83).

З вказаної виписки по особовому рахунку, також, прослідковується, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання з повернення суми кредиту та оплати нарахованих комісій лише частково, останній платіж проведено 21.01.2022 року.

Виходячи з вищезазначеного при укладанні Кредитного договору АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» виконав всі передбаченні умови договору, а саме ознайомив відповідачку з умовами Кредитного договору, надав в тимчасове користування кредитні кошти в зазначеному в договорі розмірі.

Представник позивача в позовній заяві посилався на те, що у зв`язку з початком війни на підставі самостійного рішення Банку, як кредитора у кредитному зобов`язанні, з 01.03.2022 року були запроваджені «кредитні канікули», умови яких передбачали перенесення строку платежів за кредитом на погашення суми основного боргу (тіла кредиту) на майбутні періоди. Тривалість «кредитних канікул» визначалась Банком індивідуально для кожного Клієнта і відображена у виписках по рахунках відповідачки. Зокрема, протягом строку дії «кредитних канікул» Банк: не здійснював операцію по нарахуванню і винесенню на прострочку щодо сум належних з Клієнта платежів на погашення основного боргу за договором; комісія і проценти за користування кредитом нараховувалась Банком і підлягали сплаті в строки, передбачені графіком погашення, що наведений у розділі 4 Кредитного договору, проте також не виносились на прострочку до закінчення строку «кредитних канікул». З урахуванням наведеного вище, зазнав фактичних змін графік платежів Клієнта з повернення основного боргу (тіла кредиту). У зв`язку із тим, що протягом строку дії «кредитних канікул» Клієнт правомірно не сплачував кошти на погашення основного боргу, кінцевий строк виконання зобов`язань Клієнта перед Банком з повернення основного боргу продовжився і мав спливати не в дату закінчення строку кредитування, що була встановлена Кредитним договором, а пізніше пропорційно строку тривалості «кредитних канікул», але лише за умови належного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за Кредитним договором (а.с. 9-10).

У зв`язку із зазначеним, станом на 12.06.2023 сформувалася наступна заборгованість клієнта перед банком за кредитним договором: залишок простроченого кредиту 54086,77 грн., залишок прострочених відсотків 192,33 грн., залишок прострочених комісій 33492,14 грн., що разом становить 87771,24 грн. та підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 89-94).

11.04.2024 між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (клієнт) та ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» (фактор) був укладений договір факторингу за №11/04/24. Так, відповідно до п.1.1. зазначеного договору фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості) відповідно до реєстру боржників згідно додатку за № 1.

Також клієнт і фактор підписали додатки до договору факторингу, зокрема реєстр боржників і акт приймання - передачі прав вимоги. Таким чином, фактор набув право вимоги до боржників за кредитними договорами, серед яких є і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором за №220333000173741 від 21.09.2019 року (а.с.8, 21-30, 85, 95, 99-100).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)(ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання»(ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України - позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором установлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2 та 3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до ч. 1, 2 та 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ста. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, 2 та 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит, кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі за №496/3134/19 відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі за №583/3343/19 та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року у справі за №361/392/20, зазначивши, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі за №202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.2 та розд. 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою, в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанову Верховного Суду від 08.02.2023 у справі за №359/12165/14-ц).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09.12.2019 року у справі за №524/5152/15-ц дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу ст. 228 ЦК України є нікчемними. Верховний Суд зазначив, що на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і, які банком фактично не надавалися.

У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі за №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 року у справі за №204/224/21, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та, за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В кредитному договорі, доданому позивачем до позову, не зазначено в чому саме полягає комісія за обслуговування кредитної заборгованості та за які саме банківські послуги призначена, як і принципу її нарахування кредитний договір теж не містить. Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.

З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст вищевказаного кредитного договору, укладеного між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що відповідачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункт кредитного договору, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту, нараховану по кредитному договору за №22033000173741 від 21.09.2019 року в розмірі 33492,41 грн., а тому в цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідачка не надала, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачкою жодним чином не спростовано. Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини, щодо не укладення договору, матеріали справи теж не містять, відповідачкою таких не надано, що в силу положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Зважаючи на встановлену ст. 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку ст. 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення договорів, останні у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов`язків сторін.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідачка належним чином не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором за №22033000173741 від 21.09.2019 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ», а відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним за №22033000173741 від 21.09.2019 року в розмірі - 54086,77 грн., що складається із залишку простроченого кредиту є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд вважає наступне:

Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позов ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» задоволено частково, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1496 грн., виходячи з такого розрахунку: розмір задоволених позовних вимог 54086,77 грн. * 2422,40 грн. сума сплаченого судового збору / 87578,91 грн. розмір заявлених позовних вимог = 1496 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України - суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхіза №904/4507/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі за №755/9215/15-ц.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява за №19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява за №31107/96) - ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі за № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі за №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі за №905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі за №320/3271/19.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50% від попередньо заявленої суми, у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі за №911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи за №873/212/21, в якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі за №873/212/21).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі за №160/19098/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява за №71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява за №72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява за №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Звертаючись з даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200 грн. На підтвердження яких, надав договір про правничу допомогу за №1/04 від 01.04.2024 року, укладений між ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» та адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС» (а.с. 11-14), акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги за №4 від 16.12.2024 року, згідно якого підтверджується, що об`єднання «Альянс ДЛС» надало ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» наступні послуги: по боржнику ОСОБА_1 , а саме: проведення юридичного та фінансового аналізу боржника - 1 200 грн., складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з боржника 6 000 грн. Загальна сума становить 7 200 грн. (а.с. 86).

На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги серії АЕ за №1310920 від 19.08.2024 року, виписаний на підставі договору про правничу допомогу за №1/04 від 01.04.2024 року та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серія ДП за №3332 від 28.04.2017 року.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків, зокрема про це зазначено в постанові від 12.09.2018 року у справі за №810/4749/15.

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. ст. 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідачки не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодуванні за рахунок відповідачки повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору. Суд констатує, що справа за позовом про стягнення заборгованості з відповідачки на користь позивача не є складною, розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною. Таким чином, суд, зважаючи на положення ст. ст. 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених ним судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, враховуючи складність справи, докази у справі, їх необхідність, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, а також заявлені позовні вимоги, які задоволені частково, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2 000 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-268, 274 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором за №22033000173741 від 21.09.2019 року в розмірі 54086 (п`ятдесят чотири тисячі вісімдесят шість) гривень 77 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 496 (одна тисяча чотириста дев`яносто шість) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ: 43575686, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, 5-й поверх, прим. 68, 69.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя О.П. Дьоміна