Вирок № 127102162, 06.05.2025, Тростянецький районний суд Сумської області

справа № 588/2379/24

провадження № 1-кп/588/36/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 року м. Тростянець

Тростянецький районний суд Сумської області у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024200540000314 від 12.12.2024 відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Тростянець Охтирського району Сумської області, громадянин України, освіта середня, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий в силу статті 89 КК України,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

обвинувачений ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7

У С Т А Н О В И В :

Стаття 65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05:30 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, строк дії якого продовжено до 07.08.2025.

Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022, затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, з 24.02.2022 на території України оголошено загальну мобілізацію.

За змістом статті 22 закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися, зокрема, військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках.

Військовозобов`язаний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до своєї військово-облікової спеціальності підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Так, 02.08.2024 ОСОБА_4 пройшов військово-лікарську комісію першого відділу (м. Тростянець) ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатами якої на підставі картки медичного огляду військовозобов`язаного визнано придатним до військової служби.

Встановивши відсутність обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які б надавали ОСОБА_4 право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, першим відділом (м. Тростянець) ІНФОРМАЦІЯ_3 він відібраний для комплектування військової частини НОМЕР_1 .

Так, 07.12.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_2 та йому цього ж дня у приміщенні кабінету № 5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) начальником відділення рекрутингу та комплектування ОСОБА_8 вручено бойову повістку на відправку у військову частину НОМЕР_1 , в якій була вказана дата та час прибуття до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ), а саме на 17 год. 00 хв. 08.12.2024 для відправки у вказану військову частину. При цьому, ОСОБА_4 оголошено зміст повістки, дату та час збору з метою відправки його до військової частини НОМЕР_1 для несення військової служби по мобілізації. Також останньому роз`яснено наслідки за ухилення від неявки за повісткою без поважних причин, що полягають у притягненні до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України.

Знаючи та розуміючи зміст повістки, ОСОБА_4 діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час загальної мобілізації на особливий період оголошеної 24 лютого 2022 року згідно з Указом Президента України №65/2022 «Про загальну мобілізацію», яка в подальшому продовжувалася та триває до цього часу, а саме в період дії воєнного стану, введеного із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який в подальшому продовжено, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) о 17 год. 00 хв. 08 грудня 2024 року, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Під час скоєння 08.12.2024 за вищезазначених обставин умисного ухилення від призову за мобілізацією ОСОБА_4 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді порушення порядку здійснення призову за мобілізацією і бажав настання таких наслідків, тобто діяв з прямим умислом.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за статтею 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , за пред`явленим йому обвинуваченням за статтею 336 КК України винуватим себе не визнав та пояснив, що вважає себе пацифістом, має релігійні погляди, які забороняють йому брати до рук зброю. Щодо обставин отримання повістки на відправлення до військової частини зазначив, що одразу пояснив, що не прийде за повісткою. Вважає, що повістка була вручена йому шляхом обману. Він вважав, що розписується за отримання свого паспорта. Після чого працівник ТЦК відірвав корінець та вручив повістку, роз`яснив необхідність з`явитись для відправлення. Вважає що не ухиляється від мобілізації, а реалізує своє право на альтернативну службу. До жодної релігійної громади не належить. Вважає, що його релігійні погляди базуються на вченні буддизму, але заповіді буддизму назвати не зміг.

Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого статтею 336 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті та визнаних судом доведеними, підтверджується показами допитаних у судовому засіданні свідків, а також письмовими доказами.

Зокрема, допитаний у судовому засіданні свідок начальник відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку за місцем реєстрації у ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_4 первинно був направлений для проходження військово-лікарської комісії 29.05.2023 року, тривалий час не проходив ВЛК, але остаточно пройшов лікарську комісію 02.08.2024 року та визнаний придатним до військової служби без обмежень. Під час проходження комісії ОСОБА_4 виявляв скарги на здоров`я щодо психічного стану та був направлений в Сумську спеціалізовану лікарню м.Ромни де він пройшов дообстеження та за висновком лікаря визнаний здоровим. Після чого в грудні 2024 року він звернувся до ТЦК де свідок особисто вручив йому повістку на відправку до військової частини, а саме до навчального центру ВЧ НОМЕР_1 де він повинен був проходити відповідну військову підготовку та направлення для проходження військової служби за мобілізацією. ОСОБА_4 було роз`яснено, що це була повістка на відправку до військової частини, яку він отримав добровільно під особистий підпис. Також, роз`яснили, що за неявку по повістці буде кримінальна відповідальність. Після того як ОСОБА_4 не з`явився, намагалися зв`язатися з ним телефоном. ОСОБА_4 в усному порядку зазначав, що має релігійні переконання, але на підтвердження цього факту жодних документів не надавав, не вказав, яка саме релігія чи які обмеження забороняють його проходити військову службу. Тому, згідно передбаченого алгоритму роботи ТЦК, придатного до військової служби військовозобов`язаного потрібно направити до навчального центру. Раніше обвинувачений проходив строкову службу та був на посаді старшого механіка підйомного транспортного засобу обладнання стратегічних ракетних військ, в умовах війни військові частини та навчальні центри звертають на це увагу. Крім того, ОСОБА_4 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за статтею 210 КУпАП за порушення правил військового обліку.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що працює у ІНФОРМАЦІЯ_6 помічником чергового. Про вручення бойової повістки ОСОБА_4 йому нічого не відомо, бо він несе службу в іншому кабінеті. 19.12.2024 чергував з 8 години близько 11 години в вестибюль зайшов ОСОБА_4 , ні до кого не звертався, мету появи в ТЦК не пояснював, не реєструвався і пішов. Чи притягувався ОСОБА_4 до відповідальності йому не відомо, оскільки це не входить у його компетенцію.

Допитана як свідок сторони захисту ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що є матір`ю обвинуваченого. Зазначила, що в 1997 році ОСОБА_4 впав з мотоцикла, але і до того з дитинства вважала ОСОБА_4 проблемним, але лікарі нічого не знаходили, говорили, що він нормальний. Свідок неодноразово зверталася в поліцію, через те, що син поводить себе агресивно. Свідок вказала, що на неї син кидався з сокирою. Їй не відомо чи виявлено розлад психіки. Свідок сама заходила до ТЦК, але їй інформацію про мобілізацію сина не розголошували. Релігійні погляди не вважає серйозними. Каже, що син в Бога вірує. Після проходження строкової служби повернувшись додому зі служби не зазначав чи візьме зброю до рук, тоді не було таких розмов та не було війни, це почалося з початку війни. Основною причиною пацифістичних поглядів сина вважає те, що він лінується і боїться служити.

Допитаний як свідок сторони захисту ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_4 близько десяти років та має з ним дружні відносини. Деталей релігійних переконань обвинуваченого не знає, але протягом цих років ОСОБА_4 висловлював певні релігійні погляди. Зокрема, був вегетаріанцем. Щодо вбивства ОСОБА_4 казав, що він сповідує те, що не можна заподіяти біль та смерть живим істотам, казав, що у війну вбити не зможе. Спілкувати частіше ніж раз у місяць. Релігія у ОСОБА_4 це буддизм. Дії - пости, мантри, вивчення літератури, спосіб життя. Про членство в громадських організаціях обвинуваченого йому не відомо, але казав, що десь навчається. ОСОБА_4 позичав у свідка кошти на придбання релігійних календарів.

Показання свідків як сторони захисту, так і обвинувачення щодо обставин, викладених в обвинувальному акті, узгоджуються між собою, доповнюють один одне, не містять протиріч, а тому визнаються належними доказами, які в сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого статтею 336 КК України.

Також винуватість ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за обставин визнаних судом доведеними, підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- фактичними даними, які містяться в обліковій картці до військового квитка ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 відповідно до яких обвинувачений проходив військову службу, перебуває на військовому обліку та має військово-облікову спеціальність старший механік підйомно-транспортного обладнання стратегічних ракет (а.с. 60);

- фактичними даними, які містяться у зверненні щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративні правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП, до обласного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складання протоколів про адміністративне правопорушення та протоколами про адміністративне правопорушення вчинені ОСОБА_4 за статтею 210 КУпАП (а.с. 50-55, 73-76, 83-86);

- фактичними даними, які містяться у довідці №1/3617 військово-лікарської комісії та медичного огляду військовозобов`язаного, відповідно до яких військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 було проведено огляд ОСОБА_4 та військово-лікарської комісії від 02.08.2024 було визнано придатним до військової служби (а.с. 46-48, 56, 57-58, 59, 69-72);

- фактичними даними, які містяться у розписці про отримання повістки, відповідно до яких ОСОБА_4 07.12.2024 о 11 год. 50 хв. отримав повістку на відправку до військової частини № НОМЕР_1 на 08.12.2024 на 17 год. 00 хв. (а.с. 44);

- фактичними даними, які містяться у рапорті начальника відділення обліку мобілізаційної роботи - заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_14 від 11.12.2024, відповідно до яких ОСОБА_4 був відібраний згідно морально-ділових якостей, висновку військово-лікарської комісії, військово-облікової спеціальності для призову на військову службу під час мобілізації до в/ч НОМЕР_1 та не з`явився на відправку на 17 год. 00 хв. 08.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 43, 62);

У справі наявний протокол допиту підозрюваного ОСОБА_4 на етапі досудового слідства та диск з відеофіксацією цього допиту. Сторона захисту вважала даний доказ неналежним та недопустимим. Суд не вважав протокол допиту недопустимим доказом, але зважаючи на те, що обвинувачений в судовому засіданні давав показання, які безпосередньо сприймались судом, суд не враховує при оцінці доказів інформацію отриману з допиту ОСОБА_4 на стадії досудового слідства.

Суд критично оцінює показання обвинуваченого щодо невизнання ним винуватості у вчиненому, зважаючи на те, що такі обставини спростовуються сукупність досліджених судом доказів.

Можливість вручення повістки шляхом обману не знайшла свого підтвердження. Пояснюючи своє небажання з`явитись за повісткою на відправлення до військової частини ОСОБА_4 зазначив, що одразу повідомив, що не прийде, чим фактично підтвердив, що був ознайомлений з необхідністю з`явитись на визначений у повістці час. Крім того, на момент отримання повістки 07.12.2024 ОСОБА_4 вже більше, ніж півтора року взаємодіяв з ІНФОРМАЦІЯ_7 , так його первинне направлення для проходження військово-лікарської комісії було 29.05.2023. Тому ОСОБА_4 не міг бути необізнаним про процедуру призову на військову службу під час мобілізації.

Аргумент захисту щодо неможливості направлення на військову службу через відсутність у ОСОБА_4 військового квитка спростовується тим, що видача військово облікових документів належить до компетенції РТЦК та СП і може бути здійснена в будь-який момент, навіть в день відпровки до військової частини, що підтвердив свідок ОСОБА_8 .

Прийнятна для нього форма несення служби, яку зазначає ОСОБА_4 , у вигляді перерахування частини заробітку за умови надання йому гідно оплачуваної роботи, не передбачена законом навіть у мирний час, тим більше в умовах воєнного стану.

Щодо посилання ОСОБА_4 на неможливість призову на військову службу через наявність релігійних переконань, суд зазначає таке.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі статтею 65 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Положенням Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон), яким унормовано правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою).

За змістом частини 1 статті 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Всупереч доводам сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Суд критично оцінює посилання сторони захисту на практику ЄСПЛ за якою відмова особі у доступі до альтернативної служби була визнана порушенням статті 9 Європейської конвенції з прав людини, а саме свободи думки, совісті і релігії, зокрема тому, що ці порушення встановлені у країнах, які на той час не перебували у воєнному стані. За таких умов мобілізація особи всупереч її релігійним переконанням становить надмірне втручання в права людини. Стан захисту країни від зовнішньої агресії створює інші, особливі обставини, які не оцінювались ЄСПЛ. Крім того, у справі Телятніков проти Литви за заявою №51914/19, на яку посилався захисник обвинуваченого, особа, яка вимагала звільнення від військової та альтернативної служби через свої релігійні переконання, належала до зареєстрованої релігійної громади.

Щодо відсутності у ОСОБА_4 приналежності до жодної релігійної громади, суд погоджується, що цей факт не може бути єдиним свідченням наявності чи відсутності релігійних поглядів. Але право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, та об`єднання з іншими людьми в релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте, відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб.

Положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в статті 9 Конвенції та статті 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань.

ОСОБА_4 за час судового розгляду довів факт наявності у нього певних релігійних переконань, суд не заперечує їх важливість саме для нього. Але воєнний стан в Україні накладає обмеження на всі сфери суспільного та особистого життя. Тому право сповідувати свою релігію або переконання, яке визнається та захищається державною, є обмеженим в частині відмови від мобілізації. Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.04.2025 в справі № 573/406/24 дійшов таких висновків в аналогічній справі.

Україна запровадила альтернативи військовій службі в мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання.

Існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.

Ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень.

Отже, з матеріалів цього провадження вбачається, що ОСОБА_4 військово-лікарською комісією був визнаний придатним до військової служби та без достатніх підстав відмовився від проходження військової служби.

Суд вважає необхідним зазначити, що призов ОСОБА_4 на військову службу по мобілізації (як це зазначив в своїй постанові Верховний Суд України від 13 червня 2024 року (справа № 601/2491/22) не означає автоматично, що він зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Таким чином, судом поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним та визнаним у встановленому законом порядку придатним для проходження військової служби, відмовився від проходження військової служби, чим у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, чим порушив ст. 65 Конституції України, Указ Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухилившись в такий спосіб від призову на військову службу під час мобілізації.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що невизнання вини обвинуваченим, зазначення релігійних переконань, як підстави для ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, спрямоване на спотворення фактичних обставин справи для уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.

Суд вважає вину ОСОБА_4 у пред`явленому обвинуваченні доведеною повністю.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує тяжкість та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке належить до нетяжких злочинів, характер вчиненого діяння, особу обвинуваченого, який не працює, раніше не судимий у порядку статті 89 КК України, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Крім того, вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.02.2024 ОСОБА_4 засуджено за статтею 126-1 КК України та призначено покарання у виді сто п`ятдесят годин громадських робіт. Указаний вирок суду не набрав законної сили, оскільки подано апеляційну скаргу.

Обставини, які пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до статей 66, 67 КК України, не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує також вимоги статті 65 КК України щодо призначення судом покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з урахуванням того, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи сукупність зазначених обставин, а також поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що покарання обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити у межах санкції, передбаченої статті 336 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки.

Суд вважає, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Також суд не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.

Суд вважає необхідним зазначити, що звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов`язаного за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання конституційного обов`язку пов`язаного із захистом Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Клопотання про застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не заявлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 7, 368, 370-374, 392, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_4 для виконання даного вироку.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику.

Суддя ОСОБА_1