Рішення № 127067499, 01.05.2025, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/8240/24

Провадження № 2/209/289/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді - Левицької Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Погрібної О.В.,

представника відповідача адвокатаМартиненко С.О.

представника позивача Гнатенко О.М., в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр», позивач) звернувся через систему «Електронний суд» до Дніпровського районного суду міста Кам`янського з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за договором. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за Договорами № 002/6141400-СК від 21.03.2019, № 3934630080 від 09.04.2020 року у розмірі 28120,06 грн. та понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Стислий виклад позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 21.03.2019 між АТ «ТаскомБанк» та відповідачем укладено кредитний договір №002/6141400-СК. 21.12.2023 АТ «ТаскомБанк» укладено договір №НІ/11/13-Ф, відповідно до якого відступилено на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №002/6141400-СК.

Окрім того, 09.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» та ОСОБА_1 укладено договір №3934630080. Цей кредитний договір, Паспорт кредиту та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» www.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомився до укладення кредитного договору та до яких позичальник приєднався, підписавши кредитний договір, складають єдиний кредитний договір.

17.12.2021 укладено договір №17122, відповідно до якого ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» відступило на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3934630080. 21.12.2023 укладено договір №HI/11/14-Ф, відповідно до якого АТ «Таскомбанк» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3934630080.

Позивач зазначає, що заборгованість за договорами відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №002/6141400-СК від 21.03.2019, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку становить 4985,22 грн, з яких: 3000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 1985,22 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги;

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №3934630080 від 09.04.2020, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку становить 23134,84 грн, з яких: 12552,49 грн заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 1774,62 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; 8807,73 грн заборгованість за комісіями.

Покликаючись на норми Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вказаними договорами в сумі 28120,06 грн; витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000 грн та сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін на 21 січня 2025 року.

21.01.2025 ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області розгляд справи відкладено на 11 лютого 2025 року у зв`язку з неявкою відповідача.

За клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 11.02.2025 розгляд справи відкладено на 24 лютого 2025 року, а також задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 20.02.2025 клопотання представника позивача Гнатенко О.М. про участь у судовому засіданні на 24 лютого 2025 року та всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції з власних технічних засобів задоволено.

24.02.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 11.03.2025.

Ухвалою суду від 11.03.2025 клопотання представника відповідача про повторне витребування доказів - задоволено. Застосовано до Акціонерного товариства «Таскомбанк» за неповідомлення суду про неможливість подати докази витребувані ухвалою суду від 11.02.2025 і неподання таких доказів без поважних причин заходи процесуального примусу у виді штрафу. Стягнуто з Акціонерного товариства «Таскомбанк» штраф в сумі 908,40 гривень в дохід державного бюджету. Повторно зобов`язано Акціонерне товариство «Таскомбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» надати суду витребувані ухвалою суду від 11.02.2025 докази до 21 березня 2025 року. В судовому засіданні оголошено перерву до 02.04.2025.

02.04.2025 за клопотанням представника відповідача відкладено розгляд справи на 10.04.2025.

10.04.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 01.05.2025.

Доводи учасників справи.

10лютого 2025року представникомвідповідача ОСОБА_1 -Мартиненко С.О.,який дієна підставідоручення наадресу судускеровано відзивна позовнузаяву,в якомупросить судв задоволенніпозовних вимогвідмовити уповному обсязі.Заперечуючи щодозадоволення позовнихвимог,просить судне братидо увагирозрахунки заборгованостівідповідача посправі,зазначені позивачемв позовнійзаяві,оскільки посиланняфінансової установина цірозрахунки заборгованостіза договорами,як напідставу задоволенняпозовних вимогє необґрунтованими,самі розрахункиє внутрішнімидокументами установ(створенийустановою)та неє належнимта допустимимдоказом посправі.Вважає,що документівпервинного бухгалтерськогообліку (належнимчином оформленірозрахункові документи,які підтверджуютьфакт видачі/перерахуваннякредитних коштівта згіднояких можнабуло бвстановити суму,яку надав/перерахуваввідповідачу кредиторзгідно кредитногодоговору),оформлені увідповідності зістаттею 9Закону України«Про бухгалтерськийоблік тафінансову звітністьв Україні»позивачем досуду ненадано узв`язку зчим,суд позбавленийможливості здійснитирозрахунок заборгованості,правильність нарахуваннявідсотків позивачемта перевіритисуму заборгованостіпред`явлену позивачемта зякого рахунку і на який рахунок були здійснені фінансові операції, та на яких підставах за кредитними договорами № 002/6141400-CK від 21.03.2019 року та №3934630080 від 09.04.2020 року, складений відповідно законодавства України відсутній. Зазначає, що Заява-договір про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб між Акціонерним Товариством «ТаскомБанк», як первісним кредитором, та ОСОБА_1 не містить доказів відкриття кредитної карти та кредитного рахунку, так як згідно класифікатору коду «2620» це особистий рахунок клієнта банку, відтак на ньому не можуть бути розміщені кредитні кошти без відкриття кредитного рахунку, а для зручного використання, по заяві клієнта, переказуються на особистий рахунок. Зазначає, що в частині стягнення заборгованості за процентами задоволенню не підлягають. Надані позивачем розрахунки заборгованості за простроченим тілом кредиту не є первинним документом. Жодних інших належних та допустимих доказів того, що Відповідачу кредитором були надані кредитні кошти та що відповідач використовував саме їх, стороною позивача суду не надано. Також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу , яка його порушила. Вказує, що до суду позов подано 05.11.2024, а тому заборгованість з комісіями й відсотками є необґрунтованою і не підлягає задоволенню. Зазначає, що підстав стягнення витрат на правничу допомогу не має, оскільки кожна фінансова установа, яка веде свою господарську діяльність у сфері кредитування, має у своєму штатному розкладі штатного юриста, який отримує заробітну платню, а відтак витрати на правничу допомогу є не обґрунтованими.

11.02.2025через систему«Електронний суд»представником ТОВ«Коллект Центр»скеровано відповідьна відзив,згідно якоїпредставник проситьзадовольнити позовнівимоги вповному обсязі.На обґрунтуваннявідповіді навідзив представникзазначає,що Відповідачемукладено кредитнідоговори особистошляхом підписанняїх власноручнимпідписом.Наданими Позивачемвиписками підтверджуєтьсяфакт видачукредитних коштів.Матеріали справине містятьта Відповідачемне наданодоказів щодоспростування презумпціїправомірності укладеногокредитного договору,доказів того,що наведеніумови договору,його формаі порядокукладення суперечатьволевиявленню сторін,не надано.Вказують,що Відповідачтривалий часчастково погашавзаборгованість пообох кредитах,що вказуєна визнанняфакту укладеннядоговору,отримання кредитнихкоштів тапогодження зумовами кредитування.Зазначає,що напідтвердження розмірузаборгованості доматеріалів справидолучено випискита розрахункизаборгованості,в якихчітко вказано з чогоскладається заявленасума заборгованості,відповідно дояких умовдоговору таза якийперіод вонабула нарахована,розмір тадати частковогопогашення заборгованості.Відповідач здійснивдії,спрямовані наукладення вказанихдоговорів,шляхом заповненнязаяви-анкетина отриманнякредиту,у якійвідповідач підтвердив,що вінознайомлений зумовами таправилами наданнякоштів впозику.При цьому,договори таїх умовив судовомупорядку неоскаржувались,не визнавалисянедійсними,а томує такими,що відповідаютьволевиявленню сторін.Більш того,Відповідач тривалийчас здійснювавпогашення заборгованості,що свідчитьпро визнанняумов договорупозичальником. Відповідачемне наданоналежних тадопустимих доказів,які бсвідчили просплату нимзаборгованості уповному розмірі. Відповідачем було укладено Договори за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Також зазначають, що посилання відповідача на пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими і заява останнього про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки з 12.03.2020 по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 року та по даний час перебіг строків позовної давності зупинено. Отже, строки позовної давності не були пропущені Позивачем, а, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні. Щодо доводів представника відповідача про відмову у стягнення витрат на правову допомогу зазначають, що відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Не заслуговують на увагу посилання відповідача на досвід адвоката та обсяг складеного документу, оскільки сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою Відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями.

24.03.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача скерував письмове пояснення щодо отриманих доказів від Акціонерного товариства «Таскомбанк», в якому зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості і процентами задоволенню не підлягають. Також вказує, що позивачем не надано первинних документів, оскільки розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту не є таким.

31.03.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких вони просять позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки доводи представника відповідача, щодо відсутності первинних документів спростовуються наявною в матеріалах справи банківською випискою.

28 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» представником позивача скеровано пояснення позивача, в якому зазначено, що із позовної заяви вбачається, що за Договором № 3934630080 від 09.04.2020 р., заборгованість за комісіями складає 8 807,73 грн. Із даного приводу повідомляє, що АТ «Таксомбанк» зроблено описку в частині складової боргу, а саме комісії, що вбачається із Витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/14-Ф від 21.12.2023 року, в якому зазначена заборгованість у розмірі 8 807,73 грн. як комісія. Разом із тим, вказують, що виходячи із умов такого договору, є явним те, що сума боргу у розмірі 8 807,73 грн. це не комісія, а щомісячні відсотки. Натомість, сума у розмірі 1774,62 грн. це річні відсотки.

З приводу суми боргу із розрахунку боргу за основним зобов`язанням за договором №3934630080, право вимоги на яку продане становить 11 808,62 грн, а позивач заявив до стягнення 12 552,49 грн. Із позовної заяви вбачається, що розмір заборгованості по поверненню основного зобов`язання за Договором № 3934630080 від 09.04.2020 становить 12 552,49 грн, аналогічно відповідна сума боргу зазначена в розрахунку боргу ТОВ «Коллект Центр». Як вбачається із Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/14-Ф від 21.12.2023 залишок боргу по боржнику ОСОБА_1 за Договором № 3934630080 складає 12 552,49 грн. Тобто, відступлена сума боргу за основним зобов`язанням АТ «Таскомбанк» на користь ТОВ «Коллект Центр» складає 12 552,49 грн., що підтверджується вищезазначеним Додатком № 1 до Договору факторингу № НІ/11/14-Ф від 21.12.2023. Аналогічно електронний витяг із Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/14-Ф від 21.12.2023 року містить зазначення суми боргу за основним зобов`язанням у розмірі 12 552,49 грн. Більш того, на останній сторінці виписки по рахунку за Договором № 3934630080 зазначено за 29.03.2023 оприбуткування борг на поза балансі заборгованості списаної за рахунок нарахованого резерву на підставі рішення Правління у розмірі 12 552,49 грн. Тобто, позивачем пред`явлено до стягнення суму боргу, яку було придбано за основним зобов`язанням в АТ «Таскомбанк», а саме у розмірі 12 552,49 грн.

Що стосується реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 171221від 17.12.2021, зазначає, що в такому реєстрі зазначена сума боргу за тілом у розмірі 11 808,64 грн. та сума простроченої заборгованості за тілом у розмірі 743,85 грн. Тобто із такого реєстру вбачається, що загальна сума боргу за основним зобов`язанням за Договором № 3934630080 складає: 11 808,64 грн. + 743,85 грн. = 12 552,49 грн., тобто той розмір боргу за основним зобов`язанням, який заявлений позивачем до стягнення. У зв`язку з наведеним просять задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, оскільки наявна заборгованість позивача за кредитними договорами повністю підтверджена матеріалами справи.

Представник відповідач ОСОБА_1 ОСОБА_2 у судовому засідання проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву. Також заперечив факт укладення ОСОБА_1 кредитних договорів, оскільки укладення відбулось в порушення умов, визначених договором. Наявні у матеріалах справи копії договір вважає недопустимими доказами, оскільки такі не є оригіналами та у матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів відповідачу. Також просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з позовною давністю.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вислухавши заперечення представника відповідача, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, назначає наступне.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1, 2 статті 640 ЦК України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ч. 2ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно з ч. 1ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Положеннями ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Нормами ч. 1ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Згідност.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

З матеріалів справи встановлено, що 21 березня 2019 року між АТ «ТаскомБанк» та відповідачем було укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/6141400-СК, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відкрито рахунок НОМЕР_1 та надано кредитну картку № НОМЕР_2 зі встановленим лімітом. Відповідно до паспорту споживчого кредиту за карткою «Велика П`ятірка» надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом 100000,00 грн, строк кредитування 12 місяців з автоматичною пролонгацією, тип процентної ставки фіксована, реальна річна процентна ставка 44,70%, кількість та розмір платежів для повернення кредиту щомісяця до останнього дня місяця, наступного за звітним. Крім того за порушення умов договору передбачені штрафи: 100 грн. за кожен факт невиконання та/або неналежне виконання зобов`язань з повернення кредиту та/або процентів за користування кредитом, пеня відсутня, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту 44,70%. Договір та паспорт споживчого кредиту підписані ОСОБА_1 власноруч (а.с.24-26).

Доводи представника відповідача про те, що позивач не надав суду доказів отримання відповідачем коштів від кредитора в якості позики чи кредиту суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки факт надання коштів підтверджуються, наявним у матеріалах справи договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/6141400-СК, який є дійсним в силу приписів ст.204ЦПК України про правомірність правочинів та виписками по особовому рахунку. При цьому вимог щодо визнання цього договору недійсними чи встановлення факту його неукладеності до суду заявлено не було. Зазначений правочин підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі та строк.

Суд вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази укладення між АТ «ТаскомБанк» та відповідачем ОСОБА_1 . Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/6141400-КС. Підписуючи Паспорт кредиту та Договір позики, відповідач була ознайомлена з розміром кредитного ліміту, розміром реальної річної процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту, строком дії кредиту, розміром мінімального платежу та іншими умовами надання коштів у кредит.

При цьому, судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 4985,02 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 3000,04 грн., заборгованість за відсотками 1985,22 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості до договору від 21 березня 2019 року (т. 2 а.с.2).

Крім того,матеріалами справипідтверджується,що 09квітня 2020року ОСОБА_1 звернулася доТовариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Центр фінансовихрішень» ззаявою-анкетоюна отриманнякредиту таінших послуг(а.с.30).Того ждня міжТовариством зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Центр фінансовихрішень» тапозичальником,яким є ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3934630080, (а.с. 27), відповідно до умов якого позикодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит), у сумі визначеній умовами договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплату процентів за користування кредитом у встановлений договором термін. Сума кредиту становить 19024,35 грн. Кредит надається строком на 48 місяців, реальна річна процентна ставка 84,95% річних. Відповідно до умов Договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі. Строк повернення кредиту 22.03.2024 року. Відповідачем був підписаний паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено умови кредиту та строки повернення кредиту. (а.с.28-29)

Власноручним підписанням договору та паспорту споживчого кредиту відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору шляхом підписанням договору, паспорту споживчого кредиту та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку, передбаченому умовами договору.

З наданих позивачем Виписок з особового рахунку за період з 21.03.2019 по 21.12.2023 та за період з за період з 09.04.2020 по 21.12.2023 підтверджується, списання відсотків за користування кредитних коштів за договором №002/6141400-КС та договором №3934630080.

Згідно дослідженої в судовому засіданні відповіді АТ «Таскомбанк» від 20.03.2025 №1531/47.7.-БТ, яка надана на вимоги ухвали про витребування доказів, зазначено, що ОСОБА_1 видано банківську платіжну картку № НОМЕР_3 із встановленням кредитного ліміту, тому безготівкового перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок не було (т.2 а.с. 186).

Також на виконання вимог ухвали, АТ «Таскомбанк» надано виписку по особовому рахунку за період з 21.03.2019 по 05.11.2024, відповідно до якої відбувалась сплата відсотків згідно договру, а також виписка містить відомості щодо перенесення на прострочену заборгованість суми заборгованості за тілом кредиту; списання суми заборгованості за тілом кредиту. Відтак, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи представника відповідача, що ОСОБА_1 не укладала вищевказаних договорів та не отримувала кредитних коштів.

При цьому, судом встановлено, що відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 23134,84 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 12552,49 грн., заборгованість за відсотками 1774,62 грн., заборгованість за комісіями 8807,73 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості до договору від 09 квітня 2020 року (т. 2 а.с.1).

Щодо набуттяпозивачем прававимоги закредитними договорамислід зазначити,що 21.12.2023 між АТ «ТаскомБанк» як кредитором та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір №НІ/11/13-Ф, відповідно до якого АТ «ТаскомБанк відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників (Т. 2 а.с. 12-17). Платіжною інструкцією № 0403670000 від 21.12.2023 підтверджується проведення оплати ТОВ «Коллект Центр» згідно умов Договору факторингу № №НІ/11/13-Ф (т.2 а.с. 18). Згідно Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором №НІ/11/13-Ф, підписаного сторонами 21.12.2023, АТ «ТаскомБанк» передало, а новий кредитор - ТОВ «Коллект Центр» прийняло Реєстр боржників кількістю 1979, загальна сума заборгованості складає 18421325,99 грн; до Нового кредитора перейшло право вимоги заборгованості до боржників і Новий кредитор став кредитором по відношенню до боржників (т.2 а.с. 19). Відповідно до Реєстру боржників, зокрема п.849, Новий кредитор - ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором 002/6141400-СК в сумі 4985,22 грн (т. 2 а.с. 19, 21).

17.02.2021 було укладено договір факторингу №171221, відповідно до якого ТОВ "Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» відступило на користь АТ «ТаскомБанк» права вимоги за кредитними договорами до позичальників (т.2 а.с. 3-9).

21.12.2023 між АТ «ТаскомБанк» як кредитором та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір №НІ/11/14-Ф, відповідно до якого АТ «ТаскомБанк відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників (Т. 2 а.с. 24-29). Платіжною інструкцією № 0403680000 від 21.12.2023 підтверджується проведення оплати ТОВ «Коллект Центр» згідно умов Договору факторингу № №НІ/11/14-Ф (т.2 а.с. 30). Згідно Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором №НІ/11/14-Ф, підписаного сторонами 21.12.2023, АТ «ТаскомБанк» передало, а новий кредитор - ТОВ «Коллект Центр» прийняло Реєстр боржників кількістю 1995, загальна сума заборгованості складає 18801579,36 грн; до Нового кредитора перейшло право вимоги заборгованості до боржників і Новий кредитор став кредитором по відношенню до боржників (т.2 а.с. 31). Відповідно до Реєстру боржників, зокрема п.815, Новий кредитор - ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором 3934630080 в сумі 23134,84 грн (т. 2 а.с. 33).

Таким чином, ТОВ «Коллект центр» наділено правом вимоги до відповідача за Договорами № 002/6141400-СК та №3934630080.

З моменту отримання прав вимог до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування відсотків за договорами та жодних штрафних санкцій.

Слід вказати про те, що заміна первісних кредиторів на АТ «ТаскомБанк», а в подальшому на позивача ТОВ «Коллекст центр» не можуть трактуватися на користь відповідача, як причини невиконання зобов`язання. В результаті дій позивача, відповідач не була позбавлена можливості сплатити тіло кредиту і відсотки у погоджений строк.

Також під час розгляду справи, судом встановлено, що за Договором № 3934630080 від 09.04.2020 р., заборгованість за комісіями складає 8 807,73 грн, при цьому представником позивача надано обґрунтовані пояснення, що АТ «Таксомбанк» зроблено описку в частині складової боргу, а саме комісії, що вбачається із Витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/14-Ф від 21.12.2023 року, в якому зазначена заборгованість у розмірі 8 807,73 грн. як комісія. Виходячи із умов договору, явним є те, що сума боргу у розмірі 8 807,73 грн. це не комісія, а щомісячні відсотки, а сума у розмірі 1774,62 грн. це річні відсотки.

Разом з цим, суд також враховує, що згідно виписи по особовому рахунку (том. 1 ст. 249) 8 807, 73 грн оприбуткування на позабалансі заборгованості по відсотках за рахунок нарахованого резерву на підставі рішення правління. Відображення операції продажу кредиту № 3934630080 згідно Договору Факторингу №HI/11/14-Ф від 21.12.2023.

Згідно виписки по рахунку за Договором № 3934630080 за 29.03.2023, зазначено оприбуткування боргу на поза балансі заборгованості списаної за рахунок нарахованого резерву на підставі рішення Правління у розмірі 12 552,49 грн, відтак суд приймає до уваги пояснення позивача, щодо реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 171221 від 17.12.2021, у якому сума боргу за тілом у розмірі 11 808,64 грн та сума простроченої заборгованості за тілом у розмірі 743,85 грн, що в сукупності підтверджує загальну сума боргу за основним зобов`язанням за Договором № 3934630080 та складає заявлений до стягнення розмір боргу за основним зобов`язанням 12 552, 49 грн.

Отже, позивач довів належними та допустимими доказами у контексті норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, фактичні обставини виникнення між позивачем та відповідачем зобов`язальних правовідносин на умовах укладених договорів, що суперечить доводам представника відповідача про недоведеність виникнення кредитних відносин між первісними кредиторами та відповідачем.

З огляду на те, що термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не погашена, позивач звернувся з цим позовом з метою захисту та поновлення своїх порушених прав, у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитними договорами.

Щодо покликання представника відповідача на застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідност.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»(набрав чинності 02.04.2020) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який тривав до 30.06.2023.

Разом з тим, на території України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12.03.2020, а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено по даний час, 3-річний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину та в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, відтак позивачем позов пред`явлено у межах строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлені у кредитних договорах суми, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Докази, що спростовують позовні вимоги та розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитними договорами, суду не надано.

З огляду на встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, враховуючи, що матеріали справи містять належні докази того, що відповідач не повернула у добровільному порядку отримані та використані кошти, відмовилася від виконання зобов`язань за договорами в односторонньому порядку, що потягло невиконання їх умов, внаслідок чого утворилась заборгованість, приймаючи до уваги те, що АТ «Таскомбанк» відступило позивачу право грошової вимоги до відповідача щодо цієї заборгованості, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч 1, 2ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції № 0470270003 від 29 жовтня 2024 року установлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 22).

Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє в повному обсязі, з відповідача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 2422,40 грн на користь позивача.

Щодо заявленого позивачем стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн суд зазначає наступне.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20).

Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.

Згідно з частини 2 статті 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у своїй постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц дійшов висновку, що: «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Як слідує з матеріалів справи, 01 липня 2024 року між ТОВ «Коллект Центр» (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 16-20).

Згідно з договором про надання правової допомоги, Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Договором передбачено види правової допомоги, зокрема, представництво інтересів клієнта в судах під час здійснення цивільного судочинства. В договорі сторони встановили, що вартість послуг адвоката узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги. Факт надання правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт, згідно якого надано послуги на загальну вартість 9000 грн, з яких усні консультації 2 години вартістю 3000 грн та складення позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду в розмірі 6000 грн.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц висловила позицію про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 ).

Відтак вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.

Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, покликаючись на те, що фінансова установа, яка веде свою господарську діяльність у сфері кредитування, має у своєму штатному розкладі штатного юриста, який отримує заробітну плату, а тому витрати на правничу допомогу є необґрунтованими.

Дослідивши доводи позивача щодо витрат на правову допомогу, суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а також не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами на заявлену суму.

Так, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу наданих послуг не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих послуг.

Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатським об`єднанням послуг, результат розгляду справи в суді, заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правову допомогу, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд вважає, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 3000,00 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

Керуючись ст .2, 5, 10-13, 76-81, 137, 141, 258-259, 263-265, 272, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«Коллект Центр» заборгованість за Договорами № 002/6141400-СК від 21.03.2019 та договором № 3934630080 від 09.04.2020 у розмірі 28120 (двадцять вісім тисяч сто двадцять) гривень 06 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», сплачений судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306)

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складено 05.05.2025.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА