Ухвала суду № 127057668, 02.05.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченіадміністративного позову

02 травня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1699/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 , оформлене повідомленням № 2913 від 31.03.2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за позовом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду надійшла заява представника позивача, про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі його посадових осіб вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до військової частини, з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви зазначається про те, що нагальність подання клопотання про забезпечення позову полягає у тому, що позивач є особою, яка має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (факт навчання на денній формі здобуття освіти), і на думку останнього він не повинен підлягати призову на військову службу під час мобілізації.

Разом з тим, також звертав увагу суду, що відповідач відмовив позивачеві у надані довідки про відстрочку від призову на військову службу, а останній наразі перебуває у розшуку та в будь-який момент може бути затриманий правоохоронними органами і доставлений до приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За відсутності будь - якої судової заборони, останнього може бути призвано на військову службу по мобілізації.

Відтак, на думку позивача існують обґрунтовані підозри вважати, що протиправні рішення та дії ТЦК та СП, зокрема й відповідача, як елемента системи органів комплектування, направлені на те, щоб примусово здійснити мобілізаційні заходи щодо його призову на військову службу та переміщення до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.

Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158) (далі - КАС України).

Згідно частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 1-2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Наведеними вище нормами процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує згідно частини 5 статті 242 КАС України.

Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у поданій заяві не наведено обставин та, відповідно, не надано доказів щодо вчинення відповідачем по відношенню до позивача дій, спрямованих на призов його на військову службу за мобілізацією, саме станом на час звернення до суду із заявою про забезпечення позову.

Твердження у поданій заяві про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних в майбутньому дій, як підстава для вжиття заходів забезпечення позову (пункт 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України) наразі є передчасними тому, що наведення в ухвалі суду про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій відповідача буде фактично означати вирішення спору по суті до ухвалення рішення в адміністративній справі, що в даному випадку є неприпустимим та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суб`єктивне переконання заявника не може свідчити про явну протиправність оскаржуваних в майбутньому дій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду в межах даної справи оскаржує рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.

Водночас, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати діям органів влади.

Оцінюючи доводи заявника суд зазначає, що процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення урегульована Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.

Зокрема, згідно пункту 60 указаного Порядку № 56 у разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6. Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Суд вважає, що доводи поданого клопотання не свідчать про наявність будь-яких обставин про те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 вчиняються дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку, що підстави для забезпечення позову відсутні.

У свою чергу, у разі забезпечення позову, суд невиправдано перешкоджатиме діям ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо проведення мобілізаційних заходів (зокрема, взяття на облік військовозобов`язаних та резервістів, здійснення оповіщення вказаних осіб тощо), що в умовах воєнного стану є неприпустимими.

З огляду на викладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову та враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , про забезпечення позову - відмовити.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Суддя О.В. Боднарюк