Рішення № 127056194, 02.05.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 травня 2025 року справа №520/9020/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту відповідач), в якій, з урахуванням уточнень від 16.05.2023, просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у розмірі до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць у період за жовтень, листопад, грудень 2022 року та за січень 2023 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районі ведення активних бойових дій у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у розмірі 100000,00 гривень у розрахунку на місяць у період за жовтень, листопад, грудень 2022 року та за січень 2023 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районі ведення активних бойових дій у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що згідно із наказом від 25.11.2021 №600 о/с перебуває на військовій службі у Державній прикордонній службі України. Вказує, що обов`язок проводити нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям покладено на ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що у жовтні, листопаді, грудні 2022 року та у січні 2023 року вона безпосередньо приймала участь у бойових діях та забезпечувала здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення активних бойових дій у період здійснення зазначених заходів у період здійснення зазначених заходів. Начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 подавалися відповідні рапорти про встановлення додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стриманні збройної агресії, перебуваючи в безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, зокрема щодо позивача. Однак, за спірний період виплата додаткової винагороди, яка визначена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 відбувалась, на думку позивача, із порушенням вимог чинного законодавства, адже виплачувалась не у повному обсязі, а саме - не у розмірі 100 000,00 грн з розрахунку на місяць.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.

Відповідач за допомогою програми «Електронний суд» 09.05.2023 подав суду відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що наявність факту безумовного отримання позивачем додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн не ставить законодавцем військовим частинам прямого обов`язку автоматичного нарахування збільшеної додаткової винагороди до 100000,00 грн.

Відповідач звертає увагу суду на те, що твердження представника позивача, що виплата відповідачем додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн, фактично недає правові підстави для визнання права позивача на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн та суперечить вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №168. Вказує, що абзацами 2 пунктів 1 Наказу №392-АГ та Наказу №628-АГ встановлено, що додаткова винагорода збільшується до 100000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів. Враховуючи, що позивачем у спірний період безпосередня участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримуванні збройної агресії безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів не здійснювалась, відповідно правових підстав як для опрацювання рапорту (донесення) командиром підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, так і наказів командування про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн, не вбачається. Додатково відповідач зазначив, що позивач проходить військову службу в межах АДРЕСА_1 . Згідно загальновідомих фактів, вказану територію у спірний період не було включено до районів ведення воєнних (бойових) дій. Відповідно до облікових даних позивач виконувала і виконує обов`язки військової служби у межах Краматорської міської територіальної громади.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Позивач проходить військову службу у Державній прикордонній службі України.

Позивач призначена на посаду інспектора-номера обслуги першої комендантської групи комендантського відділення (для оперативно-військового управління з місцем дислокації населеного пункту АДРЕСА_1 ), що підтверджується наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.11.2021 №600-ос, копія якого наявна у матеріалах справи.

Позивач у позовній заяві наголошує на тому, що вона приймала безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території міста Краматорськ, Донецької області у жовтні, листопаді, грудні 2022 року та у січні 2023 року.

Заступником начальника Східного регіонального управління начальника оперативно-військового управління Петрієвим Юрієм складено рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 бригадному генералу ОСОБА_2 про встановлення додаткової винагороди за період жовтень, листопад та грудень 2022 року за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримані збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Позивач через свого представника звернулася до відповідача з адвокатським запитом від 08.02.2023 з метою отримання інформації про причини ненарахування та невиплати позивачу щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168, за її безпосередню участь у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, зокрема, за період жовтень, листопад та грудень 2022 року та січень 2023 року.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.03.2023 №702/1501-23-вх надано відповідь представнику позивача на адвокатський запит та повідомлено про те, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168, оскільки позивач у спірний період заходів визначених пунктами 1-8 пункту 2 Наказів №392-АГ та підпунктами 1-8 пункту 2 Наказу №628-АГ не виконувала.

Не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати їй додаткової винагороди відповідно пункту 1 положення Постанови Кабінету міністрів України №168 за жовтень, листопад та грудень 2022 року та січень 2023 року, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі по тексту Закон України №2011-ХІІ) передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 4 статті 9 цього Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На виконання Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64 та «Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану від 28.02.2022 №168» №69, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

У решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин не змінювався.

При цьому, у постанові від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 у частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Отже, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Водночас реалізація зазначених приписів постанови Кабінету Міністрів України №168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, не врегульовувала цих питань.

Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №168, вказано і в пункті 21 цієї постанови, доповненому згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793.

Адміністрація Державної прикордонної служби України 17.04.2022 надіслала органам Держприкордонслужби лист №21-1215-2022 «Щодо однакового трактування положень» за підписом Голови Державної прикордонної служби України, в якому з метою упорядкування обліку особового складу, який має право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень, були визначені бойові завдання в районах ведення бойових дій, за умови виконання яких військовослужбовцям мала виплачуватися вказана додаткова винагорода.

Адміністрація Держприкордонслужби 30.07.2022, посилаючись на пункт 21 постанови №168, видала наказ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» №392-/0/81-22-АГ, який був уведений у дію з 01.08.2022.

Пункт другий цього наказу визначав вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зокрема, підпунктом 7 пункту 2 цього наказу до таких заходів віднесено виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу (контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави.

У пункту 4 Наказу №392-/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 наказу №392-/0/81-22-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).

Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац 2 п. 5 наказу).

У довідках, передбачених цим пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).

З 01.12.2022 уведено в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ, в якому був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Так, пунктом четвертим Наказу №628/0/81-22-АГ передбачено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службовобойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Зазначений перелік документів також є вичерпним.

Отже, аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновків про те, що у період дії воєнного стану, військовослужбовці Держприкордонслужби мають право на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Проте, таке право не є безумовним, а виникає у військовослужбовців виключно у разі, коли вони беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення).

Разом з цим, вказана Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 містить загальні умови отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, а саме: безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення).

Право визначати конкретні бойові дії та конкретні заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, здійснення яких зумовлює виникнення права на отримання збільшеної додаткової винагороди, так само, як і право визначати порядок отримання цієї винагороди, надано керівникам міністерств та державних органів, у структурах яких проходить службу військовослужбовець.

Спірним у цій справі питанням є право позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 10000,00 за періоди жовтень, грудень та листопад 2022 року та січень 2023 року.

Матеріалами справи встановлено, що позивач дійсно у спірному періоді проходила військову службу у відповідача, однак судом не встановлено будь-якого документального підтвердження або жодного факту того, що позивач у спірний період приймала участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення, під вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, про що є посилання у вказаних нормативно-правових актах.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач на підставі наказу від 25.11.2021 №600 о\с проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачем не заперечується, що у березні 2022 року (за період з 24.02.2022 по 24.03.2022), у квітні 2022 року (за період з 24.03.2022 по 31.03.2022), у травні 2022 року (за квітень 2022 року), у червні 2022 року (за травень 2022 року), у липні 2022 року (за червень 2022 року), у серпні 2022 року (за липень 2022 року), у вересні 2022 року (за серпень 2022 року), у жовтні 2022 року (за вересень 2022 року), у листопаді 2022 року (за жовтень 2022 року), у листопаді 2022 року (за жовтень 2022 року), у грудні 2022 року (за листопад 2022 року), у грудні 2022 року (за грудень), у лютому 2023 року (за січень 2023 року) вона отримувала в повному обсязі додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн у незалежності від виконання нею бойових (спеціальних) завдань, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових діях чи під час безпосереднього зіткнення з противником з урахуванням фактичного часу виконання обов`язків військової служби.

Як встановлено судом з матеріалів справи, у спірний період заступником начальника Східного регіонального управління-начальника оперативно-військового управління Петрієвим Юрієм складено рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 бригадному генералу ОСОБА_2 про встановлення додаткової винагороди за період з жовтень, листопад та грудень 2022 року за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримані збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Однак, матеріали справи не містять доказів складання відповідних наказів про нарахування та виплату додаткової винагороди позивачу.

Відповідач суду надав докази про те, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутнє будь-яке документальне підтвердження (у бойових розпорядженнях начальника прикордонного загону, в журналах бойових дій та в інших документах), що позивач у спірний період приймала участь у бойових діях, зокрема, виконувала бойові (спеціальні) завдання на лінії бойового зіткнення, під вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.

Сам факт проходження позивачем військової служби у межах населеного пункту Краматорськ Краматорської міської територіальної громади Донецької області, який віднесено до територій на яких можливі бойові дії, не є підставою для отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 168. Право на таку винагороду у військовослужбовців Державної прикордонної служби України у спірний період виникає виключно за умов, передбачених наказами від 30.07.2022 №392-АГ та від 09.12.2022 №628-АГ (у разі виконання бойових (спеціальних) завдань із встановленого пунктами 2 згаданих наказів переліку).

Факт подання заступником начальника Східного регіонального управління-начальник оперативно-військового управління рапортів про виплату позивачу збільшеної додаткової винагороди, не спростовує необхідності підтвердження права на отримання винагороди сукупністю таких документів, як бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій, рапорт.

Поряд із тим, незважаючи на встановлений частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, позивач не звільняється від свого обов`язку, визначеного частиною 1 згаданої статті щодо доведення тих обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Будь-яких доказів участі у бойових (спеціальних) завданнях із переліку, встановленого пунктом 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392-АГ та від 09.12.2022 №628-АГ, у спірний період служби, позивач також суду не надала, про виконання таких завдань не повідомила.

Разом з тим, з інформації наданої відповідачем встановлено, що у згаданий період проходження служби, позивач безпосередньої участі у заходах, передбачених пунктом 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392-АГ, не приймала, документальне підтвердження виконання таких заходів відсутнє.

За таких обставин, наявність у позивача права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 у спірний період, суд вважає недоведеним.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами 3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Натомість, частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №12362 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

Отже, карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).

Оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023 та після цього карантинні обмеження не продовжувалися та були скасовані в Україні 30.06.2023, позивач протягом трьох місяців з цієї дати мав право на звернення до суду із позовом в цій справі.

Таким чином, з урахуванням наведеного, обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається наступного дня після припинення дії карантину, а саме: з 01.07.2023 і завершується 01.10.2023.

За матеріалами справи, оскаржуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, за період жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень 2023 року, позивач першочергово звернувся до суду 21.04.2023.

Тобто, у межах дії карантину через COVID-19.

Проаналізувавши доводи відповідача у частині пропуску позивачем строку звернення до суду, враховуючи, що першочергово позивач звернувся до суду в межах дії карантину через COVID-19 та незволікання позивача після отримання відповіді на адвокатський запит та звернення до суду у короткий строк, постійне знаходження позивача в районах несення військової служби та виконання завдань із захисту та оборони держави, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, суд відхиляє за необґрунтованістю посилання відповідача на пропущення позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом.

Щодо доводів позивача викладених у позовній заяві щодо неможливості застосування до спірних правовідносин наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392 та від 09.12.2022 №628-АГ, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі №200/193/23 зазначив, що документування (фіксація) у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100000,00 гривень відповідно до приписів наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 №392-/0/81-22-АГ і від 09 .12.2022 №628/0/81-22-АГ унеможливлює застосування іншого механізму реалізації Постанови Кабінету Міністрів України №168 до правовідносин, що вже відбулися.

За відсутності цих відомчих нормативно-правових актів не здійснювався би облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

Отже, застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою Кабінету міністрів України №168, у спірний період підлягають накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 №392-/0/81-22-АГ і від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ. Протилежний висновок поставив би питання необхідності повернення вже виплачених на підставі цих наказів сум додаткової винагороди.

У постанові від 26.06.2024 у справі №200/216/23 Верховний Суд, звернув увагу на умови (контекст), за яких (якого) Адміністрація Держприкордонслужби видала згадувані накази, а також на мету їх видання. Так, Верховний Суд дійшов висновку, що в наказах Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ, від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ виписані ті умови і порядок, які покликані були сприяти практичній реалізації приписів пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, аби, з одного боку, ті військовослужбовці, які залучені до виконання бойових завдань/заходів, отримали додаткову винагороду, що теж є однією з умов бойової і мобілізаційної готовності Держприкордонслужби, а з іншого - забезпечити ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №200/216/23, видання зазначених наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ, від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ не можна вважати як вияв свавілля чи як неправомірний спосіб обмежити (позбавити) отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168. Знову таки, накази, про які йде мова, видані для того, щоб реалізувати приписи пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, адже виплата додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн передбачена за участь у бойових діях або здійсненні заходів, які, аби військовослужбовець був належно і заслужено винагороджений, повинні мати документальне оформлення. Відповідно приписи, які містять згадувані накази Адміністрації Держприкордонслужби, проєктовані передовсім на органи (військові частини) і їхніх посадових осіб, на яких покладається таким чином обов`язок вести облік військовослужбовців, документувати факти їхньої залученості до бойових дій та/або заходів, за які встановлена додаткова винагорода у розмірі до 100000,00 грн, а також надсилати ці документи за належністю з метою виплати військовослужбовцям заслуженої винагороди.

Інакше кажучи, як зазначено далі у цій постанові касаційного суду, приписи наказів Адміністрації Держприкордонслужби не встановлюють додаткових зобов`язань чи правил поведінки для тих військовослужбовців, які мають (набули) право на додаткову винагороду у розмірі до 100 000,00 грн, передбачену пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, яке [право] виникає у них з настанням відповідних обставин (ситуацій, умов), які, в значенні згадуваних приписів Постанови Кабінету Міністрів України №168, є підставою для виплати цієї винагороди. Тому уніфікація розуміння (змістовного наповнення) цих обставин не покладає на військовослужбовців - у відносинах, що виникають у зв`язку з виконанням наказів командирів (начальників), надто в умовах воєнного стану - додаткових обов`язків (вимог) як умови для отримання додаткової винагороди. Приписи згадуваних наказів Адміністрації Держприкордонслужби, якщо зважити також на підстави і мету їх видання, виконують радше забезпечувальну роль (функцію) щодо норм, які встановлюють право на додаткову винагороду (у цьому контексті мовиться про пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168), або, іншими словами, є похідними від останніх.

Наприкінці касаційний суд у постанові від 26.06.2024 у справі №200/216/23 зазначив, що регламентація умов і порядку виплати додаткової винагороди (про необхідність якої [регламентації] зазначено в пункті 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України №168) з боку Адміністрації Держприкордонслужби шляхом видання наказів від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ, від 09 .12.2022 №628/0/81-22-АГ, не може інтерпретуватися як спосіб позбавлення чи обмеження права військовослужбовців Держприкордонслужби на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн. З тих самих міркувань касаційний суд, вторуючи позицію Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 21.12.2023 у справі №200/193/23, вважав правомірним застосування зазначених наказів Адміністрації Держприкордонслужби до правовідносин, які пов`язані з виплатою додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн військовослужбовцям Держприкордонслужби, зокрема у період з 26.09.2022 по 31.12.2022.

З огляду на викладене, у спірний період до правовідносин, які склались у цій справі для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, підлягає застосуванню наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 №392-/0/81-22-АГ, виданий керівником центрального органу головою Держприкордонслужби України відповідно до вимог абзацу другого частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XI.

Згідно з пунктами 1, 2 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №533 від 16.10.2014, Адміністрація Державної прикордонної служби України є центральним органом виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Пунктом 9 вказаного Положення передбачено, що Адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Тобто, Держприкордонслужба є державним органом, уповноваженим приймати рішення організаційно-розпорядчого характеру з питань своєї діяльності.

На виконання статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Суд зазначає, що приписи постанови Кабінету Міністрів України №168 та Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №533 від 16.10.2014, свідчать про наявність у голови Держприкордонслужби повноважень врегульовувати питання виплати грошового забезпечення підпорядкованих йому військовослужбовців, в тому числі і встановлювати конкретні умови і порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168.

Належних і достатніх доказів протиправності наказів Адміністрації Державної прикордонної служби від 30.07.2022 №392-АГ та від 09.12.2022 №628-АГ позивач суду не надав, про існування таких доказів суд не повідомив.

Отже, з огляду на зазначене, а також приймаючи до уваги те, що протиправність наказів від 30.07.2022 №392-АГ та від 09.12.2022 №628-АГ у визначений законом спосіб не встановлювалась, їх зміст, на переконання суду, не суперечить правовим актам, які мають вищу юридичну силу, підстави для незастосування цих наказів до спірних правовідносин відсутні.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про відсутність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач є учасницею бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Зважаючи на те, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та те, що у позовних вимогах відмовлено, питання про його розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 02.05.2025.

СуддяОльга НІКОЛАЄВА