Рішення № 127056162, 25.04.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.04.2025 р. справа №520/7911/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліденка А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Карапетян М.О.,

представника позивача - Паркулаба А.В.,

представник відповідача - Бакуліної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХКФ ЮНІСОФТ» (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, контролюючий орган) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 04 січня 2023 року №00001270709,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 06.11.2024р. №00626920708 про нарахування 208.864,42грн. пені.

Аргументуючи цю вимогу, зазначив, що недотримання визначених ч.2 ст.13 і ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" строків виконання зобовязань за зовнішньоекономічними контрактами на експорт товарів з України та на імпорт товарів до України відбулось виключно через повномасштабну збройну військову агресію Російської Федерації проти України. Окрім того, зазначав, що обставини існування форс-мажору підтверджені як рішенням Торгово-промислової палати України загального характеру, так і сертифікатом Харківської Торгово-промислової палати індивідуального характеру. Наголошував, що згідно з ч.6 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" указаний фактор виключає притягнення до міри юридичної відповідальності у вигляді нарахування пені. Стверджував на неправильності проведених субєктом владних повноважень обчислень сум пені, позаяк сума невиконаних зобовязань за зовнішньоекономічним договором у розмірі менше за 400.000,00грн. не підлягає валютному контролю, а відтак, і не повинна враховуватись під час обчислення пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції". Наполягав, що на застосування міри юридичної відповідальності у вигляді пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" підлягають поширенню юридичні наслідки запровадженого карантину через боротьбу із захворюванням Covid-19.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023р. у справі №520/7911/23 позов було задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 04 січня 2023 року №00001270709.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024р. у справі №520/7911/23 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023р. було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.02.2025р. були скасовані і рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023р., і постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024р., а справу було скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 05.03.2025 р. прийнято справу до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено судове засідання на 27.03.2025р. о 10:00год.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що обсяги невиконаних за зовнішньоекономічними контрактами зобовязань були визначені контролюючим органом правило. Міра юридичної відповідальності у вигляді пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» була обчислена вірно. Правила обчислення строків виконання зобов`язань у цілях застосування норм Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» визначаються саме указаним законом, а не приписами Цивільного кодексу України. Підстави для звільнення учасника суспільних відносин - платника податків від тягаря несення відповідальності за ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» під час проведення заходу валютного контролю виявлено не було.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом зясовано, що заявник пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 40898837, у межах спірних правовідносин у якості платника податків (зборів, обовязкових платежів) знаходився на обліку в установі відповідача.

Субєктом владних повноважень відносно заявника було видано наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 21.11.2021 № 1414-п про призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства за зовнішньоекономічними контрактами від 12.03.2020р. №12032020 (далі за текстом - Контракт №1; контрагент - компанія «Edi8 S.A.S. (Франція)) та від 21.09.2020 № 2109-2020 (далі за текстом - Контракт №2; контрагент - компанія «PT PABRIK KERTAS TJIWI КІМIА, ТВК» (Індонезія)) за період 01.07.2021р.-31.10.2022р.

Доказів оскарження заявником у судовому або поза судовому порядку цього наказу субєкта владних повноважень матеріали справи не містять.

Доказів існування підстав для визнання цього наказу субєкта владних повноважень протиправним з власної ініціативи на виконання імперативних приписів ч.2 ст.9 КАС України судом з приєднаних до справи доказів не виявлено, процесуальні можливості пошуку джерел здобуття відповідних обєктивних даних вичерпані.

Результати проведеної перевірки були оформлені актом від 06.12.2022р. №5027/20-40-07-09-05/40898837 (далі за текстом - Акт №5027).

Доказів оскарження заявником у судовому або поза судовому порядку дій субєкта владних повноважень з приводу проведення заходу валютного контролю матеріали справи не містять.

У тексті Акту №5027 субєктом владних повноважень були викладені власні судження про вчинення заявником низки порушень, а саме: ч.2 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» за зовнішньоекономічним Контрактом від 12.03.2020 № 12032020, який укладено з компанією «Edi8 S.A.S.» (Франція); ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» за зовнішньоекономічним Контрактом від 21.09.2020 № 2109-2020, який укладено з компанією «PT PABRIK KERTAS TJIWI КІМIА, ТВК» (Індонезія).

Стосовно Контракту №1 субєктом владних повноважень в Акті №5027 указано, що Виконавець (тобто заявник) зобов`язується виконати роботи по виготовленню поліграфічної продукції (Продукція), яка замовлена Замовником (тобто нерезидентом покупцем) у відповідності з умовами Контракту та поставити її останньому, а Замовник зобов`язується прийняти виготовлену та поставлену йому Продукцію і сплатити її вартість відповідно до умов Контракту. Валюта контракту - ЄВРО. Загальна сума Контракту визначається як сума всіх додатків до нього. Умови поставки: при тлумаченні Контракту застосовуються міжнародні правила Інкотермс - 2010. Умови оплати: розрахунок за кожну виготовлену партію Продукції здійснюється в Євро шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця протягом строку, який вказано у відповідному додатку до Контракту, але не пізніше 90 календарних днів з моменту відправки Замовнику цієї партії Продукції зі складу Виконавця.

Заявником у межах Контракту №1 була здійснена поставка товару (друковані книги, зброшуровані, дитячі книжки, друкований матеріал для читання, ілюстрований, не призначений для розваг дітей або розфарбування, не є рекламним матеріалом, не містить текст або малюнки порнографічного характеру. УКТЗЕД 4901990000) на загальну суму - 83.575,80 Євро (еквівалент - 2609228,05 грн), згідно митних декларацій: 1) від 20.07.2021 № UA807180/2021/004832 на загальну суму 28771,80 Євро (еквівалент- 921598,16 грн; граничний строк надходження валютної виручки - 19.07.2022); 2) від 06.05.2022 № UA205030/2022/008652 на загальну суму 23304,00 Євро (еквівалент - 719149,79 грн; граничний строк надходження валютної виручки - 05.05.2023); 3) від 19.05.2022 № UA305130/2022/013757 на загальну суму 31500,00 Євро (еквівалент - 968480,10 грн; граничний строк надходження валютної виручки - 18.05.2023).

Виручка за відвантажений у межах Контракту №1 товар надійшла у сумі - 83.575,80 Євро (еквівалент - 3.071.834,22 грн), а саме: 1) 02.08.2022 у сумі - 28.771,80 Євро (еквівалент - 1.076.447,98грн); 2) 31.10.2022 у сумі - 54.804,00 Євро (еквівалент - 1.995.386,24 грн).

Грошові кошти у сумі - 28.771,80 Євро (еквівалент - 1.076.447,98 грн) надійшли з порушенням строків розрахунків, які передбачені ч.2 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції».

Сума пені у порядку ч. 5 ст. 13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», котра припадає на цей епізод була обчислена субєктом владних повноважень у розмірі - 36.250,05 грн.

Стосовно Контракту №2 субєктом владних повноважень в Акті №5027 указано, що у межах Контракту №2 заявником згідно платіжного доручення від 16.07.2021 № 35 на рахунок компанії «PT PABRIK KERTAS TJIWI KIMIA, TBK» було здійснено передплату на суму - 57.785,0 Євро (еквівалент - 1.862.809,27 грн; граничний строк розрахунків - 15.07.2022).

При цьому, в Акті №5027 указано, що у межах Контракту №2 за заявником станом на 30.06.2021р. обліковувалась дебіторська заборгованість у розмірі - 37.369,13 Євро (з якої на суму - 12.604,13 Євро граничний строк розрахунків припадає на - 20.01.2022; на суму - 24.765,00 Євро граничний строк розрахунків припадає на - 29.06.2022р.

Згідно з відображеними в акті №5027 судженнями субєкта владних повноважень заявником було отримано товар на загальну суму - 81.498,34 Євро (еквівалент - 2.848.784,33 грн), а саме: 1) МД вiд 05.01.2022 J№ UA807200/2022/000027 на cуму 29 141, 52 євpo (еквiвалент - 90l 131,57 гpн). Згiднo вiдбиткy Одеської митницi ДФС нa товаросупровідному дoкyментi iнвойсi вiд 21.10.2021 № 568021235, який, вiдoбpаженo y графі « 44» МД (типу IМ - 40) вiд 05.01.2022 № UA807200/2022/000027, товар фактично надійшов на територію України 27.12.2021; 2) МД від 22.07.2022 № UА205030/2022/022587 на суму 12449,82 Євро (еквівалент - 463991,10 грн). Згідно відбитку Волинської митниці ДФС на товаросупровідному документі - інвойсі від 11.01.2022 № 5680213058, який відображено у графі « 44» МД (типу ІМ -40) від 22.07.2022 № UА205030/2022/022587, товар фактично надійшов на територію України 21.07.2022; 3) МД від 26.07.2022 № UА205030/2022/022816 на суму 13 633,90 Євро (еквівалент - 510 064,65 грн); 4) МД від 27.07.2022 № UА205030/2022/022876 на суму 13 037,50 Євро (еквівалент - 483.128,03 грн); 5) МД від, 27.07.2022 № UА205030/2022/022875 на суму 13 235,60 Євро (еквівалент - 490.468,98 грн).

За викладеними в Акті №5027 судженнями субєкта владних повноважень у межах Контракту №2 товар надійшов на територію України частково з порушенням строків розрахунків, передбачених Законом України від 21.06.2018р. №2473-УШ «Про валюту і валютні операції», а товар на суму 13655,79 Євро на територію України не надійшов, що є порушенням частини 3 статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-УШ «Про валюту і валютні операції».

Станом на 31.10.2022р. товар на суму - 13.655,79 Євро на територію України не надійшов, у бухгалтерському обліку заявника відображена дебіторська заборгованість в сумі - 13.655,79 Євро.

Згідно з Актом №5027 на операцію з перерахування 16.07.2021 грошових коштів по Контракту №2 на рахунок компанії «PT FABRIK KERTAS TJIWI КІМІА, ТВК» в сумі 57.785,00 Євро (еквівалент - 1.862.809,27 грн) поширюються граничні строки розрахунків, зазначені в пункті 21 розділу II Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління НБУ від 2 січня 2019 року №7.

За Актом №5027 відлік установлених НБУ граничних строків розрахунків за операцією з перерахування грошових коштів 16.07.2021р. в сумі 57.785,00 Євро по імпортному Контракту від 21.09.2020р. № 2109-2020 розпочався з дати здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а саме з 16.07.2021р., граничний строк надходження товару становить 15.07.2022р. включно.

На вимогу суду згідно з ч.4 ст.9 КАС України субєктом владних повноважень було повідомлено про визнання тих обставин, що згідно з актом від 11.11.2021 №20063/20-40-07-04-08/40898837 планової виїзної перевірки ТОВ «ХКФ Юнісофт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2018 по 30.06.2021 за Контрактом №2 станом на 30.06.2021р. обліковується дебіторська заборгованість у розмірі 37. 369,13 Євро.

Згідно з додатком №10 «Зведені дані імпортних операцій у розрізі контрагентів-нерезидентів, укладених контрактів та стан розрахунків ТОВ «ХКФ Юнісофт» за період з 01.10.2018 по 30.06.2021» структура цієї дебіторської заборгованості виглядає наступним чином:

1) Оплата товару пройшла платіжним документом від 13.10.2020 на суму 111.048,00 Євро еквівалент 16 693 774, 80 грн) граничний строк отримання товару 13.10.2021. Згідно митної декларації (далі МД) № 70577 товар перетнув митний кордон 23.12.2020 на суму 53.019,68 Євро (еквівалент 1 832 725, 98грн). Тобто товар за даною декларацією надійшов без порушення граничних строків розрахунків і пеня не нараховується, але, товар надійшов не на повну суму, розмір якої не перевищує 400.000грн.;

2) Оплата товару пройшла платіжним документом від 21.01.2021 на суму 128.424,90 Євро (еквівалент 4385556,23 грн) граничний строк отримання товару - 21.01.2022. Згідно МД № 7432 товар перетнув митний кордон 11.02.2021 на суму 52.300,64 Євро (еквівалент 1.760.727,20 грн). Тобто товар за даною декларацією надійшов без порушення граничних строків розрахунків і пеня не нараховується, але, товар надійшов не на повну суму, розмір якої не перевищує 400.000,00грн.;

3) Оплата товару пройшла платіжним документом від 30.06.2021 на суму 24.765,00Євро (еквівалент 799.954,08 грн) граничний строк отримання товару - 30.06.2022. Згідно МД № 23829 товар перетнув митний кордон 22.04.2021 на суму 121.548,45 Євро (еквівалент 4.096.012,60 грн). Тобто товар за даною декларацією надійшов без порушення граничних строків розрахунків і пеня не нараховується.

Загальна сума проведеної заявником - ТОВ «ХКФ Юнісофт» на користь нерезидента оплати склала 264.237,90 Євро.

Загальна сума поставленого нерезидентом продавцем на користь ТОВ «ХКФ Юнісофт» товару склала 226.868,77 Євро.

Дебіторська заборгованість (сума заборгованості нерезидента перед ТОВ «ХКФ Юнісофт») склала - 37.368,13 Євро (264.237,90 Євро 226.868, 77 Євро = 37.367,90 Євро).

У межах Контракту №2 - 16.07.2021 згідно платіжного доручення від 16.07.2021 № 35 на рахунок компанії «РТ РАВКІК КЕRTAS TJIWI KIMIA, ТВК» (Індонезія) було здійснено передплату на суму 57.785,00 євро (еквівалент 1.862.809,27 грн.; граничний строк розрахунків 15.07.2022р.).

У межах Контракту №2 заявником було отримано від нерезидента продавця товар наступним чином:

1) ТОВ «ХКФ ЮНІСОФТ» по Контракту від 21.09.2020 № 2109-2020 було отримало від компанії «РТ РАВКІК КЕRTAS TJIWI KIMIA, ТВК» (Індонезія) товар за МД вiд 05.01.2022 № UA807200/2022/000027 на cуму 29.141,52 євpo (еквiвалент - 901.131,57гpн). Згiднo вiдбиткy Одеської митницi ДФС нa товаросупровідному дoкyментi iнвойсi вiд 21.10.2021 № 568021235, який, вiдoбpаженo y графі « 44» МД (типу IМ - 40) вiд 05.01.2022 № UA807200/2022/000027, товар фактично надійшов на територію України - 27.12.2021 (тобто товар за цієї декларацією надійшов без порушення граничних строків розрахунків і пеня не нараховується).

Оскільки за Контрактом №2 у заявника обліковувалась дебіторська заборгованість (37.367,90Євро), то сума товару - 29.141,52 євpo у цілях з`ясування дотримання положень ч.2 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» підлягає урахуванню у погашення цієї дебіторської заборгованості, унаслідок залишок дебіторської заборгованості складає 8.227,61 Євро (37.369,13 29.141,52 = 8.227,61).

Окрім того, у звязку із проведенням заявником платежу на суму 57.785,00 Євро сума дебіторської заборгованості зростає до 66.012,61 Євро (57.785,00 + 8.227,61 = 66.012,61 Євро).

2) За МД від 22.07.2022 № UА205030/2022/022587 ТОВ «ХКФ Юнісофт» було отримано товар на суму 12.449,82 Євро (еквівалент 463.991,10 грн). Згідно відбитку Волинської митниці ДФС на товаросупровідному документі - інвойсі від 11.01.2022 №5680213058, який відображено у графі « 44» МД (типу ІМ - 40) від 22.07.2022 №UА205030/2022/022587, товар фактично надійшов на територію України - 21.07.2022 (тобто з порушенням граничних строків розрахунків). Період порушення граничних строків розрахунків розпочинається з наступного дня з 16.07.2022 по 21.07.2022 на загальну кількість днів 6 на суму простроченої дебіторської заборгованості 57.785,00 (суму переплати). Нарахована сума пені за даним епізодом складає 30.450,22грн.

Сума отриманого товару на 12.449,82 Євро у цілях з`ясування дотримання положень ч.2 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» підлягає урахуванню у погашення існуючої дебіторської заборгованості, унаслідок чого арифметичне значення залишку дебіторської заборгованості склало 53.562,79 Євро (66.012,61 12.449,82 = 53.562,79).

3) За МД від 26.07.2022 № UА205030/2022/022816 заявником було отримано товар на суму 13.633,90 Євро (еквівалент - 510 064,65 грн). Даний товар надійшов з порушенням граничних строків розрахунків. Строк порушення граничних строків розрахунків починається з 22.07.2022 і закінчується 26.07.2022 (загальна кількість днів 5). Сума простроченої дебіторської заборгованості 53.562,79 Євро. Сума нарахованої за цим епізодом пені складає - 23.521,08 грн.

Після цього епізоду виконання зобовязань у межах Контракту №2 залишок суми дебіторської заборгованості складає - 39.928,89 Євро (53.562,79 13.633,90 = 39.928,89).

4) За МД від 27.07.2022 № UА205030/2022/022876 заявником було отримано товар на суму 13.037,50 Євро (еквівалент - 483.128,03 грн), який надійшов з порушенням граничних строків розрахунків. Період порушення з 27.07.2022 по 27.07.2022 (загальна кількість днів 1). Сума простроченої дебіторської заборгованості складала 39.928,89 Євро. Сума нарахованої за цим епізодом пені склала 3.506,80грн.

5) За МД від 27.07.2022 № UА205030/2022/022875 заявником було отримано товар на суму 13.235,60 Євро (еквівалент - 490.468,98 грн), який надійшов з порушенням граничних строків розрахунків. Період порушення з 27.07.2022 по 27.07.2022 (загальна кількість днів 1). Сума простроченої дебіторської заборгованості складала 39.928,89 Євро. Сума нарахованої за цим епізодом пені склала 3.506,80грн.

Після виконання зобовязань у межах Контракту №2 за двома останніми епізодами залишок суми дебіторської заборгованості склав 13.055,79 Євро (39.928,89 13.037,50 13.235,60 = 13.055,79 Євро).

На вимогу суду згідно з ч.4 ст.9 КАС України заявником було повідомлено про визнання тих обставин, що у межах Контракту №2 було проведено 4 операції, які є об`єктом валютного контролю.

13.10.2020 було здійснено передплату за товар в розмірі 111.048,00 євро. Товар на суму 105.320,32 євро надійшов в Україну двома поставками, згідно МД UA807170/2020/070577 від 23.12.2020 і UA807170/2021/007432 від 11.02.2021.

За наслідками цієї операції утворилась дебіторська заборгованість за контрактом на суму 5.727,68 євро.

21.01.2021 було здійснено наступну передплату за товар в розмірі 128.424,90 євро. Підставою для оплати стала проформа-інвойс INV5002590, що підтверджується графою 70 платіжної інструкції №6 від 21.01.2021.

Товар на суму 121.548,45 євро надійшов в Україну однією поставкою, згідно МД UA807170/2021/023829 від 22.04.2021.

За наслідками цієї операції утворилась дебіторська заборгованість у сумі 6.876,45 євро.

Сукупно із дебіторською заборгованістю за першою поставкою загальна заборгованість за Контрактом №2 станом на 30.06.2021 склала 12.604,13 євро.

30.06.2021р. у межах Контракту №2 було здійснено передплату на суму - 24.765,00 євро, а 16.07.2021 було здійснено передплату на суму 57.785,00 євро (загалом на суму 82.550,00 євро).

Підставою обох передплат була проформа інвойс INV5002902 (додаток 3), про що вказано у графах 70 платіжних інструкцій від 30.06.2021 №34 і від 16.07.2021 №35.

Надходження товару відбулося у 5 епізодів, а саме: 05.01.2022 надійшов товар на суму 29.141,52 євро (МД UA807200/2022/000027 від 05.01.2022. Обсягом товару, що надійшов, була повністю в межах строку розрахунків 365 днів закрита передплата від 30.06.2021 на суму 24.765,00 євро; частково закрита передплата від 16.07.2021 на суму 4.376,52 євро. Залишок незакритої передплати від 16.07.2021 склав: 57.785,00 (29.141,52 24.765,00) = 53.408,48 євро.

Залишок передплати у сумі 53.408,48 євро було закрито: поставкою згідно МД UA205030/2022/022587 від 22.07.2022 на суму 12.449,82 євро (залишок 40.958,66 євро); МД від 26.07.2022 №UA205030/2022/022816 на суму 13.633,90 євро (залишок 27.324,76 євро); МД від 27.07.2022 №UA205030/2022/022876 на суму 13.037,50 євро (залишок 14.287,26 євро); МД від 27.07.2022 №UA205030/2022/022875 на суму 13.235,60 євро (залишок 1.051,66 євро).

За наслідками здійснених поставок дебіторська заборгованість за Контрактом №2 склала 13.655,79 євро.

13.10.2020 було здійснено передплату за товар в розмірі 111.048,00 євро. Товар на суму 105.320,32 євро надійшов двома поставками, згідно МД UA807170/2020/070577 від 23.12.2020 і UA807170/2021/007432 від 11.02.2021, у зв`язку з чим дебіторська заборгованість за операцією склала 5.727,68 євро. Офіційний курс на 11.02.2021 33,6655 грн/євро, отже заборгованість за операцією склала в еквіваленті 192.825,21 грн., що менше 400 тис. грн. Отже, валютний нагляд за операцією завершено у зв`язку з досягненням суми незавершених розрахунків незначної суми.

21.01.2021 було здійснено наступну передплату за товар в розмірі 128.424,90 євро. Товар на суму 121.548,45 євро надійшов в Україну однією поставкою, згідно МД UA807170/2021/023829 від 22.04.2021, у зв`язку з чим дебіторська заборгованість за операцією склала 6876,45 євро. Офіційний курс на 22.04.2021 33,6986 грн/євро, отже заборгованість за операцією склала в еквіваленті 231.726,73 грн., що менше 400 тис. грн. Отже, валютний нагляд за операцією завершено у зв`язку з досягненням суми незавершених розрахунків незначної суми.

Таким чином, станом на 30.06.2022 (здійснення першої з передплат, які стали предметом перевірки) за жодною з попередніх операцій за контрактом від 21.09.2020 року № 2109-2020 не здійснювався валютний нагляд.

В подальшому за Контрактом №2 було здійснено передплату від 30.06.2021 на суму 24.765,00 євро і від 16.07.2021 на суму 57.785,00 євро, а всього на суму 82.550,00 євро, що стало підставою для початку здійснення валютного нагляду з кожною з передплат.

05.01.2022 надійшов товар на суму 29.141,52 євро (МД UA807200/2022/000027 від 05.01.2022). Обсягом товару, що надійшов, була повністю в межах строку розрахунків 365 днів закрита передплата від 30.06.2021 на суму 24.765,00 євро і частково закрита передплата від 16.07.2021 на суму 4.376,52 євро. Залишок незакритої передплати від 16.07.2021 склав: 57.785,00 (29.141,52 - 24.765,00) = 53.408,48 євро. Таким чином, валютний нагляд за передплатою від 30.06.2021 на суму 24.765,00 євро завершено 05.01.2022 у зв`язку із завершенням розрахунків у строк 365 днів.

Залишок передплати від 16.07.2021 у сумі 53.408,48 євро було закрито: поставкою згідно МД UA205030/2022/022587 від 22.07.2022 на суму 12.449,82 євро (залишок 40.958,66 євро); МД від 26.07.2022 №UA205030/2022/022816 на суму 13.633,90 євро (залишок 27.324,76 євро); МД від 27.07.2022 №UA205030/2022/022876 на суму 13.037,50 євро (залишок 14.287,26 євро); МД від 27.07.2022 №UA205030/2022/022875 на суму 13.235,60 євро (залишок 1.051,66 євро). Таким чином, валютний нагляд за передплатою від 16.07.2021 завершено 27.07.2022 у зв`язку із завершенням розрахунків за імпортною операцією.

Із застосуванням правил обчислення строків згідно з ст.253 Цивільного кодексу України порушення строків розрахунків за передплатою від 16.07.2021 склало: 1) на суму 53.408,48 євро з 17.07.2022 по 21.07.2022 (5 днів затримки) розмір пені за курсом 29.2754 складає 53.408,48 х 29.2754 х 5 х 0,3% = 23.453,31 грн.; 2) на суму 40.958,66 євро з 22.07.2022 по 25.07.2022 (4 днів затримки) розмір пені за курсом 29.2754 складає 40.958,66 х 29.2754 х 4 х 0,3% = 14.388,97 грн.; 3) на суму 27.324,76 євро з 26.07.2022 по 26.07.2022 (1 день затримки) розмір пені за курсом 29.2754 складає 27.324,76 х 29.2754 х 1 х 0,3% = 2.399,83 грн.

Перша партія товару у межах Контракту №2 була ввезена на територію України 05.01.2022 на суму 29.141,52 євро (МД UA807200/2022/000027 від 05.01.2022).

Решта товару за поставкою була відправлена морським транспортом в порт Південний (Одеса) 23.01.2022, що підтверджується коносаментом №215078149.

Продавцем нерезидентом на адресу заявника було направлено інформаційний лист від 20.07.2022 року, яким повідомлено, що 23.01.2022 був відправлений товар офсетний папір у рулонах на адресу ТОВ «ХКФ Юнісофт» (Україна) згідно інвойсу №5680213058 від 11.01.2022 на умовах постачання СІФ Південний, коносамент 21507849. Дата відправки товару (23.01.2022) відповідала п. 1 додаткової угоди №2 до контракту №2109-2020 від 21.09.2020 (додана разом з додатковими поясненнями від 26.03.25), згідно якого сторони узгодили, що відправка товару по проформі-інвойсу №INV5002902 від 23.06.2021 буде здійснена не пізніше 01.02.2022. Очікувана дата доставки товару 01.04.2022.

05.03.2022 сторони Контракту №2 узгодили зміну кінцевого пункту доставки на порт м. Гданськ, Польща, про що свідчить інформаційний лист PT PABRIK KERTAS TJIWI KIMIA від 05.03.2022. Викладеним вище підтверджується, що обставини непереборної сили, зазначені в сертифікаті № 6300-23-3430 від 28.07.2023 року, а саме військова агресія РФ проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, закриття морських портів України, зокрема порту Південний, куди доставлявся Товар, які діяли з 24.02.2022 по 27.07.2022 року, об`єктивно унеможливили поставку товару згідно інвойсів від 21.10.2021 №5680211235 і від 11.01.2022 №5680213058 за Контрактом № 2109-2020 у межах граничного строку розрахунків і перебували у причинно-наслідковому зв`язку з неможливістю позивачем дотриматись строку.

Із посиланням на Акт №5027 субєктом владних повноважень було прийнято податкове повідомлення рішення від 06.11.2024р. №00626920708 про нарахування 208.864,42 грн пені.

Стверджуючи про невідповідність закону означеного правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень з мотивів використання будівлі промисловості у межах власної господарської діяльності, заявник ініціював даний спір.

З урахуванням відсутності між учасниками спору суперечностей між календарними датами проведення заявником платежів на користь нерезидента продавця та календарними датами отримання виручки за зовнішньоекономічним договором з експорту товару і товару за зовнішньоекономічним договором з імпорту товару суд знаходить ключовими питаннями у даному спорі відповіді на те: 1) чи поширюється дія абз.11 п.52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України на випадки застосування міри юридичної відповідальності у вигляді пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції"; 2) чи є фактор збройної повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р. форс-мажором у розумінні ч.6 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" в аспекті виконання зобовязань контрагентами нерезидентами за укладеними резидентом України зовнішньоекономічними контрактами у разі, коли місце виконання цих зобов`язань припадає не на територію України або коли на території України знаходиться лише місце доставки товару морський порт; 3) чи поширюються правила обчислення строків згідно з ст.253 Цивільного кодексу України на випадки застосування міри юридичної відповідальності у вигляді пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції"; 4) чи підлягають урахуванню суми невиконаних зобовязань за зовнішньоекономічними договорами у розмірі менше за 400.000,00грн. під час застосування міри юридичної відповідальності у вигляді пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції".

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу повноважень, приводів, підстав, способів здійснення валютного контролю територіальними органами системи Державної податкової служби України, а також з приводу механізму та процедури притягнення винних у порушенні згаданої дисципліни учасників суспільних відносин регламентовані приписами Податкового кодексу України, а правила проведення валютних операцій, склад протиправних діянь у сфері проведення валютних операцій та міри юридичної відповідальності унормовані приписами Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції".

Відповідно до п.п.191.1.4 ст.191 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України), контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Підпунктами 20.1.4, 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41цього Кодексу, мають право: - проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків; - застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з ст.1 Податкового кодексу України норми Податкового кодексу України не містять ані прямої вказівки про поширення їх дії на регламентування валютного законодавства, ані прямого застереження про непоширення їх дії на регламентування валютного законодавства.

Закон України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" (який набрав чинності з 07.07.2018р. та введений в дію з 07.02.2019р.; далі за текстом - Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII) визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Частиною 1 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII встановлено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Отже, норми ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII не виключають можливості регламентування окремих сфер валютного регулювання і нагляду приписами інших актів права (у тому числі і нормами Податкового кодексу України) за виключенням недоторканності саме основ валютного регулювання та основ валютного нагляду.

При цьому, механізми реалізації субєктами владних повноважень заходів контролю, процедури притягнення винних учасників суспільних правовідносин до запровадженої законом міри юридичної відповідальності, склад протиправних діянь та обставини, що виключають відповідальність нормами Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII не віднесені ані до основ валютного регулювання, ані до основ валютного нагляду.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Частинами п`ятою, шостою ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII передбачено, що Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.

Згідно з ч.9 ст.11 Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

За змістом ч.10 ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.12 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту: встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Стосовно термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, згаданих у Законі України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції", суд зазначає, що постановою правління Національного банку України від 02.01.2019р. №5 було затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі за текстом - Положення №5).

Згідно із пунктом 21 розділу ІІ Положення №5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

У подальшому Правлінням Національного банку України була прийнята постанова від 24.02.2022р. № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі за текстом - Постанова №18).

Постановою Правління Національного банку України від 04.04.2022р. №68 Постанову №18 було доповнено, зокрема пунктами наступного змісту: « 142. Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 90 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року»; « 144. Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 142 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні».

Постановою Правління Національного банку України від 07.06.2022р. №113 та постановою Правління Національного банку України від 07.07.2022р. №172 до п.142 Постанови №18 були внесені чергові зміни і з 07 червня 2022 року цифри "90" було замінено цифрами "120", а з 07 липня 2022 року - цифри "120" замінено цифрами "180".

Таким чином, за загальним правилом імпорт товарів до України має здійснюватися у строки, зазначені у договорах, але не пізніше граничного строку розрахунків, встановленого Національним банком України, що обчислюється з дня здійснення авансового платежу (попередньої плати).

До 05.04.2022р. такі граничні строки розрахунків становили 365 календарних днів.

З огляду на введення в Україні воєнного стану Національний банк України змінив граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту.

Відповідно до указаних змін у період з 05.04.2022р. по 07.06.2022р. такі строки становили 90 календарних днів, з 07.06.2022р. по 07.07.2022р. - 120 календарних днів, з 07.07.2022р. - 180 календарних днів.

При цьому змінені Постановою №18 строки застосовуються лише до операцій, що здійснені з 05.04.2022ру.

Згідно із ч.2 ст.13 Закону №2473-VIII у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону №2473-VIII у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

За змістом ч.5 ст.13 Закону №2473-VIII порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Суд повторно відмічає, що у межах спірних правовідносин заявник не оскаржує обчислень субєкта владних повноважень ані з приводу арифметичних показників тривалості затримок у виконанні зобовязань за ч.3 ст.13 Закону №2473-VIII, ані з приводу арифметичних розмірів грошових еквівалентів невиконаних зобовязань, ані з приводу визначення суми пені.

Також суд відмічає, що у силу спеціального застереження ч.6 ст.13 Закону №2473-VIII у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

Отже, у разі зупинення виконання господарської операції, яке зумовлене виникненням форс-мажорних обставин, зупиняється як перебіг строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, так і нарахування пені на весь період дії форс-мажорних обставин.

Суд акцентує увагу, що законодавцем передбачено випадок не застосування фінансової відповідальності у вигляді нарахування пені (зупинення строку нарахування пені) лише у разі виникнення форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобовязань іншою стороною правочину.

Тому, розвязуючи спір за епізодом існування підстав для звільнення від відповідальності у зв`язку з випадком надзвичайних та невідворотних обставин (форс-мажору), суд зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і останній триває до теперішнього часу.

Згідно ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України та ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Рішенням президії ТПП України 15.07.2014р. №40(3) затверджено Регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який встановлює єдиний порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі ТПП України.

За правилами підпункту 4.2 пункту 4 Регламенту ТПП регіональні ТПП здійснюють засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до умов договорів, контрактів, типових договорів, угод тощо між резидентами, норм законодавства, відомчих нормативних актів, органів місцевого самоврядування, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції регіональних торгово-промислових палат / відповідної регіональної ТПП.

Верховним Судом у постанові від 12.12.2024р. (справа № 380/839/24) та у постанові від 14.01.2025р. (справа № 440/17191/23)і з посиланням на постанови Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21, від 18.01.2024р. у справі №914/2994/22 зазначено, що усталеною є практика Верховного Суду, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру. У разі їх виникнення сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку.

Згідно з правовими висновками низки постанов Верховного Суду (постанови від 05 грудня 2023 року у справі №917/1593/22, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17) підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватись судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постановах від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16 Верховний Суд зазначив, що має встановлюватися (доводитися) вплив обставин непереборної сили, засвідчених відповідними сертифікатами ТПП України, на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов`язання і на зміну його економічного стану цими форс-мажорними обставинами. Ці фактори мають перебувати у причинно-наслідковому зв`язку.

Зі змісту перелічених правових позицій Верховного Суду слідує, що саме по собі існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) ще не є свідченням того, що безпосередньо ця обставина вплинула на неможливість виконання особою певного зобов`язання за договором чи обов`язку, передбаченого законодавчими та іншими нормативними актами. Такий зв`язок має встановлюватись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, так і оцінкою інших належних доказів, що можуть це підтвердити.

Тож сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом неможливості виконання зобов`язання, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та характеру зобов`язання.

Натомість, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов`язання.

Про обґрунтованість такого висновку свідчить і аналіз ч.6 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції", яка передбачає можливість зупинення перебігу строків розрахунків та нарахування пені за їх порушення лише у разі зупинення виконання договору, яке відбувається у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин. Іншими словами, неможливість виконання договору, а відповідно, і звільнення від нарахування пені, має місце у разі впливу форс-мажорних обставин на таку можливість.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15))

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16.

Відтак, неможливість виконання зобов`язання/обов`язку особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства. Обставини військової агресії на території України не є автоматичною, безумовною підставою, яка підтверджує відсутність можливості виконання зобов`язання/обов`язку.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд відмічає, що у межах зобовязань за Контрактом №2 заявником безперешкодно були виконані власні господарські зобовязання у спосіб проведення безготівкових грошових платежів на користь нерезидента постачальника, котрий знаходиться поза межами України та на якого за обсягом добутих судом по справі доказів фактор повномасштабної військової збройної агресії Російської Федерації проти України (розпочатої 24.02.2022р.) не впливає.

При цьому, матеріали справи не містять належних, допустимих, достатніх, достовірних доказів того, що проміжок часу від початку повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації проти України (24.02.2022р.) і до граничного допустимого строку виконання зобовязань у межах Контракту №2 з імпорту товарів до України був недостатнім на поставки товару із дотриманням положень ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції".

Сертифікат Харківської Торгово-промислової палати від 28.07.2023р. №651/63.01-6 не містить взагалі жодних обєктивних даних відносно впливу фактору повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації проти України (24.02.2022р.) на виконання зобовязань учасниками суспільних відносин поза межами України чи на зміну маршрутів доставки товару до України морським шляхом або на збільшення завантаженості морських портів країн Європейського Союзу тощо та спростовується фактичними обставинами здійснення реальної поставки товару до України у межах спірних правовідносин. (т.1 а.с.1182-184).

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 також не містить обєктивних даних відносно впливу фактору повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації проти України (24.02.2022р.) на виконання зобовязань учасниками суспільних відносин поза межами України і з наведених вище міркувань не може бути кваліфікований у якості сертифікату торгово-промислової палати.

Стосовно Контракту №1 суд зазначає, що контрагент заявника за цим правочином є резидентом Французької Республіки і у межах Контракту №1 повинен був виконати зобовязання з проведення переказу безготівкових грошових коштів на рахунки заявника у банківських установах.

Доказів існування взагалі будь-якого звяку, а не лише прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між фактором повномасштабної збройної військової агресії Російської Федерації проти України (24.02.2022р.) і непроведенням нерезидентом грошового платежу матеріали справи не містять.

Натомість, суд зазначає, що підтверджені матеріалами справи обставини проведення контрагентом нерезидентом поставок товару на митну територію України навпаки підтверджують факт наявності фізичної змоги проведення безпечних господарських операцій з поставки товару до України.

Тож, приписи ч.6 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" не можуть бути кваліфіковані у даному конкретному випадку у якості належної правової підстави для визнання протиправним оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень через недоведеність безпосереднього та прямого причинно-наслідкового звязку між фактором повномасштабної військової збройної агресії Російської Федерації проти України (розпочатої з 24.02.2022р.) та недотриманням вимог ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції".

Вирішуючи спір за епізодом існування правових підстав для застосування до спірних правовідносин абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу ХХ Податкового кодексу України, суд зазначає, що відповідно до змісту цієї норми права протягом дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 липня 2024 року (справа №240/25642/22) сформулював висновок, відповідно до якого, з 01.01.2021 пеня, нарахування якої встановлено частиною п`ятою статті 13 Закону України Про валюту і валютні операції, за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України.

Окрім того, судова палата у зазначеній справі дійшла висновку відносно застосування приписів підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 ПК України (яким встановлено, що пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадках, передбачених цим Кодексом) на правовідносини з нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків в іноземній валюті, зазначивши, що пеня, як міра відповідальності, яка нараховується за порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, врегульована спеціальним Законом, відповідно на таку (пеню) не розповсюджуються положення підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 Податкового кодексу України, за аналогією з положеннями абз. 11 пункту 52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Верховним Судом здійснено відступ від висновку, викладеного в постановах від 15 лютого 2024 року у справі №420/1538/23 (який помилково застосовано судами попередніх інстанцій), від 28 березня 2024 року у справі №380/17879/22, від 13 травня 2024 року у справі №420/11208/23 про неможливість нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Тож, положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу ХХ Податкового кодексу України не можуть бути кваліфіковані у якості належної правової підстави для визнання протиправним оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень.

Стосовно поширення на спірні правовідносини положень п.п.112.8.9 ст.112 Податкового кодексу України суд зазначає, що згідно з цією нормою права обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є, зокрема, вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору).

З огляду на те, що питання зупинення нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин врегульовано спеціальним Законом України «Про валюту і валютні операції», відповідно на ці правовідносини не розповсюджуються положення п.п.112.8.9 ст.112 Податкового кодексу України, за аналогією з положеннями абз.11 пункту 52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, про що зазначено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23.07.2024 (справа № 240/25642/22).

Тож, положення п.п.112.8.9 ст.112 Податкового кодексу України не можуть бути кваліфіковані у якості належної правової підстави для визнання протиправним оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень.

Стосовно доводів позивача про те, що залишок невиконаних зобовязань у межах зовнішньоекономічного договору у розмірі менше за 400.000,00грн. не підпадає під заходи валютного контролю і не може братись до уваги під час обчислення пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" суд зазначає, що за змістом ч.5 ст.13 Закону №2473-VIII порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

За визначенням ст.1 Закону України від 16.04.1991р. №959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

За наведеними у ст.1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначеннями: активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Згідно з ст.2 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства (ч.1 ст.2); Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.2).

За змістом ст.4 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв`язку з чим особисте майно та зобов`язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність - постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність - оцінка активів та зобов`язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі; нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці; інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

Як то указано у ч.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Кореспонденція приписів ч.2 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" із положеннями ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" та кореспонденція приписів ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" із положеннями ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції", а також зміст ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" свідчить, що обєктом цього правопорушення є обсяг невиконаних в визначений національним законом України строк усіх зобовязань за одним зовнішньоекономічним договором, а не обсяг невиконаних в визначений національним законом України строк зобовязань за одним із епізодів валютної операції у межах одного зовнішньоекономічного договору.

При цьому, суд бере до уваги, що правила проведення валютних операцій деталізовані нормами Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджено постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019р. №5; далі за текстом Положення №5) та Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (затверджена постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019р. №7; далі за текстом - Інструкція №7).

Так, згідно з п.п.7 п.2 Положення незначний розмір валютної операції (далі - незначний розмір) - розмір валютної операції (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату здійснення операції), який є меншим, ніж розмір, передбачений статтею 20 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Відповідно до п.п.1 п.9 Інструкції №7 банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків - якщо сума незавершених розрахунків за операцією з експорту, імпорту товарів не перевищує незначної суми. У разі здійснення розрахунків за експорт, імпорт товарів в іноземній валюті сума незавершених розрахунків за операцією з експорту, імпорту товарів визначається за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату останньої події за відповідною операцією (остання дата платежу/надходження грошових коштів, дата поставки товару, дата зарахування зустрічних однорідних вимог).

Проте, положення наведених норм права не можуть бути кваліфіковані у якості правових підстав для неврахування субєктом владних повноважень залишку дебіторської заборгованості контрагента-нерезидента за попередньою валютною операцією у розмірі менше за 400.000,00грн. у межах одного і того ж зовнішньоекономічного договору під час визначення (обчислення) обсягу виконаних (або невиконаних, несвоєчасно виконаних) зобовязань за наступними поточними валютними операціями у межах одного і того ж зовнішньоекономічного договору.

До того ж, п.3.1 Контракту №2 чітко передбачає, що умовою поставки товару є 100% попередня оплата.

Указане унеможливлює поставку у межах Контракту №2 товару без настання події оплати 100% вартості такого товару.

Тому суд не знаходить підстав для кваліфікації указаного вище доводу заявника у якості підстави для визнання протиправним оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу нарахування пені у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції".

Окремо суд зауважує, що у даному конкретному випадку сума існуючої дебіторської заборгованості у межах Контракту №2 не була кваліфікована субєктом владних повноважень у якості обєкту для нарахування пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції", а була застосована у алгоритмі розрахунків виключно у якості арифметичної величини, котра зменшувала розмір виконаних зобовязань за наступними епізодами валютних операцій у межах одного і того ж зовнішньоекономічного договору.

Суд вважає, що правильність такого тлумачення змісту ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" підтверджується тією обставиною, що 08.12.2022р. нерезидент продавець повернув заявникові суму дебіторської заборгованості - 13.655,79 Євро відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період 21.09.2020р.31.12.2022р. між заявником та компанією PT PABRIK KERTAS TJIWI КІМIА, ТВК (Індонезія).

Відтак, існуючий обсяг невиконаних зобов"язань за одним і тим же зовнішньоекономічним договором правомірно був урахований суб"єктом владних повноважень під час вчинення оскарженого управлінського волевиявлення пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції", позаяк іншого порядку та способу реалізації управлінської функції контролю національним законом України не передбачено.

Стосовно правил обчислення визначених Законом України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" строків суд зазначає, що згідно з ч.3 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

На подальший розвиток положень ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" було прийнято Інструкцію №7, відповідно до п.7 Розділу ІІ якої банк розпочинає відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків із дати: 1) оформлення МД типу ЕК-10 «Експорт», ЕК-11 «Реекспорт» на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством Україні підлягає митному оформленню), або підписання акта або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), - за операціями з експорту товарів; 2) здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) - за операціями з імпорту товарів .

Датою здійснення платежу на користь нерезидента - постачальника товару вважається дата здійснення банком платежу на користь нерезидента - постачальника товару, якщо оплата зобов`язань резидента за операцією з імпорту товару здійснюється за рахунок коштів, отриманих від банку на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на поточний рахунок такого резидента в банку.

Тож у межах спірних правовідносин належною нормою слід визнати приписи Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" та Інструкції №7, а не положення ст.253 Цивільного кодексу України.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку субєкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, оскільки із достатньою повнотою зясував обставини спірних правовідносин, належну норму закону визначив правильно, помилок у тлумаченні змісту цієї норми не припустився і за відсутності документально підтвердженого безпосереднього причинно наслідкового звязку між фактором повномасштабної військової збройної агресії Російської Федерації проти України (розпочатої 24.02.2022р.) і недотриманням заявником вимог ч.2 ст.13 та ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" вчинив правомірне управлінське волевиявлення з приводу нарахування пені у порядку ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII "Про валюту і валютні операції".

Тож, за наслідками розгляду справи суд вважає доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС факт відповідності оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України та навпаки не доведеним за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат у справі належить провести за правилами ст.ст.132-143 КАС України.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) відповідно до ч.3 ст.243 КАС України - 02.05.2025 р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко