Рішення № 127055024, 02.05.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2025 року справа №320/19700/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, в якій позивач просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

-визнати протиправними і скасувати наказ Міністерства економіки України з особового складу «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади генерального директора директорату зайнятості та трудової міграції 8 березня 2023 року №247-к, у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців»;

-поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора директорату зайнятості та трудової міграції, або на рівнозначній посаді;

-стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 607 041, 32 грн.

Ухвалою суду від 21.06.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 14.02.2024 суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на недотримання порядку його прийняття та відсутності для цього правових підстав.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на обґрунтованості прийнятого ним рішення з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самого рішення, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Мінекономіки від 24.02.2023 № 247-к позивача звільнено з 08.03.2023 з посади генерального директора директорату зайнятості та трудової міграції у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Статтею 3 Закону України «Про державну службу» визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення, тобто в нашому випадку за ініціативою Міністерства економіки України.

При цьому, однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Мінекономіки від 02.09.2022 № 2913 «Про структуру апарату Мінекономіки» відбулося внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України та скорочення чисельності його працівників.

Зокрема, директорат зайнятості та трудової міграції, в якому ОСОБА_1 , займав посаду генерального директора, було виключено із структури Мінекономіки і утворено директорат праці та зайнятості.

Також змінено штатний розпис, який затверджено 08.09.2023 № 2121-09/15, яким передбачено скорочення штатної чисельності апарату на 236 одиниць та згідно з яким посада ОСОБА_1 скорочена.

Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Окрім цього, одночасно з попередженням про звільнення на підстав п. 1 ч. 1 цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

ОСОБА_1 був попереджений, у разі непереведення на вакантну посаду, про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, але не раніше ніж через 30 календарних днів з дня попередження.

Так, 23.11.2022 о 16:20 з мобільного телефону головного спеціаліста відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом Мінекономіки ОСОБА_2 на контактний мобільний телефон ОСОБА_1 , зазначений в його особовій справі (050-358-76-05), за допомогою додатку Viber надіслана сканована копія Попередження про можливе звільнення позивача та перелік наявних вакантних посад Мінекономіки, про що було складено Протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця відповідно до Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1042, що підтверджується скріншотом екрану мобільного телефону ОСОБА_2 з отриманим повідомленням.

У зазначеному попередженні вказано про те, що запропонувати рівнозначну посаду відповідно до кваліфікації позивача Міністерство немає можливості.

При цьому, Мінекономіки запропонувало всі вакантні посади, які існували з дати ознайомлення з попередженням до моменту звільнення позивача для подальшого працевлаштування та проходження державної служби, що не було спростовано під час розгляду справи судом.

У списку вакантних посад позивачу були запропоновані наступні посади:

1.головний спеціаліст відділу розвитку підприємництва управління розвитку та підтримки підприємництва департаменту регуляторної політики та підприємництва;

2.директор департаменту сфери публічних закупівель та конкурентної політики;

3.начальник відділу політики публічних закупівель управління сфері публічних закупівель департаменту сфери публічних закупівель та конкурентної політики;

4.начальник відділу з питань державної та гуманітарної допомоги управління з питань державної та гуманітарної допомоги;

5.головний спеціаліст відділу з питань державної та гуманітарної допомоги управління з питань державної та гуманітарної допомоги;

6.головний спеціаліст відділу аналізу гуманітарної допомоги (потреб) управління з питань державної та гуманітарної допомоги;

7.завідувач сектору міжнародної взаємодії у сфері публічних закупівель та конкурентних відносин;

8.начальник відділу організаційної роботи з суб`єктами господарювання департаменту управління об`єктами державної власності;

9.керівник експертної групи з питань смарт-спеціалізації та ресурсоефективності директорату розвитку реального сектору економіки;

10.головний спеціаліст відділу розвитку фінансових послуг управління фінансової політики.

Державний службовець звільняється на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до списку вакантних посад в Міністерстві економіки України, що надавався позивачу разом з попередженням про наступне звільнення, ОСОБА_1 було запропоновану рівнозначну посаду директора департаменту сфери публічних закупівель та конкурентної політики.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», якою затверджена схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2022 році, якою визначено що до категорії Б та підкатегорії Б1 відносяться такі посади державної служби: генеральний директор директорату та керівник департаменту.

Отже, ОСОБА_1 була надана можливість на працевлаштування в Мінекономіки та надано пропозиції інших вакантних посад, але позивач не виявив бажання, так як документів для переведення на вакантну посаду Мінекономіки, зокрема заяви, департамент управління персоналом від ОСОБА_1 не отримував.

Разом з цим, у своєму позові ОСОБА_1 підтверджує, що попередження про наступне вивільнення від 23.11.2022 та перелік вакантних посад він отримав та ознайомився з ним.

Зважаючи на відмову ОСОБА_1 від усіх запропонованих йому посад, в тому числі рівнозначної посади, суд вважає, що обов`язок щодо працевлаштування ОСОБА_1 відповідачем виконаний у повному обсязі, а наказ Мінекономіки від 24.02.2023 № 247-к є таким, що відповідає критеріям правомірності, оскільки прийнятий з дотриманням приписів ст. 87 Закону України «Про державну службу».

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про державну службу» доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Отже, Мінекономіки діяло у межах спірних правовідносин на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України, так як в Законі України «Про державну службу» відсутній обов`язок лише очно ознайомлюватись з кадровими документами та підписувати їх нарочно.

Щодо доводів ОСОБА_1 , про те що його звільнено через 6 місяців з дати ліквідації посади, суд враховує те, що позивач спершу знаходився в простої відповідно до наказу Мінекономіки від 01.11.2022 № 1479-К, згодом наказом Мінекономіки від 13.11.2022 № 1518-К були внесені зміни відповідно до якого ОСОБА_1 знаходився у простої з 03.11.2022 по 08.11.2022.

Надалі, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відпустки», за бажанням ОСОБА_1 йому були надані невикористані відпустки з наступним звільненням.

Так, відповідно до наказів Мінекономіки ОСОБА_1 перебував у відпустці:

-з 09.11.2022 по 02.12.2022 (наказ Мінекономіки від 09.11.2022 № 1452);

-з 05.12.2022 по 30.12.2022 (наказ Мінекономіки від 05.12.2022 № 1569);

-з 02.01.2023 по 03.02.2023 (наказ Мінекономіки від 30.12.2022 № 1869);

-з 06.02.2023 по 07.03.2023 (наказ Мінекономіки від 13.01.2023 № 53).

Відповідно до ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених ч. 1 цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Таким чином, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у відпустці, Мінекономіки не мало підстав його звільнити, тому ОСОБА_1 був звільнений у перший робочий день після закінчення відпустки.

Як вже зазначалось, директорат розвитку ринку праці та умов оплати праці, в якому посаду генерального директора займав ОСОБА_3 і директорат зайнятості та трудової міграції, в якому ОСОБА_1 займав посаду генерального директора, відповідно до наказу Мінекономіки від 02.09.2022 № 2913 «Про структуру апарату Міністерства економіки України», виключено із структури Мінекономіки і утворено директорат праці та зайнятості.

Таким чином, в штатному розписі Міністерства замість двох посад генеральних директорів зазначених директоратів утворено одну посаду генерального директора.

Відповідно до поданої заяви, погодженої із заступником Мінекономіки ОСОБА_4 , на посаду генерального директора директорату праці та зайнятості з 19.09.2022 був призначений ОСОБА_3 , а не позивач.

Згідно з ст. 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Разом з цим, ст. 19 Закону України «Про державну службу» визначено, що право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

Суд враховує, що у 2021 році ОСОБА_3 отримав державний сертифікат про рівень володіння державною мовою, який зберігається в його особовій справі. В свою чергу, ОСОБА_1 такого сертифіката не має.

При цьому, у Законі України «Про державну службу» відсутні вимоги до державних службовців щодо наявності звання кандидата наук, кількості нагород та відзнак тощо.

При цьому, згідно наявних у матеріалах справи відомостей, безперервний стаж роботи ОСОБА_3 та позивача у Мінекономіки є однаковим.

Отже, Мінекономіки враховано усі підстави, при яких надається право на залишення на роботі.

В свою чергу, як вже зазначалось, ОСОБА_1 були запропоновані усі вакантні посади на день попередження посади для переведення і подальшого проходження державної служби.

Одночасно з цим, посади, які обіймали ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відносились до посад фахівців з питань реформ. Таким чином, інших рівнозначних посад які б можна було запропонувати ОСОБА_1 не було, окрім посади директора департаменту сфери публічних закупівель та конкурентної політики, яка також була йому запропонована.

Позивач у своєму позові посилається на трудову книжку та надає в якості доказу копію трудової книжки ОСОБА_5 , яка була призначена на посаду заступника генерального директора директорату праці та зайнятості.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Разом з цим, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 74 КАС України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» з 10.06.2021 передбачено нові правила обліку трудової діяльності працівника та запроваджено електронний облік трудової діяльності.

Оскільки облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі відповідно до ст. 48 КЗпП України з 10.06.2021 трудова книжка зберігається у працівника, а обов`язок роботодавця вносити записи лише на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.

Обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Підставами для обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних (п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних»).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Разом з цим, згідно п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані.

Водночас, позивачем не долучено до матеріалів справи доказів повідомлення ОСОБА_5 , про те, що її персональні дані передаються до суду, як і відсутні докази надання згоди суб`єкта персональних даних на поширення та передачі копії трудової книжки ОСОБА_5 .

Отже, суд визнає такий доказ неналежним, а отже таким, що не може бути врахований судом.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Як наслідком, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства економіки України (01008, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 12/2; код ЄДРПОУ 37508596) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.