Рішення № 127052078, 01.05.2025, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9689/24

Провадження № 2/711/1164/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючий суддя - Скляренко В.М.,

при секретарі Кошубінській Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», в особі представника Пархомчука С.В., який діє на підставі довіреності від 29.12.2023р., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №19858 від 04.02.2021р. в розмірі 9 375 грн. та судові витрати, які складаються з суми судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 04.02.2021р. між ТзОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та відповідачем був укладений Договір про надання фінансового кредиту №19858, на підставі якого відповідач отримав грошові кошти в розмірі 1500 грн. На підставі договору факторингу №02-17/02/2022 від 17.02.2022р. право вимоги до відповідача перейшло до ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ». Відповідач всупереч умов кредитного договору не здійснював погашення заборгованості ані перед первісним кредитором, ані перед наступником первісного кредитора, внаслідок чого розмір заборгованості відповідача складає 9 375 грн., з яких: 1 500 грн. заборгованість за сумою кредиту та 7875 грн. заборгованість за процентами. Оскільки відповідач не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість в загальній сумі 9 375 грн., а також судовий збір по справі.

17.12.2024р. судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

14.01.2025р. судом ухвалено заочне рішення у справі, яким суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

27.02.2025р. судом скасовано заочне рішення від 14.01.2025р., а справу призначено до розгляду.

14.03.2025р. від представника відповідача адвокат Дем`яненко К.О., яка діє на підставі ордеру серії СА №1112750 від 12.02.2025р., надійшов відзив проти позову, в якому вказується про необґрунтованість позовних вимог. Відповідач посилається на те, що він має статус ветерана-учасника бойових дій та є особою з інвалідністю внаслідок війни І «А» групи, а тому на підставі ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він має право на звільнення від сплати відсотків за кредитом. Також відповідач посилається на несправедливість умов договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором та невідповідність таких умов положенням п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». У відзиві зазначається, що покладання на відповідача зобов`язання зі сплати відсотків в розмірі 912,5% річних є непомірним тягарем для нього, як споживача фінансових послуг. Тож відповідач просить відмовити у позові в повному обсязі.

16.04.2025р. від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких вказується про необхідність застосування до позовних вимог положень п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», якими передбачено звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання споживачем зобов`язань за кредитним договором.

В судове засідання представник позивача не з`явився. Разом з тим, в матеріалах справи наявна заява представника позивача, в якій останній зазначив, що наполягає на позовних вимогах, просить їх задовольнити в повному обсязі, просить розглянути справу у відсутність представника позивача на підставі наявних у справі доказів, а також просить стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10500 грн.

Відповідач та його представник також не з`явились у судове засідання, проте від представника відповідача надійшла заява, в якій викладено клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника.

Судове засідання з розгляду справи було призначене на 22.04.2025р., проте у зв`язку з неявкою всіх учасників справи судове засідання з розгляду справи не проводилось, а розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ч. 13 ст. 7, ч. 9 ст. 10, ст. 11, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, внаслідок чого на підставі ч. 1 ст. 244, ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення у його вступній частині зазначено не дату судового засідання, на яку було призначено судовий розгляд (22.04.2025), а дату складання повного тексту рішення (01.05.2025р.), що відповідає правовій позиції, сформованою Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно Договору про надання фінансового кредиту №19858 від 04.02.2021р. (далі Договір), укладеного в електронній формі між ТзОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит в сумі 1500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, і зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за його користування /а.с. 11-13/.

Умовами договору передбачено, що кредит надається строком на 30 днів, тобто до 05.03.2021р. (п. 1.2. договору). За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу. Тип процентної ставки фіксована (п. 1.3 договору). Кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної картки, вказаної Клієнтом (п. 1.4 договору).

Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахунок грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (п. 2.3. договору).

Товариство має право вимагати від Клієнта повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в повному обсязі, а також виконання всіх інших зобов`язань за цим договором і додатками до нього (п. 3.1.1 договору).

04.02.2021р. відповідачу на картковий рахунок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 перераховано 1500 грн., що підтверджується інформаційною довідкою ТзОВ «Платежі Онлайн» від 22.10.2024р. вих. №1115/10 /а.с. 15/.

17.02.2022р. між ТзОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» був укладений договір факторингу №02-17/02/2022, відповідно до умов якого ТзОВ «ФК «АВІРА ГРУП» відступило, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги до відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №19858 від 04.02.2021р. /а.с. 17-20, 21, 23/. Згідно змісту реєстру боржників до такого договору, станом на 17.02.2022р. розмір заборгованості відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №19858 від 04.02.2021р. складає 9375 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту 1500 грн. та заборгованість за нарахованими процентами 7875 грн. /а.с. 21/. Передача відповідних прав до нового кредитора підтверджується розрахунком нового кредитора з ТзОВ «АВІРА ГРУП» /а.с. 23/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов`язання за вказаним вище Договором позики, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та відповідачем було укладено Договір в електронній формі, в якому сторони погодили умови надання позивачем кредитних коштів відповідачу. На підставі такого договору відповідачем 04.02.2021р. було отримано кредитні кошти в сумі 1500 грн., які він зобов`язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до 05.03.2021р., але в порушення умов договору не зробив цього.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами не заперечується факт укладання Договору та його умови, а також та обставина, що відповідач не здійснював ніяких платежів на виконання своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідними письмовими доказами. Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача тіло кредиту в розмірі 1500 грн. та проценти за користування кредитними коштами в розмірі 7875 грн. Відповідач заперечував щодо обґрунтованості таких нарахувань, посилаючись на необґрунтованість відповідних нарахувань, невідповідність розміру процентів засадам справедливості та наявністю підстав для звільнення відповідача від обов`язку щодо сплати відповідних процентів.

Надаючи оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог умовам Договору кредиту слід зауважити наступне.

Аналіз змісту умов Договору кредиту свідчить, що сторони погодили зміст наступних понять: «строк кредитування» строк дії договору, який складає 30 днів (п. 1.2); строк повернення позики останній день дії договору 05.03.2021р.

Відповідно до п. 2.3 Договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

Здійснюючи тлумачення відповідних умов кредитування суд звертає увагу, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК).

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021р. у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022р. у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022р. у справі № 209/3085/20).

За змістом умов Договору кредиту слід виснувати, що сторони договору визначили, що поняття «строк позики» та «строк дії договору» фактично є тотожними і передбачають строк користування позикою, в межах якого позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за визначеною відсотковою ставкою, як плату за користування чужими коштами. При цьому в умовах Договору кредиту сторони передбачили наслідки порушення позичальником таких строків та зміст його відповідальності за прострочення виконання зобов`язань по договору (право позикодавця вимагати сплати пені), а також визначили можливість і порядок продовження відповідного строку. Будь-яких застережень щодо застосування процентної ставки, передбаченої п. 1.3 Договору поза межами строку його дії (строку позики) у такому договорі немає. Отже посилання позивача на наявність в нього права нараховувати відповідні проценти в межах строку фактичного користування позикою, а не в межах строку, який передбачений умовами договору (п. 1.2), є необґрунтованими.

Варто звернути увагу, що поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно), де зазначила:

«Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів вчинення відповідачем дій з метою прологації строку дії Договору кредиту.

В той же час, тлумачення умов Договору з урахуванням засад розумності свідчить, що передбачена таким договором процентна ставка за понадстрокове користування позикою за своєю правовою природою визначає розмір процентів, які регулюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки застосовується виключно до періоду користування кредитними коштами позичальником поза межами «строку користування кредитом», передбаченим договором.

Арифметичний аналіз наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості відповідача по Договору свідчить, що розмір заборгованості по процентам обчислений за період користування позикою тривалістю 210 днів та нарахований за денною ставкою 2,5% в загальному розмірі 7875 грн. В той же час в межах строку дії Договору, який складає 30 днів, розмір процентів за користування позикою складає 1125 грн. (1500 грн. * 2,5% * 30 днів). Таким чином позовна вимога про стягнення процентів, що обчислені понад строк дії кредитного договору в розмірі 6750 грн. (7875 грн. 1125 грн.), є процентами, що нараховані у зв`язку з простроченням відповідачем виконання його грошового зобов`язання, а відтак є процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК, тобто мірою відповідальності за прострочення відповідачем виконання його боргових зобов`язань, що нарахована за період прострочення тривалістю 180 днів, тобто з 06.03.2021р. по 01.09.2021р.

Разом зтим,пунктом 6Прикінцевих таперехідних положеньЗакону №1734,в редакції,яка діялапротягом періодучасу з29.05.2020р.до 23.12.2023р.,було передбачено,що «у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.»

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020р. на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Таким чином, слід виснувати, що на підставі п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734, в редакції, яка діяла протягом періоду часу з 29.05.2020р. до 23.12.2023р., споживачі на законодавчому рівні звільнені від відповідальності за прострочення виконання своїх зобов`язань за договорами про споживчий кредит в період часу з 01.03.2020р. по 30.06.2023р. і у разі допущення такого прострочення споживач звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Оскільки проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК за своєю природою мають компенсаційний характер і є мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, то на такі правовідносини розповсюджується дія п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів, нарахованих позивачем поза межами строку дії Договору в розмірі 6750 грн. не підлягають до задоволення.

В той же час, з урахуванням засад диспозитивності цивільного судочинства та змісту положень п. 1.2, 1.3, 2.3 Договору кредиту цілком правомірними та обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 04.02.2021р. по 05.03.2021р. (30 днів) за ставкою 2,5% на день від суми позики, тобто в межах суми 1125 грн. (1500грн.*2,5%*30 днів).

Доводи сторони відповідача щодо несправедливості розміру таких процентів, а також наявності підстав для звільнення відповідача від їх сплати, є необґрунтованими.

В цьому контексті варто звернути увагу, що розмір погоджених сторонами процентів за користування кредитом в межах строку кредитування визначається виключно за домовленістю сторін і на момент укладання сторонами Договору кредиту законом не передбачалось обмежень такого розміру. Посилання сторони відповідача на положення Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим, оскільки норми такого закону є загальними і застосовуються до відносин споживчого кредитування лише в тій частині, що що не суперечить Закону №1734, оскільки такий закон є спеціальним до таких правовідносин.

Також з огляду на зміст аргументів сторони відповідача слід зауважити, що дія положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки грошове зобов`язання відповідача виникло перед позивачем ще до набуття відповідачем прав та пільг, передбачених таким спеціальним законом.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту і він користувався кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом в межах строку кредитування, внаслідок чого за Договором кредиту станом на 05.03.2021р. (останній день дії Договору) за ним обчислювалась заборгованість в загальному розмірі 2625 грн. (1500 грн. тіло позики; 1125 грн. проценти за користування позикою), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог на загальну суму 2 625 грн.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з витрат позивача з оплати судового збору в розмірі 2422,20 грн. /а.с. 1/ та оплати правової допомоги в розмірі 10500 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 2625 грн., що складає 28% від ціни позову (9375грн / 2625грн * 100%), а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 678,27грн в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2422,40грн / 100% * 28%). Натомість, оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то відповідна сума судового збору підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 10 500 грн.

Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 29.12.2023р., укладеного між адвокатом Пархомчуком С.В. та ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ», за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає доручення і бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором; довіреності від 29.12.2023р.; свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серії КС №8096/10 від 18.07.2019р. на ім`я Пархомчука С.В.; довіреності від 30.12.2024р., акта про отримання правової допомоги від 06.01.2025р.; платіжної інструкції № 3 4109 від 06.01.2025р. на суму 10 500 грн., розрахунок вартості оплати наданих послуг від 06.01.2025р. /а.с. 28-31, 50-53/.

Розділом 3 договору визначена ціна договору та порядок розрахунку. Так, вартість правової допомоги адвоката (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата), та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги. Фактичні витрати адвоката пов`язані з наданням правової допомоги за цим договором (такі як, але не виключно: отримання документів, збирання доказів, надсилання документів, технічне забезпечення та інші) за умови надання документів, що підтверджують ці витрати, сплачуються клієнтом адвокату понад узгоджену суму гонорару додатково. Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат. Сторони погодили, що клієнтом буде сплачено адвокату гонорар за виконану роботу, протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТзОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 у рамках кредитного договору №19858 від 04.02.2021р. 1 година (2 000 грн.);

- складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики - 2,5 години (5 000 грн.);

- інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи - 1,5 години (3000грн.);

- канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції 500 грн.

Всього витрачено 5 (п`ять) годин, що становить 10 000 грн. 00 коп. + 500 грн. 00 коп. (канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції).

Слід зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020р., провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020р. у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014р. (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Разом з тим, суд бере до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються на праві грошової вимоги, що виникло з правочину, укладеного у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Представник позивача участі в судових засіданнях не брав, а розгляд справи здійснено судом оперативно в судовому засіданні без учасників справи.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 10 500 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат.

Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми понесених ним витрат в розмірі 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених представником позивача.

Натомість оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності, позивачу на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача слід компенсувати 28% витрат на правову допомогу, що відповідає сумі коштів в розмірі 1400 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 267, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимогиТовариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«КЕШ ТУГОУ» до ОСОБА_1 простягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7) заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №19858 від 04.02.2021р. в розмірі 2625 грн. та в якості компенсації судових витрат суму коштів в розмірі 1400 грн., тобто усього стягнути 4025 грн.

Компенсувати (повернути) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7) за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, через Казначейство України, сплачений судовий збір за платіжною інструкцією №3 3720 від 04.12.2024 в розмірі 678 грн. 27 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий : В.М. Скляренко