Рішення № 127049854, 01.05.2025, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2025 Справа № 917/502/25

за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" (адреса Україна, 36022, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛИЦЯ ПАНЯНКА, будинок 65Б, ЄДРПОУ 42223804)

до Полтавського державного аграрного університету (адреса Полтавська обл., місто Полтава, вул. Сковороди, будинок 1/3, 36003, ЄДРПОУ 00493014)

про стягнення 782440.73 грн.

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін: згідно протоколу

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського державного аграрного університету про стягнення 782440.73 грн. заборгованості за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 22310093 від 16.02.2024, з них: 782 403,55 грн борг за активну електричну енергію за період з 01.01.2025р. по 31.01.2025р.; 37,18 грн. 3% річних за несвоєчасну оплату активної електричної енергії за період з 26.06.2024р. по 28.06.2024р.

Ухвалою від 17.03.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 10.04.2025, запропонувати, зокрема, відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Від позивача 08.04.2024 надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач вказав, що після пред`явлення позову, Відповідач споживав електричну енергію, а оплату не здійснював у зв`язку з чим за лютий 2025 року утворилася заборгованість за активну електричну енергію в сумі 291 727,21 грн., 3 % річних у сумі 192,92грн., за період з 26.02.2025 по 28.02.2025, всього: 291 920,13 грн.

За вказаного, позивач просить суд стягнути з Полтавського державного аграрного університету заборгованість на загальну суму 1 074 360,86 грн, з них:

- 1 074 130,76 грн. заборгованість за спожиту активну електричну енергію за період з 01.01.2025р. по 28.02.2025р.;

- 230,10 грн 3% річних на несвоєчасну оплату активної електричної енергії за період з 26.06.2024р. по 28.02.2025р.

Ухвалою від 10.04.25 суд постановив заяву позивача про збільшення позовних вимог від 08.04.2025 прийняти до розгляду, відкласти підготовче засідання на 22.04.2025 р., запропонувати учасникам справи вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження.

Від відповідача відзив на позов не надійшов.

Інші заяви чи клопотання сторони не подавали.

У підготовчому засіданні, 22.04.2025р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 22.04.2025р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/502/25, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 01.05.2025.

01.05.25 від позивача надійшла заява про проведення розгляду справи без участі його представника. При цьому, позивач повідомив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Сторони, повідомлені належним чином про розгляд справи явку представників не забезпечили.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд зазначає, що ухвали по справі надсилалися позивачу та відповідачу у їх електронні кабінети та отримані ними.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/502/25.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

16.02.2024 року, між ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» (надалі-Позивач, Постачальник) та Полтавським державним аграрним університетом (надалі за текстом Відповідач, Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 22310093 (далі - Договір) по об`єктах зазначених у Додатку №1 до заяви- приєднання на умовах Комерційної пропозиції №10 (Додаток №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу), яка діє для споживачів, які надають послуги населенню з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення та фінансуються виключно з державного або місцевого бюджету при умові надання кошторисного розрахунку (плану використання) та бюджетних установ.

Розділом 2 «Предмет Договору» даного Договору визначено, що Постачальник постачає (передає) електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач сплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Пунктом 5.4. Договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Пунктом 5.5. Договору встановлено, що розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок Постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок Постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього Договору. Поточний рахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Пунктом 5.6. Договору встановлено, що оплата рахунка та акту прийому передачі електричної енергії Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з моменту отримання його Споживачем, але не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим місяцем.

Пунктом 6.2 Договору передбачено зобов`язання споживача забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов Договору.

Пунктом 14.1. Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонам та діє до 31.12.2024 року, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією, а у частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов"язань за договором.

Заявою-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, яка є Додатком 1 до Договору встановлено початок постачання електричної енергії 16.02.2024 року.

Комерційною пропозицією № 10, яка є додатком № 2 до Договору встановлено, що оплата електричної енергії здійснюється Споживачем за фактично спожиту електроенергію на підставі отриманого у Постачальника рахунку протягом 5 робочих днів від дня його отримання, але не пізніше до 14:00 години 25 числа місяця, на рахунок із спеціальним режимом використання, який зазначений у Договору та /або розрахункових документах Постачальника.

Споживач отримує рахунок та акт в зручний для нього спосіб: Веб-сервіс «Paperless», «М.Е.Dос», «Вчасно», електронною поштою; поштовим зв`язком; в Центрах Обслуговування Споживачів; іншим зручним способом.

Позивач вказує, що у період з 01.01.2025 р. по 31.01.2025 р. Відповідач споживав електричну енергію, а оплату за неї не здійснював, внаслідок чого виникла заборгованість даного Відповідач перед Позивачем у розмірі 782 403,55 грн. Крім того, Відповідач у лютому 2025 року споживав електричну енергію, а оплату не здійснював у зв`язку з чим за лютий 2025 року утворилася заборгованість за активну електричну енергію в сумі 291 727,21 грн.

Дана обставина підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 074 360,86 грн, з них: 1 074 130,76 грн борг за активну електричну енергію за період з 01.01.2025р. по 28.02.2025р.; 230,10 грн 3% річних за несвоєчасну оплату активної електричної енергії за період з 26.06.2024р. по 28.02.2025р.

Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.

Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до приписів ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором не оплатив отриману у січні-лютому 2025 року електричну енергію, заборгованість останнього складає 1 074 130,76 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1 074 130,76 грн вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, що спростовують факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з своєчасної оплати отриманої електричної енергії у січні-лютому 2025 року, або доказів добровільної сплати відповідачем заборгованості у розмірі 1 074 130,76 грн.

Крім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача 230,10 грн 3% річних за несвоєчасну оплату активної електричної енергії за період з 26.06.2024р. по 28.02.2025р.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Позивач заявив до стягнення з відповідача 297,16 грн 3% річних за період з 26.01.2025 по 31.01.2025, нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем отриманої електричної енергії.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3 % річних, суд встановив, що розраховані позивачем розміри не перевищують розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 297,16 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.

Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Згідно з частиною 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 074 130,76 грн борг за активну електричну енергію за період з 01.01.2025р. по 28.02.2025р.; 230,10 грн 3% річних за несвоєчасну оплату активної електричної енергії підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 12892,33 грн.

Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Полтавського державного аграрного університету (адреса Полтавська обл., місто Полтава, вул. Сковороди, будинок 1/3, 36003, ЄДРПОУ 00493014) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" (адреса Україна, 36022, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛИЦЯ ПАНЯНКА, будинок 65Б, ЄДРПОУ 42223804) 1 074 130,76 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 230,10 грн 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 12892,33 грн.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.05.2025

Суддя Киричук О.А.