Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 560/19342/24
РІШЕННЯ
іменем України
30 квітня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення №2220329934 від 03.10.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.09.2024 року щодо призначення пенсії за вислугу років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років, однак Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській від 03.10.2024 №2220329934 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки на дату прийняття рішення (2024 рік) її стаж роботи на відповідних посадах значно перевищує зазначені в рішенні 25 років 6 місяців 11 днів, що має бути враховано при визначенні права на пенсію. Додатково позивач вважає, що при визначенні стажу не були враховані всі періоди її роботи, зокрема ті, що мали місце після 10.10.2017 року. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників. Залучив до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області. Витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області належним чином засвідчені копії пенсійної справи ОСОБА_1 .
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що за принципом екстериторіальності заяву з документами доданими до заяви про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 03.10.2024 54248/03-16 про відмову у призначенні пенсії, оскільки, на дату звернення за її призначенням позивач не набула необхідного стажу вислуги років. Позивачка працює на посаді, робота на якій не дає право на пенсію за вислугу років. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, належним чином повідомлене про розгляд справи, правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому строк згідно ухвали не скористалося, жодних документів, в тому числі витребовуваних, до суду не подало.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Заява позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, яким прийнято рішення від 03.10.2024 №222030029934 про відмову в призначенні пенсії з вислугу років.
В рішенні зазначено, що стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 25 років 6 місяців 11 днів станом на 10.10.2017. Заявниця працює на посаді, робота на якій не дає право на пенсію за вислугу років. У призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відмовлено, оскільки заявниця не набула необхідного стажу вислуги років.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, тому звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі Закон №1058-ІV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Пунктом 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися з 01.01.1971.
Разом з тим, 04.06.2019 Конституційним Судом України прийнято Рішення №2-р/2019, за змістом якого:
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України;
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законами № 213-VIII та № 911-VIII, неконституційними.
На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-XII, оскільки вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтями 54, 55 Закону №1788-XII.
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пунктів "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-XII, які з 04.06.2019 є чинними у редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.
Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема, пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність такої норми у редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.09.2019 №2-р/2019 відновлено право особи, в тому числі і позивача, на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
За змістом оскаржуваного рішення №222030029934 від 03.10.2024 судом встановлено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII її вік становить понад 52 років, стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 25 років 6 місяців 11 днів. При цьому, обчислення спеціального стажу було здійснено органом Пенсійного фонду станом на 10.10.2017, тобто без врахування Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.
Враховуючи, що позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII після прийняття Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019, то відповідач повинен був застосовувати положення означеної норми в редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі Перелік №909).
Відповідно до розділу 2 Переліку № 909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
Пунктом 2 примітки до Переліку № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з п. 3 примітки до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, із наведених вище норм Закону №1788-ХІІ та Переліку № 909 слідує, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, зокрема, лікарі та середній медичний персонал, які працювали у лікарняних закладах, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Пунктом 5 Розділу ІІІ Посади середнього медичного персоналу Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.12.1992 №195, визначено, що посада: медичної сестри всіх найменувань відноситься до посад середнього медичного персоналу.
Враховуючи викладене, відсутність у позивача спеціального страхового стажу роботи станом на 11.10.2017 в розмірі 26 років 6 місяців суд вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки редакція пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка передбачає наявність у особи станом на 11.10.2017 спеціального страхового стажу роботи в такому розмірі, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №222030029934 від 03.10.2024 року є протиправним, а тому його слід скасувати.
Стосовно визначення суб`єкта, який має вчинити дії зобов`язального характеру суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначення пенсії за вислугу років.
Отже, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.09.2024 року про призначення пенсії за вислугу років має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, тобто Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у Постановах від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі, як суб`єкт владних повноважень, не надали суду належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, а позивач частково довела ті обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що поданий адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (суб`єкт владних повноважень, який прийняв спірне рішення) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №222030029934 від 03.10.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.09.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду в цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053 , код ЄДРПОУ - 42098368)
Головуючий суддя В.К. Блонський
Судове рішення № 127025822, Хмельницький окружний адміністративний суд було прийнято 30.04.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 560/19342/24. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: