Рішення № 127025803, 01.05.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 травня 2025 року № 520/2048/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд.9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ37508470) , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі т.в.о. першого заступника начальника відділу ГУ ДМС України в Харківській області Олексія Довгопола (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61057, код ЄДРПОУ37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби від 05 грудня 2024 року № 175-24 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину російської федерації ОСОБА_1 1.2

-зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі.

Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач - громадянин Російської Федерації, ОСОБА_1 , маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання в російській федерації, є шукачем захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій.

22 березня 2023 року Позивач звернувся за захистом до Відділу ДМС в м. Харкові, з метою подання заяви про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Однак, його документи не прийняли, письмової відмови або повідомлення чому саме його заяву не приймають не надали, проте направили подати заяву через канцелярію Головного Управління ДМС України в Харківській області.

В той же день Позивач подав документи через канцелярію Головного Управління ДМС України в Харківській області, однак замість всієї заяви про надання йому статусу біженця на 106 сторінках, прийняли тільки 22 вибіркові сторінки його заяви разом із супровідним листом.

Крім того, Позивач направив копію своєї заяви про надання мені статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні на адресу Державної міграційної служби України, а також повідомив про порушення його права на міжнародний захист Уповноваженого ВРУ з прав людини.

28 квітня 2023 року, Позивач отримав відповідь від відповідача стосовно розгляду його заяви. У вищезазначеній відповіді вказано, що ними розглянуто його звернення щодо наміру бути визнаним біженцем в Україні, в порядку Закону України «Про звернення громадян» та зазначено порядок звернення із заявою про надання особі статусу біженця.

Натомість, в супереч законодавству України, його заяву не прийняли та не надали передбачену Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» форму прийняття або відмови у прийнятті документів.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

30 листопада 2023 року Другим апеляційним адміністративним судом рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 залишено без змін.

05 грудня 2023 приблизно о 14:10 Позивач прибув до відділу ГУ ДМС України в Харківській області за адресою: 23 Серпня 13 А з метою виконання рішення судів - подачі заяви про надання йому статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. Він з`явився до відповідного органу з рішеннями суду, заповненою заявою-анкетою та додатками до неї (в тому числі з оригіналами паспортів, фотокартками та флеш-накопичувачем з додатками), однак в той день його заяву не прийняли.

05 грудня 2023 року Позивач повторно відвідав відділ ТУ ДМС України в Харківській області за адресою: 23 Серпня 13А, з метою подачі заяви про надання статусу біженця, яку знову не прийняли, а Позивача направили для притягнення до адміністративної відповідальності.

11 грудня 2023 року Позивач в черговий раз відвідав відділ ГУ ДМС України в Харківській області за адресою: 23 Серпня 13А, де отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, № 8 від 12.12.2023 р.

Позивач звернувся зі скаргою до ДМС з приводу відмови в прийнятті його заяви та, 13.12.2023 року був документований довідкою про звернення за захистом в Україні №012433. Після розгляду скарги позивача, його заяву було розглянуто, прийнято в «оформлення».

28 січня 2025 року Позивач отримав Повідомлення № 1 від 06 січня 2025 року про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Підстава для відмови Рішення Державної міграційної служби від 5 грудня 2024 року № 175-24

Позивач вважає зазначене рішення Державної міграційної служби протиправним, не обгрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

За матеріалами справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Санкт-Петербург РФ та був повторно документований свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом записів актів цивільного стану Колпінського району Комітету у справах ЗАЦС Уряду Санкт- Петербурга 29.10.2013 р.

Зі слів позивача під час співбесіди 05.06.2024 р. він не пам`ятає, що сталося із першим свідоцтвом про народження, та цим питанням займались його батьки.

Зі слів позивача, він народився у м. Колпіно (місто у складі Колпінського району м. Санкт-Петербург1), росіянин за національністю, за віросповіданням - атеїст, одружений (онлайн- шлюб) згідно законодавства штату Юта (США) на громадянці України ОСОБА_2 , військовозобов`язаний, має середню освіту.

Його сім`я складається з наступних осіб: мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Санкт-Петербург, РФ, раніше працювала вчителем у дитячому садку, зараз не працює - доглядає за молодшим сином з інвалідністю; батько - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Санкт-Петербург, РФ, працює сторожем гаражного кооперативу, хворіє на злоякісну пухлину (рак); брат - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м. Санкт- Петербург, РФ, хворіє на Синдром Дауна, має інвалідність з дитинства. Заявник повідомив, що батьки розлучені, з матір`ю він спілкується регулярно, з батьком - здебільшого не спілкується.

Зі слів позивача, до приїзду в Україну він постійно проживав із матір`ю та молодшим братом за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач також зробив уточнення, що періодично проживав не з матір`ю, а в орендованих квартирах у різних містах РФ: у м. Санкт-Петербург, м. Москва, м. Новгород, м. Сочі, м. Анапа, м. Ростов, м. Бєлгород. Також, у багатьох містах заявник був лише проїздом у туристичних цілях.

Позивач повідомив, що з 2007 по 2008 рр. навчався у Державній бюджетній загальноосвітній установі (далі - ДБЗУ) «Школа №456» Калінінського р-ну м. Санкт-Петербург. Далі продовжив навчання у ДБЗУ «Гімназія №402» Калінінського р-ну м. Санкт-Петербург, де провчився з 2008 по 2018 рр. та отримав атестат про середню загальну освіту № НОМЕР_3 від 27.06.2018 р.

Після здобуття середньої освіти він у 2018 р. поступив на бюджетне навчання до Російського Державного Педагогічного Університету ім. А. І. Герцена за спеціальністю «Фізика конденсованого стану речовини», де провчився 2,5 роки, але не закінчив навчання через невідвідування університету, в результаті чого його було відраховано.

На співбесіді 15.03.2024 р. ОСОБА_1 повідомив, що іншими причинами, чому він залишив навчання в університеті, стала втрата актуальності його спеціальності та відсутність бажання займатись цим у подальшому. До того ж заявник почав розглядати можливості покинути країну громадської приналежності і почати життя в іншій країні.

ОСОБА_1 зазначив, що володіє наступними професіями: репетитор із шкільних предметів, маркетинг, оформлення та дизайн приміщень.

Зі слів позивача, з 2014 по 2016 рр. він працював на молодіжній біржі праці, займався виконанням паркових та польових робіт у м. Санкт-Петербузі, з 2017 по 2018 рр. працював оператором в call-центрі у ТОВ «Бізнесфон», з 2018 по 2019 рр. обіймав посаду менеджера по роботі зі скаргами у ТОВ «Достоєвський». З 2019 р. заявник займався маркетингом, фрілансом, репетиторством та волонтерською діяльністю.

На співбесіді 21.03.2024 р. ОСОБА_1 повідомив, що з 2016-2017 рр. почав цікавитись діяльністю російського політика ОСОБА_6 , та з 2017 по 2018 рр. займався волонтерською діяльністю: був декілька разів у штабі ОСОБА_6 , де забирав роздаткові матеріали та листівки, що містили у собі призив недопущення перемоги ОСОБА_7 у виборах в РФ.

Позивач повідомив, що він також брав участь у трьох мітингах із призивами допуску ОСОБА_6 до президентських виборів, а також із призивами до зміни злочинної влади.

Зі слів позивача, перед президентськими виборами 2018 р. він почав публікувати політичні розслідування ОСОБА_6 у соціальних мережах та коментувати їх.

Позивач повідомив, що після нелегітимних виборів він продовжив слідкувати за діяльністю штаба ОСОБА_6 та підтримувати його публікації у соціальних мережах, проте також почав замислюватись над переїздом з країни своєї громадянської належності. Після затримання ОСОБА_6 заявник остаточно почав планувати свій переїзд з Росії.

За матеріалами справи, у 2018 р. ОСОБА_1 був членом дільничної виборчої комісії виборчої ділянки №854 у м. Санкт-Петербурзі .

Вперше, у березні 2020 р., позивач прямував до України потягом з м. Санкт-Петербург до м. Бєлгород, перетнув державний кордон України з Росією 14.03.2020 р. пішки через пункт пропуску «Гоптівка» за паспортом громадянина Російської Федерації № НОМЕР_4 , виданим МВС 78039 25.11.2019 р., терміном дії до 25.11.2029 р.

17.03.2020 р. через той самий пункт пропуску на підставі того самого паспортного документа він покинув територію України.

На співбесіді 15.03.2024 р. ОСОБА_1 пояснив, що прибув до України з туристичною метою та планував залишитись на два тижні, проте йому довелося терміново покинути Україну через закриття кордонів внаслідок введення карантину у зв`язку із поширенням інфекційної хвороби СOVID-19.

У ході тієї ж співбесіди ОСОБА_1 повідомив, що із майбутньою дружиною познайомився восени 2021 р. через соціальну мережу «Тіндер», а особисто зустрівся у лютому 2022 р., коли приїхав до Харкова.

Щодо другого перетину кордону України заявник повідомив, що 26.01.2022 р. вилетів літаком з м. Санкт-Петербург до м. Кишинів (Республіка Молдова), де перебував вісім годин, а звідти автобусом доїхав до кордону України, перетнувши його 27.01.2022 р. в пункті пропуску «Маяки-Удобне».

Зі слів позивача, далі автомобільним шляхом він дістався до Одеси, а ввечері 27.01.2022 р. потягом разом із другом на ім`я ОСОБА_8 відправився до м. Харкова, куди прибув 28.01.2022 р. По приїзду він із другом відправились за адресою, де він проживає на теперішній час: АДРЕСА_3 .

Під час співбесіди 21.03.2024 р. ОСОБА_1 повідомив, що, аби напевно дістатися до України, за допомогою послуг нотаріуса, його друг, ОСОБА_9 , зробив йому запрошення до України.

Позивач зазначив, що для перетину кордону не потребувалось жодних віз, та він міг 90 днів знаходитись на території України легально.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 р. № 150 (далі - Порядок),іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Згідно Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації від 1997 року3, громадяни Росії могли в`їжджати, пересуватися країною та проїжджати транзитом територією України без віз, за внутрішніми паспортами, без додаткових документів, та перебувати на території країни без реєстрації до 90 діб.

Якщо вони залишалися в країні надалі, вони повинні були отримати реєстрацію за місцем, де мешкають.

Пізніше, у 2018 році, було посилено біометричний контроль: для в`їзду громадянам Росії потрібен був паспорт з електронним чипом. Якщо паспорт закордонний, але не біометричний, громадяни Росії мали залишати відбитки пальців при перетині кордону. Також термін вільного перебування скоротився до 90 днів протягом 180 днів.

Згідно інформації на офіційному сайті Генерального консульства України в Мілані щодо режиму в`їзду іноземців в Україну, опублікованої 11.08.2022 р., повідомляється про запровадження візового режиму для громадян Російської Федерації.

Таким чином, 17.06.2022 р. Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про скасування безвізового режиму з Російською Федерацією. Воно набрало чинності з 1 липня 2022 року.

Тож, станом на 27.01.2022 р. ОСОБА_1 легально перетнув кордон Україні по безвізовому режиму.

Зі слів позивача, обидві поїздки до України він сплачував самостійно, оскільки підробляв у сфері «фріланс» - займався репетиторством.

Під час співбесіди 15.03.2024 р. ОСОБА_1 додав, що метою його приїзду була релокація, - залишитись проживати в Україні, та приїзд до своєї нареченої - ОСОБА_2 , а також до своїх друзів.

На співбесіді 15.03.2024 р. він повідомив, що не зміг узяти шлюби із ОСОБА_2 в Україні, тому у якості альтернативи вони уклали онлайн-шлюб у США, штат Юта. Церемонія проходила без фізичної участі наречених у форматі «Zoom», та згодом поштою вони отримали оригінал свідоцтва про шлюб.

За матеріалами справи, 26.08.2022 р. штатом Юта , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було видано ліцензію на шлюб №270792. Цим документом вони були уповноважені вступити у шлюб при умові, що шлюбна церемонія буде проведена протягом 32 днів з моменту видачі ліцензії. В іншому випадку ліцензія було б анульовано. Церемонія була проведена у режимі онлайн, а також ОСОБА_11 та ОСОБА_2 були документовані свідоцтвом про шлюб від 29.08.2022 р.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 надав копію апостилю з перекладом на українську мову задля підтвердження чинності вищезазначених іноземних документів.

Так, при його вивченні, було встановлено, що апостиль, що надав заявник, засвідчує лише справжність підпису посадової особи, яка підписала документ, що додається, повноваження, в яких ця посадова особа діяла, та у відповідних випадках, ідентичність відбитка печатки або штампа, яким скріплено документ. Проте засвідчення не означає, що зміст документа є правильним або що він схвалений владою штату ОСОБА_10 .

Позивач розповів, що бюджет із дружиною у них спільний: вона має свій бізнес - онлайн магазин китайського чаю та зареєстрована як ФОП, а заявник допомагає їй вести цей бізнес, а також працює на фрілансі, а саме займається репетиторством, маркетинговою діяльністю.

Під час співбесіди 03.04.2024 р. ОСОБА_1 повідомив, що спочатку магазин чаю належав не його дружині, а ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

22.03.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Харківській області із наміром отримати захист в Україні.

Відповідно до підпункту «ґ» пункту 2.1 розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила), під час перевірки співробітником вказаного відділу дотримання ОСОБА_1 передбаченого статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було встановлено порушення ним правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, у зв`язку з чим, йому було роз`яснено про необхідність звернутися до відділу протидії нелегальній міграції ГУ ДМС у Харківській області для притягнення до відповідної адміністративної відповідальності.

ОСОБА_1 не звернувся до вказаного відділу протидії нелегальній міграції, проте того ж дня звернувся до відділу документального забезпечення (канцелярія) ГУ ДМС у Харківській області із зазначеною вище заявою, яку було зареєстровано 22.03.2023 з вхідним № М-415/6/6301-23, при цьому він зазначив, що бажає отримати відповідь нарочно.

Встановлено, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 22.03.2023 ГУ ДМС у Харківській області підготовлено відповідь від 24.03.2023 № 6301.8.4-4762/63.1-23.

ОСОБА_1 не звернувся до ГУ ДМС у Харківській області для отримання вказаної відповіді на своє звернення від 22.03.2024 р., однак 28.03.2024 р. звернувся з листами до Державної міграційної служби України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як особа, стосовно якої ГУ ДМС у Харківській області були порушені права шукача захисту.

За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 28.03.2023 р., ДМС України надано відповідь від 21.04.2023 № М-3084-23/8.5/1728-23.

Лише 28.04.2023 р. позивач звернувся до відділу документального забезпечення (канцелярія) ГУ ДМС у Харківській області та отримав відповідь ГУ ДМС у Харківській області від 24.03.2023 № 6301.8.4-4762/63.1-23 на своє звернення від 22.03.2023 р.

04.05.2023 р. позивача звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДМС у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням ХОАС від 21.08.2023 у справі № 520/10213/23 визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМС у Харківській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті зазначеної заяви, у порядку визначеному Законом та Правилами.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 р. у справі № 520/10213/23 залишено без задоволення апеляційну скаргу ГУ ДМС у Харківській області на рішення ХОАС від 21.08.2023 р., саме рішення залишено без змін.

За інформацією, отриманою від Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС у Харківській області 11.12.2023 р. Шевченківським відділом у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, оскільки ОСОБА_1 з 28.04.2022 р. перевищив встановлений строк перебування на території України більш як на 30 днів та проживав без документів на право проживання (перебування).

Відносно нього були складені протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХК №00004078 від 11.12.2023 р. та постанова про накладання адміністративного стягнення ПН МХК №004079 від 11.12.2023 р., за що передбачена відповідальність відповідно до частини 2 статті 203 КУпАП (штраф не сплачено).

12.12.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС у Харківській області.

На виконання рішенням ХОАС від 21.08.2023 у справі № 520/10213/23, з метою забезпечення виконання загальних засад та інтересів національної безпеки держави, враховуючи позицію Управління Служби безпеки України в Харківській області, викладену у листі від 01.02.2023 № 70/2-929, керуючись статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, статтею 2 та частиною шостою статті 5 Закону, в умовах введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (із змінами, внесеними Указом Президента України від 06.11.2023 № 734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3429-ІХ) воєнного стану, та ведення на території Харківської області активних бойових дій, наказом ГУ ДМС у Харківській області від 12.12.2023 № 54 ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13.12.2023 р. ОСОБА_1 оскаржив зазначений наказ ГУ ДМС у Харківській області до ДМС України.

Рішенням від 09.02.2024 № 01-24 ДМС України задовольнило скаргу ОСОБА_1 від 13.12.2023 - скасувало наказ ГУ ДМС у Харківській області від 12.12.2023 № 54 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись частиною восьмою статті 12 Закону, наказом ГУ ДМС у Харківській області від 08.03.2024 № 6 прийнято рішення про оформлення документів ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наразі заявник фізично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , але зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

У своїй заяві від 12.12.2023 р. заявник вказує: «…Мені небезпечно повертатися, оскільки при поверненні я буду затриманий на кордоні або відправлений до армії (з якої далі мене можуть відправити на війну у складі збройних сил РФ, як це вже відбувалося з призовниками, які проходили термінову службу), або потраплю під декілька кримінальних та адміністративних статей і опинюся в місцях позбавлення волі (з яких, як відомо також можуть забрати на війну). Також заявник боїться стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання в РФ, оскільки підтримував політику ОСОБА_6 : робив публікації у соціальних мережах на підтримку останнього, роздавав агітаційні листи від штабу Навального та брав участь у мітингах «Страйки виборців».

Також, заявник визначив побоювання зазнати переслідувань з боку влади РФ внаслідок: висвітлення у соціальних мережах інформації, що критикує діючу владу РФ, волонтерства на території України, підтримку України, а також організацію та участь у зборах грошей на підтримку ЗСУ.

Суд вказує, що відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункти 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права, цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані».

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У підтвердження своїх слів заявник, у якості доказів до своєї заяви, долучив: оригінал національного паспорта громадянина РФ № НОМЕР_5 , виданий 01.11.2019, код підрозділу 780-018; оригінал паспорта громадянина РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , виданий 25.11.2019 МВС 78039 (орган видачі) строком дії до 25.11.2029; копію нотаріально завіреного перекладу паспорта сторінок 2- 7 та с. 46 паспорта громадянина РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , виданий 25.11.2019 МВС 78039 (орган видачі), строком дії до 25.11.2029; копію міграційної картки; копію паспорта громадянки України ОСОБА_2 (с. 1-3, 12-13); копію всесвітнього посвідчення політичного притулку від 28.11.2022, терміном дії до 28.11.2025; копію сертифікату підтвердження реєстрації громадянином світу від 28.11.2022; копію карти (посвідчення) громадянина світу № НОМЕР_6 на 2 арк.; копію свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29.10.2013 відділом ЗАЦС Колпінского району Комітету у справах ЗАЦС Уряду Санкт-Петербурга; копію довідки про реєстрацію місце проживання у РФ від 01.06.2022; копію подяки від 127 Окремої бригади ТРО НОМЕР_7 Окремого батальйону командира військової частини НОМЕР_8 , копію нотаріально-завіреної заяви ОСОБА_9 від 04.01.2022 р.; копії документів про шлюб з апостилем із нотаріально- завіреним перекладом (копії ліцензії на шлюб, виданого штатом Юта 26.08.2022 р. та свідоцтва про шлюб від 29.08.2022 р. з перекладом, копію заяви на отримання ліцензії № 270792 на укладання шлюбу з перекладом від 26.08.2022 р.; копію апостилю з перекладом); копію довідки УВКБ ООН від 06.02.2023 р.; копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МХК № 004078 від 11.12.2023 р.; копію постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МХК № 004079 від 11.12.2023 р., матеріали, надані заявником, у якості доказів побоювань у паперовій формі на 31 арк., флеш-носій з інформацією, наданою заявником у якості доказів побоювань.

Заявою від 14.02.2024 р. заявник долучив до матеріалів особової справи копію довідки про реєстрацію місця перебування особи від 13.02.2024 р.

Заявою від 11.03.2024 р. заявник долучив до матеріалів особової справи копію картки платника податків № НОМЕР_9 від 15.02.2024 р.

Заявою від 15.03.2024 р. заявник долучив до матеріалів особової справи інформацію у паперовій формі на 24 арк. у якості доказів своєї волонтерської діяльності та побоювань загрози при поверненні до РФ.

Заявою від 21.03.2024р. заявник долучив до матеріалів особової справи копію фотографій своїх татуювань на 10 арк.

Заявою від 17.04.2024 р. заявником надані копії сторінок атестату про середню загальну освіту № 07827000034108 від 27.06.2018 р. (2 арк.); копію сторінок додатку до атестату про середню загальну освіту № 07827000034108 від 27.06.2018 р. (2 арк.); копії сторінок атестату про основну загальну освіту № НОМЕР_10 від 17.06.2016 р. (2 арк.); копію сторінок додатку до атестату про основну загальну освіту № НОМЕР_10 від 17.06.2016 р. (2 арк.); копію сертифікату від 16.12.2023 р. про завершення курсу «STOP THE BLEED»; копію сертифікату від 25.11.2023 р. про завершення курсу «Базова підтримка життєдіяльності».

Заявою від 23.05.2024 р. заявник долучив до матеріалів особової справи інформацію щодо своєї волонтерської діяльності у паперовій формі на 19 арк.

Таким чином, на підставі всебічного аналізу матеріалів справи вбачаються наступні важливі елементи заяви (твердження заявника, які потребують детального аналізу для оцінки їх правдоподібності), які необхідно дослідити:

1) Чи є підстави вважати, що для заявника існує реальна загроза його життю та безпеці у разі повернення до Російської Федерації, а також можливість бути ув`язненим при поверненні до країни своєї громадянської належності за свої політичні переконання;

Вважається за необхідне розділити побоювання заявника, що були зазначені у пункті 2 цього висновку на чотири підпункти задля повної оцінки ризику для життя та свободи заявника при поверненні до країни його громадянської належності, та, на підставі всебічного аналізу матеріалів справи дослідити кожне побоювання заявника для оцінки підстав вважати, що він може зазнати реальної шкоди в РФ відповідно до його тверджень та матеріалів у якості доказів, долучених ним до його особової справи, які потребують детального аналізу для оцінки їх правдоподібності:

Діяльність заявника на території РФ до прибуття в Україну: критика існуючого в РФ політичного режиму;

Підтримування політики Навального О.А.: робив публікації у соціальних мережах на підтримку ОСОБА_6 , роздавав агітаційні листи від штабу ОСОБА_6 та брав участь у мітингах «Страйки виборців»;

Може бути відправленим на війну у складі збройних сил РФ;

Перебування заявника на території України: критика діючої влади РФ у соціальних мережах, волонтерська діяльність.

Діяльність заявника на території РФ до прибуття в Україну: критика існуючого в РФ політичного режиму.

Відповідно до пункту 51 Керівних положень УВКБ ООН по процедурам і критеріям визначення статусу біженця відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року (далі - Керівництво), не існує загально визначеного поняття «переслідування». Зі статті 33 Конвенції 1951 року можна зробити висновок, що загроза життю і свободі з причини раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до будь-якої соціальної групи завжди є переслідуванням.

Відповідно до статті 9 (1) Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу (2011/95/ЕU) «Про стандарти визначення громадян третіх країн або осіб без громадянства як бенефіціарів міжнародного захисту, про єдиний статус біженців чи осіб, які мають право на додатковий захист, а також про зміст захисту, що надається», від 13.12.2011 р., для того, щоб діяння розглядалося як акт переслідування у значенні Статті 1A Женевської конвенції, таке діяння має бути досить серйозним за своїм характером або повторюваністю, щоб бути серйозним порушенням фундаментальних прав людини.

На співбесіді 15.03.2024 р. заявник повідомив, що на території РФ ніколи не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було пов`язане з його національністю, політичною діяльністю чи релігійною приналежністю.

У ході тієї самої співбесіди, на питання: «Чи застосовувались проти вас адміністративні заходи (затримання, арешт). Причина, дата, місце, строк?» заявник відповів: «Ні».

Також заявник повідомив, що не притягуватися до кримінальної відповідальності у РФ.

Під час співбесіди 21.03.2024 р., на питання: «Що може статися при поверненні в РФ?» заявник відповів: «При спробі повернення до Росії, я буду затриманий співробітниками ФСБ та взятий під варту, оскільки у мене в паспорті видно, що я всю війну знаходився в Україні, і я відразу буду затриманий для додаткових роз`яснень, а далі співробітники правоохоронних органів дізнаються про мою політичну позицію та про мою діяльність на підтримку України».

Відповідно до офіційної інформації з веб-порталу парламенту України від 26.07.2022 р., у лютому 2014 року розпочалася збройна агресія Росії проти України. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей.

За матеріалами справи, ОСОБА_1 з російської ділянки кордону перетинав кордон України 14.03.2020 р. через пункт пропуску «Гоптівка» та повернувся до Росії 17.03.2020 р., через той самий пункт. При цьому заявник жодного разу не повідомив у ході співбесід, що на той період його затримували представники прикордонної служби РФ або правоохоронних органів з метою з`ясування його політичних поглядів чи виявлення його діяльності на підтримку України або спрямованої проти національної безпеки РФ, хоча та той момент вже шість років як тривала збройна агресія РФ проти України.

При цьому, в ході тієї ж самої співбесіди, на питання: «Що ви знаєте про долю вказаних вами людей - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , відповідно й ОСОБА_19 . Чим вони зараз займаються?» заявник повідомив: «…Я зараз взагалі не слідкую, для мене припинило це бути цікавим, тому що я живу в Україні та цікавлюсь українськими контекстами. У мене більше немає амбіцій, пов`язаних зі зміною політичної ситуації в Росії, оскільки опозиція виявилась не ефективною, а ефективної опозиції не існує зараз…».

Під час співбесіди 21.03.2024 р., на питання: «Що саме спровокувало ваш виїзд з РФ?» заявник відповів: «Я багато років думав, що не хотів би залишатися в Росії, не хотів би жити в країні, яка керується злочинцями....».

На співбесіді 03.04.2024 р., на питання: «Тобто основною причиною вашого виїзду з Росії були ваші моральні принципи?» заявник відповів: «Неможливість жити у політичній середі, яка сформувалась в Росії. Чому неможливість… найправильніша відповідь - це моральні принципи».

Також заявник повідомив, що протягом 2021 року він відкладав гроші та планував свій виїзд.

Внутрішній моральний дискомфорт у заявника з приводу незадоволення політикою та діями влади РФ, але при якій він не зазнавав жодних утисків та не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, а також не притягуватися до кримінальної відповідальності через свою політичну позицію - не можуть слугувати причиною для надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Тобто, можна зробити висновок, що заявник не тікав від влади РФ, шукаючи захисту в Україні, а сплановано обирав країну для переїзду.

Більш того, зі слів заявника, він постійно змінював місце проживання на території Росії, мешкаючи: у м. Санкт-Петербург, м. Москва, м. Новгород, м. Сочі, м. Анапа, м. Ростов, м. Бєлгород,та відвідуючи багато інших міст у туристичних цілях. Тобто заявник вільно змінював своє місце проживання у країні своєї громадянської належності, при цьому не зазнаючи жодних утисків з боку влади РФ.

Варто підкреслити, що під час співбесіди 05.06.2024 р. заявник повідомив, що йому сподобалась Україна під час першої своєї поїздки. На уточнення спеціаліста, чим саме, заявник відповів наступне: «….відкритість людей. Ну, тут багато що схоже, на те, як все влаштовано в Росії, тільки краще».

На уточнення, чим саме схоже, ОСОБА_1 відповів: «Харків був здебільшого російськомовним містом…Не знаю, схожі магазини, схожа інфраструктура, якісь правила життя в принципі такі самі. Принаймні тоді я так думав», «Як знімати житло, як записатися до лікаря, нотаріуси, всі побутові послуги. Це все працює так само або дуже схожим чином».

Тобто заявник мимоволі порівнює Україну з Росією та намагається знайти схожість, не відкидаючи життєві устої країни своєї громадянської належності, а шукаючи їх в Україні, бо вони є для ОСОБА_1 прийнятними, чого б не сталося, якби він справді відчував загрозу, дискомфорт або моральний тиск у РФ.

До своєї заяви ОСОБА_1 надав копію надрукованого фото, де він стоїть із посвідченням, в якому зазначено, що заявник є членом дільничної виборчої комісії виборчої дільниці № 854 м. Санкт-Петербург з правом дорадчого голосу на виборах президента Російської Федерації.

Під час співбесіди 05.06.2024 р. заявник підтвердив, що мав посвідчення члена комісії з правом дорадчого голосу на виборах президента Російської Федерації та знаходився там офіційно.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 жодного разу не переслідувався владою РФ за свої політичні погляди.

Слід додати, що заявник не надав жодних документів, які б підтверджували його участь мітингах, переслідування або загрозу його переслідування за політичною складовою на території Російської Федерації, а також не надав доказів свого знаходження у базі «зрадників держави РФ». Навпаки - заявник був членом дільничної виборчої комісії на виборах президента РФ із дозволу діючої влади.

Вважається необхідним вивчити точну політичну позицію ОСОБА_1 по відношенню до діючої влади країни його громадянської належності, за які він може зазнати переслідувань, виходячи з подальших побоювань заявника та шляхом вивчення усіх доданих заявником до його особової справи матеріалів.

Підтримування політики ОСОБА_6 : робив публікації у соціальних мережах на підтримку ОСОБА_6 , роздавав агітаційні листи від штабу ОСОБА_6 та брав участь у мітингах «Страйки виборців».

Задля визначення точної політичної позиції та відношення заявника до діяльності ОСОБА_6 спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС у Харківській області було проведено окрему співбесіду від 21.03.2024 р., присвячену саме цій темі. На цій співбесіді заявник повідомив, що на території РФ ніколи не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було пов`язане з його національністю, політичною діяльністю чи релігійною приналежністю.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо біженців та шукачів притулку, ризик повинен бути реальним (real risk). Це означає, що сама по собі теоретична можливість неналежного поводження в силу неспокійної ситуації в країні походження ще недостатня для того, аби визнати існування ризику для конкретної особи. Необхідно встановити, чи може цей ризик реалізуватися для конкретної особи з більшою ймовірністю, ніж для всіх інших осіб. Так, у справі «Маматкулов та Аскаров проти Туреччини», ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча існує інформація про застосування катувань до політичних дисидентів в країні походження заявників, така інформація сама по собі недостатня, і що заявники мали надати додаткові відомості щодо ризику для них безпосередньо.

Ризик повинен бути особистим. Слід розрізняти загальний ризик (general risk) та особистий ризик (individual risk). Так, в справі «НА проти Сполученого Королівства», Суд зазначив, що загальний ризик (наприклад, загальна ситуація насильства в країні походження) може бути відправною точкою.

Однак, для встановлення особистого ризику для конкретної особи слід визначити певні відмінні риси, що наражають особу на такий особистий ризик. Інакше кажучи, необхідно визначити конкретний фактор ризику для особи. У справі «J.K. та інші проти Швеції», Суд висловився щодо обов`язку заявника довести наявність особистого ризику.

Як правило, неможна вважати, що особа, яка шукає притулку, виконала свій обов`язок доведення доки він (вона) не надасть обґрунтовану інформацію про особистий, а отже реальний ризик бути підданою жорстокому поводженню, що дозволяє провести розрізнення між його (її) ситуацією та загальними небезпеками в країні походження

ОСОБА_1 жодного разу не переслідувався владою РФ за свої політичні погляди.

Заявник не надав жодних документів, які б підтверджували його участь у вищезазначених мітингах, переслідування або загрозу його переслідування за політичною складовою на території Російської Федерації.

Більш того, заявник вказав різні дати мітингу у своїй заяві-анкеті та під час співбесіди, оскільки під час звернення ОСОБА_1 написав дату мітингу 07.10.2017, а під час співбесіди зазначив іншу - 07.10.2018 р.

Заявник не конкретизував точну саме політичну діяльність ОСОБА_6 та його некомерційного фонду «ФБК», а також таких проєктів ОСОБА_6 , як «РосПіл», «РосЯма»,«РосВибори», «Добра машина правди», «РосЖКХ»12, відповідаючи поверхнево - оскільки заявник цікавився ОСОБА_6 переважно як журналістом.

Заявник не був офіційним волонтером штабу «ФБК» , а отже не зазнає утиску, як офіційний волонтер від штабу «ФБК» - заборону виставляти свою кандидатуру на виборах будь-якого рівня в РФ протягом трьох років.

Таким чином, побоювання заявника стати жертвою переслідувань за підтримку політики ОСОБА_6 слід вважати необґрунтованими та недоведеними.

Також, позивач у поясненнях повідомив, що може бути відправленим на війну у складі збройних сил РФ.

Відповідно до пункту 168 глави V «Керівництва по процедурам і критеріям визначення статусу біженців» УВКБ ООН (далі - Керівництво), особа не є біженцем, якщо єдиною причиною дезертирства або ухилення від призову є його відраза до служби або страх брати участь у бою. Воно, однак, може стати біженцем, якщо дезертирство або ухилення від несення військової служби супроводжуються вагомими причинами для того, щоб залишити свою країну або залишатися за її межами, або якщо особа має інші причини побоюватися переслідувань за змістом визначення14.

Відповідно до пункту 169 глави V Керівництва, дезертир або особа, яка ухиляється від призову, можуть, таким чином, розглядатися як біженці, якщо вони здатні довести, що за вчинене військове правопорушення вони були б піддані надмірному покаранню через їх расу, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи чи політичні переконання. Це також відноситься й до осіб, які можуть довести, що в них є цілком обґрунтовані побоювання переслідувань за вищевказаних мотивів, незалежно від покарання за дезертирство15.

За матеріалами справи, у п. 4.2 реєстраційного листка заявника («Чи є документи, що підтверджують наявність переслідувань або загрози переслідування заявника, о/с том 1, с. 206), зазначено, що заявник має повістки з військомату. Також ОСОБА_1 надав копії фото повісток в якості доказів, що він може бути призваним на війну.

Заявника не було визвано до військового комісаріату для проходження військової служби, до того ж повістка вважається доставленою тільки у випадку, коли у ній розписався сам призовник, в той час як сам заявник вказує у доданому ним до матеріалів справи роздруку , що повістки отримала мати заявника, а не він особисто, тобто вони не вважається врученими офіційно згідно закону РФ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 28.03.1998 № 53-ФЗ .

Більш того, за даними вищезазначеного джерела інформації, при отриманні повістки заявник підписується про отримання повістки у розписці на спеціальному бланку.

Висновок: Заявника не було визвано до військового комісаріату для проходження саме військової служби, також він не отримував мобілізаційного розпорядження.

За даними компанії довідкових правових систем «Квадро Плюс» - мобілізаційне розпорядження видається громадянам РФ, які перебувають у військовому запасі та підлягають призову на військову службу при мобілізації. У вищевказаному документі відразу вказується, куди направляється громадянин РФ, до якої військової частини та його спеціальність, натомість заявник надав копії повісток, надісланих з метою уточнення даних по військовому обліку та проходження медичного огляду, тож не може вважатися особою, яка ухиляється від призиву до військової служби.

Попри це, на теперішній час варто брати до уваги не лише інформацію з приводу ситуації, що склалась в країні походження заявника, а й ситуацію у країні, до якої ОСОБА_1 звернувся за захистом.

З 24 лютого 2022 р. по теперішній час Україна перебуває в особливому правовому режимі, що вводиться у разі загрози нападу - воєнному стані, внаслідок повномасштабного вторгнення країни громадянської належності заявника на територію України.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 166 глави V Керівництва, цього захисту може не бути, якщо між країною, яка приймає заявника, і країною його походження немає дипломатичних відносин. Якщо уряд заявника сам знаходиться у вигнанні, то захист, який він може надати, ризикує не бути ефективним. Таким чином, обґрунтованість побоювань переслідувань та ефективність захисту, що надається урядом країни походження, мають бути оцінені з урахуванням обставин кожного окремого випадку16.

Відповідно до пункту 174 глави V Керівництва, істинність політичних, релігійних чи моральних переконань заявника або дійсність міркувань совісті, які він висуває як причини відмови від несення військової служби повинні, звичайно ж, бути встановлені за допомогою глибокого вивчення особистості заявника та його минулого. Той факт, що заявник вже висловлював свої переконання перед призовом до армії або що він вже мав ускладнення з владою через свої переконання, може також прийматися до уваги.

Та обставина, що особа була покликана для проходження обов`язково військової служби чи вона вступила до армії як доброволець, може також слугувати показником щирості його переконань.

У своїй заяві ОСОБА_1 написав, що в`їхав до України по туристичному запрошенню від свого друга ОСОБА_20 .

Дослідивши запрошення, про яке згадує заявник, було встановлено наступне.

Це заява, адресована громадянину РФ ОСОБА_21 , митним та прикордонним органам, іншим компетентним органам, в якій вказано: «Я, ОСОБА_9 , запрошую в гості до України (мета поїздки - приватна) у період з 26.01.2022 року по 26.02.2022 року включно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ... Громадянин РФ - ОСОБА_1 проживатиме в Україні за адресою: АДРЕСА_5 …».

За матеріалами справи, зісканувавши QR-код із копії заяви, було встановлено, що вона дійсно була підписана 24.01.2022 року.

На співбесіді 05.06.2024 р. заявник не зміг пояснити, чому заява адресована ОСОБА_21 .

На питання: «У запрошенні від ОСОБА_22 було зазначено, що ви житимете за адресою: АДРЕСА_5 . Чому не залишилися там жити?» заявник відповів: «З`явилася більш зручна можливість».

На питання, чому він не проживає за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_4 , заявник відповів, що це дуже мала квартира. Натомість на теперішній час він проживає у приватному секторі родини його друзів, який зараз «порожній» (вул. Петра Болбочана, буд. 87).

Згідно перевірки у реєстрі територіальної громади м. Харкова, заявник проживає у житловому приміщенні родини ОСОБА_23 , серед зареєстрованих осіб значиться його друг ОСОБА_24 , із яким, зі слів заявника, він познайомився у Санкт-Петербурзі під час праці (протокол співбесіди від 21.03.2024 р.).

Слід зазначити, що за даними з відкритих джерел мережі Інтернет, ОСОБА_21 є підприємцем та веде свій бізнесу у московському регіоні рф, являючись генеральним директором ТОВ «МИАР», основна діяльність: автомобільний грузовий транспорт.

За даними сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру від рейдерських захоплень і контролю контрагентів «Opendatabot», ОСОБА_9 є одним із керівників ТОВ «ХХ СІСТЕМЗ» (другим є Катишев Артур Андрійович), основним видом діяльності якого є виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування, а також є фізичною особою підприємцем з 01.11.2019 р., вид основної діяльності: 62.01 «Комп`ютерне програмування» .

За даними інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан») встановлено, що ОСОБА_9 покинув територію України 17.03.2020 р. через пункт пропуску «Гоптівка»- того самого дня, що і ОСОБА_1 , який приїхав до України вперше 14.03.2020 р. .

ОСОБА_9 повернувся до України 20.05.2020 р. через той самий пункт пропуску. Також він перетинав кордон росії 12.08.2019 р., повернувшись до України 23.10.2019 р.

При другому в`їзді до України ОСОБА_1 перетнув кордон 27.01.2022 р. у пункті пропуску «Маяки-Удобне», в той час як Сургай Максим покинув територію України 26.01.2022 р. через той самий пункт пропуску «Маяки-Удобне» та повернувся до України того ж дня.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 12 Закону «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 №2469-VIII та враховуючи лист Управління Служби безпеки України в Харківській області від 01.02.2023 № 70/2-929 щодо недопущення інфільтрації в Україну членів диверсійно-розвідувальних груп та інших деструктивних елементів, ГУ ДМС у Харківській області 07.06.2024 направило до Управління Служби безпеки України в Харківській області інформацію, отриману у межах розгляду заяви ОСОБА_1 , що може складати загрозу національній безпеці держави.

Щодо публікацій заявника у соціальній мережі Instagram слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 96 глави ІІ Керівництва, особа може стати біженцем «на місті» у результаті своїх власних дій, таких як об`єднання із вже визнаними біженцями або виявлення своїх політичних поглядів у країні проживання. Чи є такі дії достатніми для підтвердження цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, повинно бути визначено після ретельного вивчення всіх обставин. Слід враховувати, зокрема, чи можуть такі дії бути доведені до відома влади країни походження особи і яка можлива оцінка цих дій владою18.

Відповідно до інформації з відкритих джерел мережі Інтернет, 21.03.2022 р. Тверський районний суд Москви підтримав позов Генпрокуратури Росії, підтриманий Роскомнаглядом та ФСБ, і визнав компанію Meta екстремістською організацією та заборонив її діяльність на території Росії Соціальна мережа Instagram належить американській корпорації конгломерату соціальних мереж «Meta Platforms, Inc.», на яку діюча влада РФ не може вплинути жодним чином20.

Відповідно до цього, оскільки у громадян РФ не має доступу до цієї мережі через її заборону владою РФ, інформація щодо діяльності заявника у вищевказаній мережі не буде доведена до відома влади РФ.

У своїй заяві ОСОБА_1 також вказав, що є одним із адміністраторів у соціальному месенджері «Telegram» у чаті «Волонтери Харків», також вступив до телеграм-групи «Холодногірський Відбудуємо Харків разом» та зв`язувався із волонтерською організацією «Бур. Харків» та «Хліб. Допомога», але у жодній з цих організацій заявнику не вдалося отримати підтвердження своєї діяльності - довідку або посвідчення волонтера.

В якості доказів своєї діяльності заявник надав скриншоти та фотографії, що були долучені до його особової справи. Проте у ході аналізу встановлено, що серед наданих заявником матеріалів, є безліч тих, які не належать самому заявнику, зокрема в особовій справі заявника .

Також, в якості доказів надав публікацію збору на допомогу для ЗСУ від ОСОБА_25 . Проте у даній публікації неможливо встановити, чи долучався заявник до збору, оскільки жодних квитанцій у підтвердження до ГУ ДМС у Харківській області не надано.

Серед своїх побоювань, заявник визначив, що йому може бути заподіяна шкода у країні його громадянської належності за організацію адміністративної спільноти «Россияне в Украине» або «Home in Ukraine», учасники якої - громадяни Росії із проукраїнською позицією, які беруть участь у зборах на потреби ЗСУ та розповсюджують інформацію про діючу владу та армію РФ.

Після відмови ГУ ДМС у Харківській області ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у грудні 2023 року, ним була написана скарга до ДМС, де він знову перелічив свою волонтерську діяльність, але при цьому у скарзі до ДМС заявник зазначив лише однин «Телеграм-канал» - «Волонтери Харків», який, з його слів, він адмініструє з 26.03.2022 р., при цьому жодного разу не згадавши групу «Россияне в Украине» або «Home in Ukraine», про донати та збори якої вказав у своїй заяві та на співбесідах.

Більш того, на флеш-носії, що надав заявник у якості додаткових доказів загрози для нього при поверненні до РФ, містилася інформація про волонтерську діяльність заявника на території України, серед доказів були також відеофайли.

Головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Харківській області було звернено увагу, що на відео під назвою «Звітність волонтерська діяльність» на 1:35 хвилині є допис «На жаль, на цьому та наступних відео військові відмовилися висловлювати подяку «росіянам з України», тому у відео вказано @vladislav_marev, один з адміністраторів нашої спільноти та організатор зборів». Подяку на всіх відео висловлює одна й та сама людина.

Важливо зазначити, що на с. 89 скриншот публікації обрізаний, у світлині виставлено збір QR-код на збір до фонду «Повернись живим», але неможливо побачити, хто є автором публікації, лише зазначено, що це від спільноти «Росіяни в Україні».

З метою встановлення: чому військові відмовилися дякувати даній спільноті; чому вищевказана спільнота відсутня у переліку волонтерської діяльності заявника у скарзі до ДМС; якою сферою діяльності займається дана група, котру при зверненні за захистом ОСОБА_1 позиціював як спільноту, що займається зборами на ЗСУ та підтримує Україну, було проведено аналіз змісту групи та їх обговорень, а також пошук вищезазначеної групи у соціальних мережах, зазначених заявником: «Instagram» та «Telegram» для встановлення правдивих відомостей.

Висновок 1: донати у мережі Інстаграм спільнотою «Home in Ukraine, Росіяни в Україні» не підтверджуються, оскільки інформація, надана заявником відсутня при перевірці аккаунту спільноти, тож не може бути підтвердженою.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 12 Закону «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII та враховуючи лист Управління Служби безпеки України в Харківській області від 01.02.2023 № 70/2-929 щодо недопущення інфільтрації в Україну членів диверсійно-розвідувальних груп та інших деструктивних елементів, ГУ ДМС у Харківській області 03.06.2024 направило до Управління Служби безпеки України в Харківській області вищевказану інформацію, що може складати загрозу національній безпеці держави.

У своїй заяві-анкеті заявник наполягав, не вважає себе росіянином та не хоче асоціюватися із Росією, але діяльність цієї групи показує зворотнє і пояснює причину, за якої військові ЗСУ відмовилися дякувати вищевказаній групі.

Відповідно до пункту 205 «Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців» УВКБ ООН, процес констатації та оцінки фактів може бути узагальнений наступним чином:

Заявник повинен:

1. Говорити правду та сприяти перевіряючому у встановленні фактів;

2. Намагатися для підтвердження своїх аргументів надати всі докази, які він має, і прийнятно пояснювати відсутність доказів. Він повинен, у разі потреби, намагатися подати додаткові докази.

3. Надавати будь-яку відповідну інформацію, що стосується його самого та його минулого, з усіма необхідними подробицями для того, щоб перевіряючий зміг розпочати встановлення фактів. Він має дати логічно послідовні пояснення всім причин, на які він посилається на підтвердження свого клопотання про надання йому статусу біженця, та має відповідати на всі поставлені питання.

Отже, виявляється факт надання недостовірної інформації заявником, що ставить під сумнів все вищевказане та вищезроблене ним в цілому. Адміністрування заявником цієї групи суперечить його твердженням щодо його волонтерства, а також ставить під сумнів показники щирості його переконань, дій та поглядів на підтримку України.

Суд також вказує, що Закон надає наступне визначення терміну біженець у пункті 1 частини першої статті 1: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань».

Відповідно до п. 45 Керівництва, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.

Відповідно до пункту 51 Керівництва, не існує загально визначеного поняття «переслідування».

Зі статті 33 Конвенції 1951 року можна зробити висновок, що загроза життю і свободі з причин раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до будь-якої соціальної групи завжди є переслідуванням.

Відповідно до статті 9 (1) Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту»26, для того, щоб розглядатися як акт переслідування у зазначеній Статті 1 (А) Женевської конвенції, акт повинен бути достатньо серйозним за своїм характером або повторюваністю, щоб являти собою грубе порушення основних прав людини.

Заявник обґрунтовує своє звернення за захистом в Україні політичними мотивами, виявляючи побоювання зазнати переслідування з боку влади країни громадянської належності.

В ході розгляду особової справи проведено детальне з`ясування щодо ступені загрози заявнику особисто у разі повернення до Російської Федерації.

За матеріалами справи вбачається, що заявник не навів жодних переконливих доказів того, що в його ситуації ці побоювання є аргументованими, та він дійсно може стати жертвою переслідувань зі сторони влади РФ.

Слід зазначити, що 26.01.2022 р. заявник вилетів літаком з м. Санкт-Петербург до м.Кишинів (Республіка Молдова), де перебував вісім годин, а звідти автобусом доїхав до кордону України, перетнувши його 27.01.2022 р. в пункті пропуску «Маяки-Удобне».

Відповідно до переліку країн-учасниць Конвенції 1951 року про статус біженців і Протоколу до неї 1967 року, викладених у додатку IV Керівництва27 УВКБ ООН, Республіка Молдова приєдналася до останніх 31 січня 2002 року.

Тобто у заявника була можливість звернутися за захистом до відповідних державних органів Республіки Молдова, але він цього не зробив, що свідчить про відсутність у заявника потреби у міжнародному захисті під час виїзду з країни громадянської належності.

Аналіз матеріалів особової справи показує, що заявник покинув територію російської Федерації добровільно, маючи дозвіл влади країни на виїзд та свідомо обирав країну вибуття.

У своїй заяві-анкеті при зверненні за захистом Марьєв В.С. зазначив наступне: «У числі різноманітних варіантів переїзду я розглядав й Україну, оскільки тут живуть мої друзі, які могли б допомогти влаштуватися, зокрема у Харкові».

Під час співбесіди 15.03.2024 р., встановлено, що реальними обставинами виїзду з країни громадянської належності заявника було не побоювання за своє життя та звернення за захистом в Україні, а еміграція в іншу країну з особистих причин.

Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно заявника.

Заявник до жодної громадської, військової, релігійної чи політичної організації не належав. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами причетним ніколи не був. Тобто немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віроспівдання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Аналіз наданих заявником відомостей, матеріалів справи та інформації з відкритих джерел мережі Інтернет свідчать про недоведеність його тверджень зазнати переслідувань з боку влади країни його громадянської належності за політичними мотивами, а його побоювання є спростованими у пункті 3 цього Висновку.

Відповідно до пункту 62 Керівництва, мігрант - «це особа, яка з причин, що відрізняється від тих, що містяться у визначенні, добровільно залишає свою країну, щоб оселиться в іншому місці. Він може керуватись бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру.

Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем».

Отже, позивач приїхав до України не у пошуках захисту, але з метою подальшого емігрування у пошуках кращого життя.

ОСОБА_1 порушив порядок звернення за захистом в Україні, а саме частину першу статті 5 Закон, відповідно до якої, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закон, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України29.

Заявник вперше перетнув кордон України 14.03.2020 р. з метою туризму, проте не з метою звернення за захистом в Україні.

ОСОБА_1 27.01.2022 вдруге прибув до України, однак звернувся до ГУ ДМС у Харківській області із наміром отримати захист в Україні лише 22.03.2023 р., вже перебуваючи нелегально на території останньої.

З викладеного випливає, що заявник будь-якими шляхами намагається вирішити своє питання щодо легального знаходження на території України.

Тобто, причиною звернення ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Харківській області не є потреба у захисті, а спроба легалізації на території України, тобто зловживання процедурою надання статусу біженця або особи, яка потребую додатковий захист.

Заявник не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Таким чином, заява ОСОБА_1 не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та немає підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».

Директива 2011/95/EU Європейського Парламенту і Ради ЄС від 13.12.2011 «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту»31 (далі - Кваліфікаційна директива) у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (а) смертна кара або приведення її у виконання; (b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання заявника в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Формування статті 3 Європейської Конвенції та статті 15 КД співпадають з підставами для надання додаткового захисту у відповідності до пункту 13 частини першої статті 1 Закону.

Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

Вище було з`ясовано, що заявник не довів можливість зазнати переслідування з боку влади країни громадянської належності за політичними мотивами та бути ув`язненим останньою.

Відповідно до постанови Верховного суду України від 06.09.2019 р. у справі №826/15903/16, посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може само по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності заявнику буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання.

Заявник не надав документів, які б свідчили про його переслідування або загрозу переслідування в країні походження за ознаками, викладеними у пункті 13 частини першої статті 1 Закону.

Заявник в країні громадянської належності до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався.

Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

Майже вся територія російської федерації характеризується відсутністю міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Заявник перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності та не бажає повертатись через побоювання вказані у пункті 2 цього Висновку, які повністю спростовуються всіма наведеними фактами у пункті 3 цього Висновку.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 р. № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (редакція від 15.05.2014 р.): «значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність уособи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим…».

У постанові Верховного суду від 24.01.2020 р. у справі № 420/2921/19 (адміністративне провадження №К/9901/31878/19) зазначено, що факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю і вказує на те, що звернення до міграційного органу обумовлене потребою у легалізації на території України.

Зі співбесіди від 05.06.2024 вбачається, що причиною звернення ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Харківській області не є потреба в захисті шляхом визнання біженцем або особою, що потребує додатковий захист, а виключно бажання легально перебувати на території України.

Відповідно до статті 15 (а) (b) (с) КД, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, відсутня.

Таким чином, підстави для визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.

Судом також встановлено, що ДМС України було досліджено положення щодо виключення

За матеріалами справи, ознак того, що заявник міг бути причетним до подій, які могли б підвести його під дію положень про виключення, що викладені у пунктах (a), (b), (c) розділу F статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, не виявлено.

За інформацією відділу міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління національної поліції в Харківській області від 03.06.2024 р. заявник не перебуває за обліками Генерального Секретаріату Інтерполу, інформації кримінального характеру не встановлено.

Заявник не значиться у додатках до рішень Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведених в дію Указами Президента України (санкційні списки).

Заявник не значиться за переліком осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності, або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, розміщеним на порталі Державної служби фінансового моніторингу України.

Відповідно до листа Управління Служби безпеки України в Харківській області від 01.02.2023 р. № 70/2-929, на даний час є недоцільним прийом та провадження за справами щодо легалізації в Україні громадян країн-сателітів Російської Федерації.

Ураховуючи воєнний стан в країні, громадянську належність заявника, а також лист Управління Служби безпеки України в Харківській області від 01.02.2023 № 70/2-929 щодо недопущення інфільтрації в Україну членів диверсійно-розвідувальних груп та інших деструктивних елементів, 11.03.2024 до вказаного управління направлено запит щодо всебічної перевірки ОСОБА_1 .

Листом Управління Служби безпеки України в Харківській області від 22.05.2024 №70/2-3838 повідомлено про відсутність підстав, за яких заявника не буже бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, відповідно до абзацу першого частини другої статті 12 Закону «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 №2469-VIII та враховуючи вищезазначений лист від Управління Служби безпеки України в Харківській області ГУ ДМС у Харківській області листами від 03.06.2024 та 07.06.2024 р. направило до Управління Служби безпеки України в Харківській області додаткову інформацію, виявлену у ході вивчення справи ОСОБА_1 , що може складати загрозу національній безпеці держави.

Відповідно до позиції Управління Верховного комісара ООН у справах біженців щодо України від березня 2022 року38 та червня 2023 року39, останнє не вважає Україну «безпечною країною походження» поки триває військова агресія Російської Федерації та рекомендує направляти іноземців та осіб без громадянства, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту, для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки40.

Таким чином встановлено, що позивачу, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , при поверненні до країни його громадянської належності, не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 Закону, відсутні.

Також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто умови, передбачені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, було відмовлено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню заявлені позовні вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина,її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ37508470), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61057, код ЄДРПОУ37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.