Рішення № 127022918, 01.05.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2025 р. справа № 300/1672/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила:

визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №092950013365 від 06.07.2023 і №092950013365 від 30.01.2025;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області врахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі «Прапор комунізму» Коломийського району Івано-Франківської області з 15.07.1981 по 15.07.1983 та з 08.04.1986 по 14.05.1997.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків позову.

У подальшому, 24.03.2025 судом отримано заяву позивача про зменшення позовних вимог і заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою визначено відповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, а також заявлено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в межах позовних вимог про:

визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії №092950013365 від 07.02.2025;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області врахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі «Прапор комунізму» Коломийського району Івано-Франківської області з 15.07.1981 по 15.07.1983 та з 08.04.1986 по 14.05.1997.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 31.01.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. При цьому, пенсійним органом винесено рішення про відмову у призначенні пенсії №092950013365 від 07.02.2025, пославшись на відсутність необхідного страхового стажу. Зокрема, не враховано спірні періоди роботи в колгоспі «Прапор комунізму». ОСОБА_1 відмітила про протиправність дій відповідача щодо не зарахування спірного періоду роботи в колгоспі «Шлях до комунізму» до страхового стажу, оскільки такі підтверджуються трудовою книжкою ОСОБА_1 , яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Також наголошено, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, при цьому, її недоліки при заповненні не є підставою вважати відсутнім страховий стаж у позивача.

07.04.2025 від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшли пояснення по справі, у яких представник заперечила щодо задоволення позовних вимог та зазначила, що звернення ОСОБА_1 було направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яким було ухвалено рішення від 07.02.2025 №092950013365 про відмову в призначенні пенсії. Так, згідно з наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 06 місяців 17 днів. При цьому, до стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі: з 1981-1983 років, 1986-1997 років згідно з довідкою від 17.04.2023 №04-01/В-25 щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та фактичної кількості відпрацьованих вихододнів, оскільки зазначено ім`я, яке не відповідає паспортним даним особи та/або скорочено по батькові, а саме, за періоди роботи протягом 1981-1983 років « ОСОБА_2 », 1986-1991 років « ОСОБА_3 », 1992-1994 років « ОСОБА_4 », 1995-1996 років « ОСОБА_5 », 1997 року « ОСОБА_2 », зазначено про відсутність даних за інші періоди. З огляду на викладене, представник просила відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 79-81).

ГУ ПФУ в Миколаївській області 09.04.2025 через систему «Електронний суд» скерувало суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Так, представником зазначено, що заява позивача про призначення пенсії за віком від 31.01.2025 розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області, яке за результатами розгляду заяви прийняло рішення від 07.02.2025 №092950013365 про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Представник відповідача вважає прийняте рішення правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позивача (а.с. 85-87).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).

31.01.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.02.2025 №092950013365 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та вказано, що страховий стаж становить 17 років 06 місяців 17 днів. Окрім цього, зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди:

роботи в колгоспі протягом 1981-1983 років, 1986-1997 років, згідно довідкою від 17.04.2023 №04-01/В-25 щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та фактичної кількості відпрацьованих вихододнів, оскільки зазначено ім`я, яке не відповідає паспортним даним особи та/або скорочено по батькові, а саме, за періоди роботи протягом 1981-1983 років « ОСОБА_2 », 1986-1991 років «Олі Мих.», 1992-1994 років « ОСОБА_4 », 1995-1996 років - « ОСОБА_5 », 1997 року «Ольга Мих.» та зазначено про відсутність даних за інші періоди;

в колгоспах з 08.04.1986 по 16.02.1991, з 16.02.1991 по 14.05.1997, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 08.04.1986, оскільки відсутні записи щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів);

роботи в колгоспі протягом січня 1987 року - грудня 1992 року, згідно з актом перевірки довідки про заробітну плату від 17.04.2023 № 04-01/В-26;

навчання з 01.09.1990 по 18.11.1993, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 18.11.1993, оскільки період навчання перетинається з наявними даними про роботу в колгоспі протягом 1990-1993 років (а.с. 21-22).

Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 07.02.2025 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року 30 років.

Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд звертає увагу, що на час видачі позивачу трудової книжки та внесення записів щодо спірних періодів роботи була чинною Інструкція №162 від 20.06.1974, пунктом 2.3 якої визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

Аналогічні вимоги містить також Іструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58).

Так, відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Окрім цього, суд зауважує, що у відповідності до п. 1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів (надалі Положення №310).

Пункт 2 Положення №310 регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Згідно із абз. 2 п. 2 Положення №310, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.

Відповідно до п. 13 Положення №310, обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Так, у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 (а.с. 16-17), містяться записи 1-4 про роботу позивача в колгоспі «Прапор комунізму», який реорганізовано і колгосп «Рідна земля». Зокрема:

08.04.1986 позивач прийнята на роботу в колгосп «Прапор комунізму» на посаду диспетчера відділку №2;

16.02.1986 звільнена з роботи по переводу в колгосп «Рідна земля» в зв`язку із реорганізацією колгоспу та прийнята на роботу в колгосп «Рідна земля» в сувенірний цех;

14.05.1997 звільнена з роботи за власним бажанням.

Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №162 та Інструкції №58.

Отже, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи з 08.04.1986 по 14.05.1997 із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Відповідно до пункту 18 постанови ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка діяла на період заповнення спірних записів роботи позивача, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічно, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Окрім того, суд звертає увагу, що позивач на підтвердження спірного періоду надавала пенсійному органу також:

архівну довідку архівну довідку №04-01/В-25, видану 17.04.2023 Архівним відділом Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, в якій містяться відомості про те, що в книгах обліку розрахунків по оплаті праці та книзі обліку трудового стажу колгоспу «Прапор комунізму», спілки селян «Вільна Україна» значиться прізвище ОСОБА_1 , за 1986-1991 роки ОСОБА_6 (так у документі), за 1992-1994 роки ОСОБА_6 (так у документі), 1995-1996 роки ОСОБА_1 (так у документі), за 1997 рік ОСОБА_1 (а.с. 24);

архівну довідку №04-01/В-26, видану 17.04.2023 Архівним відділом Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, в якій містяться відомості про те, що в книгах обліку розрахунків по оплаті праці колгоспу «Прапор комунізму» значиться прізвище за 1987-1991 роки ОСОБА_6 (так в документі), за 1992 рік ОСОБА_6 (так у документі) (а.с. 25).

Таким чином, суд вважає, що спірні періоди роботи є підтверджені належними доказами, які надавались пенсійному органу, а тому мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

В той же час, суд зазначає, що з розрахунку Форма РС-право вбачається що ОСОБА_1 до її страхового стажу зараховано, зокрема, період з 29.11.1981 по 14.07.1986, а тому позовні вимоги щодо зарахування, серед іншого, періоду роботи з 29.11.1981 по 15.07.1983 не підлягають до задоволення.

Між тим, стосовно доводів пенсійного органу про те, що у наданих довідках від 17.04.2023 №04-01/В-26 та №04-01/В-25 зазначено ім`я, яке не відповідає паспортним даним особи та/або скорочено по батькові, то суд такі відхиляє через те, що такі є проявом надмірного формалізму.

При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.

Так, у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №092950013365 від07.02.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) період роботи в колгоспі «Прапор комунізму» Коломийського району Івано-Франківської області з 15.07.1981 по 28.11.1981 та з 08.04.1986 по 14.05.1997.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.