Рішення № 127022283, 01.05.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2025 року Справа№200/1835/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368)

про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві № 28502-27228/Л-02/8-2600/24 від 15.07.2024 р. щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зняття обмежень максимального розміру виплат пенсії;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві зняти обмеження максимального розміру пенсії та виплатити пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі розрахунку пенсії по інвалідності по пенсійній справі 10 2603025136 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення та індексації з 15 липня 2024 року.

Ухвалою суду від 21 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу встановлений строк 10 днів з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, шляхом уточнення позовних вимог щодо того, яку саме відмову територіального органу Пенсійного фонду України від оскаржує (відмову у перерахунку пенсії на підставі довідки ДУ «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по м. Києву та Київської області» про грошове забезпечення №8773 від 14 березня 2024 року, чи відмову у перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром), щодо дати, з якої позивач просить відновити його порушені права, а також надати копію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року № 280/2462/22.

Ухвалою суду від 02 квітня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії. Прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 . Задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновлено пропущений строк. Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/1835/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Зазначеною ухвалою у відповідача витребувано докази у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року № 280/2462/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві був здійснений перерахунок його пенсії на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 02 листопада 2021 року №22/6-6394. Станом на 18.04.2024 згідно перерахунку пенсія позивача складала 27 312,91 грн., однак фактична виплата пенсії позивачу складає 23 610,00 грн. Не погоджуючись із таким порушенням своїх прав, позивач звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві із відповідною заявою, щодо виплати пенсії без максимального обмеження, однак отримав відмову (Вих. № 28502-27228/Л-02/8-2600/24 від 15.07.2024 р.). Підставою відмови відповідач, посилаючись на положення статті 43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зазначив, що максимальний розмір пенсії не може становити більш ніж 23 610,00 грн. Позивач вважає таку відмову та дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та порушують його права та інтереси.

Відповідач на виконання ухвали суду від 02 квітня 2025 року надав витребувані судом докази, проте правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких заперечень, пояснень, заяв, клопотань останнім не надано.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Згідно з частиною 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 27 вересня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 .

Позивач є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності, призначену згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року, що підтверджується протоколом за пенсійною справю № 10-2603025136 (МВС) від 01.11.2014 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 280/2462/22, яке набрало законної сили 04 жовтня 2022 року, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 02 листопада 2021 року № 22/6-6394 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01 грудня 2019 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 02 листопада 2021 року №22/6-6394 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01 грудня 2019 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 280/2462/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві був здійснений перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року, підсумок пенсії (з надбавками) склав 21160,03 грн. та з урахуванням максимального розміру пенсії 16380,00 грн., що підтверджується матеріалами пенсійної справи позивача № 102603025136-МВС щодо здійснення перерахунку з 01 грудня 2019 року на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 280/2462/22.

Як зазначає позивач, не погоджуючись із таким порушенням його прав він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із відповідною заявою щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром.

У відповідь на письмове звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 15 липня 2024 року № 28502-27228/Л-028-2600/24 повідомило, що відповідно до статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) з 01.01.2018 не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» становив: з 01 квітня 2019 року 1497,00 грн.; з 01 липня 2019 року 1564,00 грн.; з 01 грудня 2019 року 1638,00 грн.; з 01.липня 2020 року 1712,00 грн.; з 01 грудня 2020 року 1769,00 грн.; з 01 липня 2021 року 1854,00 грн.; з 01 грудня 2021 року 1934,00 грн.; з 01 липня 2022 року 2027,00 грн.; з 01 грудня 2022 року 2093,00 грн.; з 01 січня 2024 року 2361,00 грн. Тому максимальний розмір пенсії не може перевищувати: з 01.04.2019 року 14970,00 грн.; з 01.07.2019 року 15640,00 грн.; з 01.12.2019 року 16380,00 грн.; з 01.07.2020 року 17120,00 грн.; з 01.12.2020 року 17690,00 грн.; з 01.07.2021 року 18540,00 грн.; з 01.12.2021 року 19340,00 грн.; з 01.07.2022 року 20270,00 грн.; з 01 грудня 2022 року 20930,00 грн.; з 01 січня 2024 року 23610,00 грн.

Обмеження пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками пенсії за пенсійною справою позивача № 10-2603025136 (МВС) станом на 18 квітня 2024 року (підсумок пенсії (з надбавками) 27312,91 грн. та з урахуванням максимального розміру пенсії 23610,00 грн.) та станом на 12 вересня 2024 року (підсумок пенсії (з надбавками) 28062,90 грн. та з урахуванням максимального розміру пенсії 23610,00 грн.).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, регулює Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Частиною 1 статті 43 Закону № 2262-ХІІ визначено, що пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 43 Закону № 2262-ХІІ).

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Згідно із пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.

Водночас положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

При цьому, розвиваючи зазначені юридичні позиції викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, Конституційний Суд України (Другий сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. Встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 звернув увагу на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, «юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачности ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття «виправданого (леґітимного) очікування»]» [Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48]; принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що «органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань» [спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61]. Отже, юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон № 2262-ХІІ.

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішень Конституційного Суду України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19,від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21.

Згодом відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині 7 статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17 та від 21.12.2021 №120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі №569/2950/17, від 08 листопада 2022 року у справі №580/6636/21, від 06 березня 2023 року у справі № 1340/6235/18.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин у справі, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.

Згідно з нормами 2 другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Разом із цим, нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, позивач просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві № 28502-27228/Л-02/8-2600/24 від 15.07.2024 р. щодо відмови ОСОБА_1 у знятті обмежень максимального розміру виплат пенсії.

Суд зауважує, що позивачу у відповідь на його заяву Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом № 28502-27228/Л-02/8-2600/24 від 15.07.2024 року було надано роз`яснення щодо обмеження його пенсії максимальним розміром, тобто, фактично відмовлено у виплаті пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром.

Водночас, лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 28502-27228/Л-02/8-2600/24 від 15.07.2024 року не є рішенням. Отже, у даному випадку мають місце протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Крім того, вимога позивача щодо зняття обмеження максимального розміру пенсії з 15 липня 2024 року фактично має наслідком здійснення перерахунку його пенсії з цієї дати.

Щодо вимоги про виплату пенсії на підставі розрахунку пенсії по інвалідності по пенсійній справі 10 2603025136 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення та індексації суд зазначає, що позивачем така вимога не обґрунтована, не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що при виплаті позивачу пенсії пенсійним органом не будуть враховані всі складові грошового забезпечення, індексація чи будь-які інші доплати, надбавки чи підвищення. Отже відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у інший спосіб, що не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів, частково, шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у виплаті пенсії у повному розмірі без обмеження її максимальним розміром та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром з 15 липня 2024 року, із врахуванням раніше виплачених сум.

Позивач звільнений від сплати судового на підставі Закону України «Про судовий збір», отже розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у виплаті пенсії у повному розмірі без обмеження її максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії без обмеження її максимальним розміром з 15 липня 2024 року, із врахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 01 травня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар