Рішення № 127009057, 22.04.2025, Новоселицький районний суд Чернівецької області

22.04.2025

Справа №720/387/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Павлінчука С. С.

з участю секретаря Штефанеса А. А.

розглянувши в місті Новоселиця цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу, посилаючись на те, що між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, по якому виникла заборгованість у зв`язку із невиконанням останнім його умов, право вимоги за яким було відступлено ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на підставі договору факторингу.

Відповідно до вимог ст.274 ЦПК України справи щодо спорів про стягнення заборгованості розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Новоселицького районного суду від 19.03.2024 року було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін та встановлено 15-ти денний строк для подачі відзиву з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, а для подачі відповіді на відзив - п`ять днів з дня отримання відзиву.

Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив, в якому заперечував факт укладення кредитного договору та зазначав, що подані позивачем документи щодо перерахування кредитних коштів та розміру заборгованості ОСОБА_1 не є первинним бухгалтерськими документами, а отже не можуть підтверджувати факт перерахування кредитодавцем грошових коштів позичальнику, а відтак не доведено виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Крім цього зазначав, що ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» не надало суду доказів того, що у момент відступлення права вимоги у первісного кредитора існувало до відповідача право вимоги саме у тому обсязі та на умовах, зазначених у позовній заяві. З огляду на зазначене просив суд відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача понесені судові витрати у розмірі 11 000 гривень.

Ухвалою Новоселицького районного суду від 06.08.2024 року було постановлено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились, однак від останнього надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 24 вересня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний договір №4821703 про надання споживчого кредиту.

Відповідно п.1.3. договору сума кредиту складала 10000 гривень.

Згідно п.1.4. строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку на умовах визначених в розділі 4 цього договору.

Пунктом 1.5. передбачена стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується:

- у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.

Відповідно до п.2.1. кредитного договору кошти кредиту надаються ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Згідно з п.2.4. кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.2.1 договору.

Відповідно до п.3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

За положеннями п.4.1 договору строк кредиту може бути продовжено в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п.4.3 договору.

Відповідно до п.4.3.1 кредитного договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до п.п4.2.2-4.2.4 договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Згідно п.4.3.2 споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в п.4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2 договору.

Станом на 24.10.2021 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв`язку з чим, а також керуючись пунктом 4.3. кредитного договору його було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль.

Відповідно до п.10.6 кредитного договору цей договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі сторони товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами копіювання, в особистий кабінет споживача для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що відтворений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству в ІТС товариства/зазначений в цьому договорі.

Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.

Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «М180494» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 та статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом ст. ст.526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно ч.8 ст.11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

Разом з тим, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами (ч.1, 4 ст.44 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі №513/879/19 зазначила, одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель).

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту того, що телефонний номер НОМЕР_2 належить саме йому, а отже й укладення кредитного договору між ним та кредитодавцем не доведено. Однак, суд відкидає такі доводи відповідача з огляду на їх суперечливість, адже як встановлено судом, вказаний номер телефону використовувався ОСОБА_1 не тільки для укладення кредитного договору №4821703 від 24 вересня 2021 року, але й договору-доручення на представництво та ведення справ в державних органах та суді №25/4 від 25 квітня 2024 року, укладеного між відповідачем та адвокатом Винту Є. Ю., а також, зазначався як контактна інформація безпосередньо у вступній частині самого відзиву де, з-поміж іншого, наводить адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка використовувалась позичальником при укладенні кредитного договору.

Договір про надання фінансового кредиту підписаний ОСОБА_1 зазначеним в договорі одноразовим ідентифікатором «М180494», тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 24 вересня 2021 року правочину. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Таким чином, без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).

З долучених до позовної заяви документів судом встановлено, що між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" (клієнт) та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КОНТРАКТОВИЙ ДІМ" (фінансова компанія) укладено договір №087/20-П від 08 липня 2020 року, за яким клієнт доручає фінансовій компанії за відповідну плату здійснювати платежі з використанням Реєстру виплат на користь отримувачів відповідно до правил МПС для сервісу Visa Direkt/Master Card Money Send.

TOB «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 10 000 гривень шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку вказану останнім у кредитному договорі відповідно до довідки ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» про перерахування коштів №2353 від 20 січня 2023 року.

Зазначене також підтверджується листом АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» №КНО-07.8.5/4344бт від 07 квітня 2025 року, відповідно до якого банком була випущена на ім`я ОСОБА_1 банківська платіжна картка № НОМЕР_3 до рахунку НОМЕР_4 . З листа також вбачається, що 26 вересня 2021 року ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» було ініційовано на рахунок відповідача переказ у розмірі 10 000 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання відповідача на статтю 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" є безпідставним.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 12 червня 2023 року у справі №263/3470/20.

Крім цього, з картки обліку договору (розрахунку заборгованості) за період з 24 вересня 2021 по 22 січня 2022 ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 32 800 гривень, яка складається з: 10 000 гривень - заборгованість за кредитом та 22 800 гривень - заборгованість за відсотками, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Таким чином, доводи відзиву на позовну заяву щодо того, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту та розміру заборгованості не заслуговують на увагу, а наданий позивачем поденний розрахунок заборгованості (карта обліку), який узгоджується з умовами договору споживчого кредиту є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості ОСОБА_1 за цим договором щодо боргу за тілом кредиту та відсотками.

Підпунктом 3 п. 5.1. кредитного договору передбачено, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача.

17 січня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №17.01/23-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило Фактору право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4821703 від 24 вересня 2021 року.

Згідно з п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги.

Відповідний акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №17.01/23-Ф від 17 січня 2023 року було підписано сторонами даного договору.

Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу №17.01/23-Ф від 17 січня 2023 року до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4821703, заборгованість за яким складає 32800 гривень.

Вказані докази підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА».

В матеріалах справи відсутні докази, які спростовують презумпцію правомірності договору факторингу №17.01/23-Ф від 17 січня 2023 року, а отже він є правомірним.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором кредиту між ним та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» в обумовлені договором строки, позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору, а тому суд дійшов висновку що позов необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором 32 800 гривень.

Щодо судових витрат, то відповідно до ст.141 ч.2 п.1 ЦПК України у разі задоволення позову, вони покладаються на відповідача.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18 (провадження №14-26цс).

Представником позивача на підтвердження понесених витрат надано копію договору про надання правової допомоги №10/07-2023 від 10.07.2023 укладеного між та адвокатом Столітнім М.М.; звіт про надання правової допомоги; платіжне доручення №346 від 13.02.2024 року про оплату послуг адвоката Столітнього М. М. на суму 10 000 грн.

Від відповідача до суду не надходило заперечень щодо визначеного позивачем розміру витрат на правову допомогу.

З огляду на викладене заявлений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10000 гривень підтверджений належними, достатніми та достовірними доказами.

Враховуючи вищевикладене суд, керуючись принципом співмірності та розумності, реальності адвокатських витрат дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» 10000 гривень витрат на правничу допомогу.

Окрім того, при подачі позову ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, які відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, загальний розмір понесених позивачем судових витрат складає 12422,40 гривні (2422,4 гривень + 10000 гривень), які мають бути стягнуті із відповідача.

На підставі ст.ст.207, 625, 1048, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.263, 265, 268, 274 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», код ЄДР:44559822, вул.Загородня,15, офіс 118/2, м.Київ заборгованість за кредитним договором №4821703 від 24.09.2021 року в розмірі 32800 (тридцять дві тисячі вісімсот) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», код ЄДР: 44559822, вул.Загородня,15, офіс 118/2, м.Київ 12422,40 (дванадцять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання правничої допомоги.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Сергій ПАВЛІНЧУК