Рішення № 126995282, 30.04.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/3070/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ЖитнякЛ.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

-визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії позивача з 10.10.2023 з обмеженням її максимальним розміром;

-зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії позивачу та її виплату з 10.10.2023 без обмеження максимальним розміром;

-зобов`язати відповідача з 01.01.2025 здійснити виплату пенсії позивачубез застосування понижуючих коефіцієнтів, які встановленіпостановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат;

-встановити контроль за виконанням судового рішення відповідно достатті 129-1 Конституції Українита п.5ст.382 КАС Українизобов`язавши відповідача протягом 1 місяцяз дня набраннярішення законної сили подати звіт про його виконання.

Позов мотивовано тим, що відповідач при здійсненні перерахунку пенсії протиправно обмежив виплату пенсії максимальним розміром, що на думку позивача, є грубим порушенням його прав.

Суд ухвалою від25.03.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач надав відзив на позов, у якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що до даних правовідносин належить застосовувати норми Закону України від08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», оскільки у випадках, коли зобов`язання, що покладені судовим рішенням на органи Пенсійного фонду України, не визначають окремий порядок проведення перерахунку, перерахунок здійснюється з урахуванням вимог чинного законодавства, а саме з врахуванням того, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Щодо застосування обмежувальних коефіцієнтів згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 відповідач зазначив, що оскільки позивач не відноситься до категорії осіб, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, пенсія позивачу з 01.01.2025 виплачується із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання чинності рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2229/25.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, де вона просить відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області та з 10.10.2023 отримує пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від23.05.2024 у справі №620/5516/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119244671) відповідачем у листопаді 2024 року проведено перерахунок з 10.10.2023 та нараховано щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно допостанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713, з урахуванням індексації пенсії передбаченоїпостановою Кабінету Міністрів України 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році»виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 70% сум грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Як зазначає позивач, на виконання вказаного рішення відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача, при цьому, обмеживши розмір його пенсії максимальним розміром, який не перевищує 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Не погоджуючись з таким діями позивач 24.02.2025 звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром (а.с.5).

Проте, листом від11.03.2025 №2915-2240/С-02/8-2500/25 відповідач зазначив, що з 10.10.2023 пенсія виплачується з урахуванням максимального розміру пенсії 20930,00 грн, з 01.03.2024 23610,00 грн. Також відповідач вказав, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від23.05.2024 у справі №620/5516/24 не зобов`язано здійснювати виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром (а.с.6-7).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернуся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).

Приписами частини 12 статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

08.07.2011 було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.

У відповідності до частини першої статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

За приписами абзацу першого пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

На підставі Закону №3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону №2262-ХІІ.

Частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Згідно з протоколом перерахунку пенсії з 10.10.2023 (а.с.8) основний розмір пенсії позивача, виходячи з 70% грошового забезпечення (загиблий в/сл/пом.інвалід ВВВ), становить 18880,79 грн. З урахуванням індексації розмір пенсії склав 20380,79 грн (в тому числі 1500,00 грн суми індексації за 2023 рік). З урахуванням доплати (на одного утриманця) розмір пенсії склав 22380,79 грн. Підсумок пенсії склав 22551,61 грн. При цьому, пенсія фактично виплачується з урахуванням максимального розміру у розмірі 20930,00 грн.

Згідно з протоколом перерахунку пенсії з 01.03.2024 (а.с.8 на звороті) основний розмір пенсії позивача, виходячи з 70% грошового забезпечення (загиблий в/сл/пом.інвалід ВВВ), становить 18880,79 грн. З урахуванням індексації розмір пенсії склав 21880,79 грн (в тому числі 1500,00 грн суми індексації за 2023 рік та 1500,00 грн суми індексації за 2024 рік). З урахуванням доплати (на одного утриманця) розмір пенсії склав 23880,79 грн. Підсумок пенсії склав 24051,61 грн. При цьому, пенсія фактично виплачується з урахуванням максимального розміру у розмірі 23610,00 грн.

Суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від09.04.1992 №2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від20.12.2016 №7-рп/2016, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Верховний Суд постановах від09.09.2019 у справі №463/925/17, від14.05.2019 у справі №591/2109/17, від15.04.2019 у справі №127/4270/17, від31.01.2019 у справі №638/6363/17 зазначив: «…буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими».

Таким чином, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З огляду на зазначене, суд вважає, що частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ не встановлено обмеження максимального розміру пенсії позивача.

Отже, суд вважає, що дії ГУПФУ в Чернігівській області щодо обмеження максимального розміру пенсії десятикратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є протиправними.

Крім того, як вже було встановлено, позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

За наведених обставин, суд зазначає, що відмова ГУПФУ в Чернігівській області у перерахунку і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру є незаконною і необґрунтованою.

За приписами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України від23.02.2006 №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Сєрков проти України» (№39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Суд зазначає, що хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від28.08.2018 у справі №826/6382/17 та від16.10.2018 у справі №522/16882/17.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача з 01.01.2025 здійснити виплату пенсії позивачубез застосування понижуючих коефіцієнтів, які встановленіпостановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат суд зазначає, що застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 не підтверджене жодним з наданих позивачем доказів. Крім того, позивач не звертався до відповідача щодо врегулювання даного питання. Отже, враховуючи, що захисту підлягає виключно порушене право, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги в цій частині.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Стосовно клопотання позивача про встановлення контролю за виконанням судового рішення відповідно достатті 129-1 Конституції Українита п.5ст.382 КАС Українизобов`язавши відповідача протягом 1 місяцяз дня набраннярішення законної сили подати звіт про його виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, в силу наведеної вище норми права у цій справі суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною п`ятоюстатті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, а також предмет спору у цій справі, наявні підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду, а тому відповідна заява позивача підлягає задоволенню. Крім того, враховуючи вищезазначені норми, суд зазначає, що встановлення строку на подачу звіту про виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання чинності рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2229/25 суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №320/2229/25 відкрито провадження у справі за позов фізичної особи до Кабінету Міністрів України про визнання нечинним та протиправним з моменту прийняття абзацу першого пункту 1Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»в частині застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Аналіз наведеної правової норм свідчить, що суд має зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої і набрання відповідним судовим рішенням чинності.

Водночас об`єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

Ця підстава виникає тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для цієї справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Слід також враховувати, що відповідно до частини третьоїстатті 3 Кодексу адміністративного судочинства Українипровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства Українинормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Натомість відповідач у клопотанні про зупинення провадження не конкретизував, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути дану справу без попереднього розгляду адміністративної справи №320/2229/25, не зазначив, чому наявні у цій справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, судом не встановлено необхідних умов для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 3 частини першоїстатті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання законної сили судовим рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2229/25.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зупинення провадження у справі.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 10.10.2023 з обмеженням її максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 10.10.2023 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Заяву ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подати звіт про виконання рішення суду у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням суду.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 21390940).

Повний текст рішення суду складено 30.04.2025.

Суддя Л.О. Житняк