Рішення № 126995086, 30.04.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/103/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач, згідно позовної заяви у новій редакції, просить суд:

- визнати протиправними дії Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради про відмову у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради зареєструвати місце проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 22 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Як вбачається зі змісту позову та відповіді на відзив, позов обґрунтовано тим, що сину позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у реєстрації місця проживання у зв`язку з відсутністю згоди батька дитини - ОСОБА_3 . Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, посилаючись на те, що у 2017 році на підставі рішення суду між нею та ОСОБА_3 було розірвано шлюб, а їхня спільна дитина постійно проживає з матір`ю. Місце проживання (перебування) батька дитини позивачу не відомо. Крім цього, позивач вважає, що законодавством не передбачено вимоги щодо надання згоди батька, який не проживає з дитиною, а тому місце проживання сина позивача може бути зареєстроване лише за її згодою. На думку позивача, процедура реєстрації малолітньої дитини не залежить від особистої присутності дитини чи будь-яких додаткових вимог з боку органу реєстрації. Вказано, що до заяви про реєстрацію місця проживання дитини було надано всі документи і в повному обсязі, а тому відповідач не мав правових підстав для відмови у реєстрації місця проживання її сина.

Відповідач у поданих до суду відзиві та запереченнях, обґрунтовуючи законність оскаржуваної відмови, вказав, що згідно з положеннями Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини. Право самостійного декларування місця свого проживання за місцем проживання батьків (чи одного з них) без їх згоди мають діти віком від 14 до 18 років. Оскільки місце проживання батьків ОСОБА_2 зареєстровано за різними адресами, то згода батька на реєстрацію місця проживання дитини є обов`язковою. У разі відсутності такої згоди від батька дитини реєстрація місця проживання дитини здійснюється на підставі рішення суду чи органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання дитини. Вказуючи на законність оскаржуваних дій, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06 червня 2011 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Як вбачається з паспорту громадянки України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Садгірським РВ УМВС України в Чернівецькій області від 29 червня 2010 року, шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було зареєстровано 11 травня 2010 року, а місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (з 05 червня 2006 року).

Рішенням (заочним) Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 червня 2017 року у справі №726/425/17, яке набрало законної сили 26 червня 2017 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Як вбачається з довідки органу самоорганізації населення міста Чернівці «Комітет мікрорайон «Ленківці», ОСОБА_2 з моменту народження ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

18 вересня 2024 року позивач подала до Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради заяву про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказану заяву було прийнято головним спеціалістом Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради 18 вересня 2024 року та відмовлено в реєстрації місця проживання у зв`язку з відсутністю згоди іншого з батьків.

За таких обставин, не погоджуючись з указаною відмовою, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг, врегульовані Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року №1871-IX (далі - Закон №1871-IX в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Так, пунктами 7, 11, 12 статті 2 Закону №1871-IX визначено, що: орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи; реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Статтею 3 Закону №1871-IX встановлено, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Загальні вимоги до декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи визначені статтею 5 Закону №1871-IX.

Так, частиною четвертою вказаної статті передбачено, що задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону №1871-ІХ декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.

Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону №1871-IX дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами.

На виконання вимог частини другої статті 4, частини першої статей 9 і 11, частини восьмої статті 18, частин п`ятої та сьомої статті 21, частини другої статті 22, частин четвертої та шостої статті 24 і частин третьої та сьомої статті 26 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07 лютого 2022 року №265, якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (далі - Порядок №265 в редакції, чинній на час виникнення спірних у даній справі відносин).

Так, згідно з пунктом 16 Порядку №265 місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.

Відповідно до пункту 17 Порядку №265 згода іншого з батьків або законних представників дитини підтверджується електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

У разі ненадання одним із батьків згоди відповідно до вимог цього пункту реєстрація місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, здійснюється відповідно до пункту 33 цього Порядку.

Пунктом 33 Порядку №265 передбачено, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.

Підстави відмови органу реєстрації в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), визначені пунктом 87 Порядку №265.

Зокрема, згідно з пунктом 3 пункту 87 Порядку №265 орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.

Відповідно до пункту 90 Порядку №265 рішення про відмову в декларуванні/ реєстрації/ знятті із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання приймається в день звернення особи, законного представника (представника), уповноваженої особи житла або уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги", про що орган реєстрації інформує таких осіб із зазначенням підстав для відмови засобами поштового, телефонного або електронного зв`язку, в тому числі засобами Порталу Дія.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). При поданні заяви про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини одним із батьків, письмова згода другого з батьків надається шляхом зазначення про це у відповідному полі заяви у присутності особи, яка приймає заяву.

Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, станом на день звернення до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання сина позивача - ОСОБА_2 було 13 років.

Отже, для проведення відповідачем дій, пов`язаних із реєстрацією місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , необхідно було отримати згоду другого з батьків дитини - батька ОСОБА_3 , оскільки обов`язковою умовою реєстрації місця проживання особи віком до 14 років є наявність волевиявлення обох батьків (законних представників) на проведення такої реєстрації.

Проте, як свідчать обставини справи, позивачем усупереч вимогам частини четвертої статті 5, частини четвертої статті 7 Закону №1871-ІХ та пунктів 16, 17, 33 Порядку №265 не було долучено до заяви від 18 вересня 2024 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 письмової згоди його батька - ОСОБА_3 .

Стосовно посилань позивача на те, що шлюб між нею та батьком її дитини - ОСОБА_3 , було розірвано на підставі рішення (заочного) Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 червня 2017 року у справі №726/425/17 і позивачу наразі невідомо місце проживання (перебування) батька дитини, то суд зазначає, що вказаним судовим рішенням не було визначено місця проживання спільної дитини позивача та її колишнього чоловіка та/або не встановлено факту самостійного виховання позивачем їх малолітньої дитини.

Як зазначено вище, норми пункту 33 Порядку №265 передбачають, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Отже, згода другого з батьків на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини не надається лише у випадках, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування. Тобто, для вирішення питання щодо здійснення реєстрації місця проживання малолітньої дитини без згоди батька позивач мала надати відповідачу відповідне рішення суду, яким би було визначено місце проживання ОСОБА_2 , або рішення органу опіки та піклування, яким би було визначено місце його проживання.

Проте жодного з названих вище документів під час звернення із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини позивач відповідачу не надала.

Наведене свідчить про те, що відповідач за відсутності згоди батька або рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини чи рішення органу опіки та піклування, яким би було визначено місце проживання малолітньої дитини, не міг здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за поданою позивачем заявою. А тому відповідач правомірно відмовив у проведенні такої реєстраційної дії.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у даних спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством, яке регулює спірні відносини. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Водночас суд звертає увагу на те, що Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не містить вимоги щодо необхідності отримання/надання згоди обох батьків (або інших законних представників) для реєстрації свого місця проживання дитиною віком від 14 до 18 років у житлі, в якому задекларований/зареєстрований один з її батьків.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 червня 2023 року у справі №420/12209/22.

Відтак, при досягненні ОСОБА_2 14-річного віку (тобто після 26.05.2025 року) він матиме право самостійно звернутися до органу реєстрації із заявою про реєстрацію місця свого проживання (перебування) за адресою зареєстрованого місця проживання одного із своїх батьків без згоди іншого.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно, а заявлений позов є необґрунтованим та безпідставним.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 квітня 2025 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ); відповідач - Департамент надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради (вул. Героїв Майдану, буд. 7, м. Чернівці, ЄДРПОУ 44668158).

Суддя О.П. Лелюк