Рішення № 126994551, 30.04.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2025 року № 640/22743/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.10.2019 р. № 444 о/с, в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 (0054999), начальника Нікольського відділення поліції Волноваського відділу поліції зі служби в поліції;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Нікольського відділення поліції Волноваського відділу поліції з 18 жовтня 2019 р.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На виконання Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа №01-19/1430/25 від 31.01.2025 передаємо 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема, адміністративну справу №640/22743/19.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.10.2019 р. № 444 о/с, в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 (0054999), начальника Нікольського відділення поліції Волноваського відділу поліції зі служби в поліції, на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Донецькій області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 подано рапорт від 17.10.2019 року, в якому просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за п.7 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію з 18.10.2019 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.10.2019 р. № 444 о/с звільнено зі служби полковника поліції ОСОБА_1 за п.7 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням) з 18.10.2019 року.

В якості підстави для прийняття вказаного наказу зазначено рапорт позивача від 17.10.2019.

Позивач, вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 р. №580-VIII (далі Закон України №580-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України №580-VIII призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно ч. 1 ст. 48 Закону України №580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Частина друга та третя статті 77 вказаного Закону регламентує, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.

Тобто, для звільнення поліцейського на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України №580-VIII обов`язковою умовою є наявність добровільного волевиявлення поліцейського припинити службу в поліції та звільнитись за власним бажанням.

17.10.2019 ОСОБА_1 особисто написав рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням з 18.10.2019 року, що не заперечувалось позивачем.

За таких обставин, позивачем добровільно виявив бажання щодо звільнення зі служби за власним бажанням, а саме складено та подано відповідний рапорт.

Таким чином, у відповідача, з огляду на волевиявлення позивача, були наявні правові підстави для звільнення позивача зі служби на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України №580-VIII.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.10.2019 р. № 444 о/с звільнено зі служби полковника поліції ОСОБА_1 за п.7 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням) з 18.10.2019 року.

Суд вважає необгрунтованими посилання позивача на те, що рапорт було складено під тиском керівництва і він не відповідав його волі, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Також позивач посилався на те, що його звільнено під час його перебування на лікарняному.

Так, згідно з ст.40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Тобто, за приписами ст.40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивача звільнено зі служби не за ініціативою Головного управління Національної поліції в Донецькій області, а за власною ініціативою позивача.

Отже, в даному випадку не можуть бути застосовані приписи ст.40 Кодексу законів про працю України, в якості заборони на звільнення позивача зі служби.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необгрунтованість зазначених посилань позивача.

Щодо посилань позивача на те, що він подав заяви про намір продовжити роботу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пункт 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114) особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Верховний Суд в постанові від 10.05.2024 по справі № 120/5487/20-а зазначив, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку є правомірною у випадку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, 17.10.2019 ОСОБА_1 особисто написав рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням з 18.10.2019 року, що не заперечувалось позивачем.

З огляду на те, що позивач зазначив конкретну дату в рапорті про звільнення з якої не бажає в подальшому продовжувати службу в поліції - 18.10.2019 року, то він виявив бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а ГУНП в Донецькій області в свою чергу щодо даної дати не заперечувало та звільнило позивача з 18.10.2019 року.

За таких обставин, в даній справі відповідачем під час звільнення позивача зі служби в поліції не було порушено строку визначеного статтею 68 Положення №114.

Таким чином, вищевказані посилання позивача є необґрунтованими.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнято обґрунтовано, тобто з урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (пр-т. Нахімова, б.86, м. Маріуполь, Донецька область, 87500) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.