Рішення № 126993346, 30.04.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/32725/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (просп.Повітрофлотський,6, м.Київ, 03168) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/32725/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (ЄДРПОУ 22990368) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.01.2019 рік по 14.12.2020 рік;

зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (ЄДРПОУ 22990368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.01.2019 рік по 14.12.2020 рік, у сумі 426 383 (чотириста двадцять шість тисяч триста вісімдесят три) гривні 56 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не виплачено ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.01.2019 рік по 14.12.2020 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до абзацу 1 та 4 пункту 2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

У відповідності до «Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399, адміністративна справа № 640/32725/20 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року справу № 640/32725/20 було прийнято до провадження; визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову зазначивши, що Позивач проходив військову службу у Збройних Сил України та знаходився на фінансовому забезпеченні Фінансового управління Генерального штабу Збройних Силах України та мав статус військовослужбовця, а тому положення КЗпП України не може поширюватись на спірні правовідносини, щодо виплати середнього заробітку. Механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби передбачений спеціальним законодавством та має свої відмінності.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що відповідно до довідки управління оборонного та мобілізованого планування Генерального штабу Збройних Сил України від 11.01.2019 року Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних силах України з 01.08.1991 року по 11.01.2019 рік.

29.12.2014 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Згідно з наказом № 692 начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.12.2018 року ОСОБА_1 був звільнений у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я), відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, що підтверджується витягом з наказу №7 від 11.01.2019 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/17299/19 від 09.11.2020. року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29 грудня 2014 року по 11 січня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день на день звільнення з військової служби, а саме 11 січня 2019 року.

Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29 грудня 2014 року по 11 січня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, а саме 11 січня 2019 року.

Вказане рішення суду виконано 14.12.2020 року нарахуванням позивачу грошових коштів у розмірі 64349,88 грн.

Позивач вважає, що при здійсненні остаточного розрахунку 14.12.2020 року протиправно не нарахував середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Суд застосовує норми права чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, предметом спору у справі, що розглядається є бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 11.01.2019 день виключення зі списків по 14.12.2020 день фактичного здійснення розрахунку).

Протиправність бездіяльності відповідача щодо не здійснення повного розрахунку із позивачем при звільненні (не виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29 грудня 2014 року по 11 січня 2019 року) встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/17299/19 від 09.11.2020. Також вказаним судовим рішенням зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату спірної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 826/20350/16, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18.

Згідно з ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України провело фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач обґрунтовано вважає порушеним своє право на отримання відшкодування за затримку виплати спірної компенсації на підставі статті 117 КЗпП України.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20 (адміністративне провадження № К/9901/34752/20).

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 120/3857/19-а (адміністративне провадження № К/9901/25881/20), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа № 810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Таким чином, висновок, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, є помилковим.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже встановлено судом, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/17299/19 від 09.11.2020 відповідачем 14.12.2020 року здійснено виплату позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29 грудня 2014 року по 11 січня 2019 року у розмірі 64349,88 грн.

В свою чергу, позивач, звернувшись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 11.01.2019 рік по 14.12.2020 рік у сумі 426 383 (чотириста двадцять шість тисяч триста вісімдесят три) гривні 56 коп., яка значно перевищує суму вказаної індексації грошового забезпечення.

За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби із застосуванням принципу співмірності.

Тож, у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Обрахунок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок №100), суми середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації виглядає наступним чином.

Відповідно до змісту пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Враховуючи довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до ст..43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу 8 п.7 постанови КМУ від 17.07.1992 року №393 (зі змінами) №305/28 від 14.01.2019 року середньоденний розмір грошового забезпечення Позивача складає 606,52 грн. 18802/31).

Оскільки позивач звільнений 11.01.2019 року, а остаточний розрахунок при звільненні за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2020 року проведено лише 14.12.2020 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 703 календарних дні.

Отже, в даному випадку наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.01.2019 року по 14.12.2020 року. Середній заробіток за час затримки розрахунку складає 426 383 грн. 56 коп. (606,52*703).

Однак, сума несвоєчасно виплачену при звільненні сум грошового забезпечення в розмірі 64349,88 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 426383,56 грн. не можна вважати співмірною.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 15,09% (64349,88 грн. / 426383,56 грн. х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 15,09% розраховується наступним чином: 606,52 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 15,09% (коефіцієнт істотності частки) = 91,52 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 703 (днів затримки розрахунку) = 64338,56 грн.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається допущення відповідачем бездіяльності, яка не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не підлягає стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (просп.Повітрофлотський,6, м.Київ, 03168) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (ЄДРПОУ 22990368) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.01.2019 рік по 14.12.2020 рік.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (просп.Повітрофлотський,6, м.Київ, 03168, ЄДРПОУ 22990368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.01.2019 рік по 14.12.2020 рік, у сумі 64338,56 грн.

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко