Рішення № 126989610, 29.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2025 рокусправа № 640/5153/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовський Р.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Громадянина Республіки Кіпр ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44082145, місцезнаходження : 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3), третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А ЄДРПОУ 37993783), Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12Г, ЄДРПОУ 00032129) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

На розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Громадянина Республіки Кіпр ОСОБА_1 до Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», у якій просить суд визнати протиправною відмову відповідача про відшкодування різниці надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб та зобов`язати відповідача прийняти рішення про повернення надміру сплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2017 - 2018 роки в сумі 901 966,93грн та направити відповідний висновок про повернення даної суми до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2020 позовну заяву Громадянина Республіки Кіпр ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків ДПС, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», прийнято до провадження та відкрито провадження в адміністративній справі.

Відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 справу №640/5153/20 передано Львівському окружному адміністративному суду.

11.03.2025 адміністративна справа №640/5153/20 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Брильовського Р.М.

Ухвалою судді від 7.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/8923/19 та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 суд допустив процесуальне правонаступництво та замінив відповідача у справі №640/5153/20 - Офіс великих платників податків ДПС (код ЄДРПОУ 43141471) на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44082145, місцезнаходження : 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в 2016 році між ним та ПАТ «ОЩАДБАНК» були укладені депозитні договори, відповідно до умов яких ПАТ «ОЩАДБАНК» виплачував йому доходи у вигляді процентів та утримував з них податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5%. Відповідно до довідки ПАТ «ОЩАДБАНК» загальна сума нарахованих відсотків за депозитними договорами у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 становить гривневий еквівалент в розмірі 1 759 325,42 гривень, з яких утримано податок на доходи за ставкою 18% в розмірі 316 679,18 гривень. У період з 01.01.2018 по 31.12.2018 загальна сума нарахованих відсотків за депозитними договорами становить гривневий еквівалент в розмірі 3 877 952,42 гривень, з яких утримано податок на доходи за ставкою 18% в розмірі 698 033,30 гривень. З січня 2017 року позивач є особою-резидентом Республіки Кіпру, що підтверджується довідками (сертифікатами податкового резидента), наданими Міністерством фінансів Республіки Кіпр, справа № 01317228Q. Враховуючи те, що між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр підписана та ратифікована Конвенція про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (надалі - «Конвенція»), яка набрала чинності для України 07.08.2013 року, утримання податків з позивача повинно здійснюватися з урахуванням умов Конвенції, тобто за ставкою 2%. Позивач неодноразово звертався до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та ПАТ «ОЩАДБАНК» із заявами про повернення надмірно утриманих сум податку на доходи із джерелом їх походження з України. Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України необгрунтовано та безпідставно відмовив в поверненні різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку позивачу необхідно було сплатити відповідно до міжнародного договору України. Таку відмову Відповідача вважає необгрунтованою, та такою, що суперечить положенням чинного законодавства України та умовам Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, чим порушує права позивача, у зв`язку з чим змушений звернутися до суду за захистом порушеного права. Просив позов задовольнити.

Відповідач у своїх запереченнях вказує, що довідки, які підтверджують, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (сертифікати податкового резидента) за 2017 та 2018 роки до Банку не надавались. Таким чином, банківська установа під час оподаткування доходів керувалася законодавством України без врахування положень Конвенції. Оскільки на момент укладання договору з АТ «Державинй ощадний банк України» позивачем не було надано довідку (сертифікат податкового резидента і якою підтверджується, що позивач є резидентом Кіпру, то підстав для звільнення від оподаткування доходу у вигляді процентів, нарахованих Банком не виникає, тобто дохід оподатковується відповідно до норм податкового законодавства України. Вважає, що позивачем не доведено із посиланням на відповідні докази фактичне зарахування до відповідного бюджету коштів, щодо яких заявлено позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових коштів у розмірі 901966,93 грн. Просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» надала пояснення на позов, у якому проти позову заперечила. Зазначила, що виплата/нарахування AT «Ощадбанк» відсотків по вкладним (депозитним) договорам, укладеним ОСОБА_2 з AT «Ощадбанк», відповідно, в січні 2017 року і січні 2018 року здійснювалась починаючи, відповідно, з січня 2017 року та січня 2018 року. На вказаний момент довідка (сертифікат податкового резидента), якою підтверджується, що ОСОБА_3 є резидентом Республіки Кіпр за відповідно, 2017 рік та в подальшому - 2018 рік ОСОБА_4 до AT «Ощадбанк» надано не було. Тому AT «Ощадбанк» під час оподаткування такого доходу керувався чинним податковим законодавством України (зокрема, п. 103.10 ст. 103 ПК України) і не застосовував норми Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, укладеної Урядом України та Урядом Республіки Кіпр. Відповідно до п. 103.11 ст. 103 ПК України у разі якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано суму податку, яка перевищує суму, належну до сплати відповідно до правил міжнародного договору України, розгляд питання про відшкодування різниці здійснюється на підставі подання до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила доходи нерезидентові та утримала з них податок, заяви про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України. Необхідні документи подаються нерезидентом або посадовою (уповноваженою) особою, яка повинна підтвердити свої повноваження відповідно до законодавства України.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві надала письмові пояснення на позов та зазначила наступне. Законодавством чітко визначено умови та процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Повідомляє, що у разі підтвердження факту надмірно сплаченого податку та прийняття рішення про повернення відповідної суми на користь Позивача, Головне управління Казначейства здійснить повернення коштів відповідно до діючого законодавства.

Ухвалою суду від 11.04.2025 витребувано від Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків всі звернення ОСОБА_5 (та документи які до них долучались) та відповіді на ці звернення; витребувано від Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» всі звернення ОСОБА_5 (та документи які до них долучались) та відповіді на ці звернення; відповідь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 24.09.2019 №46-07/8887/16083БТ; інші документи які стосуються предмету спору.

23.04.2025 на адресу суду надійшли витребувані докази від Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В 2016 році між ОСОБА_6 та ПАТ «ОЩАДБАНК» були укладені депозитні

договори, відповідно до умов яких ПАТ «ОЩАДБАНК» виплачував йому доходи у вигляді процентів та утримував з них податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5%.

Відповідно до довідки ПАТ «ОЩАДБАНК» загальна сума нарахованих відсотків за депозитними договорами у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 становить гривневий еквівалент в розмірі 1 759 325,42 гривень, з яких утримано податок на доходи за ставкою 18% в розмірі 316 679,18 гривень.

У період з 01.01.2018 по 31.12.2018 загальна сума нарахованих відсотків за депозитними договорами становить гривневий еквівалент в розмірі 3 877 952,42 гривень, з яких утримано податок на доходи за ставкою 18% в розмірі 698 033,30 гривень.

З січня 2017 року Олег Павленко є особою-резидентом Республіки Кіпру, що підтверджується довідками (сертифікатами податкового резидента), наданими Міністерством фінансів Республіки Кіпр, справа № 01317228Q.

Позивач вважає, що враховуючи те, що між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр підписана та ратифікована Конвенція про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (надалі - «Конвенція»), яка набрала чинності для України 07.08.2013, утримання податків з нього повинно здійснюватися з урахуванням умов Конвенції, тобто за ставкою 2%.

Позивач звернувся із заявою до відповідача про відшкодування різниці надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб та зобов`язати відповідача прийняти рішення про повернення надміру сплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2017 - 2018 роки в сумі 901 966,93грн.

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України відмовив в поверненні різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку позивачу необхідно було сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Таку відмову Відповідача вважає необгрунтованою, та такою, що суперечить положенням чинного законодавства України та умовам Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, чим порушує права позивача, у зв`язку з чим змушений звернутися за захистом порушеного права до суду.

При вирішенні спору по суті, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 платником податку є фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні

Підпунктом 163.2.2 п. 163.2 ст. 163 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування нерезидента є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Згідно з пунктом 14.1.54. ст.14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, в тому числі процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Відповідно до п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 ПК України доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV ПК України для нерезидентів.

Згідно з п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Податкового кодексу України у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов`язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

Порядок оподаткування процентів визначено п. 170.4 ст. 170 ПК України. Відповідно до п.п. 170.4.1 п. 170.4 ст. 170 ПК України податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування.

Податковим агентом у строки, визначені цим Кодексом для місячного податкового періоду, до бюджету сплачується (перераховується) загальна сума податку, нарахованого за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, із загальної суми процентів, нарахованих за податковий (звітний) місяць на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці.

Доходи, зазначені у цьому підпункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування.

Згідно з пунктом 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України врегульований ст. 103 ПК України.

Пунктом 103.1 статті 103 ПК України встановлено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Відповідно до п. 103.2 ст. 103 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Згідно з п. 103.2 ст. 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до п. 103.3 ст. 103 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Пунктом 103.5 статті 103 ПК України передбачено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Суд встановив, що 13.02.2019 ОСОБА_7 повторно звернувся із заявою до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України.

До заяви позивач долучив нотаріально засвідчену копію сертифікату податкового резидента, виданого Міністерством фінансів Республіки Крим (справа № 01317228Q) за 2017 рік та нотаріально засвідчену копію сертифікату податкового резидента, виданого Міністерством фінансів Республіки Крим (справа № 01317228Q) за 2018 рік.

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України відмовив в поверненні різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку позивачу необхідно було сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Свою відмову Відповідач обґрунтовує тим, що довідки, які підтверджують, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (сертифікати податкового резидента) за 2017 та 2018 роки до Банку не надавались. Таким чином, банківська установа під час оподаткування доходів керувалася законодавством України без врахування положень Конвенції. Оскільки на момент укладання договору з АТ «Державинй ощадний банк України» позивачем не було надано довідку (сертифікат податкового резидента і. якою підтверджується, що позивач є резидентом Кіпру, то підстав для звільнення від оподаткування доходу у вигляді процентів, нарахованих Банком не виникає, тобто дохід оподатковується відповідно до норм податкового законодавства України.

Щодо твердження відповідача про те, що на момент укладання договору з АТ «Державний ощадний банк України» позивачем не було надано довідку (сертифікат податкового резидента і якою підтверджується, що ОСОБА_7 є резидентом Кіпру, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що в 2016 році між ОСОБА_6 та ПАТ «ОЩАДБАНК» були укладені депозитні договори, а з січня 2017 року Олег Павленко є особою-резидентом Республіки Кіпру, що підтверджується довідками (сертифікатами податкового резидента), наданими Міністерством фінансів Республіки Кіпр, справа № 01317228Q.

Отже, позивач і не міг у 2016 році на момент укладення депозитних договорів надати довідку (сертифікат податкового резидента), тому, що він ще не був особою-резидентом Республіки Кіпру.

Також суд встановив, що ще 23 лютого 2018 року позивач звернувся до ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві з заявою щодо повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України. До вказаної заяви позивач надав нотаріальну копію сертифікату податкового резидента, наданого Міністерством фінансів Республіки Кіпр за 2017 рік та довідку ПАТ «ОЩАДБАНК», якою підтверджено суму утриманого податку з доходів фізичних осіб за 2017 рік.

У відповідь Головне управління ДФС у місті Києві повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до підпункту 169.4.3 пункту 169.3 статті 169 ПК України право на перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування має податковий агент, яким цьому випадку є ПАТ «ОЩАДБАНК».

Суд встановив, що 16 квітня 2018 року позивач звернувся до ПАТ «ОЩАДБАНК» з клопотанням зробити перерахунок суми утриманого додатку з доходів фізичних осіб та повернути суму надмірно утриманих та сплачених грошових коштів. До вказаного листа позивач надав нотаріально засвідчену копію сертифікату податкового резидента, виданого Міністерством фінансів Республіки Кіпр (справа №01317228Q).

У відповідь ПАТ «ОЩАДБАНК» посилаючись на пункт 103.11 статті 103 ПКУ, запропонувало позивачу звернутись до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України.

В листопаді 2018 року ОСОБА_7 звернувся до Державної фіскальної служби України щодо надання роз`яснення про те, в який, передбачений чинним законодавством України, спосіб він може повернути різницю між сплаченою сумою податку з доходів фізичних осіб з суми нарахованих відсотків за депозитним договором і сумою, яку необхідно було сплатити відповідно до умов міжнародного договору України.

В своєму листі-відповіді (вихідний номер /П/99-99-13-02-03-14 від 07.12.2018) Державна фіскальна служба України з посиланням на пункт 103.11 статті 103 ПКУ вказала на те, що «у разі якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано суму податку, яка перевищує суму, належну до сплати відповідно до правил міжнародного договору України, розгляд питання про відшкодування різниці здійснюється на підставі подання до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи, яка виплатила доходи нерезидентові та утримала з них податок, заяви про повернення суми податку на доходи із джерелом їх походження з України».

Отже, з лютого 2018 року ОСОБА_7 неодноразово звертаючись до податкових органів та ПАТ «ОЩАДБАНК» намагався повернути суми податку на доходи із джерелом їх походження з України.

Твердження відповідача про те, що позивачем не було надано довідку (сертифікат податкового резидента) і якою підтверджується, що Олег Павленко є резидентом Кіпру, є голослівним та необґрунтованим і спростовується матеріалами справи, зокрема зверненнями ОСОБА_1 до відповідача та з яких вбачається що такі довідки (сертифікати податкового резидента) були надані позивачем.

Відповідно до викладеного та враховуючи встановлені обставини цієї справи суд дійшов висновку про те, що подані позивачем документи для повернення суми податку на доходи є достатніми для прийняття рішення про повернення ОСОБА_8 різниці надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що «Для визначення правомірності повернення надміру сплачених податків при поданні заяви на повернення коштів ОСОБА_9 не надано підтверджуючі документи для встановлення статусу фізичної особи ОСОБА_5 , який визначається відповідно до ст.4 Конвенції. Міністерство закордонних справ України на лист від 25.07.2019 №8305/9/28-10-43-02¬10 для встановлення статусу фізичної особи ОСОБА_5 , який визначається відповідно до ст.4 Конвенції, листом від 15.08.2019 №71/ВГ/17-532/1- 2119 відмовило в наданні запитуваної інформації у зв`язку із відсутністю засвідченої у встановленому порядку заяви-згоди на обробку персональних даних ОСОБА_9 », оскільки такі обставини не лягли в основу відмови від 4.12.2019.

Суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

Суд дійшов висновку, що позовна вимога: визнати протиправною відмову відповідача про відшкодування різниці надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача прийняти рішення про повернення надміру сплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2017 - 2018 роки в сумі 901 966,93грн та направити відповідний висновок про повернення вказаної суми до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

За правилами пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України виснував, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набрала чинності для України 11.09.1997.

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95).

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Відповідно до пункту 103.12 статті 103 ПК України контролюючий орган перевіряє відповідність даних, зазначених у заяві та підтвердних документах фактичним даним та відповідному міжнародному договору України, а також факт перерахування до бюджету відповідних сум податку особою, яка виплатила доходи нерезидентові. У разі підтвердження факту зайвого утримання сум податку контролюючий орган приймає рішення про повернення відповідної суми нерезидентові, копії якого надаються особі, яка під час виплати доходів нерезидентові утримала податок, та нерезидентові (уповноваженій особі). Висновок про повернення сум надміру сплаченого податку надсилається до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. У разі відмови в поверненні суми податку контролюючий орган зобов`язаний надати нерезидентові (уповноваженій особі) обґрунтовану відповідь.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

З урахуванням фактичних обставин, суд зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи; при цьому перебирання непритаманних суду повноважень відповідного суб`єкта владних повноважень не відбувається лише за умови відсутності встановлених судом у спосіб, передбачений процесуальним законом, обставин для використання відповідним суб`єктом публічного права альтернативності у прийнятті рішення за зверненням суб`єкта приватного права.

Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається необхідно виходити з меж повноважень контролюючого органу, який перевіряє відповідність даних, зазначених у заяві та підтвердних документах фактичним даним та відповідному міжнародному договору України, а також факт перерахування до бюджету відповідних сум податку особою, яка виплатила доходи нерезидентові.

Тому суд вважає, що ефективним способом захисту буде зобов`язати відповідача прийняти рішення про повернення ОСОБА_8 надміру сплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2017 - 2018 роки та направити відповідний висновок про повернення цього надміру сплаченого до бюджету податку до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, однак без зазначення конкретної суми, оскільки як було вище вказано це лежить в площині повноважень відповідача.

Враховуючи попередній висновок суду про протиправність відмови відповідача про відшкодування різниці надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення похідної позовної вимоги, оскільки остання гарантує реалізацію порушеного права, тобто досягнення мети звернення до суду з позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не були дотримані.

Суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає до часткового задоволення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову відповідача про відшкодування ОСОБА_8 різниці надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44082145, місцезнаходження : 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3) прийняти рішення про повернення Громадянину Республіки Кіпр ОСОБА_8 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) надміру сплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2017- 2018 роки та направити відповідний висновок про повернення цього надміру сплаченого до бюджету податку до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44082145, місцезнаходження : 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3) на користь Громадянина Республіки Кіпр ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) 9019,67 грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович