Рішення № 126987626, 12.04.2024, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

_______________

Провадження 2/760/2117/24

В справі 205/3296/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

І. Вступна частина

12 квітня 2024 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Левіцької Н.О.

представника Позивача - адвоката Скирди В.Є.

перекладача Дмитренко Н.А.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом громадянина Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди.

ІІ. Описова частина

У березні 2023 року громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) звернувся із позовом до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та просив стягнути з Відповідача компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 300000,00 євро.

Ухвалою від 03 квітня 2023 року справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва.

Ухвалою від 02 травня 2023 року в справі було відкрите загальне позовне провадження і призначене підготовче засідання.

Обґрунтовуючи підставу звернення до суду, ОСОБА_2 зазначає, він проходив військову службу у Збройних Силах України (ЗСУ) та брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації (Відповідач / Росія / РФ).

Вказує, що з 24 лютого 2022 року, коли Російська Федерація розпочала повномасштабну військову агресію проти України, він у складі Збройних сил України був залучений до збройної відсічі військової агресії Росії. В процесі воєнних дій Позивач потрапив в полон до військових формувань Відповідача, де його було «засуджено» до смертної кари через розстріл. Протягом перебування в полоні та до моменту свого звільнення, Позивач зазнав фізичної шкоди та моральних страждань від незаконних та протиправних дій Відповідача.

Позивач у позові зазначає, що він народився в місті Буші, графство Хартфордшир, Англія, є громадянином Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Він проходив військову службу у Британській армії з 1991 по 1999 роки.

12 лютого 2018 року він приїхав в Україну, щоб займатись волонтерством. Він оселився поблизу міста Маріуполь, йому сподобалась українська культура та населення, тому він вирішив залишитись в Україні. Згодом в нього зав`язались стосунки з громадянкою України, він захотів отримати громадянство України та провести тут своє подальше життя.

3 моменту приїзду в Україну у 2018 році Позивач сприймав Україну як свою батьківщину. Йому було болісно бачити та усвідомлювати, що Росія заперечувала сам факт існування Української держави та систематично здійснювала військову агресію через керовані нею терористичні угрупування. Оскільки Позивач володів спеціальними знаннями та мав поглиблену військову підготовку, він вирішив використати свої вміння та навички для захисту України.

В березні 2018 року Позивач вступив до лав полку Національної Гвардії України «ІНФОРМАЦІЯ_1», який був добре оснащеним та мав високий рівень загальновійськової підготовки. За час своєї служби він ніколи не бачив расистських, нацистських або інших ганебних проявів ідеологічних переконань військовослужбовців цього підрозділу.

28 грудня 2019 року Позивач підписав трирічний контракт із Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 , на проходження військової служби у морській піхоті.

3 лютого 2022 року Позивач був направлений до НОМЕР_2 бригади морської піхоти та НОМЕР_3 окремого батальйону морської піхоти із військовим призначенням охороняти території заводу ІНФОРМАЦІЯ_2.

23 лютого 2022 року підрозділ Позивача отримав наказ про заборону залишати позиції і про приведення у високу бойову готовність. Невдовзі з кордону РФ запрацювала артилерія «Град» - самохідні 122-мм реактивні системи залпового вогню, які використовують російські війська. О 4 годині ранку 24 лютого 2022 року вся лінія фронту була під обстрілами важкої артилерії РФ.

В результаті вторгнення збройних формувань Росії підрозділ Позивача, як він вказує, отримав наказ відступати від займаних позицій ближче до міста Маріуполь. Впродовж 24-26 лютого 2022 року підрозділ використовував тактику нанесення ударів із укриття і швидкої зміни позиції.

Протягом лютого-березня 2022 року Позивач брав участь у боях за місто Маріуполь, які мали характер високої інтенсивності. Під час таких нападів Росія використовувала заборонені конвенціями типи озброєння, зокрема, білий фосфор. Приблизно 60% особового складу із його батальйону були вбиті. Умови ведення бойових дій та забезпечення стрімко погіршувались, російські війська перекрили всі коридори постачання. Позивач розумів, що місто потрапило в оточення.

Більшість часу Позивач разом із підрозділом, як він зазначає, знаходились під постійним артилерійським обстрілом. Вони провели два-три тижні в каналізації, не бачивши сонячного світла.

Приблизно 12 квітня 2022 року їх позиція на металургійному заводі імені Ілліча стала непридатною для продовження ведення оборони, у підрозділу закінчились боєкомплекти, їжа та вода. В підрозділі знали, що найближчі позиції української армії знаходяться за 70 кілометрів від них. Їм повідомили, що для виходу з оточення можна здатись або спробувати прорватись до позицій української армії. Командир підрозділу повідомив, що найбільш сприятливий варіант виходу із оточення становить шлях в 130 кілометрів від їх позиції до перших підрозділів української армії. Було прийнято рішення виходити з оточення, сплановано шляхи евакуації.

Вказує, що 13 квітня 2022 року приблизно о 3 годині ночі підрозділ почав виїжджати, проте на шляху його підрозділ потрапив у засідку ворожих сил, через що зазнав чисельних втрат і змушений був розділитися. Позивач намагався нести пораненого офіцера, але в цей час втратив із поля зору свій взвод і загубився. Пізніше він зустрів медика і ще одного пораненого українського бійця, який знаходився в зруйнованій будівлі неподалік. Протягом двох тижнів всі вони переховувались в цій будівлі, їжі та води не було. Позивач прийняв рішення продовжити евакуацію самостійно, але був змушений відмовитись від плану евакуації до пункту в 130 км, оскільки втратив зв`язок із командиром і точно не знав розташування українських позицій. Позивач вирішив направитись до міста Запоріжжя, приблизна відстань до якого становила 200 км.

На своєму шляху до міста Запоріжжя, Позивач, як він стверджує, знайшов покинуту АЗС, де залишив свою зброю та залишки військового спорядження. Пізніше він виявив щось схоже на покинутий фільтраційний табір для цивільних, там він зміг переодягнутись у цивільний одяг.

Позивач пересувався лише в ночі, проте натрапив на опорний пункт збройних сил Росії і був вимушений здатись в полон.

Позивача відвезли до сусіднього села, де в будівлі покинутого магазину знаходився командний пункт. Позивача почали допитувати, застосовуючи до нього тортури - зокрема, одягнули поліетиленовий пакет на голову та почали бити по голові.

Після допиту один з охоронців вдарив його прикладом автомата та відвів у підвал, де вже знаходились щонайменше п`ятеро полонених бійців ЗСУ. Підвал був заввишки один метр, в ньому було дуже холодно, відчувалась мінусова температура, вся підлога була завалена сміттям.

Трохи пізніше, приїхали двоє військових, які мали гарне спорядження та чисту форму. Враховуючи їх форму, Позивач вважає, що це були російські кадрові військові. Один з них мав біляве волосся та вправно розмовляв англійською, інший чоловік мав каштанове волосся, його вік приблизно 40 років. Вони почали задавати Позивачу питання стосовно його діяльності. На цей час Позивача вже ідентифікували як іноземця, громадянина Сполученого Королівства. Старший росіянин (з каштановим волоссям) вдарив Позивача у ногу ножем, при цьому сказавши щось на кшталт "Ой" (рос.). Ця рана була на правій нозі Позивача, приблизно 10 сантиметрів вище від коліна. У Позивача почалась сильна кровотеча, але медичну допомогу він не отримав, тому сам забинтував рану брудним клаптиком свого одягу. Чоловік, який вдарив Позивача ножем, розрізав його одяг у пошуках татуювань з українською символікою, але у Позивача таких не було.

Після допиту Позивачу вдягли на голову поліетиленовий пакет, посадили у машину та везли, як потім з`ясувалось, до тимчасово окупованого міста Донецьк. Позивача завели у кімнату якоїсь будівлі. Кімната була вимощена білою плиткою на підлозі та стінах, вся залита водою і дуже темна. Позивача примотали скотчем до стільця у напівзігнутій позиції. Час від часу поліетиленовий пакет його з голови знімали - наприклад, коли хотіли щось показати. Білявий росіянин все ще був у кімнаті та перекладав те, що говорив Позивач, також до кімнати час від часу заходили інші люди.

Під час допиту Позивача, як він зазначає, катували електричним струмом, до кожного його пальця прикріпили металеві пластини, затискачі були підключені до польового військового телефону типу «Тарех», приблизна потужність електричного струму становила 240 Вольт. Кожний удар струмом тривав 20-30 секунд. Позивач кричав від болю та втрачав свідомість. Ті, хто катував Позивача, намагались вибити з нього будь-яку інформацію, казали, що він з МІ-6 або САС, але це були не питання, а радше звинувачення, вони постійно кричали. Вони також вимагали сказати, де телефон Позивача, щоб отримати доступ до його електронного банкінгу та рахунків. Трохи згодом вони перейшли від тортур струмом до побиття Позивача, били його прицільно в потилицю, а також ногами.

Позивач вказує, що під час такого катування до кімнати зайшов військовий з бородою. Він нахилив голову Позивача та приставив свій пістолет до його скроні. Він погрожував вбити Позивача та здійснив холостий постріл. Позивач зазначає, що дійсно вірив, що його зараз вб`ють, та попрощався із життям. Після холостого пострілу цей чоловік вдарив Позивача у голову, почалась кровотеча.

Потім Позивача поставили до стіни, один військовий бив його по поранені нозі, після чого Позивача знову вдарили електрошоком. Позивач впав на підлогу, тоді військові продовжили бити його ногами. Ці тортури, за оцінкою Позивача, тривали приблизно півтори години. Весь процес катування був знятий одним з військових на телефон, вони погрожували викласти відео у соціальні мережі і відправити матері Позивача. Кінцівки Позивача були серйозно уражені електричним струмом.

Потім Позивача перемістили до машини, де молодий білявий військовий дав йому води та сказав, що його планують продати чеченцям за два мільйони. На подальші запитання цей військовий не відповідав. Далі Позивача, як він зазначає, повезли до іншого місця утримання полонених.

Привезли його у нову будівлю, де було багато камер відеоспостереження, та відвели до медичного кабінету. Там було чотири або п`ять осіб, у тому числі чоловік, який носив балаклаву та скоріш за все мав важливу посаду у так званій «ДНР». На думку Позивача, це була людина із ФСБ. Чоловік, який був лікарем, зашив Позивачу рану на нозі та ввів якийсь препарат.

Позивач також стверджує, що до нього застосовували психологічні прийоми «гарний поліцейський, поганий поліцейський» - людина, яка була в балаклаві (працівник ФСБ), намагався створити добре враження, нормально ставився, спілкувався, робив все, щоб Позивач побачив, що він про нього піклується, розпоряджався давати Позивачу їжу. Інші військові постійно знущались і погрожували Позивачу смертю.

Позивач був переміщений у ізолятор розміром 1 на 3 метри. Там була встановлена камера відеоспостереження, але не було вікон та туалету. Позивач намагався заснути. Наступного ранку Позивач прокинувся з болем, його ребра та спина була пошкоджені катуваннями, ноги набряклі від електричного струму, він бачив кров під своєю шкірою, яка запеклась, з капілярів на ногах виходила кров, було дуже боляче.

Охоронці попросили Позивача написати свою автобіографію. Він зробив це, але свідомо не включив до автобіографії досвід проходження військової служби у НГУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та розвідки.

Потім, як стверджує Позивач, охоронці дали йому якусь одежу та рибу на обід, але прісну воду він не отримав - лише мутну жовту воду з черв`яками. Російські військові мотивували відсутність чистої води тим, що таку воду їм нібито дають українці. Протягом 48 годин ніхто не заходив до ізолятора, у Позивача не було доступу до туалету, лише відро.

Після двох днів у ізоляторі охоронці вивели Позивача з камери, перед тим надівши на нього поліетиленовий пакет та зв`язавши йому руки скотчем. Його відвели на два поверхи вище, де йому прикріпили на вухо зажим з електричним струмом та почали допитувати.

Під час цього допиту військові повідомили Позивачу, що схопили ОСОБА_4 , який розказав їм, що Позивач був тренером зі снайпінгу у складі полку «ІНФОРМАЦІЯ_1». Оскільки Позивач не включив цю інформацію до свої автобіографії, його покарали - били електричним струмом, внаслідок чого його вухо було пошкоджено.

Після цього Позивача повернули в ізолятор на десь чотири-п`ять днів (йому було складно рахувати точний час в такому стані).

Під час полону Позивача змушували давати інтерв`ю російським пропагандистам. Він намагався не надавати багато інформації і використовувати це собі на користь, бо перед зустріччю з журналістами його годували. Проросійський журналіст ОСОБА_5 насильно брав інтерв`ю у Позивача та використовував це у своїх пропагандистських матеріалах. ОСОБА_6 з каналу RТ під час інтерв`ю у Позивача звинувачував його у злочинах та у нацизмі. Позивач брав участь у зйомці через страх смерті і тому що не мав іншого вибору.

Також Позивача змушували телефонувати на різні телефонні номери - наприклад, номер Президента України, Парламенту Північної Ірландії та інші (більшість з телефонних номерів були застарілі). Метою дзвінків, як зрозумів Позивач, був обмін полоненими.

Одного дня Позивача змусили записати відеозвернення до ОСОБА_7 (на той час Прем`єр-міністр Великої Британії), у якому він закликав обміняти його та ОСОБА_4 на ОСОБА_8 . Також Позивача змушували говорити, що у полоні з ним поводяться добре.

Під час записів одного з пропагандистських відео Позивача відвели у кімнату, де сиділа особа, яка представилась «соціальним працівником». Цей «соціальний працівник» дуже добре розмовляв англійською та показував Позивачу відео розстрілу українських військовополонених. Це були відео саме страт бійців, які були без зброї, не чинили опір та були зв`язані. Позивач був дуже наляканий, це відео показували йому, щоб продемонструвати, що його також можуть розстріляти у будь-який час. Вже після звільнення з полону Позивач ідентифікував цю особу, ним виявився ОСОБА_9 , прес-офіцер так званого МГБ «ДНР».

В ізоляторі військові РФ сказали Позивачу, що він не отримає жодної їжі, крім хліба, та питиме неочищену воду з черв`яками, бо не повідомив про свій зв`язок з полком НГУ «ІНФОРМАЦІЯ_1», Але, на думку Позивача, скоріш за все усі полонені мали однаковий жахливий раціон, Протягом перебування у ізоляторі Позивачу майже не давали їжу та воду, він мав багато проблем зі здоров`ям.

Приблизно через п`ять днів перебування у ізоляторі охоронець почав погрожувати вбити Позивача на наступний день зранку. Тоді Позивач відламав частину ложки та почав різати собі зап`ястя, імітуючи спробу самогубства. Охоронці побачили це та прикували його до ліжка, потім відвезли Позивача до медичного пункту, де йому зашили порізи.

Після цього Позивача повернули у ізолятор на декілька годин, але потім охоронці знову надягнули на нього поліетиленовий пакет, посадили у мікроавтобус та відвезли у інше приміщення.

Як потім вдалось дізнатись, це була прокуратура Донецька. Там Позивача звинувачували у терористичних актах проти мирних жителів самопроголошеної республіки - так званої «ДНР». Належного перекладача Позивачу не надали, там була присутня якась жінка, яка майже нічого не перекладала. Також Позивачу сказали, що його можуть засудити до смертної кари та про те, що він має право на адвоката.

Чоловік, який видавав себе за адвоката, не розмовляв англійською та був одягнений у військову форму так званої «ДНР». Він лише повідомив, що Позивач винен у цій справі. Після цього Позивача відвели у камеру, де вже перебували кілька українській бійців. Там він пробув 3-4 дні, у цей час його не катували та давали більше їжі - як згодом вдалось дізнатись, це було зроблено для створення гарної картинки в телевізорі.

Потім виявилось, що адвокатом Позивача була жінка на ім`я ОСОБА_10 . Вона сказала Позивачу, що він повинен визнати себе винним, не давала йому ніяких порад або альтернатив. Позивач підписав декілька документів (деякі з яких він не зрозумів) та визнав себе винним. Загалом Позивач відвідував прокуратуру три-чотири рази.

Після прокуратури Позивача перевели у іншу камеру. Ця камера знаходилась на три-чотири поверхи під землею, мала вентиляційні отвори, з яких постійно дуло холодним повітрям, була дуже брудною та темною, фактично це була ванна кімната з відром для туалету, в ній знаходилось ще троє полонених. Умови були жахливі, Позивач не мав доступу до сонячного світла та свіжого повітря два-три тижні, всі полонені спали на підлозі.

Позивач стверджує, що під час ув`язнення його неодноразово били, це відбувалось як вдень, так і вночі. Зазвичай удари наносили по всьому тілу крім обличчя. Охоронці жорстоко били полонених, періодично вони були п`яні. Вони також знущались морально - наприклад, надягали Позивачу мішок та змушували бігати, одного вечора п`яні охоронці змусили Позивача надати ДНК та біометричні дані для заборони в`їзду на територію РФ. Майже весь час полонених допитували та били, були постійні крики, кімната Позивача знаходилась навпроти камери допиту, він майже не спав від криків і знаходився у постійному стресі від думки, що може бути наступним.

Часто охоронці витягували випадкову людину і били її без причини. Позивачу завдавали ударів по місцям, які не потрапляли на камеру або були приховані під одягом.

За весь час ув`язнення Позивачу надали доступ до душової кабіни всього два рази - спільно з іншими полоненими, їм не дали навіть рушників та достатньо часу. Полонені не мали зубних щіток та пасти. Хоча Позивач намагався встановити контакт з охоронцями вдаючи, що він вболіває за футбольну команду «Шахтар», це було майже неможливо.

Під кінець ув`язнення, приблизно за п`ять днів до суду, Позивача відвезли у прокуратуру, де він зустрівся із заможною жінкою, яка назвала себе психіатром, вона виглядала приблизно на 40 років. Разом з нею був чоловік середнього віку, та ще один чоловік 25-30 років. Жінка намагалась переконати Позивача, що Україна це Росія, і порівнювала це з нападом Шотландії на Англію . Ці люди були незадоволені виглядом Позивача, адже він недоїдав і це суперечило заявам Росії про те, що вони добре ставляться до полонених.

Через декілька днів Позивача завантажили у фургон, попередньо зв`язавши руки та надівши поліетиленовий пакет на голову. З ним у фургоні було ще три іноземця - ОСОБА_28, ОСОБА_13 , та громадянин Швеції на ім`я ОСОБА_14 .

Позивач опинився на території в`язниці «Західна виправна тюрма № 97 м. Макіївки», попередньо всіх змусили підписати документи та дати згоду на зйомку. Сама в`язниця знаходилась під контролем ФСБ, оскільки було багато людей у формі ФСБ.

Першу ніч Позивач жив із ОСОБА_15 , потім його переселили до інших іноземців: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 і ще двох британських в`язнів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . Позивач бачив і інших іноземців, зокрема ОСОБА_20 .

В цілому умови були краще, кожен мав своє ліжко, харчування було поганим і неякісним, у кімнаті був туалет та була дозволена прогулянка тривалістю в годину кожного дня. Іноземці були відокремлені від інших в`язнів, тому що охоронці боялись, що вони можуть вивчити російську. Під час однієї з прогулянок ОСОБА_21 розповів Позивачу, що також знаходився в ізоляторі, в якому допитували Позивача, і бачив, що до деяких полонених застосовували тортури, що полонені висіли на гаках у стелі.

Весь час тривали допити, де Позивача звинувачували у найманстві та терористичній діяльності проти так званої «ДНР». У цей час Позивач не зазнав серйозних травм від побиття, але ОСОБА_23 регулярно зазнавав жорстоких побоїв. У липні 2022 року, як вказує Позивач, після чергового побиття, ОСОБА_23 помер, а російські журналісти повідомляли, що він помер через природні причини.

Під час ув`язнення Позивач був змушений дати інтерв`ю ОСОБА_24 для його документального фільму. Також Позивач був вимушений підписувати документи, надані росіянами під час судового процесу, хоча не розумів їх змісту, оскільки вони були складені російською мовою. Одного разу Позивача вивезли у Маріуполь, щоб сфотографувати його для пропагандистських цілей.

07 червня 2022 року Позивача разом з ОСОБА_25 і ОСОБА_26 доставили до приміщення, яке військові ототожнювали із «судом». «Суд» був некомпетентний. Позивачу не було надано належного адвоката та перекладача, він мав визнати себе винним у скоєнні злочину, хоча був проти цього.

09 червня 2022 року Позивача засудили до страти, він був вимушений спілкуватись з російськими ЗМ1, у тому числі з ОСОБА_27 , журналісти намагались звинуватити його у тому, що він снайпер, хоча Позивач не погоджувався з цим.

Позивач зазначає, що його адвокат подав апеляцію без його відома, при цьому Позивач не брав участь у подальшому суді.

20 вересня 2022 року до камери Позивача, як зазначається у позові, зайшов охоронець, який повідомив, що полонені мають 30 хвилин на збирання речей. Позивача посадили у фургон, в якому вже було більше 30 людей. Він був вимушений знаходитись у стресовій позі близько 10-15 годин із зав`язаними руками. Протягом усієї дороги Позивач не мав доступу до туалету, їжі та води, також охоронці знущались та били полонених.

Під час пересування один з охоронців взяв Позивача і вдарив його головою об корпус вантажівки, через це в нього почалась кровотеча. Коли Позивач прибув до аеропорту, він був у жахливому стані, його зап`ястя кровоточили, з голови йшла кров, також від стресової позиції у нього утворились пролежні. У аеропорту полонені отримали їжу вперше з початку поїздки.

Під час обміну полоненими за посередництвом Саудівської Аравії, Позивач вперше отримав належну медичну допомогу. Позивача та інших полонених посадили в літак, який приземлився у Саудівській Аравії.

Після прибуття до Саудівської Аравії Позивач вийшов з літака разом із офіційними особами Саудівської Аравії та зустрівся з представниками Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності Великобританії (РСО). їм оформили вічу і відвсиш до лікарні для медичного огляду. В подальшому Позивача посадили на літак до аеропорту Хітроу (Лондон).

Зараз Позивач живе у Сполученому Королівстві, в будинку матері. Він більше не є військовослужбовцем Збройних сил України, оскільки його контракт закінчився у грудні 2022 року.

Позивач стверджує, що фізичні та психічні наслідки полону продовжують впливати на нього. Він сильно схуд, у нього залишились шрами від тортур російських військовослужбовців. У нього с проблеми з вухом від ураження електричним струмом. Основна фізична проблема, яку зазнав Позивач, - це виявлення у нього остеоартрозу стегон і спини, він постійно відчуває біль від сидіння. Його досі переслідують жахи пережитих катувань, погрози росіян, постійний страх та передчуття смерті, безправності і приниження людської честі та гідності.

Наразі єдиним бажанням Позивача, як він зазначає, є висвітлення злочинів російської армії та покарання винних.

Таким чином, стверджує Позивач, дії Російської Федерації, які призвели до фізичних та моральних страждань Позивача, є незаконними та такими, що завдали шкоди його фізичному та психічному здоров`ю, на підставі чого у відповідності до положень статей 16, 22, 1166 та 1167 ЦК України звертається із позовом про відшкодування шкоди.

Враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів Позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, Позивачем обраний спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.

Враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, істотних порушень прав, умисного характеру дій Російської Федерації, практику Європейського суду з прав людини, Позивач вважає достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну шкоду суму в розмірі 300000 євро.

28 вересня 2023 року до суду надійшли додаткові пояснення, складені представником ОСОБА_1 , в яких викладені додаткові аргументи щодо відсутності у Російської Федерації імунітету під час розгляду даної справи судом України.

Відповідач - Російська Федерація - повідомлялася про розгляд справи в Солом`янському районному суді м. Києва шляхом розміщення оголошень на офіційному сайті «Судова влада». Крім того, копія позовної заяви та судова повістка надсилалися на електронну поштову адресу Міністерства закордонних справ Російської Федерації (ministry@mid.ru).

Крім того, копія позовної заяви та супровідні документи направлені до Посольства Російської Федерації у Сполученому Королівстві (м. Лондон). (Том 1, а.с. 157)

Відповідач, Російська Федерація, відзиву на позов не подав, у судове засідання представника не направив.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав заявлені ним вимоги. Висловив бажання бути допитаним в якості свідка по справі, у зв`язку з чим був приведений до присяги свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову від давання показань без поважних причин згідно з положеннями ст. 384, 385 Кримінального кодексу України.

Позивач, як свідок, підтвердив викладені ним у позовній заяві фактичні обставини потрапляння у полон, перебування у ньому, застосування до нього тортур. У зв`язку з викладеним просив задовольнити його вимоги до Російської Федерації про стягнення компенсації за спричинену моральну шкоду.

За згоди Позивача та його представника суд визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів із постановленням заочного рішення.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши Позивача та його представника, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України). Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування шодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.

У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд поліпшив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в України для правильною вирішення спору, Позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому необхідно враховувати правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Таким чином, у даній справі підлягає застосуванню «деліктний виняток», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Крім того, особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї (держави) імунітету, який грунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії російська федерація вчиняє з 2014 року та продовжує їх вчиняти станом на момент подачі такої позовної заяви. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини. Будапештський меморандум. Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Відповідно до статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди приймають до свого провадження і розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Крім того, відповідно до норм національного законодавства, суд має враховувати практику Європейського суду з прав людини та норми звичаєвого міжнародного права, що стосуються доктрини державного імунітету.

В справі «Аль Адсані проти Сполученого Королівства» (АІ Adsani v United Kingdom) у пунктах [57] та [61] Європейський суд з прав людини визнав існування наступної загальновизнаної норми міжнародного публічного права про імунітет держави, а саме: імунітет держави щодо цивільних справ про відшкодування шкоди, заподіяної тілесним ушкодженням, застосовується, якщо тільки шкода не була завдана на території держави суду.

Цей так званий виняток щодо «особистої шкоди» з доктрини Імунітету Держави також застосовується в міжнародному звичаєвому праві за обставин, коли делікт, що спричинив шкоду, мав місце на території держави суду.

Тому, Російська Федерація не може посилатися на свій імунітет також у зв`язку із застосуванням винятку «особистої шкоди» з доктрини державного імунітету.

Враховуючи викладене, даний позов до Російської Федерації про відшкодування шкоди підлягає пред`явленню до національного суду України, оскільки саме не території України було завдано таку шкоду.

Загальновідомим та встановленим практикою Верховного Суду є той факт, що починаючи з 2014 року Російська Федерація чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 6 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт та в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 23 цього ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина е підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки фізичні та моральні страждання, а також шкода здоров`ю Позивача сталася внаслідок збройної агресії Російської Федерації, то саме на Відповідача покладено обов`язок відшкодувати таку шкоду.

Матеріалами справи підтверджується, що Позивач ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) є громадянином Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. (Том 1, а.с. 18)

28 грудня 2019 року між Позивачем та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження ним військової служби у Збройних Силах України на посаді особи рядового складу. (Том 1, а.с. 19-21)

З показань, наданих Позивачем в якості свідка, судом встановлено, що з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації по відношенню до України Позивач ОСОБА_2 виконував свої обов`язки військової служби в складі Збройних Сил України в м. Маріуполі, після чого був взятий в полон збройними формуваннями Російської Федерації та утримувався на тимчасово окупованих територіях України.

Встановлено, що під час перебування у полоні до Позивача застосовувалися фізичні та моральні тортури (нанесення поранень колюче-ріжучою зброєю, побиття, використання електричного струму, імітування вбивства, залишення без достатньої кількості їжі та питної води, психологічний тиск, погрози вбивством, примушування до участі у пропагандистських відеоінтерв`ю в інтересах Російської Федерації тощо).

Крім того, підконтрольними Російській Федерації органами влади, створеними на окупованій території, Позивача разом з іншими іноземними громадянами було «притягнуто» до кримінальної відповідальності та «засуджено» незаконно створеним судом в окупованому м. Донецьку до смертної кари, що широко висвітлювалося в засобах масової інформації.

В подальшому Позивач під час обміну військовополоненими був повернутий до підконтрольної території України.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Множинний характер порушень прав та законних інтересів Позивача підтверджується матеріалами справи та є загальновідомим фактом, висвітленим у засобах масової інформації, а факт його полону та звільнення був підтверджений Міністром оборони України, Офісом Президента України та особисто Президентом України у відеозверненні від 22 вересня 2022 року.

Внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецької області України було порушено конституційні права Позивача, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, розділом II Конституції України, зокрема право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії.

Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів Позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, обраний Позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього, такий спосіб захисту, є законним і належним способом сатисфакції.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників у побідних спорах, що розглядалися Європейським судом з прав людини. В середньому розмір компенсації становить 300000 Євро. Зокрема, такі рішення виносились Європейським судом з прав людини у справах «Хачукасви проти Росії» (Khachukaycv v. Russia (23/04/2009)), «Сагаєва та інші проти Россії» (Sagayeva and Others v. Russia (08/12/2015)), «Ісламовз проти Росії» (Islamova v. .Russia (30/04/2015)), «Султигов таінші проти Росії» (Sultygov and Others v. Russia (09/10/2014)).

З огляду на викладене, враховуючи характер та обсяг завданих Позивачу моральних страждань, істотних порушень прав, умисного характеру дій проти нього, суд погоджується з тим, що сума, еквівалентна 300000 євро буде достатнім та справедливим розміром компенсації Позивачу за заподіяну шкоду.

В даному випадку суд в резолютивній частині вважає необхідним та виправданим зазначити розмір компенсації саме в європейській валюті (євро), оскільки виконання рішення зі слів Позивача, планується здійснювати саме на території держав Європи.

Таким чином, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених до Російської Федерації, і вважає необхідним позов задовольнити.

IV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 16, 23, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

2.Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі еквівалентному 300000,00 євро (триста тисяч євро).

3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

4.Позивач: ОСОБА_2 , громадянин Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії,зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Відповідач: Російська Федерація,адреса Міністерства юстиції Російської Федерації: м. Москва, вул. Житня, 14, корп. 1.

Суддя: