Рішення № 126987253, 30.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2025 року справа №320/41361/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору: 19 травня 2024 року через підсистему Електронний суд до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» (далі позивач, товариство) з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі відповідач, ЦМУ ДПС по роботі з ВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 про нарахування ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» (код ЄДРПОУ 43890029) штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 4 281 347,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач не порушував вимог положень пункту 1 та пункту 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій» (далі Закон №265-95/ВР), що підтверджується відомостями фіскальних чеків програмних реєстраторів розрахункових операцій (надалі ПРРО) позивача. Крім того, позивач вказує про призначення та проведення контролюючим органом фактичної перевірки незаконно, за відсутності встановлених п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України підстав та умов.

Позивач наголошує на необґрунтованості та помилковості доводів контролюючого органу щодо встановлення ним фактів проведення розрахункових операцій не на повну суму вартості проданих товарів. Вказує, зокрема, що висновки про проведення ним розрахункових операцій не на повну вартість товарів спростовуються фіскальними чеками ПРРО, на які контролюючий орган посилається в акті фактичної перевірки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову.

23.09.2024 на адресу суду від позивача надійшли документи по справі, дослідивши які суд дійшов висновку про виконання позивачем вимог ухвали суду від 16.09.2024 та усунення недоліків позовної заяви у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 23.01.2025.

23.12.2024 відповідачем через підсистему "Електронний Суд" подано відзив на позовну заяву.

27.12.2024 позивачем через підсистему "Електронний Суд" подано відповідь на відзив на позовну заяву.

У п. 2 відзиву на позовну заяву, який було подано відповідачем 23.12.2024 через підсистему "Електронний Суд", відповідач просить залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі №320/41361/24 на стороні Відповідача - Головне управління ДПС у Львівській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 клопотання представника відповідача (Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків) від 23.12.2024 про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, Львівська область, місто Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ідентифікаційний код 43968090). Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів та відкладено підготовче судове засідання на 04.03.2025.

Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позовну заяву наголосив, що спірне рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, оскільки прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством за наслідками фактичної перевірки позивача, якою виявлено проведення останнім розрахункових операцій не на повну вартість товару.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову відповідач зазначив, що факти порушення позивачем вимог положень пункту 1 та пункту 2 статті 3 Закон №265-95/ВР встановлені Головним управлінням ДПС у Львівській області й підтверджуються актом фактичної перевірки.

Дане порушення полягало в тому, що продавцем товар пропонується до продажу за ціною, зазначеною у ціннику. Однак в ході фіскалізації його продажу розрахункову операцію проведено не на повну суму вартості товарів, а саме: вартість товару зменшено на суму комплектів вартості послуги «Надання доступу до комплектів електронних примірників аудіо книг». Загальна сума покупки у фіскальному чеку відповідає ціні товару, зазначеній на ціннику.

Покупець послуги «Надання доступу до комплектів електронних примірників аудіо книг» не замовляв, вона була включена до фіскального чеку без попереднього погодження з покупцем. Факти проведення таких операцій встановлені в ході проведеної перевірки на підставі фіскальних чеків ПРРО та відомостей з система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (надалі СОД РРО).

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не наведено жодних обґрунтувань щодо правових підстав позову. Твердження відповідача про те, що споживачами не замовлялись придбані у позивача комплекти електронних примірників аудіо книг, озвучених українською мовою, є безпідставні і не заслуговують на увагу. Одночасно зауважив, що в ході проведення фактичної перевірки, яка здійснювалась в період з 12.01.2024 по 19.01.2024 контролюючий орган не міг перевірити розрахункові операції позивача за минулий період, а саме за період з 06 по 28 жовтня 2023 року. Вказує, що в період з 01 по 28 листопада 2023 року за місцезнаходженням об`єкту торгівлі товариством здійснювалась реалізація товарів за акційною ціною, яка встановлена наказом №121023006 від 12.10.2023, а зважаючи на завершення дії акції станом на час проведення фактичної перевірки контролюючий орган помилково розцінив ці операції позивача як такі, що проведені не на повну вартість товару.

Третьою особою подано до суду письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що в ході проведення перевірки фактичної перевірки господарської одиниці позивача (магазину) за адресою: вул. Зелена, 147, м. Львів, Головним управлінням ДПС у Львівській області (надалі третя особа) встановлено системні факти продажу товарів ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ», у вказаній господарській одиниці, не на повну суму їх вартості. Зазначене порушення полягає в наступному: продавцем товар пропонувався до продажу за цінами, зазначеними в ціннику, однак в ході фіскалізації їх продажу розрахункові операції через РРО проведено не на повну суму вартості таких товарів, а саме: вартість товарів зменшувалась на суму вартості послуги «Комплект ел. прим, аудіокниг, озвучених українською мовою». Третя особа просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

У додаткових поясненнях позивач зазначив, що фактична перевірка об`єкта торгівлі позивача здійснювалась третьою особою у період з 12.01.2024 по 19.01.2024 на підставі відомостей та інформації, наявної в інформаційній базі СОД РРО про обсяг реалізованих позивачем товарів за період з 06.11.2023 по 27.11.2023, тобто виключно на підставі відомостей інформаційних баз ДПС за попередній період.

Зауважував, що в ході спірної перевірки державні ревізори-інспектори контролюючого органу мали можливість дослідити лише ту інформацію про вартість товару, яка була розміщена на цінниках в торговому залі магазину станом на момент проведення перевірки, тобто в період з 12 по 19 січня 2024 року, а тому будь-які посилання відповідача на вартість товару станом на період, який передував проведенню фактичної перевірки, а саме в період проведення позивачем акції з 01 по 28 листопада 2023 року, є надуманими й безпідставними.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 03.03.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у позові.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 09.04.2025 представник третьої особи подав до суду клопотання про неможливість забезпечення явки у судове засідання.

У судовому засіданні 10.04.2025 представник позивача подав клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження. Вирішення даного клопотання представник відповідача залишив на розсуд суду.

Протокольною ухвалою суду від 10.04.2025 постановлено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 28.10.2020 ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» перебуває на обліку як платник податків в Центральному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків.

Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення.

На підставі наказу заступника начальника ГУ ДПС у Львівській області №149-ПП від 12.01.2024 «Про проведення фактичної перевірки», посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області проведено фактичну перевірку позивача за місцем фактичного здійснення діяльності за адресою: вул. Зелена, 147, м. Львів, щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору.

Зазначена вище фактична перевірка проводилась ГУ ДПС у Львівській області у період з 12 по 19 січня 2024 року.

19.01.2024 ГУ ДПС у Львівській області складений акт фактичної перевірки №2350/13/01/РРО/43890029. В акті перевірки наведено висновки про порушення вимог п. 1 та п. 2 ст. 3 Закон №265-95/ВР, яке полягає у проведенні розрахункових операцій через фіскальний РРО/ПРРО з подальшою видачею фіскальних чеків не на повну суму вартості товару.

Такі висновки акту перевірки ґрунтуються на відомостях: фіскального чека (ПРРО №4000144786 від 25.11.2023 за №CIsVPjCQJXA) та інформації з СОД РРО, що призначена для збору, зберігання, використання даних реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених реєстраторами розрахункових операцій та програмними реєстраторами розрахункових операцій), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

Так, на підставі відомостей фіскальних чеків, наявних в базі даних ДПС, контролюючий орган в акті перевірки вказує про продаж позивачем товарів за ціною, яка умисно зменшена за рахунок вдаваних послуг, а саме продажу комплектів електронних примірників аудіокниг.

01.02.2024 позивач надав ГУ ДПС у Львівській області заперечення до Акту фактичної перевірки, в яких зазначив про помилковість висновків акту, з огляду на проведення ним маркетингової акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг», реалізації товарів за акційними цінами, визначеними наказом №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» під умовною назвою «Комплект аудіо книг». Зауважував, що в ході проведення перевірки контролюючий орган не встановлював обставини продажу товарів за акційними цінами та не витребував інформацію про проведення ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» маркетингової акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг», а також вказував на завершення дії акції на момент проведення фактичної перевірки, яка проводилась з 12 по 19 січня 2024 року, та припинення розміщення інформації про умови проведення її проведення в торговому залі об`єкту торгівлі. Крім того, до заперечень позивач додав копію наказу №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» під умовною назвою «Комплект аудіо книг» з додатками.

Листом №3573/6/13-01-07-09 від 13.02.2024 третя особа повідомила позивача про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024, яким нарахувало позивачеві штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 4 281 347,25 грн. за порушення вимог положень п. 1 та п. 2 ст. 3 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

В розрахунку до податкового повідомлення-рішення №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 відповідач визначив, що нарахований цим рішенням штраф в розмірі 4 281 347,25 грн. складається із 150% вартості проданих з порушенням товарів (робіт, послуг) (2 854 231,50 грн * 150%).

07.03.2024 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою про перегляд та скасування податкового повідомлення-рішення №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024.

Рішенням №13466/6/99-00-06-03-01-06 від 09.05.2024 Державна податкова служби України залишила скаргу позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 - без змін.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішення №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024 позивач звернувся до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов`язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 02.04.2024 у справі № 640/22507/21.

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.

Враховуючи зазначене, в першу чергу судом досліджується питання наявності чи відсутності порушень вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі по тексту також ПК України).

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 20.1.10 пункту 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Підпунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, а також встановлено чітке розмежування щодо порядку проведення цих окремих видів перевірок.

Так, відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За змістом наведених норм, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови наявності у контролюючого органу інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкової дисципліни у сферах здійснення розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Згідно з правовим висновком Верховного суду, викладеним в постанові від 19.11.2024 по справі №160/2202/24, неналежне розкриття змісту підстав проведення перевірки в наказі (зокрема, лише з використанням нумераційного позначення відповідного пункту статті Податкового кодексу України) не є автоматичною підставою для визнання наказу протиправним, якщо загальні положення підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу охоплюють такі підстави.

Судом встановлено, що в наказі ГУ ДПС у Львівській області №149-ПП від 12.01.2024 зазначено, що перевірку призначено на підставі підпункту 20.1.2, 20.1.4 20.1.8-20.1.11 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Тобто, підставою для призначення фактичної перевірки позивача є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Враховуючи викладене, оскільки обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, через неналежне оформлення наказу на підставі якого проведено перевірку, та, відповідно, прийняте спірне рішення відсутні.

При цьому суд зазначає, що наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо здійснюваних операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом їх невідповідності вимогам закону.

Верховний Суд в постанові від 02.03.2023 у справі №380/13375/21 навів висновок, що посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

??Як встановлено в рамках цієї справи, відповідно до податкового повідомлення-рішення №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024, на підставі акта фактичної перевірки №2350/13/01/РРО/43890029 від 19.01.2024 позивача притягнуто до відповідальності за порушення пункту 1 та пункту 2 статті 3 Закону №265-95/ВР та застосовано фінансову санкцію штраф, передбачений пунктом 1 статті 17 цього закону.

За приписами вказаних положень Закону №265/95-ВР, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Відповідно до статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:

- 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;

- 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 цього Закону.

Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.

В постанові 02.02.2023 у справі №500/6845/21 Верховний Суд навів висновок, що предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак, її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.

В силу вимог положень ст. 77 КАС України, контролюючий орган зобов`язаний довести факт податкового порушення, а не лише констатувати факт порушення пункту 1 статті 3 Закону №265-95/ВР.

Факт вчинення правопорушення має підтверджуватися належними, допустимими та достовірними доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, у спірних правовідносинах, має бути досліджена саме розрахункова операція, а відтак безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 80.4 ПК України перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Пунктом 80.8 статті 80 ПК України визначено, що під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб`єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.

Підпункт 14.1.264 пункту 14.1 статті 14 ПК України хронометраж - процес спостереження за веденням господарської діяльності платника податків, який здійснюється під час проведення фактичних перевірок та застосовується контролюючими органами з метою встановлення реальних показників щодо діяльності платника податків, яка здійснюється на відповідному місці її провадження.

Відповідно до підпункту 20.1.9 пункту 20.1.9 статті 20 ПКУкраїни податковий орган має право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Висновки акта фактичної перевірки №2350/13/01/РРО/43890029 від 19.01.2024 щодо проведення позивачем розрахункових операцій не на повну суму покупки були зроблені контролюючим органом на підставі відомостей фіскальних чеків ПРРО позивача, які містяться в інформаційній базі СОД РРО.

Досліджуючи акт фактичної перевірки на предмет обґрунтованості висновків про встановлені порушення та розрахунку вартості проданих з порушеннями товарів судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено контрольну розрахункову операцію, за наслідком здійснення якої позивач видав розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну вартість товарів.

Також, з акту фактичної перевірки вбачається, що третьою особою здійснювалась перевірка суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків, з урахуванням проведеної контрольної розрахункової операції, згідно Х-звітів залишку коштів, однак не виявлено жодних надлишків/нестачі (розбіжностей) між сумами грошових коштів визначених у розрахункових документах та залишками готівкових коштів у касі магазину.

Відомостей про здійснення в ході проведення даної фактичної перевірки хронометражу господарських операцій позивача чи його об`єкту торгівлі в акті перевірки не наведено.

Актом перевірки не встановлено фактів отримання позивачем від покупців грошових коштів у кількості більшій ніж зазначено в розрахункових документах (фіскальних чеках ПРРО).

З акту перевірки не вбачається, що під час перевірки були виявлені факти не проведення позивачем розрахункових операцій на повну суму покупки, проведення ним розрахункових операцій без використання РРО операцій або без застосування ПРРО, не видачі покупцям відповідних розрахункових документів чи не відповідності виданих розрахункових документів вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13, тому є необґрунтованим та недоведеним висновок відповідача щодо порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265-95/ВР.

Судом встановлено, що зазначений в акті перевірки та доданий до матеріалів справи фіскальний чек ПРРО №4000144786 від 25.11.2023 за №CIsVPjCQJXA містить відомості про узгоджену сторонами ціну укладеного публічного договору, найменування товару, вартість кожної одиниці товару окремо, дату укладення договору, суму сплачених покупцем та отриманих позивачем грошових коштів, а також спосіб проведення розрахунків (готівка).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України).

У відповідності до вимог ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Пунктом 2 цієї статті визначено право сторін змінювати ціну після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з положеннями п. 3 ст. 632 ЦК України не допускається зміна ціни в договорі виключно після його виконання сторонами, тобто після оплати та/або передання товару.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороно та є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 699 ЦК України публічною пропозицією укласти договір купівлі-продажу є виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу, незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов`язання (п. 1 ст. 706 ЦК України).

Ціна товарів, що реалізуються ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» за місцезнаходженням об`єктів торгівлі не підпадає під державне регулювання цін і є вільною.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про ціни і ціноутворення» ціна це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

Відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктом господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари.

Визначене положеннями ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» право суб`єкта господарювання на самостійне, за згодою сторін, визначення цін на всі товари кореспондується з вимогами Податкового кодексу України, яким свобода визначення суб`єктом господарювання ціни реалізації товару обмежується лише обов`язком доплати податку, якщо ціна є нижчою від ціни придбання.

При цьому, фактів продажу позивачем товарів за ціною нижчою від ціни придбання актом фактичної перевірки не встановлено.

Отже, здійснюючи господарську діяльність, позивач не обмежений в праві зменшувати ціну товару під час його продажу надавати покупцям знижки.

Знижкою (знижувальним коефіцієнтом) є зменшення ціни товару виробником (постачальником) під час його продажу (реалізації), що установлено ч. 1 п. 6 ст. 1 ЗУ «Про ціни і ціноутворення».

Судом встановлено, що на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023 «Про проведення рекламної (маркетингової) акції» під умовною назвою «Комплект аудіо книг» у спірному періоді позивач пропонував покупцям придбати у нього товари за акційними цінами.

Згідно з умовами Офіційних правил участі в рекламній Акції під умовною назвою «Комплект аудіокниг», додаток №1 до наказу №121023006 від 12.10.2023, в період з 01 по 28 листопада 2023 року позивач надавав покупцям можливість придбати за акційною ціною будь-який товар з переліку, визначеного в Додатку №3 до наказу в разі одночасного придбання будь-якого з наявних в реалізації комплектів примірників аудіо книг, озвучених українською мовою одним фіскальним чеком (єдиним набором/комплектом). В разі одночасного придбання вказаних товарів (здійснення оплатити за одним фіскальним чеком), позивач сплачував повну вартість комплекту електронних примірників аудіо книг, озвучених українською мовою та акційну вартість (ціну) обраного товару.

Перелік та ціна комплектів електронних примірників аудіокниг озвучених українською мовою затверджені в додатку №2 до наказу №121023006 від 12.10.2023.

Перелік та ціна товарів, що приймали участь в акції, затверджені в додатку №3 до наказу №121023006 від 12.10.2023.

Затверджена в додатку №3 до наказу №121023006 від 12.10.2023 акційна ціна товарів, що реалізовувались позивачем за умовами Акції, є нижчою від звичайної ціни цих товарів, встановлювалась позивачем тимчасово, на період з 01 по 28 листопада 2024 року, а тому відповідає визначенню «знижка», що регламентуються ч. 1 п. 6 ст. 1 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» та п. 8 ст. 1 ЗУ «Про рекламу».

Порядок інформування споживачів про проведення акції затверджено додатком №4 до наказу №121023006 від 12.10.2023. Зокрема, п. 1.5 додатку №4 до наказу №121023006 від 12.10.2023, з метою інформування споживачів про ціну, умови та правила придбання товарів за умовами Акції, затверджено зразок цінників, які містять відомості про звичайну ціну акційних товарів, акційну ціну товарів в разі придбання їх одночасно з комплектом електронних примірників аудіокниг, а також акційну ціну таких комплектів.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про не виконання позивачем вимог наказу №121023006 від 12.10.2023, щодо інформування покупців про проведення та умови акції.

Факт проведення позивачем акції під умовною назвою «Комплект аудіо книг» не заперечувався в ході розгляду даної справи, ані відповідачем, ані третьою особою.

В ході розгляду даної справи, відповідачем та третьою особою не спростовано, що фіскальні чеки ПРРО позивача, які досліджувалися в ході проведення фактичної перевірки й відображені в інформаційній базі СОД РРО, були видані позивачем за наслідком здійснення товарів за умовами акції.

Суд зазначає, що розрахункові операції за вказаними фіскальними чеками проведені позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та містять дані про усі придбані покупцями товари на суму їх вартості з урахуванням Акції.

Доводи контролюючого органу про продаж позивачем товарів, які не замовлялись та не отримувались покупцями, нічим не обґрунтовані. Відповідачем та третьою особою не надано доказів на підтвердження наведених в Акті обставин та висновків, зокрема цінників, пояснень покупців та зафіксованої належним чином у встановленому податковим законодавством порядку податкової інформації, про які йдеться в Акті.

Разом з тим, доданим до матеріалів справи Звітом про результати проведення акції на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023 підтверджується ділова мета проведення даної акції, зокрема, її ефективність та позитивний результат для збільшення приросту частки продажу акційних товарів в порівнянні з аналогічним періодом попереднього та наступного календарних місяців.

Відповідно до Звіту про результати проведення акції на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023, за наслідком проведення акції обсяг продажу товарів на акційних умовах у категорії ІТ (ноутбуки, комп`ютери) збільшився на 32,7%, MDA (велика побутова техніка) на 29,8%, а AV (телевізори, приставки) на 29,5%.

Згідно з відомостями Звіту про результати проведення акції на підставі наказу №121023006 від 12.10.2023, у листопаді 2023 року на загальних умовах позивач реалізував всього 3 одиниці комплектів електронних примірників аудіокниг, а в грудні 2023 року 8 таких товарів. Тоді як на умовах акції позивачем реалізовано 27 684 одиниць такого товару, тобто більше ніж 99,9% комплектів електронних примірників аудіокниг озвучених українською мовою реалізовані саме на акційних умовах.

Судом встановлено, що в ході проведення фактичної перевірки контролюючим органом не досліджувались обставини, які вплинули на формування позивачем й узгодження з покупцями вартості реалізованих товарів. При зверненні до позивача з письмовим запитом про надання документів б/н від 12.01.2024 ГУ ДПС у Львівській області від позивача вимагались лише: реєстраційні посвідчення на РРО/ПРРО зареєстровані на вищезгаданій господарській одиниці; довідки про опломбування РРО; книги обліку розрахункових операцій (у разі наявності) с творені у паперовій формі фіскальні звітні чеки РРО; контрольні стрічки; документи, що підтверджують право користування господарською одиницею; накази на прийняття на роботу працівників; прибуткові документи на товар, що знаходиться в реалізації (накладні, ТТН, акти прийому-передачі, тощо); результати проведеної останньої інвентаризації.

Доданими до матеріалів справи запереченнями до акту перевірки підтверджується, що користуючись встановленим положеннями п. 86.7 ст. 86 ПК України правом, позивач надав до контролюючого органу заперечення щодо висновків акту перевірки, повідомив про здійснення реалізації товарів за акційними цінами та надав докази проведення акції.

За вимогами п. 86.7 ст. 86 ПК України надані позивачем заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки, а тому підлягають обов`язковому врахуванню під час вирішення питання про притягнення платника податків до відповідальності у вигляді нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

У постанові від 20 листопада 2018 року у справі N 826/285/15 Верховний Суд вказав, що зміст пункту 86.7 статті 86 ПК України дає підстави для висновку про те, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом повинні враховуватися не лише висновки акта перевірки, а й результати розгляду заперечень платника податків на такий акт як його невід`ємної частини.

Таким чином, судом не встановлено допущення позивачем порушень пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265-95/ВР, тож у відповідача були відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до статті 17 Закону №265-95/ВР.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з наведених норми основного закону, у зв`язку з положеннями КАС України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на те, що відповідачем не доведено допущення ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» порушення вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону №265-95/ВР, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції, не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 19.11.2024 по справі №160/2202/24 та практикою Шостого апеляційного адміністративного суду в постанові від 12.02.2025 по аналогічній справі №320/15624/24.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 30280 грн, сплаченого за платіжною інструкцією від 13.05.2024 №143144.

Також позивач у позовній заяві просить стягнути на його користь з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 21406 грн.

Позивачем на обґрунтування заявлених вимог надано копії: договору про надання правової допомоги №ФТД-290/13-05/24 від 13.05.2024, додаткової угоди від 13.05.2024, ордеру серії АІ №1612960 від 16.05.2024, платіжну інструкцію №143251 від 14.05.2024 про сплату 21406 грн за надання правничої допомоги згідно рахунку №ФТД-290/13-05/24 від 13.05.2024.

Крім того, представником позивача було надано суду детальний опис робіт наданих адвокатом по договору №ФТД-290/13-05/24 від 13.05.2024, складений 14.03.2024.

Згідно з ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5ст. 134 КАС України).

Відповідно до частини третьої ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Варто зазначити, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 15 червня 2022 року у справі №280/8547/20.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, консультації і роз`яснення з правових питань протягом усього судового провадження, підготовка до судових засідань, робота з клієнтом, опрацювання нормативно-правової бази, складання уточнення, опрацювання відзивів, нормативно-правової бази, складання процесуальних клопотань є правничою допомогою.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022р. у справі №480/388/20.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Судом враховується, що позовну заяву було підписано та подано до суду адвокатом Мороз Т.Л., адвокат подавала до суду відповідь на відзив та додаткові пояснення, а також адвокат приймала участь у судових засіданнях: 23.01.2025, 03.03.2025 та 10.04.2025.

Суд зазначає, що дана справа складається з 47 томів матеріалів, а її обставини не є типовими; обсяг роботи, здійснений представником, є вагомим; участь представника у судових засіданнях є підтвердженою; відповідач у справі не надав доказів того, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, зокрема, не відповідає ринковим цінам тощо, у зв`язку з чим клопотання про зменшення судових витрат суд визнає необґрунтованим та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях та суб`єктивній думці відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі - 21406 грн.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №191/ж10/31-00-07-05-01-24 від 20.02.2024.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (ідентифікаційний код 44082145, вул. Кошиця, 3, м. Київ, 02068) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТД-РИТЕЙЛ" (ідентифікаційний код 43890029, вул. Дорогожицька, 1, м. Київ, 04112) судовий збір у розмірі 30280,00 грн (тридцять тисяч двісті вісімдесят грн 00 коп) та витрати на правову допомогу в сумі 21406,00 грн (двадцять одна тисяча чотириста шість грн 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.