Рішення № 126986875, 30.04.2025, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8771/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» (далі - відповідач, ДУ «Закарпатська УВП (№9)»), яким просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність ДУ «Закарпатська УВП (№9)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

2. Зобов`язати ДУ «Закарпатська УВП (№9)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно у розмірі 27061,36 грн.

3. Зобов`язати ДУ «Закарпатська УВП (№9)» видати ОСОБА_1 трудову книжку.

4. Стягнути з ДУ «Закарпатська УВП (№9)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вказаний час вимушеного прогулу за невидачу трудової книжки та копії наказу про звільнення з роботи з дня звільнення по день винесення судом рішення по справі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 04.10.2024 року вона була звільнена з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади начальника сектору по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№9)», що підтверджується наказом ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)» «Про звільнення» № 332/ос від 04.10.2024 року.

Враховуючи вимоги статті 116 КЗпП України, відповідач у день її звільнення зобов`язаний був виплатити позивачу всі належні суми, які підлягали до виплати в день звільнення.

Проте, відповідач в день звільнення позивача і до цього часу не провів повний розрахунок належних їй сум, а саме - не було виплачено вартості грошової компенсації за речове майно, відповідно до пункту 27 та 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578, що призвело до порушення ст. 116 КЗпП України.

Належна сума вартості грошової компенсації за речове майна, яка підлягала виплаті в день звільнення, становить 27061,36 грн., що підтверджується довідкою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за №12 від 04.10.2024 року.

На звернення позивача від 21.10.2024 року із заявою про виплату грошової компенсації, відповідач повідомив про можливість такої виплати за умови надходження фінансування на рахунок установи за цільовим призначенням для виплати компенсації за речове майно.

Отже, факт не виплати позивачу вартості грошової компенсації за речове майно підтверджується листом від 23.10.2024 року № 12/8/2519-ЗПІ ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)».

Крім того, позивач вказує, що її трудова книжка зберігалася в секторі по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)».

В день її звільнення - 04.10.2024 року, позивач перебувала на робочому місці, однак, відповідачем так і не було видано їй трудову книжку і копію наказу про звільнення, чого і не зроблено станом на момент звернення до суду із даним позовом.

При цьому, позивач стверджує, що відповідачем не направлялось будь-яке повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

На переконання позивача, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді від 03.01.2025 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23.01.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, в частині позовних вимог щодо проведення повного розрахунку при звільненні, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даними позовними вимогами.

Стосовно невидачі трудової книжки та копії наказу про звільнення в день такого звільнення, відповідач зазначає, що позивач в день звільнення перебувала на посаді начальника сектору по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)», та відповідно до п.п. 2.1. посадової інструкції начальника сектору по роботі з персоналом, мала здійснювати керівництво роботою сектору по роботі з персоналом, контролювати службову діяльність з питань прийому, просуванню і звільненню персоналу в ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)» тобто мала можливість отримати відповідну трудову книжку та копію наказу по звільнення, чого зроблено не було.

07.10.2024 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення, на ім`я позивача направлялася пропозиція, щодо отримання нею трудової книжки та копії наказу про звільнення, але позивач проігнорувала дану пропозицію.

27.01.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив. Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, представник позивача вказує, що на момент звільнення позивача з служби у жовтні 2024 року, виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (04.10.2024 року), так і на момент отримання відповіді відповідача від 04.10.2024 року № 12, наданої на заяву про надання довідки про розмір грошового забезпечення, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, позивач не одержала при звільненні повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй, що спричинило її звернення до відповідача про виплату належних їй сум.

Листом від 23.10.2024 року вих.№12/8/2519-ЗПІ відповідач направив позивачеві довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на суму 27061,36 грн., вказавши в ній підставу для виплати - наказ про звільнення позивача від 04.10.2024 року №332/ОС-24.

З огляду на те, що позов подано до суду 30.12.2024 року, позивачем не порушено строки звернення до суду з даним позовом.

Щодо пояснення відповідача про невидачу позивачеві трудової книжки. Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не відповідають дійсності, оскільки 26.09.2024 року наказом ДУ "Закарпатська УВП (№9)" №324О/С-24 "Про скасування наказу ДУ "Закарпатська УВП (№9)" №378 О/С від 25.12.2023 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/9844/23 від 25.09.2024 року, позивач була поновлена на посаді.

Проте відповідачем не було фактично допущено позивача до роботи, оскільки не було допущено її до кабінету в якому позивачка працювала, не було надано доступу до особових справ працівників, а саме головне не було надано на ознайомлення її посадову інструкцію, що унеможливлювало приступити позивачу до виконання її посадових обов`язків. Даний факт призвів до написання рапорту на звільнення позивача, оскільки позивач не могла працювати в таких умовах.

Щодо твердження відповідача, що на адресу позивача направлявся лист з повідомленням про отримання трудової книжки, то даний факт є не підтверджений, оскільки відповідачем не надано належного та допустимого доказу про направлення такого листа.

31.01.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача. Так, щодо посилання позивача на норми ч.5 ст.235 КЗпП України (в редакції на відповідний період часу) де визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, представник відповідача звертає увагу, що станом на 04.10.2024 року майор внутрішньої служби ОСОБА_1 була діючим начальником сектору по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)», перебувала протягом дня на своєму робочому місці, та згідно своєї посадової інструкції, а саме Р.2 п.2.1. зобов`язана була організувати видачу наказу про своє звільнення, ознайомитися з ним та здійснити запис у свою трудову книжку і отримати її, однак з незрозумілих причин це не зробила, покинула територію установи не забравши свою трудову книжку, відмовилася від ознайомлення з наказом про звільнення, про що було складено акт відмови від отримання трудової книжки від 04.10.2024 року, та акт про відмову від підпису від 04.10.2024 року.

Крім того 07.10.2024 року через Укрпошту на адресу: м. Ужгород, вул. Духновича 5/4, було направлено рекомендованого листа з повідомленням для ОСОБА_1 щодо можливості отримання нею трудової книжки в секторі по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)». Також було направлено повідомлення на її електронну поштову скриньку - ІНФОРМАЦІЯ_1 про необхідність забрати трудову книжку. Неодноразово працівниками сектору по роботі з персоналом здійснювались телефонні дзвінки на мобільний номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_1 , однак зазначене було проігноровано. Також надсилались повідомлення на мобільні додатки, а саме - Viber, WhatsApp та Телеграм.

На переконання відповідача, роботодавцем були прийняті всі необхідні міри, передбачені законодавством, однак це було проігноровано, а позивач свідомо ухилялася від отримання своєї трудової книжки. Також звертає увагу, що позивачка зазначає в своїй позовній заяві про те, що роботодавець не надав їй наказ про звільнення, однак остання долучає витяг з наказу про звільнення до своєї позовної заяви.

А, отже твердження позивача про наявність вини відповідача в затримці видачі позивачу трудової книжки є абсолютно безпідставним та таким, що не відповідає дійсності.

Ухвалою суду від 03.02.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ДУ "Закарпатська УВП (№9)" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.02.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Скочиляс Г.М. про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

07.02.2025 року представником позивача направлено до суду заперечення на додаткові пояснення відповідача. Зі змісту останніх, при поданні відповідачем письмових доказів, як додатки до клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та, як додатки до додаткових письмових пояснень по справі, було порушено вимоги частини 9 ст. 79 КАС України, а також відповідачем було порушено, при оформленні вище зазначених процесуальних документів, вимоги пункту 1 ч. 1 ст. 167 КАС України, а отже судом вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідачем не було дотримано процесуальних норм передбачених КАС України.

Стосовно клопотання позивача про неврахування поданих відповідачем доказів, то суд звертає увагу позивача на те, що оцінка доказів в розрізі наведених сторонами обставин є виключною компетенцією суду та здійснюється останнім під час прийняття рішення на стадії розгляду справи по суті.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, в провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Закарпатська УВП (№9)» про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі та стягнення компенсації втрат щомісячного грошового забезпечення протягом часу відсторонення від роботи (справа № № 260/9844/23, головуючий - суддя - Скраль Т.В.).

Рішенням від 25.09.2024 року у вказаній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зокрема, судом визнано протиправним та скасовано наказ ДУ «Закарпатська УВП (№9)» від 12.09.2023 року № 246о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремого співробітника державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)»; визнано протиправним та скасовано наказ ДУ «Закарпатська УВП (№9)» від 17.10.2023 року № 287 о/с «Про накладення дисциплінарного стягнення»; визнано протиправним та скасовано наказ ДУ «Закарпатська УВП (№9)» від 17.10.2023 року № 288 о/с «Про виконання дисциплінарного стягнення»; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№9)» з 19.10.2023 року; а також ухвалено стягнути із ДУ «Закарпатська УВП (№9)» на користь ОСОБА_1 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи з 19.10.2023 року по 25.09.2024 року в розмірі 116208,60 грн., із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.

В подальшому, наказом начальника ДУ «Закарпатська УВП (№9)» від 04.10.2024 року з № 332/ос «Про звільнення», позивача звільнено за власним бажанням з посади начальника сектору по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№9)» 04.10.2024 року (а.с.17).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати в день звільнення всіх належних позивачу коштів, які на день звільнення складали 27061,36 грн., а також, невидачі у день звільнення трудової книжки та копії наказу про звільнення, останній звернувся до суду із даним позовом про зобов`язання відповідача відшкодувати невиплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 27061,36 грн., а також, видати трудову книжку, і як наслідок, сплатити середній заробіток за затримку видачі трудової книжки і наказу про звільнення з дня такого звільнення по день винесення рішення по справі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578, тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку № 578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

За приписами пункту 3 Порядку № 578 речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 23 Порядку № 578 встановлено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21.10.2024 року позивач звертався із заявою до начальника ДУ «Закарпатська УВП (№ 9)» щодо виплати грошової компенсації належних до видачі предметів речового майна (а.с.18).

При цьому, на виконання пункту 60 Порядку № 578, відповідачем складено довідку № 12 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 у розмірі 27061,36 грн. (а.с.20-21), отже відповідач погоджується з наявністю у позивача права на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна.

Втім, учасниками справи не заперечується, що виплату вказаної компенсації відповідачем не здійснено.

Заперечуючи проти підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, відповідач вказував на відсутність у кошторисі установи відповідних коштів для виплати компенсації.

Проте, таке твердження суд оцінює критично, зважаючи на те, що у відповідача, як суб`єкта, що нараховував та виплачував грошове забезпечення позивачеві, при звільненні працівника зі служби є обов`язок нараховувати компенсацію вартості речового майна. Водночас, наявність або відсутність певних фінансових ресурсів не впливає на виконання відповідачем встановленого законодавством обов`язку.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 27061,36 грн. - є протиправною, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позовної заяви про зобов`язання відповідача видати позивачу трудову книжку та наказ про звільнення, а також сплатити середній заробіток за затримку видачі трудової книжки та наказу про звільнення, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу.

Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1.1- 1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Трудові книжки ведуться на студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності. Трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

При влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Пунктом 4.2. Інструкції № 58 передбачено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

При цьому, суд враховує, що 10.06.2021 набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 №1217 - IX (далі - Закон № 1217), який вніс зміни до Кодексу законів про працю України щодо нових правил обліку трудової діяльності працівника. Із цієї дати запроваджено електронний облік трудової діяльності.

Основна суть змін - переведення обліку трудової діяльності працівника з паперової форми (у трудовій книжці) в електронну - у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст. 48 КЗпП).

Відповідно до ч.3 ст. 48 КЗпП трудові книжки зберігаються у працівника.

У той же час, законодавцем встановлено «перехідний період» тривалістю п`ять років, а саме: Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1217 передбачено, що протягом 5 років після 10.06.2021 відбуватиметься включення Пенсійним фондом до Реєстру застрахованих осіб відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників на підставі відомостей, поданих страхувальником або застрахованою особою. Після завершення цих робіт наявні у роботодавців паперові трудові книжки видаватимуться працівникам на руки особисто під підпис.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати належно оформлену трудову книжку працівнику, з яким укладено трудовий договір до набрання чинності цим Законом та який звільняється до завершення процедури включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність, у день звільнення (абз.3 п.2 розділу ІІ Закону України від 05.02.2021 №1217-IX).

Отже, протягом перехідного періоду можна буде використовувати як паперову трудову книжку, так і електронну форму уже наявних або внесених відомостей про трудову діяльність.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, трудова книжка позивача знаходилась у відповідача, та не була видана позивачу в день звільнення, з приводу чого і виник спір.

Відповідно до 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як уже було зазначено судом, наказом начальника ДУ «Закарпатська УВП (№9)» від 04.10.2024 року з № 332/ос «Про звільнення», позивача звільнено за власним бажанням з посади начальника сектору по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№9)» 04.10.2024 року.

Як зазначено у позовній заяві, у день її звільнення, позивач перебувала на робочому місці протягом усього робочого дня, однак, відповідачем так і не було видано трудову книжку і копію наказу про звільнення.

При цьому вказує, що її трудова книжка зберігалася в секторі по роботі з персоналом.

Обгрунтовуючи заперечення щодо протиправної невидачі позивачу в день її звільнення трудової книжки та наказу про звільнення, відповідач вказує, що ОСОБА_1 , обіймаючи на день звільнення посаду начальника сектору по роботі з персоналом мала змогу отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення, чого нею зроблено не було.

Так, листом від 07.10.2024 року № 12/9/2440, направленого на адресу позивача: м. Ужгород, вул. Духновича, 5/4, останню повідомлено про необхідність з`явитися до сектору по роботі з персоналом ДУ «Закарпатська УВП (№9)» для отримання трудової книжки в найкоротший термін.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовує свої права (в частині невидачі трудової книжки) виключно несвоєчасним отриманням трудової книжки та посилається на норми КЗпП України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 1217-ІХ (у тому числі, і статті 235 цього Кодексу).

При цьому, відповідно до ст. 235 КЗпП України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 235 КЗпП України не містить норми, якою було б передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Те, що абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Закону України від 05.02.2021 №1217-IX на роботодавця покладений обов`язок у визначених випадках видати належно оформлену трудову книжку працівнику у день звільнення, не дає підстави для застосування до роботодавця відповідальності згідно із частиною 5 статті 235 КЗПП України, оскільки такою підставою слугує виключно затримка видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Таким чином суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що несвоєчасне отримання нею трудової книжки має наслідком стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо посилань позивача на п. 4.1 Інструкції № 58, яким передбачено, в тому числі, обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення та передбачено відповідальність за затримку видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Оскільки з 10.06.2021 року почав діяти Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі», який передбачає впровадження обліку трудової діяльності працівника в електронній формі та який скасовує матеріальну відповідальність роботодавця за невидачу трудової книжки, але відповідні зміни до Інструкції внесені не були (тобто існує колізія чи конфлікт між нормами КЗпП України та Інструкцією), пріоритет в застосуванні мають саме норми Кодексу України (в даному випадку КЗпП України), як основного акту трудового законодавства, з огляду на правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України, згідно якої конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року № 4-зп).

На час виникнення спірних правовідносин, з огляду на зміни, які були внесенні у зв`язку з ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі», частина п`ята статті 235 КЗпП України передбачала, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відтак, у зв`язку з ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі», діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством були скасовані правові підстави для застосування матеріальної відповідальності роботодавця при затримці видачі трудової книжки.

Щодо положень Інструкції № 58, які не приведені у відповідність до зазначеного Закону № 1217 та якими все ж передбачено право працівника на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, слід зауважити, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов?язковими до виконання на території України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, положення Інструкції № 58 як підзаконного нормативно-правового акту, на які посилається позивачка, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не відповідають нормам К3пП України як закону, що має вищу юридичну силу, відтак, в даному випадку положення Інструкції № 58 не підлягають застосуванню.

В той же час, як уже зазначено раніше, згідно з абзацом 5 статті 235 КЗпП України, у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, основним документом, який підлягає видачі працівникові у зв?язку з його звільненням, є копія наказу про звільнення.

Саме із затримкою у видачі копії наказу про звільнення КЗпП України пов`язує обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, а саме, Акту від 04.10.2024 року № 12/199 про відмову від підпису, останній складений про те, що 04.10.2024 року майору внутрішньої служби ОСОБА_1 було представлено для ознайомлення наказ від 04.10.2024 року № 332/ос-24 про її звільнення, однак, остання підпис про ознайомлення з наказом ставити відмовилася.

Фактично, позивач вказаного не спростовує, натомість, представник позивача наполягає на неможливості прийняття судом відповідних доказів з огляду на невиконання відповідачем вимог ч. 9 ст. 79 КАС України в частині надсилання (надання) їх копій іншим учасникам.

Суд погоджується з твердженнями позивача про невиконання відповідачем вимог ч. 9 ст. 79 КАС України, та в той же час, наголошує, що статтею 244 КАС України визначено питання, які вирішує суд при ухваленні рішення, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Так, судом встановлено, що мали місце обставини щодо відмови позивача у ознайомленні з наказом про звільнення, відтак, і про можливість отримати такий наказ в день звільнення, та жодних заперечень з даного приводу позивачем не наведено, а отже, вказаний факт не може бути залишений поза увагою суду з огляду тільки на невиконання відповідачем процесуальних норм.

Отже позивачем не доведено умисних дій відповідача у затримці видачі копії наказу про звільнення, як і не доведено, що вона дійсно вчиняла дії для отримання копії такого наказу у день звільнення та до моменту звернення до суду із даним позовом, а відповідач при цьому чинив їй перешкоди.

Таким чином суд констатує про відсутність вини відповідача у видачі позивачу копії наказу (розпорядження) про звільнення в день такого звільнення та, як наслідок, відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої ст. 235 КЗпП України.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Виходячи з меж, підстав та предмету позову, аналізу викладених положень законодавства, та оцінки наявних у матеріалах справи доказів у сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з вищевикладених підстав.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. О. Духновича, 8а код ЄДРПОУ 08563441) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

3. Зобов`язати Державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно у розмірі 27061,36 грн. (двадцять сім тисяч шістдесят одна гривня тридцять шість копійок).

4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті