Вирок № 126986623, 29.04.2025, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/981/23

провадження № 1-кп/631/41/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2025 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_3

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 листопада 2023 року під № 12023226160000108, щодо обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця міста Харкова, громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Орджонікідзевським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 24 березня 1999 року), із середньою освітою, розлученого, без утриманців, пенсіонера,

офіційно працевлаштованого водієм ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ 2012»,

в силу положень статті 89 Кримінального кодексу України не судимого,

який зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 ;

та проживає за адресою:

АДРЕСА_2 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

06 липня 2023 року близько 12 годині 00 хвилин, більш точного часу як в ході досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, ОСОБА_3 перебував за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 ,- де одночасно знаходилась і його дружина ОСОБА_5 . В ході розмови між ними виник конфлікт, під час якого у ОСОБА_3 виник раптовий протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій невизначеного ступеня тяжкості. У вказаний час та у вказаному місці, реалізуючи свій раптовий протиправний умисел, з мотивів раптово виниклих неприязних стосунків по відношенню до ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки у вигляді спричинення невизначеної шкоди здоров`ю останньої та бажаючи їх настання, з метою спричинення тілесних ушкоджень, діючи умисно, протиправно, ОСОБА_3 наніс один удар кулаком правої руки у область носа потерпілої, внаслідок чого заподіяв набряк м`яких тканин, синець на спинці носа, закритий перелом кісток носу, які виникли від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактною поверхнею та механізмом дії - удар, можливо менше ніж за 3-4 доби до огляду, способом, на який вказує потерпіла, які за ступенем тяжкості згідно з пунктами 2.3.1. «а» і 2.3.2. «а» Правил судово-медичного визначення ступенів тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства Охорони Здоров`я України № 6 від 17.01.1995 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю більше 6 днів, але менше трьох тижнів (21 доби). Крім того, дані тілесні ушкодження до небезпечних для життя не відносяться, а між спричиненими тілесними ушкодженнями та наслідками, що настали у ОСОБА_6 , наявний причинний зв`язок. За локалізацією, характером та механізмом спричинення виявлені у ОСОБА_5 тілесні ушкодження відповідають тому способу утворення, на який вона вказує та зазначає свідок ОСОБА_7 в ході проведення слідчих експериментів за їх участю.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю і пояснив, що дійсно 06 липня 2023 року близько 12-ої години, більш точного часу він не пам`ятає, перебуваючи за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_1 , вступив у конфлікт із потерпілою, яка на той час була його дружиною, в ході якого виштовхував її зі своєї кімнати та один раз вдарив рукою (кулаком) у нас ОСОБА_5 . Зазначив, що зовсім не оспорює ступінь тяжкості тілесних ушкоджень та звернув увагу суду на те, що у тому, що сталося, він щиро розкаявся та інших кримінальних правопорушень відносно потерпілої не вчиняв.

Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.

Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.

Відтак, у зв`язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши покази обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, письмовими доказами й документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими судові та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності, а саме:

?висновком експерта № 12-14/104-НВ/23, яким зафіксовано, що лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_8 , попереджений під підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, у період часу з 10 по 13 липня 2023 року в приміщенні Нововодолазького районного відділення судово-медичної експертизи Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації провів судово-медичну експертизу ОСОБА_5 , 1968 року народження, та з урахуванням медичних документів встановив, що у ОСОБА_5 виявлено набряк м`яких тканин, синець на спинці носа, закритий перелом кісток носу, які виникли від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактною поверхнею та механізмом дії - удар, можливо за 3-4 доби до огляду, способом, на який вказує потерпіла. За ступенем тяжкості це легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю більше 6днів, але менше трьох тижнів (21 доби) (пункти 2.3.1. «а», 2.3.2. «а» Правил судово-медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року. Між отриманими тілесними ушкодженнями та незначними скороминущими наслідками, що настали у ОСОБА_5 , мається причинний зв`язок. Дані тілесні ушкодження до небезпечних для життя не відносяться (а. с. 34);

?висновком судово-медичної експертизи № 12-14/114-НВ/23\12-14/104-НВ/23, проведеної 24 липня 2023 року лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_8 , попередженим під підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, в приміщенні Нововодолазького районного відділення судово-медичної експертизи Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації провів судово-медичну експертизу (додаткову) ОСОБА_5 , 1968 року народження, якою встановив, що у ОСОБА_5 мали місце набряк м`яких тканин, синець на спинці носа, закритий перелом кісток носу, які виникли від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактною поверхнею та механізмом дії - удар, можливо за 3-4 доби до огляду. За локалізацією та механізмом спричинення виявлені у ОСОБА_5 тілесні ушкодження відповідають тому способу утворення, на який вказує сама потерпіла й свідок ОСОБА_7 в ході проведення слідчих експериментів за їх участю (а. с. 54 55).

Отже, за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт завдання потерпілій ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, внаслідок неправомірних дій обвинуваченого.

Оцінюючи усі ці висновки експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.

Окрім того, з копії паспорта громадянина України (серії НОМЕР_1 ), виданого 24.03.1999 року Орджонікідзевським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, вбачається, що ОСОБА_3 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Харків та зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 21, 50 - 51).

Згідно з даними пенсійного посвідчення (серії НОМЕР_2 ), виданого 08.12.2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримує пенсію за віком довічно (а. с. 176).

Як убачається з довідки про судимість № 102-20072023/63061 за даними ОСК МВС України та ОСК ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судимостей не має, до кримінальної відповідальності не притягувався (а. с. 52 зворот).

Відповідно до листа начальника Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області ОСОБА_9 , зареєстрованого за вихідним № 24/26/540-23 від 12.07.2023 року, ОСОБА_3 у них на обліку не перебуває (а. с. 58).

Згідно з довідками № 161 і 159 від 13.07.2023 року, виданими поліклінічним відділенням, а також інформацією, наданою головним лікарем КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_10 за вихідним № 711 від 17.07.2023 року, обвинувачений не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (а. с. 55, 56, 57).

З характеристики, виданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_11 , підпис якої посвідчений селищним головою ОСОБА_12 й скріплений печаткою ради «для документів» (вихідний № 02-27/1395 від 13.07.2023 року), убачається, що ОСОБА_3 мешкає за адресом: АДРЕСА_1 ,- і за час проживання скарг і нарікань не надходило, компрометуючих матеріалів на нього не має (а. с. 53).

У відповідності до інформації, наданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_13 за вихідним № 928 від 14.07.2023 року, обвинувачений у них на військовому обліку не перебуває у зв`язку із досягненням граничного віку перебування у запасі (а. с. 54).

Вироком Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленим в межах справи з єдиним унікальним № 631/1546/23 (провадження № 1-кп/631/50/25) ОСОБА_3 засудженого за вчинення кримінального правопорушення у виді проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 510,00 гривень, яке відбуте 07.04.2025 року, про що свідчить квитанція № 0251 (а. с. 179 183, 184).

Відтак, наведеним доведено, що обвинувачений раніше в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України не судимий, задовільно характеризується за місцем мешкання, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, розлучений, офіційно працевлаштований, є пенсіонером.

Крім цього, надав правдиві та послідовні пояснення, щиро покаявся у вчиненому.

Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.

Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.

Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Так, тілесним ушкодженням визнається протиправне заподіяння шкоди здоров`ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

Заподіяння умисного тілесного ушкодження може вчинятись, зокрема, шляхом здійснення фізичного впливу на потерпілого шляхом застосування м`язових зусиль тіла обвинуваченого (нанесення удару (ударів).

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне, тобто відповідальність за статтею 125 Кримінального кодексу України настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, а фактично було спричинено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

У відповідності до вимог частини 2 статті 242 Кримінального процесуального кодексу України проведення судово-медичної експертизи є обов`язковим задля встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, ступінь яких визначається на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я № 6 від 17.01.1995 року.

Системно аналізуючи вище наведене, обставини вчиненого ОСОБА_3 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що його умисел був спрямований саме на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення 06 липня 2023 року обвинуваченим ОСОБА_3 проступку проти здоров`я ОСОБА_5 , оскільки він своїми умисними діями завдав їй умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують йому покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 2 статті 125 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається проступком.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення раніше не судимий, працює, розлучений, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується задовільно, у вчиненому щиро розкаявся.

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній китичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.

За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття.

Також в силу приписів частини 3 статті 67 Кримінального кодексу України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не визнано.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила проступок, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також позицію захисту, який прохав суворо не карати, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер його вчинення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також поведінку під час та після вчинення кримінально-караних дій, зокрема, щодо наявності у ОСОБА_3 офіційного місця працевлаштування та стабільного заробітку.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що йому слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений проступок.

Отже, за таких обставин, а також ураховуючи санкцію кримінального проступку, що закидається ОСОБА_3 у провину, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції засудженого від суспільства шляхом накладення грошового стягнення, а тому обвинуваченому слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 2 статті 125 Кримінального кодексу України, у виді штрафу, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Доходячи такого, суд керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, й вважає, що саме така міра покарання сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Ухвалюючи вирок ОСОБА_3 , суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69, 69-1, 75, 76, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був, речових доказів та процесуальних витрат не має, заходи забезпечення не застосовувались.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому це кримінальне провадження перебувало на розгляді належного та повноважного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 56, 65 - 67, частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 86, 91, 100, 131 132, 349, 368 371, 373 376, 381, 382, 392, 393 - 395, 532 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-

з а с у д и в:

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 850,00 гривень (вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок).

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1