Рішення № 126981293, 21.03.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10242/24

Провадження № 2/761/1992/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Сіромашенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та моральної шкоди за невиконання грошового зобов`язання,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, відповідно до якого позивач просить суд: 1) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь грошові кошти в сумі 173 736,63 грн., в якості сплати за інфляційні збитки за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року; 2) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь грошові кошти в сумі 44 717,39 грн., в якості сплати трьох відсотків річних за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року; 3) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь грошові кошти в сумі 152 917, 81 грн., в якості сплатити за моральну шкоду за період з 01 вересня 2021 року по 31 січня 2024 року, пов`язану з тривалим, більше 29 місяців, невиконанням рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №640/2067/21 та з тривалим, більше 13 місяців, невиконанням рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №640/7712/22.

Позов обґрунтовує тим, що 20.05.2021 року Окружним адміністративним судом м. Києва ухвалено рішення по справі №640/2067/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким задоволено позовні вимоги позивача. Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2022 року зобов`язано Головне управлення Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії позивачу без обмеження її десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб. Дане рішення набрало законної сили 31.01.2023 року. Вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на підставі вищевказаних рішень судів зобов`язаний перерахувати та виплатити позивачу недоплачену суму пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. Зазначає, що 16.02.2023 року відповідачем на адресу позивача була надіслана довідка про перерахунок пенсії, відповідно до якої пенсія позивача становить 23 002,00 грн. Разом з тим, відповідач в довідці про попередній розрахунок пенсії визнав, що позивач почав отримувати пенсію у розмірі 23 002,00 грн., почав отримувати лише починаючи з грудня 2021 року. Вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховує та виплачує пенсію позивача у неповному розмірі, позивач самостійно зробив розрахунок недоплат своєї пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року, в якому обчислив, що за означений період сума недоплат становить 518 699,99 грн.. 26.02.2024 року позивачем на адресу відповідача була направлена Досудова вимога, в якій позивачем було запропоновано відповідачу в 10-денний термін з дня її отримання, окремими платежами перерахувати на пенсійний рахунок позивача недоплачену пенсію за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року у розмірі 518 699,99 грн. Однак, відповідачем було проігноровано дану вимогу.

Позивач вважає, що оскільки рішення суду не виконане, то Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві має бути сплачено суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що становить 218 454,02 грн..

Крім того позивачем зазначено, що факт завдання відповідачем йому моральної шкоди протиправними діями, встановленими рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 по справі №640/2067/21, яка полягає у душевних стражданнях, пов`язаних з неправильним обчисленням розміру пенсії і виплатою її у заниженому розмірі, у порушенні його життєвих планів, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації є доведеним. У зв`язку із чим позивач вважає, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює розмір моральної шкоди, який було завдано відповідачем у сумі 152 917,81 грн..

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2024 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 20.03.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.05.2024 представником відповідача був поданий відзив, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначає, що Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивачу в порядку, встановленому судовим рішенням, та здійснено нарахування коштів. Вказує, що виплата заборгованості обчисленої на виконання рішень суду, ухвалених на користь позивача буде здійснюватися в порядку черговості в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Крім того, позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру завданої йому моральної шкоди та глибини його страждань, які були спричинені посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та які є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 6 Конституції України визначає, що Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2021 року у справі №640/2067/21 задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання відповідача здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії, призначеної позивачу, на підставі довідки військової частини від 09 жовтня 2020 року №222/4/164/239/479 з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 на підставі довідки військової частини від 09 жовтня 2020 року №222/4/164/239/479 з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2022 року у справі №640/7712/22 задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання відповідача здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії призначену позивачу без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії призначеної ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум.

Відповідно до довідки про перерахунок пенсії, яка знаходиться в матеріалах справи вбачається, що пенсія позивача ОСОБА_1 становить 23 0002,00 грн., яку позивач почав отримувати лише з грудня 2021 року.

26.02.2024 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачем було направлено Досудову вимогу, в якій позивачем було запропоновано відповідачу в 10-денний термін з дня її отримання, окремими платежами перерахувати на пенсійний рахунок позивача недоплачену пенсію за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року у розмірі 518 699,99 грн. Однак, відповідачем було проігноровано дану вимогу.

Як зазначає позивач, на день звернення до суду з даним позовом, відповідачем рішення суду не були виконані, не виплачено суми пенсії, за період з 01.04.2019 по 31.01.2024, яка становить 218 454,02 грн..

Доказів зворотного відповідачами не надано, матеріали справи не містять, твердження позивача не спростовано.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2 Положення, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів.

Відповідно до Положенням, Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України.

Згідно з Положенням, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку та, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з абзацом 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Водночас відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Пунктом 10-1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем . у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.

У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс 19) вказано, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи її територіальний орган.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 641/4272/19 зазначено, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі М 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (пункт 64)). Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Так з позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних витрат, 3% річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання ГУ ПФУ у м. Києві та відшкодування моральної шкоди, завданої на його думку незаконним діями чи бездіяльністю органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана норма матеріального права визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання.

Дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

В розумінні даної норми закон,у нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).

Зобов`язання, що виникли у відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на підставі судового рішення є грошовими та виражені в національній валюті.

Матеріалів справи, як вже зазначалось, не містять доказів виконання зобов`язань належним чином.

За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до розрахунків наданих позивачем, які було перевірено під час розгляду справи, 3% річних за період з 01.04.2019 по 31.01.2024 становить 44 717,39 грн., інфляційні збитки - 173 736,63 грн.

Щодо вимоги позовної заяви про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 152 917,81грн., слід зазначити наступне.

Вказана вимога позовної заяви позивачем мотивована тим, що факт завдання відповідачем йому моральної шкоди протиправними діями, встановленими рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 по справі №640/2067/21, яка полягає у душевних стражданнях, у порушенні його життєвих планів, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації є доведеним. Таке відношення Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України викликало у нього негативні емоції, внаслідок чого у нього погіршилось самопочуття.

Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також, у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Так, згідно пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить, зокрема, з характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, а також враховує стан його здоров`я, вимушені зміни в життєвих стосунках, тому керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності вважає, що компенсація в сумі 25 000,00 грн. буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань.

Разом з тим, суд зазначає, що відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено відшкодування моральної шкоди, проте встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.

Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

ОСОБА_1 у цій справі позов пред`явлений до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, протиправною бездіяльністю якого було завдано моральну шкоду та прострочено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 року.

Підводячи підсумок, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3% річних з у розмірі - 44 717,39 грн., інфляційні збитки - 173 736,63 грн. та у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 25 000,00 грн.

З урахуванням змісту статті 25 Бюджетного кодексу України та пп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, стягнення з Державного бюджету України шляхом списання певної суми коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача є належним та ефективним способом захисту його прав. Державна казначейська служба України чи її компетентний орган повинні самостійно визначити в межах наданих їм повноважень з якого рахунку слід списати ці кошти та який орган Казначейства має здійснити таке списання.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 11, 23, 509, 524, 526, 530, 625, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 13, 16, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та моральної шкоди за невиконання грошового зобов`язання - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року у розмірі 173 736 (сто сімдесят три тисячі сімсот тридцять шість) гривень 63 копійки, 3% річних за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року у розмірі у розмірі 44 717 (сорок чотири тисячі сімсот сімнадцять) гривень 39 копійок та у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16.

Суддя Н.В. Сіромашенко