Рішення № 126977689, 22.04.2025, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1308/25

Провадження № 2-а-40/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2025 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченко М.В.,

при секретарі Яворській М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи в приміщенні Обухівського районного суду Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій неправомірними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03 березня 2025 року, в Голосіївському районі міста Києва, по вулиці Шосе Наддніпрянське 8, на водія транспортного засобу А-075 д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Обухівтранс», ОСОБА_1 (далі позивач), було складено постанову про накладення адміністративного стягнення, по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4184866 від 03.03.2025 року. (далі постанова) за те, що він ніби то, керував маршрутним транспортним засобом з непрацюючим бічними габаритними ліхтарями, розбитим бічним заднім правим світлорозсіювачем покажчику повороту, він вважає, що дії поліцейського щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є протиправними, з винесеною постановою він не згоден, оскільки Правил дорожнього руху не було порушено, на час складання відповідної постанови, взагалі був не рухомий та стояв на відпочинку на території АС «Видубичі». Зазначенні в Постанові бічні габаритні вогні та бічний задній світлорозсіювач показнику повороту, не відносяться до порушень передбачених ПДР України 31.1 «Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання», у зв`язку з чим він вимушений звернутись до суду з даним позовом.

13.03.2025 року винесено ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено відкрите судове засідання.

Позивач в судове засіданні не з`явився, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подав.

Згідно ч.4ст.229ЦПК Україниу разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено наступні обставини.

03 березня 2025 року, в Голосіївському районі міста Києва, по вулиці Шосе Наддніпрянське 8, на водія транспортного засобу А-075 д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Обухівтранс», ОСОБА_1 (далі позивач), було складено постанову про накладення адміністративного стягнення, по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4184866 від 03.03.2025 року. (далі постанова) за те, що він ніби то, керував маршрутним транспортним засобом з непрацюючим бічними габаритними ліхтарями, розбитим бічним заднім правим світлорозсіювачем покажчику повороту.

Позивач не погоджуючись з рішенням поліцейського щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наслідком якого стало винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 4184866 від 03.03.2025 року, звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статей 1,7,8 Закону України «Про національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 1 ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення наділена наступними правами: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно з положеннями ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення та поясненням особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів технічних засобів, що мають функції фото -, кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому, постанова у справі про адміністративне правопорушення є рішенням суб`єкта владних повноважень у правовідносинах щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності. А отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення, є принцип обґрунтованості. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути мотивованим.

Так, слід звернути увагу на те, що, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суб`єкт владних повноважень, яким є Відповідач, повинен застосовувати положення законодавства та конкретних обставин кожної справи. Враховуючи вищевикладене, посилання на належні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

З винесеною постановою позивач не згоден, оскільки Правил дорожнього руху не порушував, на час складання відповідної постанови, взагалі був не рухомий та стояв на відпочинку на території АС «Видубичі». Зазначенні в Постанові бічні габаритні вогні та бічний задній світлорозсіювач показнику повороту, не відносяться до порушень передбачених ПДР України 31.1 «Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання», виходячи з наступного:

Відповідно до зазначеного розділу - Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: а) у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; б) якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю); в)якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; г) у разі обладнання без дозволу Державтоінспекції спеціальними звуковими та світловими сигналами.

В частині зазначеного порушення: Зовнішні світлові прилади: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в)не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.

Примітки Мотоцикли (мопеди) можуть бути додатково обладнані однією протитуманною фарою, інші механічні транспортні засоби двома. Протитуманні фари повинні розміщуватися на висоті не менше 250 мм від поверхні дороги (але не вище фар ближнього світла) симетрично до поздовжньої осі транспортного засобу і не далі 400 мм від зовнішнього габариту за шириною; Дозволяється встановлювати на транспортних засобах один або два задні протитуманні ліхтарі червоного кольору на висоті 4001200 мм і не ближче 100 мм до ліхтарів сигналу гальмування; Увімкнення протитуманних фар, задніх протитуманних ліхтарів повинно здійснюватися одночасно з увімкненням габаритних вогнів і освітленням номерного знака (ближнім або дальнім світлом фар); На легковому автомобілі і автобусі дозволяється встановлювати один або два додаткові немиготливі сигнали гальмування червоного кольору на висоті 11501400 мм від поверхні дороги;

Окрім цього слід звернути увагу, що габаритні вогні (ГО) це зовнішні світлові прилади транспортного засобу, призначені для позначення його габаритів у темний час доби або в умовах обмеженої видимості. Вони забезпечують безпеку дорожнього руху, роблячи автомобіль більш помітним для інших учасників дорожнього руху, Функції габаритних вогнів: позначення габаритів транспортного засобу; підвищення його видимості на дорозі; вказівка напрямку руху; запобігання зіткненням. Типи габаритних вогнів: Існує кілька типів габаритних вогнів, які відрізняються за кольором, розташуванням і функцією: Передні габаритні вогні: Білого або жовтого кольору, встановлюються по краях передньої частини транспортного засобу; Задні габаритні вогні: Червоного кольору, встановлюються по краях задньої частини транспортного засобу; Бічні габаритні вогні: Помаранчевого або жовтого кольору, встановлюються з боків транспортного засобу; Протитуманні фари: Жовтого кольору, використовуються в умовах обмеженої видимості (туман, дощ, сніг); Денні ходові вогні (ДХВ): Білого кольору, використовуються в денний час доби для позначення транспортного засобу.

За приписами п. 31.1. ПДР технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Вимогами п. 31.4.3а ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: (…) якщо кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.

Звертаємо увагу суду на те, що непрацюючі бічні габаритні ліхтарі та пошкодження бічного заднього світлорозсіювача покажчику повороту не передбачена п. 31.4.3а ПДР, оскільки заборона подальшого руху транспортних засобів, у яких непрацюючі габаритні ліхтарі в нічний час доби передбачена п. 31.6 б ПДР України, а наявність несправностей бічних габаритних ліхтарів, пошкодженого бічного заднього світлорозсіюва покажчику повороту не забороняє експлуатацію транспортного засобу згідно вимог п. 31.6 ПДР.

Відповідно до п. 31.5 ПДР у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.

Відповідно до вимог п. 31.6 ПДР забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких: а) робоча гальмова система чи рульове керування не дають змоги водієві зупинити транспортний засіб або здійснити маневр під час руху з мінімальною швидкістю; б) у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів; в) під час дощу або снігопаду не працює склоочисник з боку розміщення керма; г) зіпсований тягово-зчіпний пристрій автопоїзда.

Отже, виявлена несправність непрацюючих бічних габаритних ліхтарів та розбитого бічного заднього правого світлорозсіювача покажчику повороту автомобіля не віднесена приписами п. 31.6 ПДР до переліку випадків, коли подальший рух несправних транспортних засобів взагалі заборонено.

У силу приписів п.9.3 ПДР у разі відсутності або несправності світлових покажчиків повороту сигнали початку руху від правого краю проїзної частини, зупинки зліва, повороту ліворуч, розвороту або перестроювання на смугу руху ліворуч подаються лівою рукою, витягнутою вбік, або правою рукою, витягнутою вбік і зігнутою у лікті під прямим кутом угору.

Сигнали початкуруху відлівого краюпроїзної частини,зупинки справа,повороту праворуч,перестроювання насмугу рухуправоруч подаютьсяправою рукою,витягнутою вбік,або лівоюрукою,витягнутою вбікі зігнутоюу ліктіпід прямимкутом угору. У разі відсутності або несправності сигналів гальмування такий сигнал подається лівою або правою рукою, піднятою вгору.

Звідси, за наявності зазначених у постанові несправностей не забороняється експлуатація такого транспортного засобу. Водночас, водій повинен вжити заходів для її усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог п.п.9.9 і 9.11 цих Правил.

Отже, навіть при керуванні транспортним засобом водію ОСОБА_1 вказані несправності не забороняли рух автомобілем взагалі (п.31.6 ПДР). Але як зазначає Позивач на час перевірки його автомобіля він навіть не рухався, а стояв нерухомо на місці відпочинку, і про наявність зазначених несправностей навіть не знав, оскільки кожного разу перед виїздом автомобіль оглядається механіком і тільки після встановлення того, що автомобіль технічно справний він випускається на маршрут. В свою чергу відсутні докази умисної та тривалої експлуатації несправного автомобіля та дії Позивача, які б вказували що останній не вживав заходів для усунення цих несправностей.

Частиною 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом цього виду правопорушень є суспільні відносини, які складаються у сфері безпеки дорожнього руху. Головним безпосереднім об`єктом є встановлений порядок керування всіма видами автомобілів, тракторів, інших самохідних машин, трамваїв і тролейбусів, мотоциклів та іншими транспортними засобами і користування ременями безпеки або мотошоломами. Додатковим безпосереднім об`єктом є життя, здоров`я та майнові права фізичних і юридичних осіб.

Об`єктивна сторона правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, полягає керуванні транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожньогоруху і технічної експлуатації (формальний склад);

Суб`єктами правопорушення за ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення спеціальний (водій транспортного засобу, тобто особа, яка в установленому порядку отримала дозвіл на керування транспортним засобом - водійське посвідчення тощо). Відповідно до ст.15Закону України"Продорожній рух" право на керування транспортними засобами надається: мототранспортними засобами і мотоколясками - з шістнадцятирічного віку; автомобілями всіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більше восьми пасажирів), трамваями і тролейбусами - з вісімнадцятирічного віку; автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більше восьми пасажирів, - з дев`ятнадцятирічного віку. Отже можуть бути власники транспортних засобів та інші особи, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення характеризується умислом або необережністю.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини 2статті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст.62КонституціїУкраїни передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом п.1ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод(далі-Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Ч. 1 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що ніхто заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В ч. 1 ст. 77 КАС України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Так, поліцейський зобов`язаний з`ясувати всі обставини справи, які вказані в ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд у відповідності з приписами ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, згідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.2 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення необхідно з`ясувати чи дійсно мало місце порушення водієм правил дорожнього руху.

Нормами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів (зокрема, за ч.2 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено, зокрема, до компетенції Національної поліції - ч.2 ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому, у відповідності до статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність водія за керування транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.

Частиною 1 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що забороняється керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Положеннями п. 31.1 ПДР передбачено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Згідно зі ст. 23 Закону України від 05 червня 2014 року № 1315-VII "Про стандартизацію" національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах (ч. 1 ст. 23). Національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов`язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами (ч. 2 ст.23).

У ДСТУ 3649:2010 викладені вимоги до технічного стану автотранспортних засобів, які знаходяться в експлуатації.

Згідно з пунктом 1.1 ДСТУ 3649:2010 цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (далі - КТЗ) категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.

Так, пунктом 31 ПДР встановлені вимоги до технічного стану транспортних засобів та їх обладнання.

Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Приписами підпункту 31.4 пункту 31 ПДР заборонено експлуатацію транспортних засобів за наявності визначених цим пунктом технічних несправностей і невідповідності визначених цим пунктом вимогам.

У наведеному пункті ПДР викладений перелік технічних несправностей транспортних засобів, за наявності яких забороняється їх експлуатація.

При цьому, вказаний перелік технічних несправностей, наведений в пункті 31 ПДР, не містить такої несправності, як непрацюючі бічні габаритні ліхтарі, пошкодження бічного заднього світлорозсіювача покажчику повороту.

Відтак, наявність несправності, як непрацюючі бічні габаритні ліхтарі, пошкодження бічного заднього світлорозсіювача покажчику повороту транспортного засобу не забороняє його експлуатацію, що в свою чергу, виходячи з диспозиції статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за цією нормою Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Із системного аналізу діючого законодавства України про адміністративні правопорушення вбачається, що саме порушення ПДР, а не стандартів ДСТУ є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Натомість, згідно з ч. 2 ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення такий обов`язок покладено на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Отже, наявність зазначених несправностей в постанові не забороняє його експлуатацію, що в свою чергу, виходячи з диспозиції частини першої статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виключає можливість притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за цією нормою Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, суть адміністративного правопорушення, зазначена в постанові ЕНА №4184866 не відповідає об`єктивній стороні правопорушення. Поліцейськими не було надано належної оцінки усім об`єктивним даним, що містяться в матеріалах адміністративної справи.

Згідно з частиною 3 ст. 286 КАС України місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, зважаючи на те, що суб`єкт владних повноважень при винесенні оскаржуваної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. 00 коп. порушив права позивача передбачені Конституцією України та законодавством України, не довів належними доказами вину, а тому оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як роз`яснено Верховим судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 08 липня 2020 року у справі №177/525/17, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Також, відповідно до правової позиції викладеної Верховим судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 08 липня 2020 року справа № 463/1352/16-а. у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягуються до адміністративної відповідальності тлумачаться на її користь.

Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення є недоведеним.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. З ч. З ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.

Як вбачається із правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеної у постанові від 30.05.2018 року по справі № 337/3389/16-а (адміністративне провадження № К/9901/29775/18), постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Належних та допустимих доказів від відповідача, які б могли спростувати доводи позивача викладені у позовній заяві та долучених до неї письмових доказів, зокрема показання свідків, показання технічних приладів та засобів суду не надано.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем не доведено вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного правопорушення, що потягло за собою порушення прав позивача та незаконне притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення вимог ст.77КАС України не доведено правомірності своїх дій при винесенні оскаржуваної постанови та вчинення позивачем адміністративного правопорушення, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Крім того позивач також просить стягнути понесені процесуальні витрати, а саме: витрати за сплату судового збору у розмірі 605,60 гривень з Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646 Юридична адреса: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048); витрати понесенні на правничу допомогу у розмірі 6000,00 гривень з Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646 Юридична адреса: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові втирати, суд приходить до наступного висновку.

Право на професійну правничу допомогу гарантованостаттею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

За змістомстатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»,гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на відповідача у розмірі 6 000 грн. 00 коп.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 5, 6, 19, 25, 77, 132, 160, 161, 168, 171, 241-247, 251, 258, 283, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 247, 251, 258, 283, 287, 288, 289, 292, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову серії ЕНА № 4184866 від 03.03.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 та закрити провадження в даній адміністративній справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, загальний розмір яких складає 6 000 грн. 00 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково протягом десяти днів з дня його складення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Суддя М.В.Кравченко