Ухвала суду № 126977604, 23.04.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6876/25

Провадження № 2/369/7092/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(про забезпечення позову)

23.04.2025 м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №369/6876/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Служба у справах сім`ї та дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Служба у справах сім`ї та дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини. Разом з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення проживання дитини разом з батьком. Зазначає, що починаючи з народження сина, дружина почала створювати умови, які були не сприятливими для спільного проживання, в зв`язку з чим більшу частину часу сторони проживають окремо, син проживає фактично весь час з дружиною.

Крім того, як зазначає позивач, з часу припинення спільного проживання дружина всіляко чинить перешкоди у спілкуванні з сином, нав`язує свій графік, який для неї є зручним, чим порушує звичайний режим дитини.

При цьому, як вказує позивач, у них з дружиною була усна домовленість, що він буде забирати дитину для проводження часу разом з ним окремо від дружини кожен вівторок, четвер, суботу з 09 години 00 хвилин до 16-18 годин 00 хвилин.

Починаючи з березня 2025 року дружина почала самовільно змінювати графік, відмовляти в побаченні з дитиною.

29 березня 2025 року (це була субота, тобто день побачення з батьком) позивач приїхав зранку забрати дитину та виявив відсутність дружини з сином за місцем тимчасового перебування дитини: АДРЕСА_1 , про що мною було повідомлено поліцію.

В той же день працівниками поліції було встановлено місце перебування дружини з сином. Дружина, не повідомивши батька дитини, поїхала з ним до своєї сестри в с. Михайлівка-Рубежівка.

Крім того, 12 квітня 2025 року, приїхавши до місця тимчасового проживання сина за адресою АДРЕСА_1 , позивачем було встановлено відсутність дружини та сина за вказаною вище адресою.

В той же день при спілкуванні з працівниками поліції дружина повідомила останніх, що в даний час перебуває за кордоном в Республіці Польща, м. Варшава.

При цьому, позивач звертає увагу суду на ту обставину, що жодного дозволу на виїзд дитини за кордон ні усного, ні письмового він не надавав.

В даний час, як зазначає позивач, дружина з ним не спілкується, на повідомлення не відповідає, жодної інформації про стан здоров`я, місце перебування сина не надає, чим ставить позивача в край важке моральне становище.

Звернувшись до Державної прикордонної служби України, позивачу надійшла відповідь, що спільний син сторін ОСОБА_3 10 квітня 2025 року перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Ягодин».

Позивач посилається на те, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, позивач вважає, що доводи, наведені в даній заяві, є обґрунтованими, оскільки вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, а відтак його заява про забезпечення позову підлягає задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, просить суд в порядку забезпечення позову заборонити виїзд за межі України дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вивчивши зміст заяви про забезпечення позову, матеріали позовної заяви, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних права бо інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Таким чином у ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначив, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21.

Окрім того, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац 13 пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №383 від 29.03.2022 року).

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3, 4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п. 4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.

Таким чином, Законом визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу просить всупереч Закону заборонити дитині виїзд за кордон України без його згоди.

Враховуючи викладене, а також те, що дитина разом з матір`ю на даний час вже перебувають за кордоном, судом встановлено, що обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без його згоди, не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України та інтересам дитини.

Відтак у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №369/6876/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Служба у справах сім`ї та дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА