Рішення № 126972298, 30.04.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2025Справа № 910/289/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг», м. Київ

до відповідача: ОСОБА_1 , м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізичної особи - підприємця Доценка Євгена Сергійовича

про відшкодування збитків в сумі 642 874,60 грн, -

За участю представників сторін:

від позивача: Рагімова Т.О, Вельков С.В.

від відповідача: Фрідліб Є.В., Іванова Н.С.

від третьої особи: Доценко Є.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 642 874,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що після ухвалення загальними зборами товариства рішення про звільнення з посади директора відповідача, останнім було перераховано на рахунок контрагента попередню оплату, тоді як поставку товару здійснено не було. Внаслідок вказаний дій позивачу було завдано збитків на суму 642 874,60 грн.

Ухвалою від 15.01.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 19.02.2025; залучено до участі до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізичну особу - підприємця Доценка Євгена Сергійовича.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що доводи позивача щодо того, що відповідач не мав права здійснювати платежі, оскільки був звільнений з посади директора з 01.09.2022 не узгоджуються з відомостями, які містяться у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки державна реєстрація зміни керівника відбулась 05.09.2022 року о 11 год. 03 хв. Документи про своє звільнення відповідач отримав лише у кінці вересня 2022 року, а саме він отримав листа з наказом про звільнення та копією рішення учасника № 3 від 01.09.2022, з якого він довідався про своє звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП (у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків). Також у відзиві зауважено, що дії відповідача є правомірним, а кошти сплачені за ним третій особі є виконанням взятих на себе позивачем договірних зобов`язань, в той час як несплата відповідачем коштів була б порушенням з його боку грошових зобов`язань. А тому дії, вчинені відповідачем, як керівником позивача, на виконання його господарських зобов`язань, не є і не можуть бути протиправними.

Третя особа у письмових поясненнях від 31.01.2025 проти задоволення позовних вимог також заперечувала.

19.02.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 12.03.2025.

Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечував та вказав, що директор товариства є звільненим з моменту прийняття рішення уповноваженим органом управління товариством, а не з моменту внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань. Також позивачем наголошено, що відповідно до рахунку на оплату №58 від 31 серпня 2022 року оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на рахунок постачальника, самовивозом за наявності довіреності та паспорта. Так перерахування коштів було здійснено 02.09.2022 року, ОСОБА_1 на рахунок третьої особи, тобто з урахуванням перерахунку коштів товар мав би бути реалізований з 02.09.2022 року відповідно до договору поставки № 08/22 від 04.08.2022 та рахунку - фактури № 58 від 31.08.2022 року. У позивача були відсутні фізичні, технічні та технологічні складові для здійснення конкретної господарської операції. Окрім того, за твердженнями позивача, перерахування коштів на перевізника, щодо відвантаження товарів та доставки не здійснювався розрахункових документів не має. Оскільки на той момент був відсутній персонал, транспортні засоби для перевезення або виробництва, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідний термін; наявність ліцензій та інших дозвільних документів.

12.03.2025 судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 09.04.2025.

09.04.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.04.2025.

Представником позивача у судовому засіданні 30.04.2025 було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представником третьої особи було надано пояснення по справі.

В судовому засіданні 30.04.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" № 21 від 01.09.2022 "Про припинення трудового договору (контракту)" звільнено з 01.09.2022 ОСОБА_1 з посади директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з допущенням грубого порушення трудових обов`язків.

Наказом №22 від 01.09.2022 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" з 012.09.2022 було призначено ОСОБА_2.

Як вказує позивач, в орендованому підприємством Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" з а договором оренди № 77/21 від 01.11.2021 офісі за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, буд. 18, прим. 202, у присутності представника орендодавця та правоохоронних органів, було виявлено відсутність будь яких первинних документів, печатки підприємства, комп`ютерного та іншого обладнання, про що було складено акт від 05.09.2022 року огляду офісного приміщення.

Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" № 1 від 05.09.2022 «Про затвердження інвентаризаційної комісії, проведення позачергової інвентаризації майна» відповідно до рішення учасника №3 від 01.09.2022 учасника товариства, у зв`язку зі зміною директора, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю майна та з метою збереження матеріальних цінностей за місцем знаходження було затверджено склад інвентаризаційної комісії, призначено проведення позачергової інвентаризації, виконавцем інвентаризації визначено Кололя І.

Позивачем вказано, що за наслідками проведення інвентаризації було складено інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складі Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" станом на 05 вересня 2022 року, в якому зазначена фактична наявність товарно-матеріальних цінностей. В акті інвентаризації товарів на складі №1 від 05 вересня 2022 року, у якому зазначені товарно-матеріальні цінності відповідно до інвентаризаційного опису товарно- матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" станом на 05 вересня 2022 року (137 позицій), кількість, кількість за обліком, ціна, сума та відповідно до якого загальна сума за обліком склала 4 336 538,88 грн.

Позивачем було встановлено, що третьою особою було здійснено реєстрацію податкових накладних за фактом здійснення господарських операцій з поставки на позивачу товару, в тому числі 31.08.2022 - акуфлекс, звукоізоляційна підложка, 15000х 1000x4мм/15м2 загальною вартістю 642 874,60 грн.

Як вказує позивач, товару Акуфлекс, звукоізоляційну підложка, 15000x1000x4мм/15м2 під час інвентаризації на залишку не виявлено, а відповідач не будучи працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" 02.09.2022 здійснив переказ коштів з рахунка позивача в сумі - 642 874,60 грн. на рахунок третьої особи за товар, який на товаристві відсутній.

Оскільки товар на товаристві був відсутній відповідно до акту інвентаризації позивач звернувся з претензією від 25.03.2022 до Фізичної особи - підприємця Доценка Євгена Сергійовича про надання документів, які підтверджують фінансово-господарські правовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" та повернення грошових коштів в розмірі 642 874,60 грн.

У відповіді від 05.04.2024 третьою особою було повідомлено позивача про те, що операція стосовно поставки товару акуфлекс була проведена та товар поставлений, що підтверджується договором поставки товару, видатковою накладною та рахунком, а отже, підстави для повернення коштів відсутні.

У листі від 11.04.2024 позивач просив третю особу надати належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують договірні відносини.

Однак, позивачем вказано, що Фізичною особою - підприємцем Доценком Євгеном Сергійовичем вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" так і не було виконано.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом про стягнення збитків з ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на те, що доводи позивача щодо того, що відповідач не мав права здійснювати платежі, оскільки був звільнений з посади директора з 01.09.2022 не узгоджуються з відомостями, які містяться у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки державна реєстрація зміни керівника відбулась 05.09.2022 року о 11 год. 03 хв. Документи про своє звільнення відповідач отримав лише у кінці вересня 2022 року, а саме він отримав листа з наказом про звільнення та копією рішення учасника № 3 від 01.09.2022, з якого він довідався про своє звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП (у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків). Також у відзиві зауважено, що дії відповідача є правомірним, а кошти сплачені за ним третій особі є виконанням взятих на себе позивачем договірних зобов`язань, в той час як несплата відповідачем коштів була б порушенням з його боку грошових зобов`язань. А тому дії, вчинені відповідачем, як керівником позивача, на виконання його господарських зобов`язань, не є і не можуть бути протиправними.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить суд стягнути збитки, заподіяні юридичній особі (Товариству з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг») діями його посадової особи (колишнього директора) на підставі статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України.

За приписами статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частинами першою та другою статті 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України ). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Отже, за змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, що, зокрема, урегульовує права та обов`язки сторін у цих правовідносинах.

З огляду на наведене суд відзначає, що згідно з частиною другою статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству.

Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до частини четвертої статті 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Наведеними вище положеннями статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Суд ураховує і те, що при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Оскільки, якщо посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства, її рішення були незалежними та обґрунтованими.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021, по справі 910/20172/23 від 09.04.2025).

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Суд враховує, що протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 21.07.021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21 тощо.

Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Як було встановлено вище, наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" № 21 від 01.09.2022 "Про припинення трудового договору (контракту)" звільнено з 01.09.2022 ОСОБА_1 з посади директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з допущенням грубого порушення трудових обов`язків.

Наказом №22 від 01.09.2022 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" з 012.09.2022 було призначено ОСОБА_2.

Як вказує позивач, в орендованому підприємством Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" з а договором оренди № 77/21 від 01.11.2021 офісі за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, буд. 18, прим. 202, у присутності представника орендодавця та правоохоронних органів, було виявлено відсутність будь яких первинних документів, печатки підприємства, комп`ютерного та іншого обладнання, про що було складено акт від 05.09.2022 року огляду офісного приміщення.

Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" № 1 від 05.09.2022 «Про затвердження інвентаризаційної комісії, проведення позачергової інвентаризації майна» відповідно до рішення учасника №3 від 01.09.2022 учасника товариства, у зв`язку зі зміною директора, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю майна та з метою збереження матеріальних цінностей за місцем знаходження було затверджено склад інвентаризаційної комісії, призначено проведення позачергової інвентаризації, виконавцем інвентаризації визначено Кололя І.

Позивачем вказано, що за наслідками проведення інвентаризації було складено інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складі Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" станом на 05 вересня 2022 року, в якому зазначена фактична наявність товарно-матеріальних цінностей. В акті інвентаризації товарів на складі №1 від 05 вересня 2022 року, у якому зазначені товарно-матеріальні цінності відповідно до інвентаризаційного опису товарно- матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" станом на 05 вересня 2022 року (137 позицій), кількість, кількість за обліком, ціна, сума та відповідно до якого загальна сума за обліком склала 4 336 538,88 грн.

Позивачем було встановлено, що третьою особою було здійснено реєстрацію податкових накладних за фактом здійснення господарських операцій з поставки на позивачу товару, в тому числі 31.08.2022 - акуфлекс, звукоізоляційна підложка, 15000х 1000x4мм/15м2 загальною вартістю 642 874,60 грн.

Як вказує позивач, товару Акуфлекс, звукоізоляційну підложка, 15000x1000x4мм/15м2 під час інвентаризації на залишку не виявлено, а відповідач не будучи працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" 02.09.2022 здійснив переказ коштів з рахунка позивача в сумі - 642 874,60 грн. на рахунок третьої особи за товар, який на товаристві відсутній.

Отже, з системного аналізу наведеного вище вбачається, що фактично позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідачем було здійснено перерахування грошових коштів за товар, який станом на момент інвентаризації не знайдено у приміщенні товариства. Тобто, на думку позивача, відповідач після звільнення з посади директора безпідставно перерахував грошові кошти на рахунок третьої особи, чим завдав збитків позивача.

Проте, наявні в матеріалах справи докази дають суду підстави не погодитись із доводами позивача про допущення відповідачем неправомірної поведінки, якою було завдано збитків товариству.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Доценком Євгенієм Сергійовичем (постачальник) було укладено договір поставки №08/22, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію, асортимент, кількість та ціна якої визначаються у рахунках - фактурах постачальника (надалі також - товар), а покупець зобов`язується прийняти поставлену продукцію та оплатити її на умовах та в порядку, визначених даним договором.

Номенклатура, ціна, кількість та асортимент товару визначаються в рахунках - фактурах Постачальника або специфікаціях, які становлять невід`ємну частину даного договору (п.2.1 договору №08/22 від 04.08.2022).

У п.4.1 договору №08/22 від 04.08.2022 визначено, що місце поставки товару та терміни його поставки визначаються у рахунках - фактурах Постачальника або у специфікаціях, які становлять невід`ємну частину даного договору. Сторони мають право деталізувати умови і строк поставки товару (партіях товару), перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів (за необхідності), інші умови поставки в шляхом внесення відповідної інформації до специфікацій або рахунків-фактур та/або шляхом підписання відповідних додаткових угод до договору.

Згідно п.6.1 договору вартість договору визначається з урахуванням всіх сум, зазначених сторонами у відповідних рахунках - фактурах постачальника або специфікаціях.

Наразі, в матеріалах справи відсутні докази визнання вказаного договору недійсним.

На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження третьою особою було надано до матеріалів справи рахунок на оплату №58 від 31.08.2022, виставлений на підставі договору №08/22 від 04.08.2022. Згідно вказаного рахунка товаром є Акуфлекст, звукоізоляційна під ложка, 15000ч1000ч4мм/15м2 у кількості 863 рулонів загальною вартістю 642 874,60 грн.

Одночасно, третьою особою надано до матеріалів справи видаткову накладну №58 від 31.08.2022 на суму 642 874,60 грн, згідно змісту якої Фізичною особою-підприємцем Доценком Євгенієм Сергійовичем поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" прийнято товар - Акуфлекст, звукоізоляційна під ложка, 15000ч1000ч4мм/15м2 у кількості 863 рулонів загальною вартістю 642 874,60 грн.

За наслідками здійснення вказаної господарської операції третьою особою здійснено реєстрації податкової накладної №2 від 31.08.2022, що підтверджується квитанцією від 09.09.2022 про реєстрацію податкової накладної.

Наразі, надані до матеріалів справи докази не дають підстав достеменно вважати, що відсутність товару у приміщенні товариства, яка була встановлена під час інвентаризації, фактично є наслідком його непоставки третьою особою чи наслідком будь-яких неправомірних дій ОСОБА_1 .

Одночасно, з представлених до матеріалів справи банківських виписок з рахунка Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» вбачається, що дійсно було здійснено оплату такого товару 02.09.2024.

Проте, за висновками суду, позивачем належним чином доказово не обґрунтовано, що відповідна оплата вказує на неправомірність поведінки відповідача, якою було завдано збитків позивачу.

Зокрема, судом враховано, що відповідна оплата була здійснена із посиланням на рахунок №58 від 31.08.2022, який, як було встановлено вище, було виставлено на підставі договору №08/22 від 04.08.2022.

Наразі, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідні грошові кошти було перераховано з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» та отримано третьою особою без відповідних правових підстав. Зокрема, в контексті означеного суд звертає увагу на те, що позивач не був позбавлений права та можливості звернутись із позовом до третьої особи, яка, на його думку отримала грошові кошти, за непоставлений товар. Тобто, на теперішній час у суду відсутні підстави вважати, що зменшення активів товариства внаслідок перерахування коштів у вказаній вище сумі третій особі є збитками у розумінні цивільного законодавства.

Одночасно, в контексті означеного у даному випадку не змінюють загальних висновків суду і посилання позивача на те, що грошові кошти фактично було перераховано відповідачем 02.09.2022, тобто, вже після здійснення з посади керівника товариства. Суд критично ставиться до означених обставин у сукупності із іншими обставинами, які встановлено вище у їх хронологічній послідовності, оскільки, яка зауважувалось, наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" № 21 від 01.09.2022 "Про припинення трудового договору (контракту)" звільнено з 01.09.2022 ОСОБА_1 з посади директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з допущенням грубого порушення трудових обов`язків.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем відповідача щодо його звільнення.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/10294/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" про: визнання незаконним наказу від 01.09.2022 №21 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП, у зв`язку з допущенням одноразового грубого порушення трудових обов`язків; поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг»; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 по 04.10.2022 у сумі 9 783,60 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 та постановою 06.12.2023 Верховного Суду позов задоволено повністю, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ № 21 від 01.09.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства, на підставі п. 1 ст. 41 КЗПП України, у зв`язку з допущенням одноразового грубого порушення трудових обов`язків від 01.09.2022; поновлено на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" ОСОБА_1 ; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 по 04.10.2022 в розмірі 9.783 (дев`ять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 60 коп., 7.443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наразі, суд зазначає, що законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Наразі, суд зазначає, що обставини, які встановлено у судовому рішенні по справі №910/10294/22 мають є преюдицією та повторного доведення не потребують.

Зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 по справі №910/10294/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 та постановою 06.12.2023 Верховного Суду, встановлено, що відповідно до п.п 9.1, 9.2 Статуту Товариство з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг", затвердженого рішенням учасника № 1 від 20.09.2021 (далі - Статут) вищим органом Товариства є Загальні збори учасників або рішення єдиного учасника. Виконавчим органом Товариства є директор.

Згідно з пп. 5) пункту 10.6 Статуту до виключної компетенції Загальних зборів чи прийняття учасником рішень належить обрання чи відкликання директора Товариства та встановлення йому винагороди.

Відповідно до п. 11.1 Статуту виконавчим органом Товариства є директор Товариства, який обирається Загальними зборами Товариства або призначається рішенням єдиного учасника одноособово, на строк визначений у трудовому договорі, за його наявності, але не більше ніж на 2 роки.

Наразі, суд зауважує, що у ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України вказано, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази видання позивачем відповідачу 01.09.2022 наказу про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг».

Наразі, в матеріалах справи наявне лише повідомлення, в якому позивач пропонував відповідачу зв`явитись для передачі справ, матеріальних цінностей та іншого майна. У вказаному повідомленні містиься посилання на призначення рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» з 02.09.2022 нового керівника товариства. На підтвердження направлення такого повідомлення надано фіскальний чек від 12.09.2022.

Тобто, наведені обставини фактично виключають підстави вважати, що відповідач здійснюючи 02.09.2022 перерахування грошових коштів за договором №08/22 від 04.08.2022 на підставі рахунку №58 від 31.08.2022 діяв протиправно та за наявності умислу до завдання шкоди товариству.

За таких обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в сумі 642 874,60 грн підлягає залишенню без задоволення як такий, що позбавлений належного доказового обґрунтування.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, стосовно місця зберіганння товару, відсутності у позивача складу, тощо) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

З огляду на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в сумі 642 874,60 грн.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 30.04.2025.

Суддя В.В. Князьков