Рішення № 126957427, 29.04.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2025 року № 320/6962/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 13.12.2017 року по 31.12.2020 року;

- стягнути з Головного управління пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 13.12.2017 року по 31.12.2020 року у розмірі відповідно до наданої на запит суду інформації;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2021 року адміністративну справу 320/6962/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа №01-19/1430/25 від 31.01.2025 передано 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема, адміністративну справу №320/6962/21.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів прийнято до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 13.12.2017 року по 31.12.2020 року.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як внутрішньо переміщена особа.

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом №4537-5437/Б-02/8-1000/21 від 22.04.2021 на звернення позивача повідомило, що відповідно до абзацу 20 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 суми пенсій, які невиплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Вказано, що згідно заяви від 14.12.2020 про запит пенсійної справи у зв`язку зі зміною місця проживання на підставі довідки про взяття на облік внутрішньою переміщеної особи від 14.12.2020 № 3216-5000329745, проведено запит пенсійної справи за попереднім місцем проживання та прийнято на облік з 13.12.2017. Зазначено, що макет електронної пенсійної справи надійшов 18.12.2020 від Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві. Вказано, що згідно супровідного листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.08.2017 № 460 пенсія за попереднім місцем проживання виплачена по 30.09.2017 року. Вказано, що кошти з січня 2021 року виплачуються через банківську установу АТ «Ощадбанк», день виплати - 15 число. Вказано, що кошти, які не виплачені за період з 13.12.2017 по 31.12.2020 (з урахуванням ст.46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058) нараховані та будуть виплачені на умовах окремого Порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 788.

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №6191/04-16 від 21.03.2025 нараховані позивачу кошти за період з 13.12.2017 по 31.12.2020 в сумі 56348,52 грн. обліковані в переліку Головним управлінням Пенсійного фонду України за 2021 рік та виплачуються відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165, а саме: протягом 2022 року виплачено 532,18 грн.; протягом 2023 року виплачено 3958,04 грн.; протягом 2024 року виплачено 7083,00 грн., залишок невиплачених коштів становить 44775,30 грн.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Факт внутрішнього переміщення відповідно до положень частини першої статті 4 Закону №1706-VII, а також згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509), підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Як зазначалось судом раніше, позивач перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як внутрішньо переміщена особа. Доказів скасування вказаної довідки на час розгляду справи матеріали справи не містять.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

За змістом вказаної норми припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону №1058-IV. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 49 Закону №1058-IV викладений Верховним Судом у постановленому 03.05.2018 рішенні у справі №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Суд зауважує, що доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону №1058-IV підстав для припинення виплати пенсії позивачці, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії тощо, відповідачем суду не надано, оскільки таке рішення органом пенсійного фонду не приймалося.

Відповідно до статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Таким чином, наявні два строкові обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень - органу, що призначає та виплачує пенсію.

Необхідними умовами застосування норми, яка дає право на виплату пенсії за минулий час без обмеження строку, є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №6191/04-16 від 21.03.2025 нараховані позивачу кошти за період з 13.12.2017 по 31.12.2020 в сумі 56348,52 грн. обліковані в переліку Головним управлінням Пенсійного фонду України за 2021 рік та виплачуються, а саме: протягом 2022 року виплачено 532,18 грн.; протягом 2023 року виплачено 3958,04 грн.; протягом 2024 року виплачено 7083,00 грн., залишок невиплачених коштів становить 44775,30 грн

Як встановлено вище, рішення про скасування протоколу про призначення пенсії відповідачем не приймалось, позивачка перебуває на обліку у відповідача, як пенсіонер, а призначена пенсія нараховується згідно з законодавством.

Таким чином, нарахування пенсії позивачці не припинялося, а було припинено лише її виплату.

Суд звертає увагу, що відповідачем до спірних правовідносин помилково застосовані положення частини першої статті 46 Закону № 1058-IV, які регулюють питання виплати пенсії за минулий час пенсіонеру, який мав право її отримати, але не отримав своєчасно з власної вини.

Так, утворення заборгованості з виплати пенсії спричинене протиправною бездіяльністю відповідача, відтак до спірних правовідносин мають застосовуватись норми частини другої статті 46 Закону №1058-IV, за змістом яких нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2018 у справі №646/6250/17.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачці підлягає поновленню з моменту її припинення. Право позивачки щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення Закону № 1058-IV є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Також суд враховує, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні №8-рп/2013 від 15.10.2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні №9-рп/2013 від 15.10.2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, позовна заява з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17, від 19.03.2019 у справі №806/1952/18, від 23.07.2020 у справі № 761/28365/16-а.

При цьому, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість з виплати пенсії у розмірі відповідно до наданої на запит суду інформації.

Так, вказані позовні вимоги мають умовний характер та станом на час винесення даного рішення суду сума заборгованості з пенсії може змінюватись.

Отже суд для ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 13.12.2017 року по 31.12.2020 року та стягнення з Головного управління пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 13.12.2017 року по 31.12.2020 року у сумі 44775,30 грн.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.

Відповідач заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно зі ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано копію договору про надання правової допомоги №2048/21 від 28.05.2021 року укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Джастіс груп» в особі Корнієнко Андрія Андрійовича (Адвокатське об`єднання).

Крім того, до суду надано акт надання послуг №8 від 28.05.2021 року, згідно якого вартість послуг склала 3000,00 грн., квитанцію №0.0.2143200032.1 від 28.05.2021 про сплату правової допомоги на суму 3000,00 грн.

Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що понесені судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача у розмірі 3000,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, вул. Андрія Саєнка, буд. 10, м. Фастів,Фастівський р-н., Київська обл., 08500) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 13.12.2017 року по 31.12.2020 року.

Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 13.12.2017 року по 31.12.2020 року у сумі 44775,30 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, вул. Андрія Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Фастівський р-н., Київська обл., 08500) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.