Рішення № 126954734, 28.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2025 року Київ справа №320/22911/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною і скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити певні дій, -

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною і скасувати індивідуальну податкову консультацію від 12 грудня 2022 року № 2189/ІПК/99-00-24-03-03-09, надану Державною податковою службою України;

- зобов`язати Державну податкову службу України надати позивачу нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року відкрито провадження в спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що індивідуальна податкова консультація відповідача від 12 грудня 2022 року № 2189/ІПК/99-00-24-03-03-09 суперечить вимогам чинного податкового законодавства України і є протиправною.

Відповідачем заперечено такі доводи позивача, у зв`язку з чим ним подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про правомірність своїх дій у межах спірних правовідносин.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2019 році фізична особа-платник податку ОСОБА_1 здійснював операції з придбання та продажу інвестиційних активів з джерелом походження за межами України (цінні папери емітентів-нерезидентів) (далі також - Операції).

Позивач подав до контролюючого органу звернення на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі від 02 квітня 2021 року з проханням надати письмову індивідуальну податкову консультацію щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства, яке було чинним на момент здійснення Операцій і контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідь на звернення, 04 січня 2023 року позивач отримав індивідуальну податкову консультацію в письмовій формі (лист від 12 грудня 2022 року № 2189/ІПК/99-00-24-03-03-09), надану Державною податковою службою України.

Відповідно до висновків відповідача, викладених в такій консультації, весь дохід позивача, отриманий в 2019 році від здійснення Операцій з інвестиційними активами, має бути включений до загального річного оподатковуваного доходу позивача та оподаткований: «...якщо фізичною особою-резидентом у 2019 році отримано дохід від продажу інвестиційних активів за межами митної території України, то такий дохід включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку такого звітного року як іноземний дохід та оподатковується за наслідками річного декларування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідач виклав в індивідуальній податковій консультації такі роз`яснення:

«Оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 Кодексу, згідно з п.п. 170.11.1 якого (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2019 року) у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов`язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу, крім доходів, визначених п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу, а також крім доходів, визначених п.п. 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 Кодексу…

… Враховуючи викладене, якщо фізичною особою - резидентом у 2019 році отримано дохід від продажу інвестиційних активів за межами митної території України, тотакий дохід включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку такого звітного року як іноземний дохід та оподатковується за наслідками річного декларування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах».

З огляду на вищевказане, в індивідуальній податковій консультації відповідач зробив такі роз`яснення: весь дохід, а не прибуток, отриманий позивачем від Операцій щодо продажу інвестиційних активів в 2019 році, оподатковується як іноземний дохід податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Відповідно до підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України в редакції, яка діяла на момент здійснення позивачем Операцій, передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

Відповідно до підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу.

Відповідно до підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року .

У вказаних нормах ПК України не конкретизує джерело походження інвестиційних активів для цілей розрахунку інвестиційного прибутку. Таким чином, зазначені правила розрахунку інвестиційного прибутку необхідно застосовувати і щодо операцій з інвестиційними активами з джерелом походження за межами України.

Водночас, наведені вище правила оподаткування інвестиційного прибутку не суперечать встановленому порядку оподаткування іноземних доходів, наведеному у підпункті 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 ПК України, відповідно до якого у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача.

Отже, згідно із цим правилом, до загального річного оподатковуваного доходу платника включається не будь-який дохід з іноземним джерелом, а саме оподатковуваний дохід, тобто дохід, який визнається відповідно до правил визначення об`єкта та бази оподаткування ПК України.

У свою чергу, правила ПК України щодо визначення об`єкта та бази оподаткування, які були чинними на момент здійснення Операцій, не залежать від джерела походження такого доходу і однаково застосовуються як до доходів з джерелом походження з України, так і до іноземних доходів.

Відповідно до підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України оподатковуваним доходом від операцій з інвестиційними активами є саме інвестиційний прибуток. Таким чином, позивач зобов`язаний включити до складу його загального річного оподатковуваного доходу саме прибуток від здійснення Операцій.

На думку суду, системний аналіз наведених вище норм в сукупності дає підстави для висновку про те, що оподатковуваним доходом у разі здійснення Операцій є не весь дохід від такого продажу, а тільки інвестиційний прибуток (позитивний результат у вигляді різниці між доходами від продажу і витратами на придбання такого активу).

Отже, надана відповідачем консультація суперечить наведеному правовому регулюванню, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною та скасування оскаржуваної індивідуальної податкової консультації та зобов`язання відповідача надати нову консультацію з урахуванням висновків суду.

На думку суду, такий захист порушених прав позивача найбільш повно сприятиме їх відновленню.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073, 60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визначити протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 12 грудня 2022 року №2189/ІПК/99-00-24-03-03-09, надану Державною податковою службою України.

Зобов`язати Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8; код ЄДРПОУ 43005393) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) нову консультацію з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1 073, 60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8; код ЄДРПОУ 43005393).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.