Рішення № 126953998, 29.04.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2025 року Справа № 640/32279/21 провадження № ЗП/280/438/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17598/14 про поновлення на роботі у розмірі 333397,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням суду від 29 вересня 2020 року по справі №826/17598/14 його було поновлено на посаді прокурора Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року. Проте рішення в цій частині було виконано лише 12 жовтня 2021 року. Оскільки у порушеннявимог Кодексу законів про працю України рішення суду не було виконано негайно, то за цей період підлягає стягненню середній заробіток відповідно до статті 236 цього Кодексу.Зокрема позивач зазначає, що для обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати Постанову №1155 з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Катющенко В.П.) від 15.11.2021 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Катющенко В.П.) від 22.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Від відповідача 13.01.2022 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає про безпідставність та необґрунтованість позову, просить відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень проти позову зазначає, що позивач із заявою про добровільне виконання рішення суду до відповідача не звертався. Також, із посиланням на абз. 3 п. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 №113-ІХ, вказує на безпідставність вимог позивача про присудження середнього заробітку із застосуванням коефіцієнтів загального підвищення посадового окладу. Зазначає, що оплата праці позивача має визначатися за постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505. Окрім того, вважає себе неналежним відповідачем у справі, тому що позивач до звільнення перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату у прокуратурі Кіровоградської області. Просить у задоволені позовних вимог відмовити.

31.01.2022 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій він наполягає на застосуванні коефіцієнтів загального підвищення посадового окладу та безпідставності посилання відповідача на те, що він не є належним відповідачем у даній справі. Просить позов задовольнити.

Представником відповідача 15.04.2025 до суду подано додаткові пояснення по справі, де навів пояснення, аналогічні по суті, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.

З урахуванням пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825-IX, Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, справу №640/33072/20 передано на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

07.03.2025 справа №640/32279/21 надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду, після повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, проведеного в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу передано на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Сіпаці Андрію Васильовичу.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 12.03.2025 прийнято адміністративну справу до провадження, розпочато спочатку судовий розгляд справи.

На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 по справі № 826/17598/14 був задоволений позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1457к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградської області; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 186 250, 24 грн. (один мільйон сто вісімдесят шість тисяч двісті п`ятдесятгривень24 копійки); допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградської області та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15987, 20 грн (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021 по справі № 826/17598/14 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 р. - залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без змін.

Наказом Генерального прокурора від 12.10.2021 № 356к наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1457к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградської області з 24.10.2014.

Наказом Генерального прокурора від 03.11.2021 № 400к звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградської області та органів прокуратури з 03.11.2021 у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

У зв`язку із невиконанням рішення суду щодо поновлення на роботі позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №100 (Період, за яким обчислюється середня заробітна плата) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку (Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати) при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абзацу 1 пункту 10 Порядку № 100 (у редакції до 09.12.2020) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Водночас, пункт 10 Порядку № 100 виключено постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 від 09.12.2020 № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020.

Про принцип дії закону в часі неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.200 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, зазначаючи, що дію нормативно-правового акта в часі необхідно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційним Судом України 26.03.2020 прийнято Рішення № 6-р/2020 щодо невідповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України.

Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Отже, оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур регулюється нормами статті 81 Закону № 1697-VII з дня ухвалення Рішення № 6-р/2020 тобто з 26.03.2020

Водночас, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування органів прокуратури України.

Так, частину першу статті 7 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції: слова Генеральна прокуратура України замінено словами Офіс Генерального прокурора, слова регіональні та місцеві замінено відповідно словами обласні та окружні, а пункт 4 цієї частини та статті стосовно військових прокуратур у системі органів прокуратури виключено.

Статтею 15 Закону № 1697-VII (в редакції Закону № 113-ІХ) визначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

При цьому згідно з абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (Постанова № 505).

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті Голос України.

Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.

Пунктом 7 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться в порядку, передбаченому цим розділом.

Враховуючи, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 норми Закону № 113-ІХ не визнано неконституційними, вказані норми є чинними, а отже оплата праці прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур продовжує здійснюватися відповідно до Постанови №505.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.07.2022 по справі № 280/1992/21 в які зазначено, що позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.

Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи не проходження атестації.

Тому, зважаючи на фактичні обставини справи та чинне законодавче регулювання організації прокуратури України заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оскільки він у ці органи не був переведений.

Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.

Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом у постановах від 20.01.2022 у справі № 826/17709/14, від 10.02.2022 у справі № 640/24864/19, від 26.05.2022 у справі №540/1268/21.

Як встановлено судом, працівникам органів прокуратури, у тому числі позивачу, було встановлено оклад відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" № 505, який був чинним і на момент звільнення останнього, саме зазначений оклад було використано при вищевказаному розрахунку його середньоденної заробітної плати.

Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 за № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів" який набрав чинності 16.01.2020, посадовий оклад прокурора Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур було підвищено.

Згідно норм законодавства, яке регулює ці правовідносини прокурори, які не були переведені на посаду прокурора в новостворені органи прокуратури, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на такі посади, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII.

Отже, виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону №1697-VII пов`язана саме із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ). З набранням чинності Постанови № 1155 збільшили посадові оклади тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Верховний Суд у постанові №460/15639/21 від 08.11.2022 зазначив, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів, встановлених Постановою № 1155, за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.

Такий висновок Верховний Суд підтримав, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі №640/154/20, від 04.11.2021 у справі № 640/537/20 та від 01.12.2021 у справі № 640/26041/19, від 20.01.2022 у справі №826/17709/14.

В матеріалах справи відсутні докази щодо успішного проходження позивачем атестації та переведення його на посаду саме за результатами атестації, відповідно за період з 30.09.2020 по 11.10.2021 середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів, встановлених Постановою № 1155.

Усталеною є правова позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.

Відповідач не заперечував, що у спірний період з30.09.2020 по 11.10.2021, ним не було виконано рішення суду по справі №826/17598/14, а відповідно наявні підстави для обчислення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення, суд зазначає наступне.

Відповідно по правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові №460/15639/21 від 08.11.2022 зазначено, що пункт 10 Порядку КМУ №100 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 від 09.12.2020 № 1213 ( далі - Постанова КМУ №1213), яка набрала чинності 12.12.2020, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме по дату 11.12.2020, а тому правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12.12.2020відсутні.

З огляду на викладене вище, так як у позивача збільшення посадового окладу не відбулося, відповідно за період з 30.09.2020 по 11.12.2020 (тобто до моменту виключення пункт 10 Порядку № 100) середній заробіток не повинен коригуватися на коефіцієнт підвищення. Враховуючи, що пункт 10 Порядку №100 був скасований з 12.12.2020, відповідно з цього періоду відсутні правові підстави для його застосування.

Пунктом 8 розділу IV Порядку №100 (Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати) встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 30.09.2020 по 11.10.2021, становить 258 день.

Відповідно до обставин, встановлених судом при розгляді справи № 826/17598/14 та не заперечується сторонами середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає: 799, 36 грн. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, 206234,88 грн (799,36 грн х 258 робочих днів).

Відносно посилань відповідача про те, що Офіс Генерального прокурора не є належним відповідачем, тому що позивач до звільнення перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату у прокуратурі Кіровоградської області, слід зазначити, що відповідно до статей 1, 7 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Офісом Генерального прокурора, за умови отримання ним заробітної плати у Прокуратурі Кіровоградської області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Інакший підхід не забезпечить дотримання гарантій, взятих на себе державою, у разі незаконного звільнення особи, а також суперечив би принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з положеннями абзацу 6 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825-IX, судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 по справі № 826/17598/14 за період з 30.09.2020 по 11.10.2021 у сумі 206234,88 грн (двісті шість тисяч двісті тридцять чотири гривні 88 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2062,35 грн. (дві тисячі шістдесят дві гривні 35 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 29.04.2025.

Суддя А.В. Сіпака