Рішення № 126950588, 28.04.2025, Приморський районний суд м. Одеси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2025

Справа № 522/16591/24

Провадження № 2/522/861/25

Приморський районнийсуд м.Одеси ускладі головуючого-суддя ЯремаХ.С.,розглянув заправилами спрощеногопозовного провадження(безвиклику сторін)цивільну справуза позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«АІА ФінансГруп»,третя особаприватний виконавецьвиконавчого округуОдеської областіШевченко ТетянаСергіївна,про визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню.

ВСТАНОВИВ:

25.09.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «АІА Фінанс Груп».

Позивач просить суд: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 32563 від 18.03.2021.

30.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Позивач позов обґрунтовує тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки кредитний договір вона не підписувала, цей договір не був нотаріально посвідчений, а відповідачем не надано нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості.

Відповідач лише заперечував той факт, що позивач не підписувала кредитний договір.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

18.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. було вчинено виконавчий напис за №32563, відповідно до якого з ОСОБА_1 (боржника) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» (стягувача) було стягнено заборгованість у розмірі 28236 грн. на підставі кредитного договору №1906461 від 12.05.2019, укладеного між сторонами.

Даний виконавчий напис поданий на примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С., виконавче провадження ВП № 65298016 відкрито 28.04.2021.

Вирішуючи спір суд виходив з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.

У статті 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Як передбачено п. 2.11 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

В постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №461/4609/16-ц зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України Про нотаріат ). Але характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Суду не надано доказів того, що підставою для вчинення спірного виконавчого напису є нотаріально посвідчений кредитний договір.

Дійсність цього договору не є предметом спору, а тому не оцінюється судом.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису подаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус посилається на Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (далі - Постанова).

Проте вказана Постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідні зміни до Постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постанову Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відповідно до Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 в справі № 826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй Постанові по справі 910/13233/17 від 29.01.2019.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, пп. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Таким чином, у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не був нотаріально посвідчений та не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Також, вбачається, що боржник по кредитному договору був позбавлений можливості надати документи, які б спростовували безспірність його заборгованості, а нотаріус помилково, всупереч вимог закону, не перевірив зміст договору, на який відповідач посилався як на підставу виникнення у нього права вимоги до позивача, та стягнув спірну заборгованість.

Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом № 3425-ХII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Крім того, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Суду не надано доказів, які б свідчили про безспірність заборгованості, а посилання відповідача на визначений порядок подачі документів стягувачем нотаріусу не спростовують наясність спору щодо заборгованості позивача.

Відсутні докази, що позивач (боржник) отримував від відповідача (кредитора) письмову вимогу про виконання зобов`язання, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги кредитора, або ж виконати їх.

За таких обставин оскаржуваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Щодо витрат на правову допомогу.

04.09.2024 між АБ «Калінін і партнери» та ОСОБА_1 (клієнт) укладено Договір №б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги, за яким адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу у справі щодо визнання виконавчого напису № 32563 від 18.03.2021 таким, що не підлягає виконанню (п.1.1 договору).

Вартість правової допомоги встановлюється на підставі розрахунків з урахуванням Рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновника Адвокатського бюро «Калінін і партнери» № 3/2018 від 17.07.2018 (п. 3.2 Договору).

Згідно Додатку №1 від 04.09.2024 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н/24, вартість послуг адвокатського бюро складає фіксовану суму 5 500 грн.

Згідно Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 24.09.2024 за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/24 від 04.09.2024, Бюро надало, а клієнт прийняв наступну правничу допомогу: усна з вивченням документів консультація Клієнта щодо захисту його прав як споживача, тривалістю 1 год., вартістю 500 грн.; складання, оформлення (друк) адвокатського запиту до приватного виконавця від 10.09.2024, тривалістю 1 год, вартістю 500 грн.; вивчення та аналіз сканкопій матеріалів виконавчого провадження № 65298016 від 28.04.2021, що завантажені виконавцем до Автоматизованої системи виконавчого провадження, тривалість 1 год 30 хв., вартість 500 грн.; складання, оформлення, подання до Приморського районного суду міста Одеси позовної заяви в інтересах Клієнта до ТОВ «АІА ФІНАНС ГРУП», третя особа приватний виконавець про захист прав споживачів, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тривалість 6 год. (12 стр.), вартість 3000 грн.; складання, оформлення, подання до Приморського районного суду міста Одеси заяви про забезпечення позову від 24.09.2024, тривалість 2 год. (6 стр.), вартість 1 000 грн.

Представництво інтересів клієнта від імені Адвокатського бюро здійснювалося адвокатом Калініним С.К.

Позивач надає докази оплати клієнтом наданих виконавцем послуг у сумі 3 500 грн.

Представник позивача у позові зазначав орієнтовний обсяг понесених витрат на правничу допомогу 5 500 грн.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, на яку ж і покладається обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуального закону (Постанова Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17).

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Варто зауважити, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх необхідності та вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Відповідач заперечує проти суми витрат на правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність судових витрат, понесених позивачем, з критеріями їх реальності, доцільності в дані справі, розумної необхідності та складності справи, а саме: позовна заява є шаблонною, а справа типовою, сума судових витрат 5500 грн. складає майже 1/5 частину розміру стягнення за спірним виконавчим написом, справа розглянута без виклику сторін.

Аналізуючи суть кожної з наданих адвокатом послуг, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, зробленій у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Сума гонорару адвоката хоча і є фіксованою, але залежить від обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх тривалості.

В зв`язку з цим суд зазначає, що послугою адвоката, яка надається клієнту є, зокрема, «складання позовної заяви», яка включає в себе її створення як певного правового документа, обгрунтування позовних вимог та відповідне (письмове чи електронне) оформлення. Отже, «проведення усної консультації з вивченням документів», «Складення адвокатського запиту до подачі позову», «вивчення матеріалів виконавчого провадження до подачі позову», загальна вартість яких складає 1 500 грн., не є окремим видом правової допомоги, оскільки є складовою обгрунтування позовної заяви та не повинно зайво покладатись на другу сторону, як судові витрати.

Щодо послуги «підготовка та подання позовної заяви», та «складання та подання заяви про забезпечення позову» то їх тривалість визначена заявником у 6 та 2 години відповідно.

Суд, не оцінюючи рівня кваліфікації адвоката, аналізуючи текст позовної заяви та заяви про забезпечення позову, вбачає, що позовна заява та заява про забезпечення позову містять лише посилання на текст спірного виконавчого напису та текст кредитного договору сторін, а також посилання на нормативний матеріал та попередню судову практику. Подання позову та заяви про забезпечення позову здійснено засобами електронної пошти.

Отже, підготовка та подання такої позовної заяви та заяви про забезпечення позову очевидно не потребує заявленого часу (6 та 2 години), а розумна тривалість підготовки та написання професійним/кваліфікованим адвокатом такої позовної заяви складає не більше 1 години, а заяви про забезпечення позову 0,5 години.

Справа розглянута без виклику сторін.

Тобто, вартість послуг по складанню позову та заяви про забезпечення позову мала бути визначена за мінімальними ставками, які визначені у Рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновника АБ «Калінін і партнери» № 3/2018 від 17.07.2018, а саме: 2 000 грн. для цивільного позову немайнового характеру та 500 грн. за складення заяви про забезпечення позову.

Отже, оцінюючи характер наданої адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до представлених документів, враховуючи особливості визначення розміру гонорару адвоката, заперечення відповідача, керуючись критеріями, що визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України та частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України та враховуючи дотримання принципів обґрунтованості, пропорційності (співмірності) витрат на оплату послуг адвоката предмет спору, складності справи, значення справи для сторін, встановлений обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає справедливим відшкодування позивачу його судових витрат на правничу допомогу в сумі 2 500 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 32563від 18.03.2021, вчинений приватним нотаріусомОбухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» (код ЄДРПОУ 41184403) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу 2 500 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА Фінанс Груп» на користь держави судовий збір 1 211,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду.

Суддя Ярема Х.С.