Рішення № 12693465, 23.11.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

23 листопада 2010 р.           Справа 13/189-10

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Сєвєродонецький Азот" (вул.Пивоварова,5, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93403)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" (вул.Промислова,50, м.Калинівка, Вінницька область, 22400)

про стягнення 56525,81 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Масловський О.В., довіреність

          відповідача : Орлова Н.Ф., довіреність

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою суду від 09.11.2010 р. порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Сєвєродонецький Азот" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" про стягнення 56525,81 грн. заборгованості, що включає в себе 50321,76 грн. - основної суми боргу; 6038,61 грн. - пені; 165,44 грн. - 3% річних та призначено до слухання на 23.11.2010 р.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в зв’язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обов’язок суду.

На визначену дату з'явився представники сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав позовні вимоги, та представника відповідача, який суму боргу визнав частково, а саме щодо суми нарахованої пені в розмірі 805,15 грн., дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з’ясував.

Згідно укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №10/070-С від 12.09.2010 р. позивач (продавець) зобов'язався поставити, а відповідач (покупець) оплатити і прийняти у визначеній даним договором кількості, асортименті і вартості товар, на загальну суму 51368,28 грн. (п.п 1.1.,1.2 договору).

На підставі п.2.1.-2.4. договору, товар постачається автомобільним транспортом на склад відповідача (покупця), за адресою: Вінницька область, м.Калинівка, вул.Промислова,50, на протязі десяти днів із дня підписання договору. Датою поставки є дата, що визначена у торгово-транспортній накладній.

Позивачем, на виконання умов договору, 15..09.2010 р. було здійснено поставку та відвантажено передбачений договором товар, а представником відповідача, на підставі виданої йому довіреності №160 від 13.09.2010 р., було прийнято цей товар, що підтверджується обопільно підписаною видатковою накладною №601 від 15.09.2010 р. на суму 50321,76 грн., довіреністю представника відповідача на отримання товару, податковою накладною №679 від 15.09.2010 р. та рахунком на оплату №601 від 15.09.2010 р. на суму 50321,76 грн.

Умовами договору п.3.2. встановлено, що термін оплати товару складає десять календарних днів з дати постачання згідно наданого рахунку.

Таким чином, термін оплати відповідачем, за отриманий товар, закінчився 26.09.2010р.

Позивачем на адресу відповідача 08.10.2010 р. (вих.№ 8/10-1) та 26.10.2010 р. (вих.№26/10-2) були направлені вимоги про сплату основної суми боргу в розмірі 50321,76 грн., проте які останнім були залишені без реагування.

Отже, основний борг відповідача за отриманий товар на день розгляду справи складає 50321,76 грн.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Дії позивача по поставці товару та дії відповідача по його прийняттю за визначеною ціною, що підтверджується вище вказаними доказами, свідчить про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриману продукцію.

Відповідач доказів повного проведення розрахунків з позивачем суду не надав.

Керуючись вказаними статтями, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними доказами, наявними в матеріалах справи, тому підлягають задоволенню, а саме стягнення з відповідача 50321,76 основної суми боргу, з покладанням на відповідача судових витрат на підставі ст.49 ГПК України .

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 6038,61 грн. - пені за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного судочинства.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені є правомірною, однак при здійснені перевірки нарахування пені, судом було виявлено помилки, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення 6038,61 грн. - пені, підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 805,15 грн., з покладанням на відповідача судових витрат, пропорційно сумі задоволених вимог, так як вказана вимога передбачена умовам п.6.1 договору укладеного між сторонами, де вказано, що у разі несвоєчасної оплати товару відповідач (покупець) сплачує позивачу (постачальнику) пеню у розмірі 0,3% від вартості отриманої продукції за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

В частині стягнення з відповідача 5233,61 грн. - пені, відмовити як безпідставно нарахованої.

Одночасно позивач просить стягнути з відповідача 165,44 грн. - 3% річних, згідно наданого ним розрахунку.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 165,44 грн. - 3% річних, відповідають умовам чинного законодавства і тому підлягають задоволенню, з покладенням на відповідача відшкодування судових витрат.

          Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 25, 28, 30, 43, 44, 82, 83, 84, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1.Позов задоволити частково .

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" (вул.Промислова,50, м.Калинівка, Вінницька область, 22400, код ЄДРПОУ 05412693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Сєвєродонецький Азот" (вул.Пивоварова,5, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93403, код ЄДРПОУ 33164246) 50321,76 грн. - основної суми боргу; 805,15 грн. - пені; 165,44 грн. - 3% річних; 512,92 грн.- витрат на державне мито та 214,15 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно сумі задоволених вимог

3.В частині стягнення 5233,61 грн. пені - відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 29 листопада 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи