Рішення № 126929952, 14.04.2025, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/160/25

Провадження № 2/0203/800/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2025 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Кринюк М.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 14.09.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1134939290. На підставі договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, укладеному між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «ТАСКОМБАНК» було відступлено право вимоги первісного кредитора новому кредитору до позичальників. 08.11.2023 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №НШ/11/11-Ф, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до відповідачки на суму 15686 грн. 63 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 9567 грн. 40 коп., заборгованості по відсоткам в сумі 1221 грн. 61 коп., заборгованості по комісії в сумі 4897 грн. 62 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідачки вказану вище заборгованість за кредитним договором №1134939290 від 14.09.2020 року.

Також позивачем зазначено, що 19.02.2021 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2106714525/636866. 21.01.2022 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №21012022, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до відповідачки в сумі 6855 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 1500 грн., заборгованість по процентам в сумі 5355 грн., яку позивач також просив стягнути з відповідачки.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.02.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В призначене судове засідання представник позивача не з`явився. В позовній заяві, в разі неявки відповідачки, позивач просив розглядати справу без участі його представника, не заперечуючи проти заочного розгляду справи.

Відповідачка в призначені судові засідання повторно не з`явилась, про поважність причин своєї неявки суд не повідомила, відзиву на позов не надала.

За вказаних обставин, суд у відповідності до ч.3 ст.211, п.п.1,2 ч.3 ст.223, ч.2 ст.247, ст.ст.280,281 ЦПК України визнав за можливе провести розгляд справи по суті в заочному порядку, за наявними у справі матеріалами та без фіксації судового засіданні за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зіст.1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Уст.526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).

Відповідно до ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2021 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №2106714525/636866, відповідно до умов п.п.1.1-1.3 якого було передбачено надання останній кредиту в розмірі 1500 грн., строком на 12 днів, до 02.03.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1277,5% річних від суми кредиту.

Вказаний договір було укладено в електронній формі та підписаний відповідачкою цифровим підписом одноразовим ідентифікатором.

21.01.2022 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №21012022, відповідно до якого та витягу з реєстру боржників позивач набув право вимоги до відповідачки за договором про надання фінансового кредиту №2106714525/636866 від 19.02.2021 року в сумі 6855 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 1500 грн., заборгованість по процентам в сумі 5355 грн.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, провадження №12-16гс22, зазначено, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Суд враховує, що розділ 2 кредитного договору, у т.ч. п.2.3, не передбачає умов щодо сплати позичальником процентів саме згідно ст.625 ЦК України.

Умовами п.1.2 кредитного договору було передбачено надання кредиту строком на 12 днів, до 02.03.2021 року. Таким чином, розмір процентів за користування кредитом протягом вказаного строку та розміру процентів, визначених п.1.3 кредитного договору, мав становити 630 грн., як це і визначено в додатку №1 до договору.

Поряд з цим, згідно розрахунку заборгованості відповідачці нараховано проценти в сумі 5355 грн. в перший день видачі кредиту, розмір яких в подальшому залишався незмінний, що не відповідає умовам кредитного договору та положенням ст.1048 ЦК України.

В зв`язку з цим, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №2106714525/636866 від 19.02.2021 року, в сумі 2130 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 1500 грн. та заборгованості по процентам в сумі 630 грн.

В частині заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №1134939290 від 14.09.2020 року, суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1134939290, умовами якого та Паспортом споживчого кредиту було передбачено надання відповідачці кредиту в розмірі 12600 грн., строком на 24 місяці, зі сплатою щомісячних процентів розмірі 2,99%.

В обгрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилався на те, що На підставі договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, укладеному між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «ТАСКОМБАНК» було відступлено право вимоги первісного кредитора новому кредитору до позичальників. 08.11.2023 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №НШ/11/11-Ф, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до відповідачки за кредитним договором №1134939290 від 07.10.2016 року на суму 15686 грн. 63 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 9567 грн. 40 коп., заборгованості по відсоткам в сумі 1221 грн. 61 коп., заборгованості по комісії в сумі 4897 грн. 62 коп.

З системного аналізу наведених вище положень ст.ст.512,514,516,517,519,1077,1078 ЦК України вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16.10.2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі №755/15965/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч.1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п.1 ч.1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

В постанові від 18.10.2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст.77 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.2ст.78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що договір відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «ТАСКОМБАНК» було укладено 07.10.2016 року, тобто майже на чотири роки раніше ніж кредитний договір №1134939290, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачкою ОСОБА_1 .

Згідно термінів, наведених в п.1.4 договору №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, заборгованість невиконанні позичальником грошові зобов`язання перед первісним кредитором в частині залишку суми заборгованості відповідно до умов кредитного договору, станом на дату відступлення права вимоги новому кредитору.

Кредитні договори договори, укладені між первісним кредитором та позичальниками про надання фінансових кредитів позичальникам (п.1.5 договору).

Права вимоги права грошової вимоги (боргових зобов`язань) за фінансовими кредитами первісного кредитора за кредитними договорами до позичальників щодо погашення заборгованостей, які виникли на підставі укладених між первісним кредитором та позичальниками кредитних договорів, та підтверджуються документацією (пе.1.7 договору).

Умови договору №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року свідчать про те, що предметом останнього було відступлення права вимоги щодо існуючої заборгованості за раніше укладеними кредитними договорами між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та позичальниками.

Тому предметом останнього на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за взагалі неіснуючим на той час кредитним договором№1134939290 від 14.09.2020 року.

При цьому, до позову також не долучено реєстру боржників до договору №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, з якого можливо було пересвідчитись за якими саме договорами відбулось відступлення права вимоги.

Вказані обставини, спростовують відступлення та набуття відповідного права вимоги за кредитним договором №1134939290 від 14.09.2020 року, як АТ «ТАСКОМБАНК», так і в подальшому позивачем за договором факторингу №НШ/11/11-Ф від 08.11.2023 року.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №1134939290 від 14.09.2020 року.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та пропорційно до задоволених позовних вимог (9,5% від ціни позову) з відповідачки на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 287 грн. 66 коп.

Керуючись ст.ст.3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.207,512,514,516,517,519,526,626, 628,1048,1049,1054,1077,1078 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,89,141,211,223,247,258,259,263-268,280,281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, буд.30, код ЄДРПОУ 35625014) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №2106714525/636866 від 19 лютого 2021 року, в сумі 2130 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 1500 грн. та заборгованості по процентам в сумі 630 грн., а також стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 287 грн. 66 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 18 квітня 2025 року.

Суддя С.Ю.Казак