Рішення № 126928976, 28.04.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 квітня 2025 рокум. Рівне№460/3584/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад позицій учасників справи

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити пенсію позивачу починаючи з 21.07.2023, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів; з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання рішення суду від 17.11.2023 у справі №460/14927/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 15.04.2024 прийняло рішення №172850018655 про призначення пенсії за віком з 21.07.2023 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Для розрахунку пенсії враховано загальний страховий стаж 23 роки 10 місяців 13 днів (зарахований по 31.03.2022), який в подальшому після проведеного відповідачем перерахунку пенсії позивача був збільшений та зарахований в розмірі 29 років 9 місяців 11 днів. Водночас, позивачу з листа відповідача від 14.11.2024 1700- 0202-8/65050 стало відомо, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою (дата заповнення 28.05.1969), оскільки відомості у трудову книжку (перша (титульна) сторінка) внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. З огляду на вказане просить скасувати протиправне рішення прийняте відповідачем та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана до суду 25.02.2025 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 25.02.2025.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 03.03.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №460/14927/23 вирішено: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії № 172850018655 від 28.07.2023 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити з 21.07.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 .

На виконання рішення суду від 17.11.2023 відповідач з 21.07.2023 поновив виплату пенсії позивача та згідно наявного в матеріалах справи розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців 13 днів.

ОСОБА_1 (позивач) перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), де з 21.07.2023 отримує пенсію за віком, що підтверджується наявним в матеріалах справи пенсійним посвідченням від 27.06.2024 серії НОМЕР_1 та проведеними відповідачем розрахунками/перерахунками пенсії позивача від 11.04.2024, 24.06.2024, 26.12.2024.

Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 08.11.2024 №758/11/2024 з проханням надати інформацію щодо причин незарахування усіх періодів професійної діяльності ОСОБА_1 до його загального страхового стажу, відомості щодо яких містяться в трудових книжках ОСОБА_1 .

За результатом розгляду запиту від 08.11.2024 відповідач листом від 14.11.2024 1700- 0202-8/65050 повідомив, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою (дата заповнення 28.05.1969), оскільки відомості у трудову книжку (перша (титульна) сторінка) внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Періоди роботи з 01.01.1998 до страхового стажу зараховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач 27.12.2024 звернувся до відповідача з запитом щодо перерахунку пенсії позивача.

За результатом розгляду запиту від відповідач листом від 02.01.2025 1700-0202-8/386 повідомив, що з 01.01.2025 відповідно до заяви від 21.12.2024 проведено перерахунок пенсії позивача із врахуванням до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1966 по 30.06.1970 та проходження військової служби з 27.11.1971 по 24.12.1973. Після проведеного перерахунку страховий стаж становить 29 років 9 місяців 11 днів (зарахований по 31.03.2022 ), коефіцієнт якого, визначений з урахуванням вартості одного року страхового стажу 1% відповідно до статті 25 Закону, становить 0,29750 ((29 років х 12 місяців) + 9 місяців х 1% : (100 % х 12)).

Не погодившись з діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно трудової книжки від 28.05.1969, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити пенсію починаючи з 21.07.2023, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів; з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе.

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV).

За приписами частини 4 статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст. 56-63 Закону №1788-ХІІ.

Згідно статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Спірним в межах розгляду цієї справи є незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів його роботи 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів; з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе, згідно трудової книжки від 28.05.1969.

Вирішуючи спір щодо такого незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів його роботи, суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку стажу позивача (Форма РС-право на дату звернення 21.07.2023) страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців 13 днів, при цьому згідно вказаного розрахунку зараховано наступні періоди: з 01.01.1998 по 31.12.1999, з 01.05.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.03.2022.

Відповідно до листа відповідача від 02.01.2025 №1700-0202-8/386, з 01.01.2025 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача із врахуванням до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1966 по 30.06.1970 та проходження військової служби з 27.11.1971 по 24.12.1973. Після проведеного перерахунку страховий стаж становить 29 років 9 місяців 11 днів (зарахований по 31.03.2022 ).

З наявних в матеріалах справи записів трудової книжки НОМЕР_2 від 28.05.1969, які стосуються спірних періодів, які не зараховані відповідачем до страхового стажу позивача вбачається, що позивач з:

1) 24.08.1970 прийнятий в цех №2 виробництва тарного посуду на посаді слюсаря ремонтника по 5 розряду (наказ від 24.08.1970 №335-к);

2) 26.09.1970 звільнений із заводу за власним бажанням (наказ від 27.09.1970);

3) 08.10.1970 прийнятий в ливарно-механічний цех слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду (наказ від 12.10.1970 №96);

4) 25.11.1971 звільнений із заводу з виходом до радянської арміюї (наказ від 25.11.1971 №97);

5) 30.01.1974 прийнятий в ремонтно-механічний цех слюсарем по ремонту обладнання цеха 7 розряду ( наказ від 31.01.1974 №9);

6) 21.08.1986 звільнений із заводу згідно з п. 7 ст. 36 КЗОТ УССР (наказ від 30.03.1987 №48-к);

7) 09.11.1987 прийнятий в доменний цех слюсарем по ремонту металургійного обладнання по 6 розряду (наказ від 09.11.1987 №120);

8) 31.05.1999 звільнений по переводу в ЗАО «Радон Мет» по п. 5 ст. 36 КЗОТ України (наказ від 14.06.1999 №604).

Суд зауважує, що записи трудової книжки виконані чітко, без підтирань та закреслень, містять чіткі відтиски печаток підприємств, на яких працював позивач, а також матеріали справи не містять доказів визнання недостовірними записів трудової книжки позивача щодо періодів його роботи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.3, 2.4 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 у разі виявлення неправильного або неточного запису

відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та

заохочення тощо, виправлення виконується власником або

уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи

зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.8 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і

засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою

організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його

відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом

м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Пунктом 8.1. Інструкції № 162 встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі- Постанова № 656).

Так, відповідно до пункту 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників".

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, у постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17.

Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі №307/541/17.

Суд зазначає, що за основними критеріями записи трудової книжки позивача відповідають вимогам оформлення трудових книжок, зокрема, містять дані про працевлаштування, окрім того, зазначені періоди роботи позивача містять посилання на накази, згідно яких позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, записи про звільнення засвідчені печатками підприємств, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача зазначених в трудовій книжці до його страхового стажу.

Суд також зауважує, що інших недоліків трудової книжки, зокрема, в частині неправильних чи неточних записів про періоди роботи позивача, відповідачем при розгляді заяви позивача не встановлено та у рішенні не зазначено та доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача, відповідачем суду не надано.

Відтак, суд констатує формальний характер зауважень відповідача до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що містить відомості про стаж позивача в періоди його роботи.

Отже, суд зазначає, що позивач не є та не може бути відповідальною особою за ведення та заповнення трудової книжки.

В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ як на підставу для неврахування періодів роботи позивача згідно його трудової книжки від 28.05.1969, суд враховує й те, що за частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

В спірному випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.

Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Суд зазначає, що перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного суду викладеною в постанові від 31.01.2025 у справі №120/8471/23.

Отже, в суду відсутні сумніви щодо працевлаштування позивача в періоди з 24.08.1970 по 26.09.1970, з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997, які підтверджуються записами трудової книжки позивача та які безпідставно не взяті до уваги відповідачем під час поновлення пенсії позивача з 21.07.2023.

Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 28.05.1969, а відтак вимога позивача про зарахування до загального страхового стажу позивача періодів його роботи з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів; з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе, підлягає задоволенню.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, закріплюють, що право особи на пенсійне забезпечення, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, на переконання суду ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи позивача з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів, з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе та здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача починаючи з 21.07.2023 (дати поновлення пенсії).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

6. Розподіл судових витрат.

Приписами пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до загального страхового стажу при поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з 21.07.2023 періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 28.05.1969: з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів, з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 починаючи з 21.07.2023, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 24.08.1970 по 26.09.1970 у Костянтинівському заводі скловиробів, з 08.10.1970 по 25.11.1971, з 30.01.1974 по 21.08.1986 та з 09.11.1987 по 31.05.1997 у Костянтинівському металургійному заводі імені Фрунзе.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК