Рішення № 126926812, 28.04.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року Справа № 280/903/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158Б; код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 15.10.2024 № 262140014268 щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006 та відмови у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006 та повторно розглянути заяву від 08.10.2024 про призначення пенсії за віком з дати звернення.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 20 000,00 грн.

Позовна заява підписана позивачем та представником позивача адвокатом Руденком А.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 30.01.2025 серія АА №0050254.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що спірним рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу згідно записів трудової книжки не зараховано періоди роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, оскільки наказ про звільнення дописаний, з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006, оскільки відсутні дані в Державному реєстрі застрахованих осіб. Позивач з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком через нестачу страхового стажу не згоден, зазначає що спірний період роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці. Вказує, що працівник не несе відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки записи в його трудову книжку вносяться відповідальним представником підприємства, а не особисто позивачем. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця. Недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Також, позивач зазначає, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за належне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 11.02.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення; розрахунок страхового стажу при вирішенні питання про призначення пенсії за віком позивачу.

21.02.2025 ГУ ПФУ в Запорізькій області подало витребувані документи та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 08.10.2024 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи відповідачем було встановлено, що вік позивача складає 60 років 1 день, його страховий стаж становить 26 років 02 місяці 5 днів. Право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 років. За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не зараховано: період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 15.10.1992 по 01.05.1994, оскільки наказ на звільнення дописаний; необхідно надати уточнюючу довідку; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006, оскільки відсутні дані в Державному реєстрі застрахованих осіб. Вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу відповідач зазначає, що зазначена вимога є документально не підтверджена, неспівмірна, що є підставою для відмови у її задоволенні. Водночас відповідач зазначає, що така категорія адміністративних справ є поширеною, а, отже, не потребує значних зусиль та витрат при здійсненні професійної правничої допомоги. Отже, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об`єму наданих послуг відповідач вважає вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю даної справи, а, отже, такі витрати не підлягають задоволенню. Просить відмовити у задоволенні позову.

27.02.2025 відповідачем подано докази на виконання ухвали суду від 11.02.2025.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Заява позивача від 08.10.2024 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Рішенням від 15.10.2024 №262140014268, прийнятим ГУ ПФУ в Запорізькій області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 31 роки. Вік заявника 60 років 1 день. Страховий стаж заявника становить: 26 років 2 місяці 5 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 15.10.1992 по 01.05.1994, оскільки наказ на звільнення дописан; необхідно надати уточнюючу довідку; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006, оскільки відсутні дані в Державному реєстрі застрахованих осіб. Прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У даній справі спірним є питання щодо наявності у позивача страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком до Закону №1058-IV.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994 суд зазначає таке.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні положення містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі-Інструкція №162), яка була чинною в частині спірного періоду.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача з 15.10.1992 по 01.05.1994, згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 08.07.1983, не враховано до страхового стажу позивача, з посиланням на те, що наказ на звільнення дописаний.

До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 08.07.1983, відповідно до якої (записи №№10-11) позивач:

- 15.10.1992 прийнятий на посаду заступника директора Малого приватного підприємства «МІС» (наказ №03 від 15.10.92);

- 01.05.1994 звільнений за власним бажанням (наказ №7 від 27.04.94).

Слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи в оскаржуваний період, які містяться у вказаній трудовій книжці, містять номер та дату наказу на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом уповноваженої особи, яка здійснила такий запис та печаткою підприємства та не містять виправлень або ознаки підчисток.

Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 08.07.1983 є необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними та дослідженими у справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Крім того, зміст трудової книжки НОМЕР_2 від 08.07.1983 спростовує твердження відповідача щодо періоду роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994 про те, що наказ на звільнення дописаний, адже такий запис візуально відповідає запису в графі «Відомості про прийняття на роботу, про переведення на іншу роботу та про звільнення (із зазначенням причин та з посиланням на статтю, пункт закону)». Будь-яких доказів того, що запис наказу про звільнення здійснений шляхом його допису, відповідач до суду не надав, отже таке його твердження ґрунтується виключно на припущенні.

Наведене у сукупності дозволяє дійти висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 08.07.1983.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 25.07.2003, суд зазначає таке.

До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 від 08.07.1983, відповідно до якої (записи №№14-15) позивач:

- 12.12.1996 призначений на посаду заступника директора Приватного підприємства «БМТ» (наказ №7 від 12.12.1996);

- 25.07.2003 звільнений за власним бажанням (наказ №21-л від 25.07.03).

Водночас вказаний період частково зараховано до страхового стажу позивача з 01.10.2002 по 11.10.2002 згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що також підтверджується розрахунком Форми РС- право.

Як визначено ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ст. 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІVвиконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

За змістом вищезазначених норм можна дійти висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не може бути підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи».

Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.

Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.

При цьому, слід зазначити, що ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Втім, до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати страховий стаж позивача.

Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність у органу Пенсійного фонду відомостей про сплату страхових внесківроботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

З цих підстав, суд вважає доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 25.07.2003 (за виключенням періоду з 01.10.2002 по 11.10.2002, який зарахований до страхового стажу позивача за даними Реєстру), щодо якого відсутні відомості про сплату страхових внесків, необґрунтованими.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.2003 по 20.04.2006, суд зазначає таке.

За встановленими обставинами справи відповідач не зарахував вказаний період до страхового стажу позивача з посиланням на відсутність відомостей в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.

До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 від 08.07.1983, відповідно до якої (записи №№16-17) позивач:

- 01.08.2003 прийнятий на посаду начальника сервісного центру Відкритого акціонерного товариства «Новоросійське вузлове», російська федерація (наказ №84-к від 31.07.2003);

- 20.04.2006 звільнений за власним бажанням відповідно до пункту 3 статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ №43/1-к від 20.04.2006).

Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зміст наведених положень вказаних міжнародних договорів передбачає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. Водночас, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права висловлена у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 20.03.2024 у справі №200/11294/20-а.

Отже, обчислення страхового стажу позивача за період з 01.08.2003 по 20.04.2006 мало здійснюватися за законодавством рф, на території якої у спірний період відбувалась трудова діяльність позивача.

Водночас, вказані обставини залишені відповідачем поза увагою, належна оцінка таким не надавалась, відповідні обставини не встановлювались і не перевірялись.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.

За змістом частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.

Спірне рішення таким критеріям не відповідає, оскільки викладені в ньому мотиви відмови в призначенні позивачу пенсії за віком в частині підстав не зарахування до страхового стажу певних періодів роботи позивача є необґрунтованими та такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, які мають значення для його прийняття.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, з 01.07.2000 по 30.09.2002, з 12.10.2002 по 25.07.2003, отже, належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є зобов`язання відповідача зарахувати вказані спірні періоди до страхового стажу позивача, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо періоду з 01.10.2002 по 11.10.2002 підстави для його зарахування до страхового стажу позивача відсутні, оскільки, як встановлено судом, такий період фактично був зарахований до страхового стажу позивача.

Щодо періоду з 01.08.2003 по 20.04.2006, його зарахування до страхового стажу є передчасним, оскільки відповідачем не встановлювались та не досліджувались обставини, з наявністю яких закон пов`язує можливість зарахування вказаних періодів до страхового стажу.

Отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.10.2002 по 11.10.2002 та з 01.08.2003 по 20.04.2006 не підлягають задоволенню.

Крім того, суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок стажу роботи особи та визначати його достатність для призначення пенсії.

Отже з метою відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах наявні підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 08.10.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частина 3 цієї норми передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

З урахуванням положень статті 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 605,60 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії таких документів:

- Договір про надання правової допомоги б/н від 02.12.2024 (далі - Договір б/н від 02.12.2024), укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Лекс груп» в особі голови Базилевського Сергія Борисовича (Адвокатське об`єднання), відповідно до якого Адвокатське об`єднання в особі його адвокатів та співробітників зобов`язується надати Клієнту визначену цим Договором правничу допомогу щодо захисту інтересів, прав та свобод останнього щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.10.2024 №262140014268 та призначення пенсії. Плата за надані Адвокатський об`єднанням послуги за цим Договором встановлюється відповідно до виставлених останнім актів про надання послуг згідно переліку вартості послуг зазначених у Додатку №1, що є невід`ємною частиною даного Договору.(п. 5.1 договору)

- Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги від 02.12.2024 відповідно до якого вартість послуг становитиме: надання усних чи письмових консультацій - 2000 грн/год.; документальне супроводження процедури досудового врегулювання спорів (підготовка та подача вимог/претензій) - 2000 грн/год.; підготовка та подача позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд рішень за ново виявленими або виключними обставинами, відзивів, відповідей на відзив, заперечень разом з додатками 2000 грн/год.; підготовка та укладення мирової угоди 2000 грн/год.; підготовка та подача будь-яких інших процесуальних документів (клопотань, заяв, пояснень, скарг тощо) 2000 грн/год.; підготовка та подача заяви про вчинення кримінального правопорушення 2000 грн/год.; підготовка та подача заяви про відкриття виконавчого провадження, скарги на постанову державного виконавця, інших заяв та клопотань у виконавчому провадженні 2000 грн/год.; ознайомлення з матеріалами справи та їх аналіз, у тому числі з матеріалами наданими клієнтом 2000 грн/год.; розроблення та підготовка цивільно-правових, трудових та господарських договорів, тощо 2000 грн/год.; збирання документів та інших доказів необхідних для ведення справи, у тому числі підготовка та подача адвокатських запитів 2000 грн/год.; аналіз судової практики 2000 грн/год.; представництво інтересів Клієнта у судовому засіданні 2500 грн.

- Акт наданих послуг №1 від 30.01.2025, відповідно до якого Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв юридичні послуги, передбачені Договором, зокрема: аналіз судової практики Верховного Суду в аналогічних справах, написання і подання позовної заяви, кількість часу витраченого на виконання 9 годин 18000,00 грн; написання та подання заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, кількість часу витраченого на виконання 1 година 2000,00 грн. Сторони погодили, що загальна вартість наданих Адвокатським об`єднанням юридичних послуг за договором від 02.12.2024 складає 20000,00 грн. без ПДВ.

Дослідивши зміст Договору від 02.12.2024 та Додатку №1, суд зазначає, що визначений таким договором предмет узгоджується зі спірними правовідносинам, що підтверджує зв`язок понесених витрат з розглядом даної справи.

Позовна заява підписана позивачем та представником позивача адвокатом Руденком А.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 30.01.2025 серія АА №0050254, виданого Адвокатським об`єднанням «Лекс груп», адвокатом Руденком А.О. також завірено додатки до позову.

Водночас, заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, оскільки на підстав наданих доказів не можливо встановити конкретний зміст наданих послуг та час, витрачений адвокатом на їх надання.

Зокрема, суд вважає необґрунтованим виокремлення такої послуги як «аналіз судової практики», оскільки така у повній мірі охоплюється процесом підготовки позовної заяви для звернення до суду, а тому окреме визначення вартості такої послуги у межах даної справи є безпідставним.

При цьому, в Акті наданих послуг №1 від 30.01.2025 таку послугу як «аналіз судової практики» неможливо виділити із загального обсягу наданих послуг, оскільки дві окремі послуги об`єднані в одну «аналіз судової практики Верховного Суду в аналогічних справах, написання і подання позовної заяви», що не дозволяє виокремити кількість витраченого адвокатом часу на кожну з них із загально визначеної 9 годин.

Крім того, в супереч частини 4 статті 134 КАС України не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголосила на тому, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно наданих доказів, з урахуванням заперечень відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат, суд уважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що вказана справа є справою незначної складності, а практика Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів є сталою та послідовною, що свідчить про відсутність значних затрат часу для підготовки та подання позовної заяви з боку представника.

Таким чином, беручи до уваги умови Договору від 02.12.2024, враховуючи критерії співмірності та розумності понесених витрат, а також враховуючи конкретні обставини даної справи, її складність та фактичний об`єм наданих адвокатом послуг, а також принцип пропорційності при частковому задоволенні позову, суд вважає, що розумним та справедливим є відшкодування на користь позивача витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги при розгляді даної справи, у розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 15.10.2024 №262140014268, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, з 01.07.2000 по 30.09.2002, з 12.10.2002 по 25.07.2003 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 08.07.1983.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 08.10.2024, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.

Повне судове рішення складено 28.04.2025.

Суддя М.О. Семененко