Рішення № 126924948, 28.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2025 року Справа№640/11975/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Rotehnbach David-Georg (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі ЦМУ ДМС, відповідач-1), Державної міграційної служби України (далі ДМС, відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 22 від 21.01.2022 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Федеративної Республіки ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24.06.2022 р. № 25-22 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення громадянину Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 документів для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року відкрито провадження у справі.

Цю справу передано до Донецького окружного адміністративного суду відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Куденкову К.О.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року суддею прийнято адміністративну справу до провадження. Розгляд справи розпочато спочатку. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до відповідача-1 із заявою про визнання його біженцем, яка обґрунтована побоюваннями стати жертвою переслідування за ознаками національності. Але йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем. Також його скарга на вказане рішення не була задоволена. Вважає, що відсутні підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем. Посилається на те, що для визнання заяви обґрунтованою на етапі прийняття рішення для оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем достатнім є посилання в заяві на існування підстав для визнання особи біженцем. Також позивач посилається на необґрунтованість оскаржуваних рішень.

Відповідач-2 надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач не надав жодних тверджень щодо переслідування саме його на території Федеративної Республіки Німеччини. Зазначає ,що відкриті джерелі та ІКП свідчать, що за останні два роки кількість антисемітських виступів у ФРН підвищилась, але відсутні підстави вважати, що влада ФРН не звертає на це уваги і не шукає шляхів вирішення проблеми. Усі інциденти розслідуються поліцією, МВС ФРН обіцяє жорстко карати за всі види антисемітизму, науковці шукають оптимальні шляхи просвіти для населення. Посилається на те, що відповідно до екстрадиційних матеріалів позивач знаходиться в розшуку компетентними органами ФРН для притягнення до відповідальності за вчинення злочинів. Вважає, що кримінальна справа не містить ознаки переслідування за приналежністю, зокрема, за національністю. Позивач не бажає повертатися до ФРН через побоювання притягнення до відповідальності за вчинення дій, які визнані законодавством країни погодження як протиправні і на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним кодексом ФРН.

Позивач надав відповідь на відзив в якій наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що оскаржувані рішення є передчасними і не відповідають вимогам щодо обґрунтованості.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспортного документу ОСОБА_1 є громадянином Федеративної Республіки Німеччини.

До суду надана копія особової справи позивача (2021 KYIV0223).

Давід-Георг Ротенбах подав заяву-анкету від 30.12.2021 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У вказаній заяві позивач просив визнати його біженцем через побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, зокрема, у зв`язку із тим, що він ідентифікує себе з єврейською культурою. Також указано, що перебуває на території України у зв`язку із здійснення щодо нього екстрадиційної перевірки і відносно нього судом застосовано домашній арешт.

В анкеті позивача від 30.12.2021 зазначено, що залишив територію Німеччини 24.09.2020 та прибув до України. Позивач вказав, що не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в інших країнах через побоювання звертатися з такою заявою в інших країнах ЄС, оскільки вважає, що про всі його показання та побоювання будуть проінформовані компетентні органи Федеративної Республіки Німеччини.

Серед причин виїзду з країни постійного проживання (Федеративної Республіки Німеччини) вказав, що має побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, зокрема, у зв`язку із тим, що він ідентифікує себе з єврейською культурою. Посилається на те, що право-радикальні групи набирають популярність та на їх ворожість до євреїв. Також посилався на напади на представників єврейської меншини та представників інших національностей у м. Халле і м. Ганау.

У матеріалах справи наявний протокол затримання особи від 25.07.2021 щодо затримання позивача, який знаходиться в міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Німеччини за вчинення злочинів (шахрайство).

У протоколі співбесіді від 12.02.2022 на питання що саме позивачу загрожує в Німеччині він відповів, що він постійно боїться, що його можуть образити, побити, нанести тяжкі пошкодження з приводу ситуації, яка склалась в Німеччині. Також позивач зазначив, що в Німеччині його звинувачують в тому, що він продав товар та не надіслав його покупцю (товар не надійшов покупцю).

Також відповідно до вказаного протоколу позивач зазначив, що його остання місце проживання в м. Берлін, а країну походження залишив у березні 2020 року, прибув в Україну 21.03.2020. Його маршрут пролягав через Чехію.

Також до суду надано копію ордеру від 04.12.2019, виданого у ФРН, на арешт позивача (переклад).

Відповідачем-1 складений висновок від 21.01.2022, відповідно до якого вважається за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивача, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, визначені п. 1 або 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У висновку від 21.01.2022 відповідач-1 зазначив, що єдиною причиною переслідування позивач визначає свою приналежність (ідентифікацію) до єврейської культури. В аналізі правдоподібності враховані посилання заявника на антисемітські настрої у ФРН, кремі випадки насилля в м. Галле у 2019 році і в м. Ганау у 2020 році, та те, що він вважає себе незахищеним. Водночас зазначено, щодо заявник не надав жодних усних або письмових пояснень щодо переслідування саме його на території ФРН. Враховані пояснення позивача щодо відкритих кримінальних справ у ФРН. Також зазначено, що щодо особистих погроз на території ФРН позивач посилався лише на загальну інформацію про побутові образи від однокласників, співробітників.

Крім того, відповідачем-1 враховано загальну інформацію про країну походження (Німеччину) і зазначив, що за останні два роки кількість антисемітських виступів у ФРН підвищилась, але відсутні підстави вважати, що влада ФРН не звертає на це уваги і не шукає шляхів вирішення проблеми. Усі інциденти розслідуються поліцією, МВС ФРН обіцяє жорстко карати за всі види антисемітизму, науковці шукають оптимальні шляхи просвіти для населення. ЦМУ ДМС враховані надані позивачем річний звіт Федеральної асоціації- бюро дослідження та реєстрації антисемітизму і статтю Віце-президенти Бундестагу від 09.10.2021. ЦМУ ДМС враховані екстрадиційні матеріали щодо позивача.

Відповідач-1, серед іншого, зазначив, що твердження, надані позивачем носять загальний характер. Надані пояснення та документи не підтверджують слова заявника щодо його переслідування у ФРН. Заявник не обґрунтовує неможливості свого повернення до ФРН і не зазначає будь-яких реальних чинників, які б вказували на небезпеку для нього чи переслідування у ФРН за будь-якою конвенційною ознакою. Указав, що звернення позивача із заявою є лише його спробою затягнення процедури екстрадиції.

На підставі вказаного висновку наказом ЦМУ ДМС від 21.01.2022 № 22 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Правовою підставою наведено ч. 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

На підставі вказаного наказу позивач надане повідомлення від 21.01.2022 № 4 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування до позивача смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Адвокат позивача подав до ДМС скаргу від 11.02.2022, яким просив скасувати наказом ЦМУ ДМС від 21.01.2022 № 22 і зобов`язати відповідача-1 прийняти рішення про оформлення документів.

У ДМС складено висновок від 24.06.2022, відповідно до якого вважається за доцільне відхилити скаргу адвоката позивача. Цей висновок містить аналогічне обґрунтування, яке неведене у висновку від 21.01.2022.

ДМС склало повідомлення від 11.07.2022 № 41, в якому зазначено, що відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ДМС прийнято рішення від 24.06.2022 № 25-22 про відхилення скарги позивача на рішення відповідача-1.

У рішенні від 24.06.2022 № 25-22 зазначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято ЦМУ ДМС на підставі повного і всебічного вивчення обставин, наявних у матеріалах справи та є правомірним і обґрунтованим.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем.

Відповідно до п. 1 і 13 ч. 1 ст. 1 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захист» (далі Закон № 3671-VI), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Приписами частин 1, 2, 7, 12 ст. 7 Закону № 3671-VI передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Частинами 1 і 4 ст. 8 Закону № 3671-VI установлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються у двох випадках: 1) якщо заяви є очевидно необґрунтованими; 2) якщо заяви носять характер зловживання.

Згідно з ч. 7 ст. 8 указаного Закону в разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Частиною 1 ст. 12 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до п. 4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за № 1146/19884 (далі Правила № 649), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Приписами пунктів 4.3 і 4.4 Правил № 649 установлено, що на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).

У п. 8.1 і п. 8.3 Правил № 649 зазначено, що ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС: а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень: а) про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) про залишення скарги без розгляду.

З наведених законодавчих приписів випливає, що рішення (рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і щодо розгляду скарги) ґрунтуються на відповідних висновках (щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, і за результатами розгляду скарги), а наступні повідомлення мають лише інформативний характер про прийняте рішення.

У рішеннях (рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і щодо розгляду скарги) мають бути відображені правові підстави для їх прийняття і загальні мотиви їх прийняття.

Оскаржувані в цій справі рішення містять правові підстави для їх прийняття і загальні мотиви їх прийняття.

Оцінка обґрунтованості вказаних рішень має бути здійснення з урахуванням висновків (щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, і за результатами розгляду скарги).

Тому суд надає оцінку обґрунтованості і правомірності оскаржуваних у цій справі рішень з урахуванням висновків від 21.01.2022 (щодо рішення ЦМУ ДМС) і від 24.06.2022 (щодо рішення ДМС).

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Суд звертає увагу на те, що керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона психічний стан, який пов`язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб`єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Верховний Суд у постанові від 7 вересня 2020 року у справі № 420/6110/18 (щодо оскарження рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) зазначив, що в заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Матеріалами справи підтверджено, що в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем не зазначено, що саме йому загрожує у випадку повернення до ФРН.

Відповідачами під час розгляду його заяви і скарги та судом у цій справі не встановлено переслідування позивача за будь-якою з конвенційних ознак в країні походження, побоювання переслідування достовірними доказами або логічним обґрунтуванням не підтверджуються.

Позивач, який мешкав у м. Берлін посилався на поодинокі випадки в інших містах ФРН.

У постанові від14 березня 2018 року у справі №820/1502/17 Верховний Суд зазначив, що враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Як випливає з матеріалів особової справи позивача, у ФРН 4 грудня 2019 року було складено ордер на арешт позивача, в якому наведені 33 самостійні

«випадки» (у зв`язку із якими видано ордер) за участю позивача. У 2020 році (зі слів позивача) позивач направився до Чехії, а в наступному (21.03.2020) в Україну. 25.07.2021 позивача затримано з метою арешту та подальшої екстрадиції до Німеччини. І вже після цього затримання 30.12.2021 позивач подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій просив визнати його біженцем.

Матеріали особової справи позивача не містять відомостей про те, що під час перебування на батьківщині він зазнавав переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідачами були враховані матеріали по країні походження, однак, зазначена інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає підстав вважати, що він прибув в Україну саме із метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності.

Суд не має сумнівів, що ФРН відповідає поняттю «правова держава». Так, наприклад, за індексом верховенства права організації «The World Justice Project» (https://worldjusticeproject.org/) у 2022 році ФРН посідала шосту позицію, а в наступному (2021 2024 роки) 5 або 6 позиції.

Зазначені позивачем причини звернення за міжнародним захистом не мають відношення до ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, зазначених в Законі України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту». Якщо не враховувати кримінальне провадження щодо позивача у ФРН, то причини звернення позивача обумовлені не бажанням мешкати у ФРН через наявну в цій країні «атмосферу».

Відповідачами встановлено і в суді доведено відсутність у позивача умов, зазначених в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI. А саме очевидним є відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що звернення позивача за захистом обумовлено першочерговою потребою ухилення від правосуддя у ФРН. Але ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець".

Як указано в. ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто «якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону».

Як випливає з висновку від висновків від 21.01.2022 (щодо наказу ЦМУ ДМС) і від 24.06.2022 (щодо рішення ДМС), саме відсутність умов, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, було підставою для прийняття оскаржуваних в цій справі рішень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність спірних в цій справі рішень відповідачів.

Суд вважає, що використання процедури визнання особи біженцем за очевидною відсутністю визначених п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI умов, але з явною метою уникнення правосуддя в країні походження має наслідком зниження поваги суспільства до такого конвенційного механізму як захист біженців, а також довіри до органів державної влади, які здійснюють владні повноваження в цій сфері.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код: 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А), Державної міграційної служби України (ідентифікаційний код: 37508470, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні ді відмовити повністю.

Повне рішення суду складено 28 квітня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков