Рішення № 126913914, 02.12.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 945/2922/23-ц

пр. 2-336/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді судді Григоренко І.В.,

при секретарі судового засідання - Андрієнко І.І.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача-1: Отроди Т.Ю.,

представника відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-1, МВС України), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2, ДКС України), у якому просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача матеріальну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю Міністерства внутрішніх справ України, яка полягає у недоотримані пенсії у розмірі 125 305,06 грн., та моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 01.05.2006 року по 02.05.2019 року проходила службу в органах внутрішніх справ України. Наказом Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 02.05.2019 року № 6о/с її було звільнено зі служби (за віком). 07.05.2019 року позивач звернулася до МВС України через їх представницький орган в Миколаївській області - ДУ «Територіальне обєднання МВС по Миколаївській області» з заявою про призначення пенсії, проте, 24.05.2019 року останні повернули її заяву про призначення пенсії без реалізації. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року у справі № 400/3511/20-а позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про зобов`язання винити певні дії задоволено; визнано бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо залишення заяви ОСОБА_1 на призначення пенсії та доданих до неї документів (направлених листом ДУ ТМО МВС України по Миколаївській області від 15.05.2019 року № 33/35-648) без реалізації протиправною; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти заяву з документами на призначення пенсії, направлених листом ДУ ТМО МВС України по Миколаївській області від 15.05.2019 року № 33/35-648, оформити подання (за відповідною встановленою формою) про призначення пенсії ОСОБА_1 та направити його разом з усіма наданими документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області для призначення пенсії ОСОБА_1 . Так, на виконання зазначеного рішення суду, 16.08.2021 року до ГУ ПФУ в Миколаївській області від МВС України надійшло подання з необхідними документами про призначення пенсі. На виконання рішення суду, 16.08.2021 року до ГУ ПФ в Миколаївській області від МВС України надійшло подання з необхідними документами про призначення позивачу пенсії. ГУ ПФУ в Миколаївській області призначило позивачу пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 16.08.2020 року. 30.08.2021 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про зміну дати початку нарахуванням пенсії на 03.05.2019 року замість 16.08.2020 року та здійснити нарахування і виплату пенсії з нової дати. Листом від 14.09.2021 року ГУ ПФУ в Миколаївській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії з 03.05.2019 року, посилаючись на те, що комплект документів для призначення пенсії за вислугу років від МВС України надійшов 16.08.2021 року. Враховуючи, що з наступного дня після звільнення зі служби минуло більше ніж 12 місяців, пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначено з 16.08.2020 року. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року у справі № 400/8214/21-а позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Миколаївській області про визнання дій протиправними, та зобов`язати вчинити дії задоволено, яке постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022 року скасовано. Вважає, що судовими рішеннями було визначено протиправна бездіяльність МВС України щодо своєчасного направлення до ПФ України матеріалів для призначення пенсії, яка призвела до недоотримання позивачем пенсії за період часу з 03.05.2019 року по 15.08.2020 року у розмірі 125 305,06 грн., у зв`язку з чим просить відшкодувати завдану їй шкоду. Отже, внаслідок бездіяльності МВС України, позивачу завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 25 000,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст. 23, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач звернулася до суду з указаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2023 року, справу було передано судді Миколаївського районного суду Миколаївської області Шароновій Н.О.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11.12.2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2024 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.06.2024 року.

11.04.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання, яке було передано головуючому судді 16.04.2024 року, про проведення судового засідання, призначеного на 17.06.2024 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2024 року у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в режимі відеоконференції відмовлено.

23.04.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача МВС України - Отроди Т.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання вказує, що позовні вимого є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в період часу з 02.05.2019 року (звільнення із служби відповідно до наказу № 6 о/с) вислуга років позивача складала: у календарному обчисленні 13 років 1 день; трудовий стаж 14 років 7 місяців 15 днів; загальний трудовий стаж 27 років 7 місяців 16 днів; вислуга років для призначення пенсії 27 років 7 місяців 16 днів, а в період з 06.08.2019 року (внесення змін до наказу від 02.05.2019 року № 6 о/с в частині визначення календарної вислуги років. Загального трудового стажу та вислуги років для призначення пенсії) до 09.06.2020 року (набрання законної сили рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року у справі № 400/1998/19) вислуга років складала у календарному обчислення 9 років 6 місяців 5 днів, загальний трудовий стаж 24 роки 1 місяць 20 днів та було вилучено вислугу років для призначення пенсії 27 років 7 місяців 16 днів у відповідача були відсутні підстави для оформлення документів та направлення їх до територіального органу ПФ України для призначення пенсії позивачу. Зазначають, що недоотримана пенсія (як матеріальна шкода) має усі ознаки абстрактних доходів, оскільки календарна вислуга як і загальна вислуга, що є однією із умов для призначення пенсії зазнавала постійних змін. Наголошують, що сума яка не отримана позивачем є сумою недоотриманої пенсії, а тому в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України не є упущеною вигодою, відтак, зазначена норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, зазначають, що позивачем не доведено завдання останній МВС України моральної шкоди, та МВС України є неналежним відповідачем у даній справі.

23.04.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої остання зазначила, що в наслідок несвоєчасного подання МВС України документів до ПФ України вона зазнала реальних збитків, що дорівнюють розміру пенсії за період з 03.05.2019 року по 15.08.2020 року, які за результатом розгляду справи бажає отримати. При цьому, позивач звертає увагу, що відповідач посилається на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01.02.2019 року у справі № 757/15556/18-ц, проте вказана справа не є аналогічною, оскільки у тій справі позивач просить стягнути упущену вигоду, а позивачем подано позов щодо реальних збитків (основи матеріальних збитків) для відновлення свого права на отримання пенсії.

23.04.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та її представника, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Також 23.04.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

23.05.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача ДКС України - Чигринової О.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання вказує, що належним відповідачем у даній справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідні органи державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), а саме: МВС України. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на правопорушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Крім того, вважають, що у позивача відсутні законі підстави для стягнення майнової та моральної шкоди, відтак просять відмовити у задоволенні позову.

27.05.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої остання вказує, що у постанові П`ятого апеляційного адміністративно суду від 28.06.2022 року у справі № 400/8214/21 суд зазначив, що оскільки вина у несвоєчасному поданні документів лежить на МВС України, то саме цей орган повинен нести матеріальну відповідальність у вигляді недотриманої позивачем пенсії за період з 03.05.2019 року по 15.08.2020 року. Таким чином, вважає, що відсутня необхідність доказувати нанесення матеріальної шкоди МВС України за період з 03.05.2019 року по 15.08.2020 року, оскільки вказаний факт встановлений судом. Крім цього, зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

27.05.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме, витягу з медичної картки позивача.

17.06.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача ДКС України - Отроди Т.Ю. надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 17.06.2024 року, без фіксування технічними засобами, у якій остання просила відкласти розгляд справи.

Протокольними ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2024 року приєднано до матеріалів справи відзив МВС України на позовну заяву; відзив ДКС України на позовну заяву; відповіді позивача на відзиви та задоволено клопотання про долучення доказів, у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача-1 про відкладення розгляду справи, відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 16.09.2024 року.

20.06.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, в якій остання зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

16.09.2024 року справу знято зі складу, у зв`язку із зайнятістю головуючого судді у розгляді цивільної справи № 953/21758/20-ц, судове засідання призначено на 02.12.2024 року.

25.09.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява, яка була передана головуючому судді 26.09.2024 року, про розгляд справи у її відсутність, у якій остання зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судове засідання 02.12.2024 року з`явився представник відповідача-1. Позивач та представник відповідача-2 в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Позивач у заявах просила розглядати справу у її відсутність.

Оскільки, як визначено у ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вирішив розглянути справу по суті за відсутності позивача та представника відповідача-2.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала та просила в позові відмовити із викладених у відзиві підстав.

Вислухавши вступне слово представника відповідача-1, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року у справі № 400/3511/20 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про зобов`язати вчинити певні дії задоволено. Визнано бездіяльність МВС України щодо залишення заяви ОСОБА_1 на призначення пенсії та доданих до неї документів (направлених листом ДУ МВС України по Миколаївській області від 15.05.2019 року № 33/35-648) без реалізації протиправною. Зобов`язано МВС України прийняти заяву з документами на призначення пенсії, направлених листом від ДУ ТМО МВС України по Миколаївській області від 15.05.2019 року № 33/35-648, оформити подання (за відповідною встановленою формою) про призначення пенсії ОСОБА_1 та направити його разом з усіма наданими документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області для призначення пенсії ОСОБА_1 (том 1, а. с. 17 - 25, 27 - 28).

Вказаним рішення суду встановлено, що 02.05.2019 року ОСОБА_1 була звільнена з органів внутрішніх справ за п. 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області № 6 о/с.

Згідно наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області № 6 о/с встановлено вислугу років у календарному обчисленні 13 років 1 день, трудовий стаж 14 років 7 місяців 15 днів, загальний трудовий стаж 27 років 7 місяців 16 днів.

15.05.2019 року позивач звернулася до МВС України з заявою про призначення пенсій відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до листа Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 24.05.2019 року за № 22/6-2762 зазначено, що тривалість служби в календарному обчисленні є меншою ніж 25 років, оскільки постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.05.2010 року по справі № 2а-566/10/1470 було зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інженера сектору мереж зв`язку, аналітики та статистики відділу зв`язку, стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, проте суд не зобов`язав зарахувати період вимушеного прогулу до вислуги років ОСОБА_1 . Крім того, згідно листа Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 24.05.2019 року за № 22/6-2762 заява про призначення пенсії та документи ОСОБА_1 . Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України повернуті без реалізації.

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області наказом від 06.08.2019 року № 9 о/с вніс зміни до наказу від 02.05.2019 року № 6 о/с в частині визначення календарної вислуги років, загального трудового стажу та вислуги років для призначення пенсії.

Так, у наказі від 06.08.2019 року № 9 о/с зазначено, що вислуга років складає у календарному обчисленні - 9 років 6 місяців 5 днів, загальний трудовий стаж - 24 роки 1 місяць 20 днів та вилучено вислугу років для призначення пенсії - 27 років 7 місяців 16 днів.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року у справі № 400/3511/20, Департамент персоналу МВС України листом від 10.08.2021 року № С-20564/22 направив до ГУ ПФ України в Миколаївській області документи для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років (том 1, а. с. 103).

ГУ ПФ України в Миколаївській області призначено ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 16.08.2020 року.

30.08.2021 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про зміну дати початку нарахування пенсії на 03.05.2019 року замість 16.08.2020 року та здійснити нарахування і виплату пенсії з нової дати.

ГУ ПФУ в Миколаївській області листом від 14.09.2021 року відмовило позивачу у призначенні пенсії з 03.05.2019 року посилаючись на те, що комплект документів для призначення пенсії за вислугу років від МВС України надійшов 16.08.2021 року. Враховуючи, що з наступного дня після звільнення зі служби минуло більше ніж 12 місяців, пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», призначено з 16.08.2020 року.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року у справі № 400/8214/21 позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в частині неправильного визначення дати призначення пенсії та не нарахуванні пенсії ОСОБА_1 з 03.05.2019 року по 15.08.2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області визначити 03.05.2019 року як дату призначення пенсії та нарахувати і виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 03.05.2019 року по 15.08.2020 року, яке постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022 року скасовано.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 46 Конституції України визначено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається в електронній або паперовій формі до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

У пункті «в» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пункту "б" статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення зі служби.

Згідно ч. 1 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст. 1166 ЦК України, просила стягнути шкоду у вигляді недоотриманої пенсії за період часу з 03.05.2019 року по 15.08.2020 року у розмірі 125 305,06 грн.

Положеннями ст. 1166 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як визначено у ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» обов`язковими підставами відшкодування матеріальної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим, позивач має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1166 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заподіяння шкоди відповідачем МВС України у заявленій до стягнення сумі.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В силу положень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У п. 9 цієї постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зазначене кореспондується зі змістом ст. 81 ЦПК України.

Позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження розміру шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Разом з тим, позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а відповідачами не було надано суду доказів, які б підтверджували оплату інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 3, 19, 46, 55, 56 Конституції України, ст. ст. 12, 48, 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст. ст. 11, 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач-1: Міністерство внутрішніх справ України, 01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10; код ЄДРПОУ 00032684.

Відповідач-2: Державна казначейська служби України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; код ЄДРПОУ 37567646.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 16.12.2024 року.

Суддя І.В. Григоренко