Рішення № 126894189, 28.04.2025, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/263/25

Провадження № 2/539/459/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Рудалєвої Л.В.,

за участі секретаря Бас В.Г.,

учасники справи у судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Лубни Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

20 січня 2025 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області (далі суд) звернулося ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (адреса: 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок №8, ЄДРПОУ 42649746) (далі позивач) із позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить суд:

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (адреса: 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок №8, ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором № 3492698 від 28 квітня 2021 року у сумі 36 400 (тридцять шість тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (адреса: 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок №8, ЄДРПОУ 42649746) сплачений судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28 квітня 2021 року ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 (далі - відповідач або ОСОБА_1 ) було укладено кредитний договір №3492698 (далі кредитний договір), відповідно до якого останній отримав кредитні кошти у сумі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 28 травня 2021 року.

Проте, відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, у результаті чого виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Заяви, клопотання учасників справи

28 січня 2025 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

31 січня 2025 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

06 лютого 2025 року від представника відповідача надійшла заява про надання доступу до матеріалів справи.

26 лютого 2025 року від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 23 січня 2025 року суд залишив позовну заяву без руху, надавши термін для усунення недоліків.

Ухвалою від 28 січня 2025 року суд прийняв до розгляду та відкрив провадження у цій справі, ухвалив проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін, судове засідання призначив на 26 лютого 2025 року.

Розгляд справи відкладався на 02 квітня 2025 року та 23 квітня 2025 року

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

28 квітня 2021 року ТОВ «МІОЛАН» (первинний кредитор) та відповідач уклали Договір про споживчий кредит № 3492698 (кредитний договір) (а.с.19-22), відповідно до пункту 1.1 якого первинний кредитор надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач зобов`язувався їх повернути та сплатити відсотки за користування.

Пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що сума кредиту складає 8000,00 грн. Кредит надається строком на 30 днів - з 28 квітня 2021 року (пункт 1.3 кредитного договору). Термін (дата) повернення кредиту і сплати необхідних платежів 28 травня 2021 року (пункт 1.4 кредитного договору).

Загальна сума, яка підлягає поверненню згідно з умовами кредитного договору, а також графіка платежів (а.с.23), складає 12 400 грн (пункт 1.5 кредитного договору).

Перерахування первинним кредитором коштів відповідачу згідно з кредитним договором підтверджується платіжним дорученням № 44915481 від 28 квітня 2021 року (а.с.26).

Згідно з розрахунком первинного кредитора заборгованість відповідача за кредитним договором складає 36 400,00 грн, з якої: 8 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 27 600,00 грн заборгованість за відсотками (а.с.13, зворотна сторона), 800,00 грн - борг за пенею.

10 серпня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» або позивач) та первинним кредитором укладено Договір відступлення прав вимоги №06Т (далі договір факторингу), відповідно до умов якого первинний кредитор передав ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі заборгованість відповідача за кредитним договором.

Передача заборгованості відповідача за кредитним договором від первинного кредитора до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підтверджується витягом з додатку до договору факторингу реєстру боржників щодо заборгованості відповідача (а.с.12).

Отже, суд встановив, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов`язані із невиконанням останнім зобов`язань за укладеним ним кредитним договором відповідно до умов договору факторингу.

Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України), Законом України «Про електронну комерцію» станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Не погоджуючись із відповідачем який не сплачував заборгованість за кредитним договором, керуючись положеннями договору факторингу, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.

Норми права, які застосував суд

Згідно зі статею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (часина третя статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оцінка суду

Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача слід задовольнити частково з огляду на таке.

Передусім суд зазначає, що відповідно до змісту статей 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України договір є обов`язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.

По-перше, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, звертає увагу суду на те, що відповідач не виконує умови укладеного ним електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, в електронному вигляді, кредитного договору, а тому заборгованість слід стягнути у судовому порядку.

Суд, оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи, чинне законодавство України із вказаного спірного питання, дійшов наступних висновків.

Як було зазначено вище, стаття 205 ЦК України надає право укладати договір, серед іншого у письмовій (електронній) формі. Крім того, Закон України «Про електронну комерцію» визначає, що договір, підписаний у порядку, визначеному цим Законом, якому передував обмін електронними повідомленнями, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач уклав із первісним кредитором кредитний договір шляхом підписання своїм електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, як того вимагає кредитний договір і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

Юридична особа, яка укладала кредитний договір з відповідачем, є фінансовою установою та має відповідне свідоцтво.

Таким чином, аналізуючи норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію», а також матеріали справи, зокрема умови кредитного договору, суд дійшов висновку, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між первинним кредитором та відповідачкою не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачу.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у Постанові від 07 жовтня 2020 року по справі 127/33824/19.

Судом встановлено, що відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливе.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, зокрема копією платіжного доручення та не заперечується сторонами, той факт, що відповідачеві були перераховані кошти на виконання кредитного договору. Отже, відповідач отримав кредитні кошти та зобов`язаний їх повертати на умовах та у строк, що передбачені кредитним договором.

В силу вимог статей 629 та 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний виконувати кредитний договір відповідно до його умов та вимог закону.

Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням статті 617 ЦК України.

Позивач є фінансовою установою та має відповідне свідоцтво, а тому суд дійшов висновку, що заборгованість відповідачки за вказаним вище кредитним договором відповідно до вимог статей 514 та 516 ЦК України була правомірно передана за договором факторингу позивачу. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав у строк взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, позивач має підстави вимагати від відповідача їх виконання відповідно до умов договору факторингу.

По-друге, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, наводить розрахунки суми заборгованості відповідача за кредитним договором, виходячи із того, що після закінчення строку дії кредитного договору продовжуються її зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Суд, проаналізувавши позицію учасників справи із указаного питання, а також чинне законодавство України, зазначає таке.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 753/6745/17, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, після закінчення строку кредитного договору відповідачу нараховувалися проценти за користування коштами поза межами дії кредитного договору.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте таких вимог позивач не заявляв.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з відповідача в користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором, без врахування нарахованих процентів після закінчення строку дії кредитного договору, а саме: 12 400,00 грн.

Що стосується суми пені, яку просить стягнути позивач із відповідача, суд зазначає таке.

Як вбачається із Розрахунку заборгованості за кредитним договором (далі Розрахунок) (а.с.13), операцією за 28 квітня 2021 року на суму 800 грн є «Нарахування комісії за оформлення кредиту». Оплату комісії у сумі 800,00 грн за надання кредиту також передбачено пунктом 1.5.1 кредитного договору. У той же час, у підсумкових рядках Розрахунку 800 грн це пеня.

Ураховуючи зміст кредитного договору, а також різну правову та економічну природу понять «комісія» та «пеня», суд дійшов висновку, що позивач не довів, за що саме відповідач має сплатити заборгованість у сумі 800 грн.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 800,00 грн пені, яка входить у розрахунок заборгованості.

За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам позивача та доказам, що це підтверджують, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору суд зазначає таке.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією в національній валюті № 3492698 від 10 січня 2025 року (а.с.1).

У зв`язку з тим, що позовні вимоги суд задовольняє частково, із відповідача стягується судовий збір пропорційно задоволених вимог - у сумі 825,31 грн.

Що стосується витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме: витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Позивач, серед іншого, заявив вимогу щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. На підтвердження понесених витрат було надано до матеріалів справи Договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року (далі Договір) (а.с.16-18), Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 11 листопада 2024 року (далі Акт) (а.с.10) та Детальний опис робіт (наданих послуг) (далі-Опис) (а.с.14).

Зі змісту Договору, Акта та Опису вбачається, що вартість правових послуг складає 6 000,00 (шість тисяч ) грн.

Проаналізувавши Договір, Акт та Опис, суд дійшов висновку про те, що витрати на правничу допомогу слід зменшити з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що види робіт, зазначені у Акті та Описі, мають не обґрунтовано завищену вартість, з огляду на складність справи (заборгованість складає 36 400,00 грн, кількість кредитних договорів - 1(один), зміст позовних вимог є стандартизованим, обсяг документів, доданих до позовної заяви обмежений) та фактично виконаній адвокатом роботі (наданих послуг) (адвокат у судових засіданнях по справі участі не брав, незважаючи на те, що справа розглядалася із викликом сторін), часові, витраченому на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України.

Ураховуючи вищевикладене, керуючись статтями 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 205, 512, 514, 516, 516, 527, 530, 627, 628, 617, 1054 Цивільного кодексу України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (адреса: 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок №8, ЄДРПОУ 426497460) заборгованість за Договором про споживчий кредит № 3492698 від 28 квітня 2021 року у сумі 12 400 (дванадцять тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (адреса: 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок №8, ЄДРПОУ 42649746) сплачений судовий збір у сумі 825 (вісімсот двадцять п`ять) гривень 31 (тридцять одна) копійка та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

Позивач: ТОВАРИСТВОЗ ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС», адреса: 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок №8, ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Лубенського міськрайонного суду

Полтавської області Л.В. Рудалєва