Рішення № 126879774, 25.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2025 рокусправа № 380/19568/24 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування актів службового розслідування, наказів та стягнення коштів -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправним акт службового розслідування військової частини НОМЕР_1 № 2747 від 08.07.2024 року, яким вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області;

- скасувати акт службового розслідування військової частини НОМЕР_1 № 2747 від 08.07.2024 року, яким вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області;

- визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 3958 від 08.07.2024 року яким затверджено результати службового розслідування за фактом зникнення безвісті ОСОБА_2 та вирішено вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області;

- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 3958 від 08.07.2024 року яким затверджено результати службового розслідування за фактом зникнення безвісті ОСОБА_2 та вирішено вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 належне грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди солдата ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_1 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 з 17.05.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є дружиною ОСОБА_2 , який 25.10.2022 року призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді навідника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Вказала, що 17.05.2024 року внаслідок відновлювальних дій ПВ «СП-12» біля н.п. Архангельське солдат ОСОБА_2 зник безвісті. Вказала, що згідно з актом службового розслідування військової частини НОМЕР_1 №2747 від 08.07.2024 року вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області. Позивачка вважає, що вказаний акт не містить обґрунтування, чому відповідач дійшов такого висновку. Стверджує, що військова частина НОМЕР_1 службовим розслідуванням не встановила добровільної здачі в полон. Вважає, що висновки службового розслідування щодо ОСОБА_2 є безпідставними, і відповідно є протиправним акт службового розслідування та накази видані на його підставі. Дія акту службового розслідування та наказів виданих на його підставі позбавляють ОСОБА_1 подати до Військової частини НОМЕР_1 заяву про прийняття рішення про виплату сім`ї ОСОБА_2 грошового забезпечення, як сім`ї військовополоненого. На думку позивачки, з матеріалів службового розслідування слідує, що при його проведенні не було в повній мірі дотримано положення частини 1 статті 86 Дисциплінарного статуту, а саме не враховані характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби, оскільки такі обставини та відомості фактично в ході розслідування не встановлювались. Стверджує, що в ході службового розслідування не вчинено дій, передбачених Порядком № 608 та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування: належним чином не встановлювались обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; не відбирались пояснення; не встановлювались характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступень вини військовослужбовця; причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Зазначила, що відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення. Тому звернулася до суду із цим позовом.

Ухвалою від 20.09.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 27.09.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження та позовної заяви з додатками вручено відповідачу 25.03.2025, що підтверджується наявним у справі повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за ШКІ № 0610239768434. Правом подати письмовий відзив на позовну заяву відповідач станом день розгляду справи не скористався, відтак суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішив справу за наявними матеріалами.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданому 28.07.2006 Відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського районного управління юстиції Львівської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2024 року № 79 солдат ОСОБА_2 , призначений наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.03.2024 року № 419-РС на посаду солдата резерву 36 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , з 19.03.2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до витягу з ЄРДР № 12024141380000740 ОСОБА_2 17.05.2024 року зник безвісті, місцезнаходження останнього невідоме.

Відповідно до сповіщення № 1599 та № 3899 від 20.05.2024 року зазначено, що ОСОБА_2 зник безвісті внаслідок штурмових дій 17.05.2024 року під час виконання службових обов`язків біля АДРЕСА_1 .

Згідно з актом службового розслідування військової частини НОМЕР_1 № 2747 від 08.07.2024 року вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.07.2024 № 3958 наказано вважати таким, що навідник 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 добровільно здався в полон 17.05.2024 біля населеного пункту Архангальське Покровського району Донецької області.

Цим же наказом визначено не виплачувати ОСОБА_2 грошове забезпечення з 17.05.2024.

Згідно з сповіщенням № 11869 від 11.07.2024 року ОСОБА_2 добровільно здався у полон внаслідок штурмових дій 17.05.2024 року.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 № 2084/6583 від 19.07.2024 року солдат ОСОБА_2 дійсно в період з 29.04.2024 по 17.05.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України перебуваючи в н.п. Архангельське Донецької області.

Листом від 20.07.2024 № 502/15/6386 військова частина НОМЕР_5 повідомила позивачку про те, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 добровільно здався в полон, грошове забезпечення та додаткова винагорода йому не нараховуються.

Позивачка не погоджується з оскарженими актами та наказами, вважає, що має право на стягнення з відповідача належного грошового забезпечення та додаткових грошових винагород солдата ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 з 17.05.2024 року, тому звернулася із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Відповідно до пункту 1 Розділу ХХХ Поряду № 260, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділу ХХХ Порядку № 260).

За приписами пункту 3 Розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).

Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Крім того, суд зазначає, що приписами пунктів 5, 6 Порядку № 884 передбачено, що обов`язок щодо з`ясування всіх обставин та вирішення питання щодо призначення або непризначення виплати грошового забезпечення, додаткових та інших видів грошового забезпечення належне, але не отримане військовослужбовцем, який захоплений у полон або заручниками, а також інтернований в нейтральних державах або зник безвісти, членам сім`ї такого військовослужбовця, покладається саме на командира військової частини.

При цьому, однією з підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення є з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

В ході судового розгляду справ судом з`ясовано, що ОСОБА_2 до 16.05.2024 (включно) Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалась виплата грошового забезпечення та грошової винагороди. Проте, з 17.05.2024 виплату грошового забезпечення було припинено. Відповідач мотивував припинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 тим, що в ході службового розслідування встановлено, що в діях військовослужбовця вбачаються ознаки добровільної здачі в полон.

Суд звертає увагу, що відповідальність за добровільну здачу в полон передбачена ст. 430 КК України (добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років). Водночас, чинне законодавство не містить визначення поняття «добровільної здачі в полон».

При цьому, в науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України визначено, що під добровільною здачею в полон розуміють добровільний перехід військовослужбовця, який навмисно перестав чинити опір ворогу, хоча мав фізичну можливість це робити, під владу противника. Об`єктом злочину є встановлений порядок несення військової служби під час бойових дій, який виключає добровільну здачу в полон. Об`єктивна сторона злочину включає декілька ознак. Головною з них є здача в полон, вона може бути виражена як у формі дії, так і бездіяльності.

Вчинення злочину розпочинається з того, що військовослужбовець припиняє опір ворогові з метою здатися у полон. Це може проявлятися у тому, що військовослужбовець перед ворогом складає зброю, не застосовує її, подає противнику знаки, які свідчать про його намір здатися в полон (піднімає білий прапор, піднімає руки вгору, робить усні заяви про здачу в полон тощо), із зброєю чи без зброї виходить з місця дислокації власних військ та переходить у місця дислокації військ ворога, залишається на місці бою під виглядом пораненого чи вбитого, очікуючи захоплення в полон, у той час коли його підрозділ переходить на нові позиції. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення переходу військовослужбовця під владу противника. Саме з цього моменту він вважається військовополоненим (ст. 5 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949р.). Іншою ознакою об`єктивної сторони злочину є наявність у військовослужбовця фізичної можливості продовжувати опір. Здача в полон утворює склад злочину лише тоді, коли вона вчинена добровільно. Добровільність означає, що особа, яка здалася в полон, зробила це в силу свого бажання, при умові, коли мала можливість запобігти полону, продовжуючи чинити опір ворогу, хоча б і ціною свого життя. При відсутності такої можливості здачу в полон не можна вважати добровільною. Здача в полон може мати місце як у районі бойових дій, так і в своєму районі, а також у тилу ворога. Суб`єктивна сторона злочину включає вину у формі прямого умислу, коли винний усвідомлює, що його дії або бездіяльність приведуть до полону, і бажає цього. Окрім того, суб`єктивна сторона злочину може мати і спеціальні мотиви - боягузтво або легкодухість, про що прямо зазначено у диспозиції статті. Боягузтво є наслідком страху військовослужбовця за своє життя у небезпечній ситуації. Легкодухість характеризує слабкість духу та волі військовослужбовця, низький рівень його морально-психологічних якостей. Як правило, обидві ознаки переплітаються та взаємно доповнюють одна одну. Правильний аналіз суб`єктивної сторони дозволяє розмежувати здачу в полон та державну зраду. Саме за наявністю спеціальних мотивів можна дати правильну кваліфікацію, оскільки склади цих злочинів за об`єктивною стороною можуть збігатися. Здача в полон з метою допомоги ворогу в досягненні ним агресії є державною зрадою. Суб`єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України та інших військових формувань.

При цьому, суд наголошує, що в Україні діє презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічні положення закріплені у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України.

Отже, питання щодо встановлення фактів та вини особи за фактом добровільної здачі в полон віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт. При цьому, до повноважень відповідача, зокрема, не входить кваліфікація злочину та проведення досудового розслідування.

Поряд із цим, суд звертає увагу, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут; в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 83 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції.

У частині 1 статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту).

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Пунктом 1 розділу I Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування може призначатися у разі:

невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;

невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;

неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;

дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;

втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;

порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;

недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;

повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;

скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п. 1 р. V Порядку № 608).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (п. 6 р.VI Порядку № 608).

Водночас, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Пунктом 144-1 Положення № 1153/2008 встановлено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України (п. 144-2 Положення № 1153/2008).

Суд звертає увагу що в силу приписів пункту 144-1 Положення № 1153/2008 призупинення військової служби, а відтак і припинення виплати грошового забезпечення, пов`язується із днем внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Зі змісту спірного наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.07.2024 № 3958 слідує, що п. 2 цього наказу наказано вважати таким, що навідник 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 добровільно здався в полон 17.05.2024 біля населеного пункту Архангальське Покровського району Донецької області.

Пунктом 3 Наказу № 3958 наказано начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :

3.1. на підставі пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 солдату ОСОБА_2 не виплачувати грошове забезпечення з 17.05.2024;

3.2. у відповідності до пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 військовослужбовцю, який добровільно здався в полон, солдату ОСОБА_2 не виплачувати додаткову винагороду з травня місяця 2024 року.

Цим же наказом наказано заступнику командира 2 механізованого батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 :

4.1. підготувати проєкт повідомлення про вчинення солдатом ОСОБА_2 17.05.2024 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 430 Кримінального кодексу України;

4.2. Надіслати повідомленням про вчинення кримінального правопорушення до Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил наявними засобами зв`язку разом з копіями матеріалами службового розслідування;

4.3. Після отримання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в день отримання надати витяг до відділення персоналу військової частини НОМЕР_1 .

Проте, суд звертає увагу, що жодних доказів наявності у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення «добровільна здача в полон» як станом на день припинення військовою частиною НОМЕР_1 виплати позивачу грошового забезпечення, так і станом на день судового розгляду справи, відповідачем до суду не надано.

Крім того суд враховує, що зі змісту листа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, № 13-07-28871/24-кр від 21.10.2024, слідує, що станом на 21.10.2024 в провадженні слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відсутні кримінальні провадження відносно військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .

Листом від 08.10.2024 № 50-19212вих-24 Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону підтверджується факт того, що до Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону матеріали службового розслідування з військової частини НОМЕР_1 стосовно добровільної здачі в полон військовослужбовця ОСОБА_2 не надходили. Крім того повідомлено, що прокурорами спеціалізованої прокуратури нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 430 КК України, не здійснювався.

Таким чином, відповідачем не виконано вимоги п. 144-1 Положення № 1153/2008 в частині призупинення військової служби ОСОБА_2 , а тому і в частині припинення виплати грошового забезпечення з 17.05.2024 року, а також додаткової винагороди з травня 2024 року.

За таких обставин, рішення відповідача про відмову ОСОБА_2 у виплаті грошового забезпечення та грошової винагороди, які оформлені у наказі від 08.07.2024 № 3958 є протиправними.

При цьому, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне скоригувати заявлену позивачкою позовну вимогу про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3958 від 08.07.2024 року, яким затверджено результати службового розслідування за фактом зникнення безвісті ОСОБА_2 та вирішено вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області, а саме: визнати протиправним та скасувати пункти 3.1, 3.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3958 від 08.07.2024 року в частині припинення виплати солдату ОСОБА_2 грошового забезпечення з 17.05.2024, та додаткової винагороди з травня місяця 2024 року.

У свою чергу, вимоги позивачки про визнання протиправним і скасування акта службового розслідування військової частини НОМЕР_1 № 2747 від 08.07.2024 року, яким вважати ОСОБА_2 таким, що добровільно здався в полон 17.05.2024 року біля н.п. Архангельське Покровського району Донецької області, а також про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 належного грошового забезпечення та додаткові грошові винагороди солдата ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_1 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 з 17.05.2024 року задоволенню не підлягають.

Суд наголошує, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому. Суду не надано доказів звернення позивачки до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй грошового забезпечення та додаткової винагороди чоловіка, тому вимога ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 належного грошового забезпечення та додаткових грошових винагород солдата ОСОБА_2 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 з 17.05.2024 року заявлена позивачкою передчасно, а тому задоволенню не підлягає.

Крім того, пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Суд враховує, що в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, за спірних правовідносин суд дійшов висновку, що акт службового розслідування став підставою для прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3958 від 08.07.2024 року. Тому цей акт службового розслідування як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивачки, оскільки скасування акта не може призвести до відновлення порушеного права.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки слід стягнути сплачений нею при зверненні до суду із цим позовом судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати пункти 3.1, 3.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3958 від 08.07.2024 року в частині припинення виплати солдату ОСОБА_2 грошового забезпечення з 17.05.2024, та додаткової винагороди з травня місяця 2024 року.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя Р.П. Качур