Рішення № 126851506, 24.04.2025, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/3539/24

Провадження № 2/626/98/2025

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24.04.2025 року м. Берестин

Красноградський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Дудченка В.О.,

за участю секретаря Зінченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берестині, у відсутності сторін, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок злочину,

В С Т А Н О В И В :

Позиція позивача.

ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок злочину в якому просив:

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» в солідарному порядку на його користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 100000,00 грн, та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 пред`являючи позовну заяву як потерпілий в рамках кримінального провадження зазначив, що 29.08.2020 року близько 06:40 год. ОСОБА_2 рухаючись на 77км + 950 м автошляху «Харків-Красноград-Перещепино» у напрямку м. Дніпро, керуючи автомобілем Опель Вектра реєстраційний номер НОМЕР_1 , діючи зі злочинною недбалістю, проявив неуважність до дорожньої обстановки, порушив вимоги п.п.12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України внаслідок чого допустив зіткнення керованим ним автомобілем з автомобілем ВАЗ 21101 реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в протилежному йому напрямку разом з пасажирами ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 . Внаслідок зіткнення водію автомобіля ВАЗ 21101 реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Йому ОСОБА_1 пасажиру автомобіля ВАЗ 21101 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини, перелом ребер 8,9 справа, пневмоторакс справа, різана рана лівого передпліччя, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень тяжкого ступеня тяжкості. Також пасажирці автомобіля ВАЗ 21101 ОСОБА_4 , були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої плечової кістки, закритий перелом дистального епіфізу правої променевої кістки зі зміщенням відломків, закритий перелом шийки правових плечової кістки без зміщення, забій м`яких тканин голови та тулуба, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. ОСОБА_2 звинувачений у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження. Відповідач ОСОБА_2 мав поліс №АО/4149498 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зі страховою компанією ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» строк дії якого з 02.09.2018 року по 01.09.2020 року. Вимоги цивільного позову ґрунтуються на пред`явлених державним обвинуваченням доказах, що підтверджують вину обвинуваченого, та якими встановлені обставини дорожньо-транспортної пригоди та наслідки, що стало непередбачуваним для нього особисто та його родини. Відповідно до висновку СМЕ №12-14/138-КР/20 ним отримані тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості, які були небезпечними для життя згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень». Внаслідок отриманих ним ушкоджень він перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні КНП «Красноградська центральна районна лікарня» з 29.08.2020 року по 01.09.2020 року звідки в супроводі бригади екстреної медичної допомоги реанімобілем був доставлений для подальшого лікування до відділення хірургії КП «Дніпропетровська клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР» де перебував з 01.09.2020 року по 25.09.2020 року. Отримані тілесні ушкодження та лікування знаходяться в прямому причинно-слідчому зв`язку з наслідками ДТП, яка сталась з вини відповідача ОСОБА_2 . Зважаючи на глибину фізичних страждань, які він відчуває від отриманих травм, та душевних страждань, які полягають у відчутті безпорадності, тривалий час потребував сторонньої допомоги, що призвело до змін в його житті. Крім того він був позбавлений можливості вести нормальний спосіб життя та відчував дискомфорт, порушення нормальних життєвих зв`язків, повне ігнорування обвинуваченим наслідків від порушення ним кримінального закону, як окремо так і в цілому завдали йому моральних страждань. Наслідки ДТП, яка мала місце 29.08.2020 року повністю та безповоротно змінили його уклад і спосіб життя та його сім`ї, оскільки окрім нього від злочину постраждала також його дружина ОСОБА_4 . Вважає, що розумним і справедливим визначити розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн. ОСОБА_2 та ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» в добровільному порядку не здійснили відшкодуванням (виплати) заподіяних йому збитків, а отже позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок злочину є законними та обґрунтованими.

Рух справив суді.

Ухвалою від 07.10.2024 року відкрито провадження у справі, в якій призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства після скасування вироку Верховним Судом в частині вирішення цивільних позовів, в порядку загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання по розгляду позовної заяви.

Ухвалою від 20.03.2025 року закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 24.04.2025 року.

Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.

Від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бабій Л.В. 24.02.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення в яких просить суд при ухваленні рішення по суті справи врахувати надані пояснення та вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню враховуючи наступне.

Зокрема відповідач ОСОБА_2 частково відшкодував моральні збитки на загальну суму 12000,00 грн.

Відповідальність власника транспортного засобу Опель Вектра, реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до полісу обов`язкового страхування №АО/4149498 була застрахована на дату ДТП (29.08.2020 року) у ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого становить за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 200000,00 грн, майну 100000,00 грн, франшиза 2000 грн, що підтверджується копією поліса, повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та поштовими документи про відправлення відповідачу 2 зазначеного повідомлення. З приводу відшкодування розміру моральної шкоди заначила, що відповідач ОСОБА_2 має третю групу інвалідності, отримує соціальну допомогу особа з інвалідністю з дитинства, яка з 01.01.2025 року становить 2361,00 грн. Має на утриманні батьків пенсійного віку, крім того батько ОСОБА_2 тяжко хворий, прикутий до ліжка, має інвалідність і постійно потребує сторонньої допомоги. Правила ч. 4 ст. 1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину застосовується у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище. Неврахування зазначених обставин при вирішенні судом питання щодо морального відшкодування може безповоротно ускладнити майнове становище відповідача, що призведе до неможливості ним утримувати родину.

Вищевказані письмові пояснення від представника відповідача адвоката Бабій Л.В. щодо даного позову, які надійшли через канцелярію суду та через програму «Д-3» канцелярією суду прикріплені в електронному вигляді до даної справи, суд їх сприймає не як відзив на позовну заяву, а як пояснення по суті позову.

Позиція учасників судового процесу в судовому засіданні.

Від представник позивача ОСОБА_1 адвоката Орєхова Н.В. 24.04.2025 року до суду надійшла заява в якій просить справу розглядати за її відсутності, позовну заяву підтримує на її задоволенні наполягає.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бабій Л.В. 24.02.2025 року подала до суду заяву в якій просить розглядати справу за її відсутності та відсутності відповідача 1.

Від відповідача ОСОБА_2 04.03.2025 року до суду надійшла заява в якій просить розглядати справу за його відсутності. При ухваленні рішення по суті справи просить врахувати пояснення подані його представником адвокатом Бабій Л.В.

Представник відповідача ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» в судове засідання не з`явився, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку, клопотань про відкладення розгляду справи суду не направляв, відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне розглянути справу по суті в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників судового процесу в тому числі представника відповідача ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» в даному випадку не перешкоджає розгляду справи, при цьому у справі достатньо наявних матеріалів для її розгляду та ухвалення рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів не здійснюючи фіксування судового процесу.

Позиція суду.

Суд дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно пунктів 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Фактичні обставини, встановлені судом.

29 серпня 2020 року, приблизно о 06 годині 40 хвилин, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автошляху Харків-Красноград-Перещепино на 77 км+950 м у напрямку м. Дніпро. ОСОБА_2 , діючи зі злочинною недбалістю, проявив неуважність до дорожньої обстановки, порушивши вимоги п. 12,3, п.13.1 Правил дорожнього руху України, які зобов`язували його, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди та водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Обвинувачений ОСОБА_2 не впорався з керуванням транспортним засобом, автомобіль Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 почало заносити через розділювальну смугу автодороги на зустрічну смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення передньою лівою частиною керованого автомобіля з передньою лівою частиною автомобіля ВАЗ 21101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по своїй смузі в протилежному напрямку разом з пасажирами ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

Водій автомобіля ВАЗ 21101 ОСОБА_3 зазнав тілесних ушкоджень у вигляді закритого перелому правого надколінника зі зміщенням відламків, закритого перелому п`яткової кістки справа, закритого перелому 7,8 правих, 3,4 лівих ребер, закритого перелому поперекових відростків 2,3 поперекових хребців, закритого компресійного перелому тіла 11 грудного хребця, що є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

В результаті ДТП пасажир ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки, перелому ребер 8,9 справа, пневмотороксу справа, різаної рани лівого передпліччя, що є тяжкими тілесними ушкодженнями за ступенем тяжкості.

Пасажир автомобіля ВАЗ 21101 ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої плечової кістки , закритого перелому дистального метаепіфізу правої променевої кістки зі зміщенням відломків, закритого перелому шийки правої плечової кістки без зміщення, забою м`яких тканин голови та тулуба, що є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

Вироком Красноградського районного суду Харківської області від 15.01.2024 року №626/760/22 визнано ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі звільнено з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 рік з покладення обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 24411,91 грн в відшкодування матеріальної шкоди та 80000 грн в відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 85540,57 грн в відшкодування матеріальної шкоди та 100000 грн в відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 процесуальні витрати на правову допомогу в розмір 10000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 80000 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процесуальні витрати на правову допомогу в розмір 10000 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12.03.2024 року №626/760/22 вирок Красноградського районного суду Харківської області від 15.01.2024 року по справі щодо ОСОБА_2 , обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України, залишено без змін.

Апеляційну скаргу прокурора, - залишено без задоволення. Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2024 року №626/760/22 касаційну скаргу захисника Бабій Лідії Володимирівни, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_2 , задоволено частково. Вирок Красноградського районного суду Харківської області від 15 січня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до засудженого ОСОБА_2 та ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» скасовано і в цій частині призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без зміни.

Скасовуючи вирок суду в частині цивільного позову, Верховний Суд вказав, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а також не відповідає Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст. 3 цього Закону) та висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, порушення правил безпеки дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 , перебувають у прямому причинному зв`язку з подією та наслідками що настали 29 серпня 2020 року. Потерпілими заявлені цивільні позови про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Відповідальність власника транспортного засобу Опель Вектра, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 відповідно до полісу обов`язкового страхування №АО/4149498 була застрахована на дату ДТП (29.08.2020 року) у ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія», страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого становить за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 200 000,00 грн, майну 100 000,00 грн, франшиза 2000 грн.

ОСОБА_2 01.09.2020 року направив до ПрАТ «ХМСК» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 29.08.2020 року за участю його транспортного засобу Опель Вектра номерний знак НОМЕР_1 під його керуванням.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини та оцінка доказів, наданих сторонами.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

«Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини» (п.4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»).

Не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика чи звернутися безпосередньо до суду.

Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону №1961-IV від 01.07.2004 року чинного на час виникнення правовідносин, надалі Закон №1961-ІV від 01.07.2004 року) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань передбачають відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ( в редакції Закону №1961- IV від 01.07.2004 року) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції закону №1961-IV від 01.07.2004 року) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п. 23.1. ст. 23 Закону №1961-IV від 01.07.2004 року шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно з ч. 4 ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Стаття ст. 24 Закону №1961-IV від 01.07.2004 року передбачає відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого.

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону №1961- IV від 01.07.2004 року) у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування .

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів.

Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Згідно ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Згідно з ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Як вбачається із Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону 1961-IV) підставою виплати страхового відшкодування є обгрунтованість вимог заявника і подія підпадає під ознаки страхового випадку. Будь-яких інших вимог, для того щоб виплачувати страхове відшкодування, законодавець не передбачає.

У відповідності до п. 34.1 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону №1961-IV від 01.07.2004 року)страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18) дійшла висновку, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому відповідно до пунктів 72, 73 вказаної постанови Суду відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже, покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а також не відповідає Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст. 3 цього Закону) та висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Крім цього, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 07 червня 2021 року (справа №350/1746/18, провадження № 51-2182кмо20) звернула увагу на судові рішення Великої Палати Верховного Суду, у яких також містяться висновки про застосування цивільних та цивільних процесуальних норм, які узгоджуються з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, і також мають бути враховані під час вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, якщо за обставинами провадження деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (постанови від 03 жовтня 2018 року, справа №760/15471/15-ц; від 20 лютого 2020 року, справа №753/15214/16-ц; від 12 грудня 2018 року, справа № 570/3439/16-ц).

Факт того, що подія, яка відбулася, є дорожньо-транспортною пригодою підтверджується тим, що вона відбулася під час руху транспортного засобу і внаслідок цієї події позивач по справі ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості, що підтверджується вироком Красноградського районного суду Харківської області від 15.01.2024 року №626/760/22.

Факт того, що транспортний засіб є забезпечений станом на 29.08.2020 року, підтверджується діючим копією поліса №АО/419498 на дату події.

Факт того, що цивільно-правова відповідальність особи є застрахована, підтверджується тим, що водій правомірно володів забезпеченим транспортним засобом, оскільки інше не встановлено ні законом, ні судовими рішеннями (такі вимоги визначено у ч. 1.4 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закон №1961- IV від 01.07.2004 року).

Факт настання цивільно-правової відповідальності за спричинену шкоду третім особам підтверджується тим, що транспортний засіб є джерело підвищеної небезпеки, що випливає з норм ч.1-2 ст. 1187 ЦК України, а відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Станом на дату подачі даного позову відсутні будь-які докази, які б давали підставу вважати, що шкода була заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення на його користь з відповідачів моральної шкоди в солідарному порядку, суд з врахуванням вищевикладеного, приходить до наступник висновків.

Зокрема судовим розглядом встановлено, що ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» уклавши договір страхування цивільно-правової відповідальності, взяло на себе зобов`язання у межах страхової суми відповідати за шкоду, заподіяну страхувальником третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідні обставини встановлюються судом на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження N 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, серед іншого, про те, що моральна шкода полягала у тому, що в наслідок отриманих ним травм під час ДТП, отримав тяжкі тілесні ушкодження, він проходив курс лікування, що вплинуло на його психологічний стан, створило дискомфорт, змінився ритм його життя, з`явились додаткові клопоти.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до моральних страждань.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги глибину фізичних і психічних страждань потерпілого ОСОБА_1 враховує те, що внаслідок дій засудженого ОСОБА_2 потерпілий тяжко травмувався, погіршився його стан здоров`я, і це призвело до суттєвих змін у його щоденному житті. З урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості суд приходить до висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди доцільно задовольнити частково в сумі 80000,00 грн.

Суд також враховує, що чинне законодавство не передбачає солідарного обов`язку страховика та страхувальника щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, так як правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів страхового відшкодування відсутні.

Крім того суд враховує, що відповідно до ст. 26-1 Закону №1961- IV від 01.07.2004 страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Тобто, виплата страховиком моральної шкоди, потерпілій особі, не є безумовною, вона може були здійснена лише за наявності чітко визначених законом підстав, зокрема, така потерпіла особи, повинна зазнати ушкоджень здоров`я під час ДТП. Крім того, щоб визначити розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню зі страховика, потрібно спочатку визначити розмір за шкоду, заподіяну здоров`ю (якщо така наявна).

Позивач не заявив позовних вимог про стягнення з ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» або з ОСОБА_2 страхової виплати у вигляді матеріальної шкоди заподіяної здоров`ю.

Таким чином, у даному випадку, моральна шкода зі страховика не може бути стягнена, оскільки не визначений розмір за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Однак суд вважає, що не має жодних перешкод, щодо стягнення моральної шкоди із заподіювача шкоди.

Суд також враховує, що відповідно до матеріалів справи відповідачем ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 було відшкодовано шкоду завдану ДТП у розмірі 12000,00 грн, що не заперечується сторонами по справі.

А отже з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню за даним рішенням моральна шкода у розмірі 68000,00 грн (80000,00 грн 12000,00 грн = 68000,00 грн).

При цьому суд не вбачає підстав, для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди відповідачем ОСОБА_2 враховуючи його майновий стан, оскільки така шкода завдана кримінальним правопорушенням, що відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України, виключає можливість судом зменшення розміру відшкодування шкоди, крім того суд позов в частині стягнення маральної шкоди задовольняє частково.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Висновки за результатами розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням позову та на підставі ч. 1 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнений позивач по справі, а саме по 1211,20 грн.

Згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того позивачем по справі також було понесено судові витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн, які суд вважає такими, що відповідають критерію реальності, співмірності та розумної необхідності цих витрат у даній справі і суд не вбачає підстав для їх зменшення.

Таким чином, виходячи з того, що суд частково задовольняє даний позов, до відшкодування позивачу підлягають витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 80000,00 грн (80000,00 грн х 100% : 100000,00 грн= 80%, 10000,00 грн х 100% : 8000,00 грн =8000,00 грн.)

Вказані понесені судові витрати на правову допомогу позивачу підлягають відшкодуванню з відповідача ОСОБА_2 , оскільки суд відмовляє в задоволенні позову до відповідача ПАТ «Харківська муніципальна страхова компанія».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 206, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія» про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок злочину задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 моральну шкоду в розмірі 68000 (шістдесят вісім) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави, судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 00 коп. отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківській апеляційний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя