Рішення № 126851428, 24.04.2025, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/891/2025

Справа № 537/1409/25

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.04.2025 Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді Маханькова О.В.,

за участі секретаря судового засідання Поколоти О.В.,

представника позивача - адвоката Кожаріна С.В.,

позивача ОСОБА_1

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області,

про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, згідно якого просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обгрунтування своєї позовної заяви ОСОБА_1 вказує, що 02 серпня 2008 року ОСОБА_1 у відділі РАЦС по м. Миргороду Миргородського міськрайонного управління к Полтавської області заресстрував шлюб з ОСОБА_4 . Під час шлюбу народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 видане 20 січня 2009 року. Також під час перебування в шлюбі, а саме у 2015 році, була придбана квартира АДРЕСА_1 в якій на даний час зареєстровані Позивач, Відповідач та неповнолітня донька - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2017 року у справі №541/1553/17 (провадження № 2/541/840/2017) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний . Під час розірвання шлюбу місце проживання дитини судом не визначалося, так як неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала разом Позивачем та Відповідачем у квартирі АДРЕСА_1 . 20 жовтня 2021 року Відповідач виїхала за межі держави Україна, а саме до держави Польща, що підтверджується відповідною відміткою у закордонному паспорті ОСОБА_2 влаштовувався там на постійну роботу та з того часу приїжджала на територію України лише раз - у 2022 році на тиждень на випускний доньки. З того часу наша донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишена на моєму повному самостійному вихованні та утриманні, постійно продовжує проживати разом зі мною за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18.03.2025 відкрито провадження та призначено підготовче засідання, вирішено цивільну справу проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31.03.2025 області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав вказаних у самій позовній заяві. Крім того, пояснив, що звернувся до суду з заявою про факт самостійного утримання дитини, у зв`язку з тим, що 25.02.2025 року був доставлений в ІНФОРМАЦІЯ_5 , де йому було повідомлено, що тільки за рішенням суду особа може отримати право на відстрочку від призову на військову службу, що унеможливить його мобілізацію, оскільки призов на військову службу фактично позбавить доньку ОСОБА_3 єдиної людини, яка про неї дбає та суперечитиме її інтересам.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Кожарін С.В. просив задовольнити позов.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча повідомлялась про розгляд справи у встановленому законом порядку.

28.03.2025 року відповідач ОСОБА_2 направила відзив, в якому зазначає, що з 20.10.2021 року проживає у та працює у Польщі. Її неповнолітня донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 за власним бажанням залишилася проживати разом із батьком (колишнім чоловіком) - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Вся заробітня плата відповідача повністю витрачається на усі особисті потреби ОСОБА_2 , внаслідок чого не має можливості утримувати неповнолітню доньку ОСОБА_3 , тому просить задовольнити повністю позовні вимоги, а саме встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .

Представник третьої особи служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області 26.03.2025 року направив заяву про розгляд справи без участі. У прийняті рішення покладаються на розсуд суду.

Заслухавши позивача, його представника, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Миргород, як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 20 січня 2009 року, видана Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду Миргородського міськрайону управління юстиції Полтавської області, батьками останньої є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27.10.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.

З довідки про інформацію зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 03.03.2025 року виданої Крюківською районною адміністрацією Кременчуцької міської ради про те що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 навчається в КДМШ№1 ім. П.І. Чайковського. Також згідно договору про надання освітніх послуг №ДО-ФМБ-14 від 29.07.2024 року ОСОБА_3 навчається в обласному коледжі «Кременчуцька гуманітарна технологічна академія імені А.С. Макаренка» Полтавської обласної ради, де вказано лише батько - ОСОБА_1 , як законного представника.

Позивач ОСОБА_1 , згідно копії паспорту серії НОМЕР_4 виданого Миргородським МРВ УМВС України Полтавської області, народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в смт. В. Багачка Полтавської області.

Позивач ОСОБА_1 має постійне місце роботи та працює на посаді менеджера(управитель зі збуту в ТОВ «ПРОМІМПЕКС КРЕМЕНЧУК» з 02.02.2021 року.

Відповідач ОСОБА_2 20.10.2021 року виїхала за кордон, а саме до Польщі, згідно відмітки в закордонному паспорті.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно із частиною 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї ст.. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга ст. 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, когось із батьків дитини є підставою для припинення їх обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Позивач просить установити факт самостійного виховання та утримання ним доньки, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері ОСОБА_2 .

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Така позиція суду повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22, і підстав для відступу від цієї позиції суд не вбачає.

На переконання суду, для встановлення обставин самостійності виховання позивачем дитини обов`язковим елементом є підтвердження виключних (непереборними/винятковими/неординарними/особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Наведених вище виключних обставин, зокрема позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки іншого з батьків, у даній справі відсутні.

Суд наголошує, що факт свідомого ухилення іншого з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджений лише рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Такий підхід до вирішення цієї справи, на переконання суду, цілком відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22, адже конкретних вказівок, з яким із видів позову повинна звернутися заінтересована особа для підтвердження обставин самостійного виховання дитини- у ній не наведено. Суд вважає, що таким позовом має бути саме про позбавлення батьківських прав, а не встановлення юридичного факту, з міркувань, що були висловлені вище.

Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних його інтересів з боку інших осіб. З поданого ОСОБА_1 позову, наданих в судовому засіданні пояснень та поданої ОСОБА_2 відзиву вбачається, що між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо виховання та утримання дитини. Враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дитини є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні цього позову необхідно відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати покладаються на сторону позивача.

Керуючись ст. 12, 81, 89, 133, 140, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Маханьков О.В.