Рішення № 126847136, 24.04.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року Справа № 280/10149/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Працевитого Геннадія Олександровича (вул. В. Зайцева, 4, оф. 18, м. Запоріжжя, 69035), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними дій, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.11.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника адвоката Працевитого Геннадія Олександровича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачці суми єдиного внеску у вигляді недоїмки (боргу), що обліковується в інтегрованій картці платника, скасувавши вимогу №Ф-57370-50У від 10.06.2024, видану відповідачем, про стягнення на користь відповідача недоїмки сумі 2200,00 грн.;

зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника позивачки суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята всупереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що вже є рішення суду по частині періоду заборгованості зазначеному в спірній вимозі. Так, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.12.2021 по справі №280/9832/21 мотивовано тим, що нарахування недоїмки (боргу) зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 було безпідставним, оскільки за період перебування її у статусі фізичної особи-підприємця сплата страхових внесків за неї здійснювалась у встановлених законодавством розмірах роботодавцем, з яким ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах. У ОСОБА_1 був відсутнім обов`язок із сплати єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбувалось би подвійне оподаткування, яке суперечить принципам податкового законодавства, а також суперечать меті запровадження такого консолідованого внеску як єдиний внесок. 13.10.2021 позивачка вирішила припинити статус ФОП, за власним рішенням. 14.08.2023 позивачкою було прийнято рішення повторно зареєструватись як ФОП. З цього часу вона щомісячно сплачує єдиний внесок в розмірах, визначених чинним законодавством. В зв`язку з чим вважає, що у неї відсутня заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 05.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

25.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначає, що чинним законодавством України не передбачена заборона фізичної особи-підприємця працювати також й за трудовим договором. Отже, робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка одночасно є найманим працівником на підприємстві. Таким чином, позивач має обов`язок сплачувати єдиний внесок на загальних підставах. В зв`язку з чим вважає, що спірна вимога винесена законно та обґрунтовано. Також заперечує проти заявленого розміру понесених витрат на правову допомогу. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.10.2004, номер запису: 21030000000001837, перебувала на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області (Вознесенівське управління м.Запоріжжя) як платник єдиного внеску з 12.10.2004, за номером 08/11-997, підприємницька діяльність припинена 13.10.2021, номер запису: 2001030060002001837, підстава: власне рішення.

Відповідно до записів у трудовій книжці, позивач з 02.07.2013 по 11.08.2023 позивачка працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЄЛІЗ» (код ЄДРПОУ 13608660) на посаді менеджера ЗЄД (накази від 02.07.2013 №119 та від 11.08.2023 №83).

Згідно з довідкою ТОВ «ЕЛІЗ» від 21.08.2024 №ЕЛ000000015 в цей період підприємство сплачувало за позивачку податки та збори, в тому числі страхові внески (за виключенням періоду перебування у декретній відпустці з 06.02.2017 по 07.04.2020).

09.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57370-50, відповідно до якої станом на 31.10.2020 загальна сума боргу платника єдиного внеску (позивачки) становила 35588,74 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.12.2021 по справі №280/9832/21 визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57370-50 від 09.11.2020, сформовану ГУ ДПС у Запорізькій області.

Зазначене рішення набрало законної сили 10.06.2022.

14.08.2023 позивачкою було прийнято рішення повторно зареєструватись як фізична особа-підприємець. Вказаний статус є актуальним на час розгляду справи.

З дати реєстрації (14.08.2023) позивачкою регулярно вносився (сплачувався) єдиний внесок, підтвердженням чому є відповідні платіжні інструкції з банку, які додані до позову та долучені до матеріалів справи.

10.06.2024 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57370-50 У, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 31254,74 грн., яка обліковувалась станом на 16.07.2024.

Як вбачається з розрахунку боргу за вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57370-50 від 10.06.2024, наданого відповідачем, недоїмка нарахована за період з 19.10.2018 по 10.05.2024.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 28.05.2020 у справі №200/10723/18-а, від 16.09.2022 у справі №500/92/19, від 07.03.2023 у справі №320/2325/19 та інших.

З матеріалів справи судом встановлено, що в період з 02.03.2017 по 11.08.2023 позивачка працювала на ТОВ «ЕЛІЗ» (ЄДРПОУ 3089804523), що підтверджується трудовою книжкою позивачки серії НОМЕР_1 , і вказаний роботодавець, у цей період, сплачував за позивачку єдиний внесок у встановленому розмірі (за виключенням періоду перебування у декретній відпустці з березня 2017 року по березень 2020 року). Зазначене підтверджується довідкою ТОВ «ЕЛІЗ» від 21.08.2024 №ЕЛ000000015.

Більш того рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.12.2021 по справі №280/9832/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57370-50 від 09.11.2020, сформовану ГУ ДПС у Запорізькій області за період з 09.02.2018 по 19.10.2020.

У даному рішення суд дійшов висновку, що: «Оскільки роботодавець сплачував за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача був відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства».

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З дати повторної реєстрації позивачки фізичною особою-підприємцем (14.08.2023) нею регулярно вносився (сплачувався) єдиний внесок за себе, підтвердженням чому є відповідні платіжні інструкції з банку:

1) платіжна інструкція №93 від 02.10.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1760,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

2) платіжна інструкція №68 від 04.09.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1760,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

3) платіжна інструкція №58 від 07.08.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1760,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

4) платіжна інструкція №52 від 17.07.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1760,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

5) платіжна інструкція №43 від 03.06.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1760,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

6) платіжна інструкція №37 від 17.05.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1760,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

7) платіжна інструкція №30 від 05.04.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1562,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

8) платіжна інструкція №25 від 08.03.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1562,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

9) платіжна інструкція №20 від 15.02.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1562,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2024;

10) платіжна інструкція №17 від 17.01.2024 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1562,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2023;

11) платіжна інструкція №14 від 08.12.2023 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1474,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2023;

12) платіжна інструкція №5 від 08.11.2023 р. про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1474,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2023;

13) платіжна інструкція №2 від 19.10.2023 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1474,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2023;

14) платіжна інструкція №1 від 19.09.2023 про сплату грошових коштів з рахунку платника НОМЕР_2 на рахунок отримувача НОМЕР_3 у сумі 1474,00 грн., призначення платежу сплата ЄСВ 2023.

З огляду на правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи у сукупності суд вважає, що відповідачем протиправно, без врахування висновків суду по справі №280/9832/21 та самостійних сплат позивачкою єдиного внеску у 2023-2024 роках, виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмку) від 10.06.2024 №Ф-57370-50У на суму 31254,74 грн.

Проте, протиправною є саме податкова вимога №Ф-57370-50У від 10.06.2024, а не дії відповідача про стягнення з позивачки недоїмки сумі 2200,00 грн. за вимогою №Ф-57370-50У від 10.06.2024.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку, для належного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмку) від 10.06.2024 №Ф-57370-50У.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника позивачки суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, то суд зазначає таке.

Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування контролюючими органами здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 12.01.2021 №5.

Приписами пункту 4 розділу V Порядку встановлено, що працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій. Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Cтатус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).

У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд».

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Тож, в силу положень вищевказаного порядку, працівники контролюючого органу можуть виключати з ІКП суми донарахувань та змінювати стан рішень контролюючого органу, якими визначено вказані суми зобов`язань.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18), від 28 жовтня 2022 року (справа №200/5487/21), від 02 березня 2023 року (справа №826/23604/15) та інших.

Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів осіб, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективним та таким, що відповідає вимогам законодавства способом відновлення порушеного права позивачки суд вважає зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність» шляхом виключення нарахованої ГУ ДПС у Запорізькій області заборгованості з ЄСВ по спірній вимозі.

При цьому суд зазначає, що у нього відсутні документальні данні про відсутність заборгованості по сплаті ЄСВ за періоди, які не увійшли в спірну вимогу, в зв`язку з чим вимога позивачки про зобов`язання відповідача сформувати відомості про відсутність у неї заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, є передчасною.

Щодо інших доводів учасників справи, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У відповідності до вимог ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивачки підтверджені судові витрати із судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Також у позовній заяві представник позивачки зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн.

Суд зазначає, що частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності перелічені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Наведене дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, має право на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, у разі, якщо доведено, що останні були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у питанні доведеності оплати витрат на правову допомогу, сформувала наступні висновки:

«…склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №440/7120/20, від 19.05.2022 у справі №440/4186/19, від 09.06.2022 у справі №120/3521/20-а, від 22.08.2023 у справі №380/7394/21 та інших.

Позивачем (представником позивача) не надано жодних доказів оплати послуг адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження - постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16), а відтак і реального понесення витрат, відшкодування яких він просить.

В зв`язку з відсутністю належних доказів понесення витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги, відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Працевитого Геннадія Олександровича (вул. В. Зайцева, 4, оф. 18, м. Запоріжжя, 69035), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними дій, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-57370-50У від 10.06.2024.

Зобов`язати Головного управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимозі №Ф-57370-50У від 10.06.2024 недоїмки (боргу) з єдиного внеску.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «24»квітня 2025 року.

СуддяР.В. Кисіль