Рішення № 126812043, 23.04.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 квітня 2025 р. Справа № 120/12437/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача №05032300023184 від 09.09.2024 про відмову в оформлені позивачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Ухвалою від 27.09.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

11.10.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що оскільки ОСОБА_1 визнано винною у скоєні порушення передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн., який остання не оплатила, УДМС у Вінницькій області 09.09.2024 прийнято рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні згідно підпункту 10 пункту 62 Порядку 321, а саме: у зв`язку із тим, що позивач не виконала рішення державного органу, уповноваженого накладати адміністративні стягнення та має майнові зобов`язання перед державою України у вигляді неоплаченого штраф у розмірі 3400,00 грн.

17.10.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій вона підтримала вимоги даного позову в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступні обставини.

Відповідно до копії паспорта, виданого 15.10.2020 МЗС РФ 38001 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є громадянкою РФ.

За вказаним паспортом позивач 17.03.2021 перетнула кордон України в КПП "Могилів-Подільський" у напрямку "виїзд" і цього ж дня в`їхала в Україну.

22.05.2021 позивач звернулась до Жмеринського відділу Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, що є онукою громадянки України.

За результатами розгляду вказаної заяви, 23.06.2021 прийнято рішення №05034300008729 про відмову в наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", а саме зазначення у заяві свідомо неправдивих відомостей.

Вважаючи незаконною відмову відповідача у наданні їй дозволу на імміграцію в Україну, позивач за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернулась до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.11.2021 у справі № 120/8807/21-а, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 23.06.2021 №05034300008729 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці РФ ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, повторно розглянути заяву громадянки РФ ОСОБА_1 від 22.05.2021 про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі положень п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III "Про імміграцію".

На виконання вищевказаного рішення суду, відповідач повторно розглянув заяву позивача та прийняв рішення від 22.12.2022 № 05034300008729 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці РФ ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію".

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 у справі №120/294/23 визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 22.12.2022 №05034300008729 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці РФ ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області повторно розглянути заяву громадянки РФ ОСОБА_1 від 22.05.2021 про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі положень пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію", з урахуванням висновків суду, наданих в цьому рішенні.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023 апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 - без змін.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийнято висновок від 26.05.2023 та поновлено розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну від 22.05.2021.

09.10.2023 за результатами повторного розгляду заяви, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/294/23, громадянці РФ ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну, строк дії до 09.10.2024 року.

17.10.2023 позивач звернулась до Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про отримання посвідки на постійне місце проживання з підстав отримання дозволу на імміграцію до України.

Однак, листом від 02.11.2023 їй було відмовлено у прийнятті документів щодо оформлення посвідки на постійне проживання, оскільки позивач перебуває на території України з порушенням строку перебування.

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне місце проживання, звернулась до суду з позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 по справі №120/17964/23, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.08.2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови громадянці РФ ОСОБА_1 у прийнятті документів для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийняти та розглянути документи громадянки РФ ОСОБА_1 для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, з урахуванням висновків суду наведених в цьому рішенні.

30.08.2024 Жмеринським відділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВН № 002716, згідно якої громадянку РФ ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Крім того, 09.09.2024 відповідачем прийнято рішення №05032300023184 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 10 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМ України №321 від 25.04.2018.

Не погоджуючись із рішенням №05032300023184 від 09.09.2024, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземцями визнаються іноземні громадяни - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах 1 та 17 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України "Про імміграцію".

Згідно із статтею 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно приписів п. 1 постанови Кабміну Міністрів України №321 від 25.04.2018 року "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання" (далі - Порядок №321) посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до п. 9 Порядку №321 оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів.

За приписами п. 21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови.

Крім того, підстави для відмови в оформленні або видачі посвідки визначені пунктом 62 Порядку №321, зокрема пп. 10 цього пункту передбачено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з примусовим поверненням чи примусовим видворенням за межі України або реадмісією, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну.

В даному ж випадку, оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено в оформлені посвідки на постійне проживання саме з підстав, визначених пп. 10 п. 62 Порядку №321.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 30.08.2024 Жмеринським відділом Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області дійсно було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВН №002716, згідно якої громадянку РФ ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Поряд із цим, суд враховує, що не погоджуючись із постановою серії ПН МВН № 002716 позивач оскаржила її до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області (справа №130/2570/24).

Встановлено, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 по справі №130/2570/24, окрім іншого, визнано протиправною та скасовано постанову №ПН МВН 002716 від 30 серпня 2024 року, винесену Жмеринським відділом Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.

Як вбачається із постанови від 22.01.2025, скасовуючи постанову № ПН МВН 002716 від 30 серпня 2024 року суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 по справі №120/17964/23, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.08.2024, окрім іншого, зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийняти та розглянути документи громадянки РФ ОСОБА_1 для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, з урахуванням висновків суду наведених в цьому рішенні.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що не виконавши вищезазначене рішення відповідач дійшов передчасного висновку щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Окрім того, варто врахувати, що підставою для прийняття постанови №ПН МВН 002716 від 30 серпня 2024 року слугували висновки відповідача про те, що ОСОБА_1 перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, чим порушила вимоги ч. 3 ст. 3, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

З приводу цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки Вінницького окружного адміністративного суду, викладені у рішенні від 01.11.2021 року по справі №120/8807/21-а, відповідно до яких суд наголосив, що у період з 2011 року по 2020 рік ОСОБА_1 перебувала на території України законно як особа, громадянство якої підтверджувалося належним документом - паспортом громадянина України.

Поряд з цим, визнання через багато років вказаного паспорта таким, що був виданий з порушенням чинного на той час законодавства та із вини офіційної посадової особи - начальника Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області аж ніяк не може свідчити про нелегальність перебування позивачки на території України, як помилково вважає відповідач.

Також суд зазначив, що саме ця незалежна від волі позивачки подія - прийняття органами ДМС України рішення від 09.11.2020 про вилучення, анулювання та знищення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , поставила позивачку у становище, при якому, маючи стійкий зв`язок з державою Україною, обумовлений понад 20-річним проживанням позивачки на її території разом з матір`ю та бабусею-громадянкою України, позивачка була змушена узаконювати своє перебування в Україні.

За наведених обставин, які підтверджують факт тривалого проживання позивачки на території України на законних підставах, суд критично оцінив доводи Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про недотримання ОСОБА_1 строку перебування на території України.

За наслідками розгляду справи №120/8807/21-а, суд дійшов висновку, що за обставин, коли позивач 9 років проживала на території України на підставі паспорта громадянина України, який був виданий їй державним органом у визначеному законодавством порядку, але в подальшому визнаний недійсним через недбалість посадових осіб цього органу, які допустили порушення, то негативні наслідки від такої помилки або зловживання не можуть перекладатися на особу (позивачку справі) та виправлятися за рахунок порушення її прав, свобод та інтересів.

Так, норми статті 78 КАС України визначають підстави звільнення від доказування, серед яких вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені рішенням Вінницького окружного адміністративного суду №120/8807/21-а від 01.11.2021 року не потребують доказування.

Тобто, вказаними вище судовим рішенням підтверджується необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем строку перебування на території України.

Окрім того, суд також вважає за необхідне звернути увагу на висновки Вінницького окружного адміністративного суду, викладені у рішенні від 22.04.2024 року по справі №120/17964/23, відповідно до яких суд наголосив, що ОСОБА_1 із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну звернулась ще 22 травня 2021 року, а відповідне рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду прийнято 09.10.2023, а тому суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо перебування ОСОБА_1 на території України з порушенням строків перебування, оскільки наведені обставини не залежали від волі позивача, а остання реалізовувала захист своїх прав у судовому порядку.

Втім, не дивлячись на те, що рішенням суду по справі №120/17964/23, яке набрало законної сили 23.08.2024, суд зобов`язав Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийняти та розглянути документи громадянки РФ ОСОБА_1 для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, відповідач не виконавши відповідне рішення суду, 30.08.2024 виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення, яке спростовуються висновками рішень Вінницького окружного адміністративного суду по справам №120/8807/21-а та №120/17964/23, цим самим створивши підстави для відмови у оформленні позивачу посвідки на постійне проживання.

Такі дії відповідача, на переконання суду, не можуть вважатись добросовісними та правомірними, а тому суд приходить до висновку, що рішення №05032300023184 від 09.09.2024, яке прийняте за наведених вище обставин, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зважає на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З врахуванням приписів статті 2 КАС України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Виходячи із обставин цієї справи, на переконання суду належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути документи громадянки РФ ОСОБА_1 для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому судовому рішенні.

Обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходив із того, що в межах розгляду даної справи відсутня можливість перевірити наявність чи/або відсутність передбачених п. 62 Порядку №321 інших підстав для відмови в оформленні відповідної посвідки.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №05032300023184 від 09.09.2024.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області повторно розглянути документи громадянки РФ ОСОБА_1 для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому судовому рішенні.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37836770)

Повний текст рішення складено 23.04.2025.

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна