Рішення № 126812029, 23.04.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 квітня 2025 р. Справа № 120/12110/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність, що полягає у відмові ОСОБА_1 у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби на підставі абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- зобов`язати В/ч НОМЕР_1 в особі її командира звільнити з військової служби у запас за сімейними обставинами ОСОБА_1 на підставі абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - адвокат Соловей О.М. - вказує, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у В/ч НОМЕР_1 . У зв`язку із сімейними обставинами (перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей) вирішив звільнитися із військової служби, тому звернувся до відповідача із рапортом та пакетом документів на підтвердження існування підстав для звільнення з військової служби на підставі абз. 5 п. 3 ч.12 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу".

За результатами розгляду відповідного рапорту, позивач отримав письмову відповідь В/ч НОМЕР_1 про відмову у звільнені з військової служби.

З наведеною відмовою позивач не погоджується та вважає, що в нього наявні правові підстави для звільнення з військової служби згідно абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Вказані підстави слугували причиною звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.

Ухвалою від 26.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.10.2024 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що позивачем не зібрано доказів, які б без сумніву підтверджували факт утримання ним падчерки та пасинка. Те, що вони спільно з ним проживають, тобто є членами сім`ї, не свідчить про неможливість їх утримання з боку батька, дідуся, бабусі.

При цьому, як стверджує відповідач, представник ОСОБА_1 вказує на наявність протиправної бездіяльності з боку В/ч НОМЕР_1 , яка виразилася в не звільненні його довірителя з військової служби. Натомість, відповідно до пункту 2 розділу III Порядку командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції із зазначенням підстав та обґрунтування відмови. На виконання вказаного акту, командиром накладено резолюцію на рапорт з наведенням в письмовій формі підстав та обґрунтування неможливості прийняття рішення по суті рапорту. Запропоновано надати додаткові документи, які б підтверджували факт утримання дітей. Такі діяння командира відповідають вимогам пункту 4 розділу ІІІ Порядку, згідно з яким, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

За наведених обставин, відповідач стверджує, що не допускав протиправної бездіяльності, оскільки не мав правових засад для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

08.08.2024 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом та доданими до нього документами щодо його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Так, до рапорту було долучено наступні документи: копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_3 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_4 , копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , довідку про місце проживання та склад сім ї, копію посвідчення багатодітної сім`ї, довідку про неотримання аліментів.

За результатами розгляду такого рапорту Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 надано письмову відповідь у формі висновку від 10.08.2024, відповідно до якого позивачу доведено інформацію про відмову у задоволенні його рапорту у зв`язку з відсутністю правових підстав для звільнення з військової служби за пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", так як не надано доказів, які б давали підстави вважати, що батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які нині проживають з ОСОБА_1 , з поважних причин не може утримувати своїх дітей, оскільки, те що він не сплачує аліменти, не свідчить про наявність поважних причин щодо не виконання своїх обов`язків.

На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби на підставі абз. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на такій підставі як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Отже, однією з підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі абз. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, через що у серпні 2024 року звернувся до відповідача із відповідним рапортом.

Тобто згідно обставин справи, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби саме у зв`язку з перебуванням в нього на утриманні трьох неповнолітніх дітей: рідного сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньки та сина його дружини ОСОБА_5 , тобто падчерки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та пасинка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з цим суд звертає увагу на таке.

Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною першою статті 260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Відповідно до статті 265 Сімейного кодексу України баба, дід зобов`язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 Сімейного кодексу України).

Проаналізувавши наведені норми у подібних правовідносинах (стосуються звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з перебуванням у військовослужбовця на утриманні трьох і більше дітей), Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23 дійшов правового висновку, що військовослужбовець, перебуваючи у шлюбі, має право на участь у вихованні дітей його дружини (за умови проживання однією сім`єю).

При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Отже, для звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі абзацу абз. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII у зв`язку з перебуванням у нього на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, у випадку якщо одна із дітей не є його власною дитиною, такий військовослужбовець повинен надати докази на підтвердження його проживання однією сім`єю з дружиною та її дитиною (дітьми), а також докази того, що ця дитина (діти) не має батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або докази того, що мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри такої дитини з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання.

Згідно з довідкою Ольгопільської сільської ради Демівського старостинського округу від 01.08.2024 № 311 про склад сім`ї або зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1 , входять 5 осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (чоловік), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дружина), ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (пасинок), ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (падчерка), ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (син).

Дослідивши матеріали справи суд зауважує, що сам факт проживання однією сім`єю не свідчить про перебування у позивача - ОСОБА_1 на утриманні всіх дітей, які з ним проживають.

При цьому суд вкотре зауважує, на правій позиції ВС висловленій у постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23, за якою обов`язок щодо утримання нерідних дітей (падчерок, пасинків) у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Так, в межах розгляду цієї справи позивач, як вітчим, не довів не виконання обов`язку утримання неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 їх матір`ю, батьком, дідом, бабою або те, що ці особи з поважних причин не можуть надавати цим дітямналежного утримання.

Тобто позивачем не подано доказів, які підтверджували б неможливість інших близьких родичів, зазначених у статті 268 Сімейного кодексу України, здійснювати утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (падчерки та пасинка ОСОБА_1 ).

Крім того, заявником не доведено, а матеріали справи не містять і рішення суду про встановлення факту утримання позивачем трьох неповнолітніх дітей, яке могло б слугувати підставою для висновку про наявність у нього права на звільнення з військової служби згідно абз. 4 п. 3 ч.12 ст. 26 Закону № 2232-XII.

З огляду на наявні матеріали цієї адміністративної справи, суд не вбачає підстав для поставлення висновку про доведеність факту перебування на утриманні позивача як військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років, а отже про відсутність підстав для задоволення заявленого позову у спосіб зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 на підставі абз. 4 п. 3 ч.12 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

З урахуванням положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 23.04.2025.

Суддя Томчук Андрій Валерійович