Рішення № 126802567, 18.04.2025, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1950/25 2/335/1513/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2025 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю

секретаря судового засідання - Бойкинюк Д.П.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про встановлення фактів спільного проживання та перебування на утриманні,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Го Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, яким просила встановити факт того, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , спільно проживала однією сім`єю з чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та на момент смерті перебувала на його утриманні.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на таке.

Позивач та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.10.1982 по день смерті ОСОБА_2 , - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 позивач народила від нього двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в якій фактично з січня 2004 року проживали вона з чоловіком, син ОСОБА_5 , а з грудня 2010 року також ОСОБА_6 , невістка позивача (дружина сина ОСОБА_7 ).

У 2004 році, після набуття права власності на нову квартиру за адресою АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 змінив місце своєї реєстрації на вказану адресу. Однак, реєстрація нового місця проживання не вплинула на родинні відносини між позивачем та її чоловіком, оскільки весь цей час вони продовжували проживати разом з ним за адресою АДРЕСА_1 . Фактично, за місцем реєстрації ОСОБА_2 проживав їх другий син, ОСОБА_4 .

За час проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, позивач і ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм будинку: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту; крім того, всі свята проводили в колі рідних та друзів.

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 захворів (стався серцевий напад), він потребував кваліфікованої допомоги лікарів, тож його перевезли до м. Київ, де на цей момент проживав їх син ОСОБА_4 ,

У період з 23 жовтня 2023 року і по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 знаходився у КНП Київська міська клінічна лікарня № 1 (м. Київ, вул. Харківське шосе, 121). Весь цей час, позивач постійно перебувала разом із ним, здійснювала сторонній догляд, купувала необхідні ліки, спілкувалася з лікарями стосовно стану його здоров`я тощо.

Таким чином, позивач вважає, що вказані обставини у своїй сукупності підтверджують факт її спільного проживання з покійним чоловіком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

При цьому позивач не була працевлаштована, а перебувала на утриманні чоловіка, і тому вважає, що має право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

Після смерті чоловіка позивач звернулась до відповідача із заявою щодо переходу на пенсію у разі втрати годувальника згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, 21.11.2024 року позивач отримала відмову через відсутність документу про сумісне проживання.

Позивачка вже зверталась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявою в порядку окремого провадження (про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини), однак через існування спору про право подану заяву було залишено без розгляду з роз`ясненням права на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Ухвалою від 04.03.2025 було відкрите провадження у справі, визначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам був встановлений строк для подання заяв по суті спору і доказів на їх обґрунтування.

11.03.2025 від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника та вирішення справи за наявними матеріалами в межах чинного законодавства.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 свої вимоги підтримала, надавши пояснення, що повністю підтверджують викладені у позовній заяві факти.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Заслухавши пояснення позивача та дослідивши надані позивачем докази, проаналізувавши відповідні норми матеріального і процесуального права, суд приходить до такого.

Щодо процесуального порядку розгляду поданих позивачем вимог.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, за загальним правилом, справи про встановлення фактів родинних відносин та перебування на утриманні розглядаються зв порядку окремого провадження.

У разі наявності спору про право відповідні вимоги розглядаються за правилами позовного провадження (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

Як випливає з матеріалів справи, позивач дійсно зверталась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 , однак ухвалою вказаного суду від 15.04.2024 її заяву було залишено без розгляду з посиланням на наявність спору право і необхідність розгляду цих вимог в порядку позовного провадження.

Суд зауважує, що з іншого боку, норми ЦПК України безпосередньо не передбачають процесуальних наслідків подання в порядку позовного провадження вимог, що за загальним правило підлягають розгляду в порядку окремого провадження. Зокрема, відсутні підстави вважати, що це може мати наслідком відмову у відкритті провадження або відмову у задоволенні заявлених вимог по суті.

Відповідач не висловив заперечень проти розгляду заявлених вимог в порядку позовного провадження.

Відтак, суд виходить з того, що позивач, звертаючись до суду саме в порядку позовного провадження, з урахуванням наведених вище обставин і раніше постановленої ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, мала правомірні очікування на забезпечення їй доступу до правосуддя, а тому невжиття судом заходів щодо розгляду цих вимог по суті був би надмірним формалізмом і міг би призвести до порушення прав позивача.

Визначальним при цьому суд вважає ефективність обраного позивачем способу захисту її прав.

Щодо суті позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Наявними у справі доказами підтверджується, що позивач та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.10.1982 по день смерті ОСОБА_2 , - ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим (повторно) Виконавчим комітетом Привільської міської ради м. Лисичанськ Луганської області ІНФОРМАЦІЯ_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

За час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 позивач народила від нього двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується, відповідно, Свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , виданим ЗАГС Лисичанського міськвиконкому Ворошиловградської області 20.10.1982, та Свідоцтвом про народження № НОМЕР_5 , виданим 09.10.1992 року ЗАГС м. Лисичанська.

Також під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 позивач набула у власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 24.12.2003, посвідченого державним нотаріусом Четвертої державної маріупольської контори (реєстр. № 1-2964).

Відповідно до наявних у справі копій паспортів позивача і ОСОБА_2 , до 21.02.2004 вони обидва були зареєстровані за адресою м. Маріуполь, Біологічний масив, буд. 49.

З 21.02.2004 позивач отримала реєстрацію за адресою АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 .

Разом з цим, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, підтвердили той факт, що де-факто позивач та ОСОБА_2 з початку 2000-х років і до евакуації з м. Маріуполь після 24.02.2022 безперервно спільно проживали однією сім`єю за адресою АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, виховували дітей.

При цьому свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 пояснили, що були сусідами сім`ї ОСОБА_10 , часто бували у них вдома, бачили домашню обстановку, яка свідчила про проживання ОСОБА_10 за цією адресою однією сім`єю.

Свідки ОСОБА_6 (невістка позивача) та ОСОБА_3 (син позивача та ОСОБА_3 ) також пояснили, що проживали разом з позивачем і ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , як одна сім`я, з початку 2000-х років і до окупації Маріуполя. При цьому спочатку виїхала на підконтрольну Україні територію позивач, а пізніше ОСОБА_2 вивезли, оскільки він перебував у поганому стані здоров`я і не міг за собою доглядати. Під час перебування ОСОБА_2 в лікарні у м. Київ позивач доглядала за ним до самої смерті, а також опікувалась його похованням.

Крім того, вказані свідки підтвердили, що позивач тривалий час, не менше 15-ти років не працювала. Так, спочатку позивач займалась доглядом за своїми малолітніми дітьми, і тому не працювала, а пізніше, за спільним сімейним рішенням і бажанням самого ОСОБА_2 , позивач не працевлаштовувалась, була домогосподаркою, оскільки доходів, які отримував ОСОБА_2 як працівник ПАТ «Азовсталь», цілком вистачало для утримання позивача і сім`ї в цілому.

З 09.11.2016 позивачу призначено пенсію, яка станом на 01.11.2023 складала 3354,90 грн., що підтверджується відповіддю Головного управління ПФУ в Донецькій області від 30.01.2025 року.

При цьому розмір пенсії ОСОБА_2 на момент його смерті складав 9 117,25 грн., що підтверджується відповіддю Головного управління ПФУ в Донецькій області від 16.01.2025 року.

Після смерті чоловіка позивач звернулась до відповідача із заявою щодо переходу на пенсію у разі втрати годувальника згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, 21.11.2024 року позивач отримала відмову через відсутність документу про сумісне проживання.

Таким чином, суд приходить до висновку, до наявними у справі доказами підтверджується як факт спільного проживання позивача з ОСОБА_2 за однією адресою, так і факт перебування позивача на утриманні останнього, тобто що допомога від ОСОБА_2 була постійним і основним засобом існування позивача.

Доказів, які б спростовували такі висновки, матеріали справи не містять.

Відповідач доказів на спростування фактів і доводів, на які посилається позивача, не надав.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 4, 5, 12, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про встановлення фактів спільного проживання та перебування на утриманні, - задовольнити повністю.

Встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , спільно проживала однією сім`єю з чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та на момент смерті перебувала на його утриманні.

Повний текст рішення складений 23.04.2025.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв