Рішення № 126801227, 23.04.2025, Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/164/24

Провадження № 2/938/124/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Чекан Н.М.

з участю секретаря судового засідання Івасюк Г.Ю.

представника відповідача - адвоката Мамедової І.Р., яка приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з власних технічних засобів,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - ПАТ «СК «Арсенал Страхування») про стягнення страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену шкоду втратою годувальника, та страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Верховинського районного суду Івано-Франківської області поступила позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яких представляє адвокат Найда Катерина Володимиріна, до ПАТ «СК «Арсенал Страхування» про стягнення на користь ОСОБА_1 26000 гривень страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду, та 182000 гривень страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену шкоду втратою годувальника; на користь ОСОБА_2 26000 гривень страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду; та на користь ОСОБА_3 26000 гривень страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Рівня Верховинського району Івано-Франківської області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки "Toyota Avensis", р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП велосипедист ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. 05.01.2022 року за фактом настання даної ДТП внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022090000000002 з кваліфікацією за ст.286 КК України та розпочато досудове розслідування. Станом на дату настання ДТП, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії 206116197. Оскільки шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки особою, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована в ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування", то позивачі мають право на відшкодування їм страховиком моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи- чоловіка, батька, а також позивач ОСОБА_1 додатково на відшкодування спричиненої шкоди втратою годувальника. Оскільки страховий випадок настав ІНФОРМАЦІЯ_3 та в ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що в 2022 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня - становить 7000 гривень, то загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_5 , нарахований відповідно до п.27.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» становить 78000 гшривень. Враховуючи, що таке відшкодування виплачується рівними частинами між особами, які мають право на його отримання, якими є позивачі, то кожен з них має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 26000 гривень. Також на підставі п.27.2 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач ОСОБА_1 має право на страхове відшкодування, пов`язане з втратою чоловіка ОСОБА_5 , який був її годувальником та на утриманні якого вона перебувала. Розмір такого відшкодування з урахуванням мінімальної заробітної плати станом на день смерті ОСОБА_5 становить 182000 гривень. З метою отримання страхових відшкодувань, 28.02.2022 року позивачі звернулися з повідомленням про ДТП до ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» зі заявою на виплату страхового відшкодування від 23.02.2022 року з вимогами виплатити страхове відшкодування, пов`язане з моральною шкодою в сумі по 26000 гривень та заявою на виплату страхового відшкодування від 01.03.2022 року з вимогою виплатити страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника (пенсія), в сумі 182000 грн. Проте, відповідачем так і не здійснено виплату страхового відшкодування у строки встановлені п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що стало підставою для звернення позивачів до суду за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.

Ухвалою суду від 26.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до розгляду.

Від відповідача ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до суду поступив відзив на позовну заяву (а.с.72-78 т.1), в якому просить відмовити в задоволенні позову в зв`язку з необгрунтованістю та безпідставністю. Вказав, що у відповідача відсутній обов`язок виплати страхового відшкодування, оскільки обов`язковою умовою для такої виплати є наявність цивільно-правової відповідальності в особи, яка керує забезпеченим транспортним засобом, що за даних обставин настає виключно за наявності вини такої особи у ДТП. За наслідками ДТП відкрито кримінальне провадження №12022090000000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Відповідно до абз.4 п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку прийняття рішення страховиком про виплату/відмову у виплаті страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Оскільки станом на дату подання заяви про виплату страхового відшкодування та станом на зараз рішення суду, що набрало законної сили у даній справі відсутнє, перебіг строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату, страховиком був припинений і строк для прийняття рішення страховиком, на момент звернення позивачів до суду з позовом до страховика, не настав. Зазначає, що звернення позивачів з позовом до суду є передчасним, що є підставою для відмови в позові. Також вважає, що позивачі мають право подати цивільний позов у межах кримінального провадження з тими самими вимогами, що і до страховика, що у випадку задоволення позовних вимог судом, може призвести до подвійного відшкодування шкоди, що суперечить принципам відшкодування шкоди. Щодо позову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника вважає, що відсутні правові підстави для такого стягнення, оскільки позивачем не надано належні докази, які б дозволили встановити факт її перебування на утриманні загиблого чоловіка. Позивачем не надано доказів про те, що вона має дохід, який є менший за встановлений законом прожитковий мінімум на місяць. З представленої нею довідки вбачається, що розмір її пенсії станом на грудень 2021 року становив 3380,95 гривень в той час, як прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, становив 1934 гривень. Також нею не представлено доказів її звернення про призначення пенсії по втраті годувальника. Представлений позивачем ОСОБА_1 акт від 16.02.2022 року Верхньоясенівського старостинського округу не підтверджує, на підставі яких документів перевірявся факт надання позивачу допомоги померлим, що була постійним і основним джерелом засобів до її існування.

Від представника позивачів - адвоката Найди К.В. надійшла відповідь на відзив (а.с.101-104 т.1), в якій зазначено, що відповідач, обґрунтовуючи у відзиві необхідність відмови у задоволенні позову посилається на положення п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та вказує, що перебіг для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та виплати припиняється до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішенням в кримінальній справі законної сили, та оскільки триває на розгляді кримінальне провадження, то слід зупинити розгляд даної цивільної справи. Проте варто наголосити на тому, що в кримінальній справі вирішується питання про кримінальну відповідальність винуватця ДТП, а не про наявність підстав для страхового відшкодування, внаслідок шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Представником відповідача не наведено обставини, які б давали підстави для висновку про те, що без судового рішення у кримінальному провадженні за обвинуваченням водія забезпеченого транспортного засобу, розгляд цивільної справи щодо стягнення страхового відшкодування є об`єктивно неможливим і що обставини, які стосуються предмета доказування у даній цивільній справі не можуть бути встановлені судом. З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог надано страховику документи, що підтверджують її перебування на утриманні потерпілого, а саме: довідку про склад сім`ї ОСОБА_1 , копію пенсійного посвідчення, акт про засвідчення факту її перебування на утриманні загиблого чоловіка Щодо надання документів на підтвердження доходів потерпілого за попередній календарний рік, то страховика було повідомлено, що потерпілий не мав офіційних доходів, а тому надати довідку про його доходи є неможливим. Щодо надання документів на підтвердження розміру пенсій, наданих утриманцям внаслідок втрати годувальника, то страховику також було повідомлено, що таку пенсію позивачу не призначали. Надання інших доказів ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено.

Ухвалою суду від 16.04.2024 року продовжено строк підготовчого провадження.

Від представника відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому він зазначає обгрунтування, які є аналогічним, які викладені у відзиві на позов.

Ухвалами суду від 23.05.2024 року та 06.03.2025 року витребувано від слідчого управління ГУ НП в Івано-Франківській області інформацію щодо ходу та результату досудового розслідування кримінального провадження №12022090000000002 за ч.2 ст.286 КК України (за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Рівня Верховинського району Івано-Франківської області, що спричинило смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ); якщо досудове розслідування вищевказаного кримінального провадження закінчено, то надати до суду належно завірену копію відповідного документу (постанови про закриття кримінального провадження, обвинувального акта).

Від слідчого управління ГУ НП в Івано-Франківській області 07.06.2024 року та 13.03.2025 до суду поступила витребувана інформація.

Ухвалою суду від 24.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалами суду від 21.11.2024 року, 18.12.2024 року,08.01.2025 року застосовано примусовий привід у судові засідання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Позивачі та їх представник - адвокат Найда К.В. у судове засідання не з`явилася, від адвокта поступило клопотання про розгляд цієї справи без участі сторони позивача (а.с.152 т.1), просила позов задоволити.

Представник відповідача - ОСОБА_8 у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених нею у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що він є старостою Верхньоясенівського старостинського округу та підписував акт про засвідчення факту потреби та факту перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка ОСОБА_5 . Він, як староста, володів інформацією, що ОСОБА_9 був чоловіком ОСОБА_1 . Документів про те, що ОСОБА_10 перебувала на утриманні чоловіка ОСОБА_11 , він не перевіряв, як і довідки про доходи. Йому відомо, що подружжя було пенсіонерами, отримували пенсію. В них є двоє синів, з якими вони були в гарних стосунках, спілкувалися з ними. Вважає, що після смерті чоловіка, діти і надалі допомагають матері.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні вказала, що вона є сусідкою позивачів. Спочатку свідок вказала, що не підписувала акт про засвідчення факту потреби та факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_5 . Надалі у судовому засіданні свідок зазначила, що такий акт підписувала. Вказала, що їй не відомо про фінансовий стан сім`ї ОСОБА_12 , у яких є два сини, з якими вона, тобто свідок, перебуває в добрих відносинах. Свідок зверталася до загиблого ОСОБА_5 по допомогу, якому за виконану роботу гроші не платила. Також їй не відомо, чи ОСОБА_5 здійснював різного роду роботи жителям села, та чи вони оплачували йому за це кошти.

Оглянувши матеріали справи, заслухавши сторони, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які посилаються сторони, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що факт смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 05.01.2022 року в с.Рівня Верховинського району Івано-Франківської області підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Верховинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с.13 зворот т.1).

Також з довідки про причину смерті (до форми №106/о №3 видається для поховання) від 05.01.2022 року, виданої лікарем ОСОБА_13 , вбачається, що причиною смерті ОСОБА_5 , 1947 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є поєднана травма голови, грудної клітки та лівої гомілки (а.с.13 т.1).

Позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 21.11.1971 року (а.с.11 т.1).

Позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином померлого ОСОБА_5 та позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 09.06.1972 року (а.с.42 зворот т.1).

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином померлого ОСОБА_5 та позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 16.07.1975 року (а.с.43 зворот т.1).

Також з інформації від 15.02.2022 року про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенні до загиблого ОСОБА_5 вбачається, що таких є троє осіб, а саме дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , сини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.24 т.1).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 21.04.1959 року, батьками загиблого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (а.с.32 т.1), які померли, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 16.02.2022 року (а.с.41 т.1) та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 від 18.10.1991 року (а.с.41 зворот т.1).

З повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 28.02.2022 року, що подана представником ОСОБА_16 в інтересах клієнтів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вбачається, що ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» відповідно до ст. ст.33, 33-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повідомлено про дорожньо-транспортну пригоду з наступними обставинами: ІНФОРМАЦІЯ_3 в Івано-Франківській області Верховинського району с.Рівня відбулося ДТП, в якій водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом марки «Toyota Avensis», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП велосипедист ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув (а.с.15 т.1).

До повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 28.02.2022 року долучено заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування від 23.02.2022 року, пов`язаного з моральною шкодою, в сумі 26000 гривень та про виплату страхового відшкодування від 01.03.2022 року, пов`язаного з втратою годувальника (пенсія), в сумі 182000 гривень; заяву ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування від 28.02.2022 року, пов`язаного з моральною шкодою, в сумі 26000 гривень; заяву ОСОБА_3 про виплату страхового відшкодування від 28.02.2022 року, пов`язаного з моральною шкодою, в сумі 26000 гривень із додатками щодо страхового відшкодування (а.с.15 зворот-17 т.1).

Відповідно до повідомлень від 01.07.2022 року старшого слідчого з ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області Р.Суботніка та старшого слідчого В.Івонюка від 07.06.2024 року та від 13.03.2025 року, за фактом ДТП, внаслідок якої загинув ОСОБА_5 , здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12022090000000002 від 05.01.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. У провадженні триває досудове розслідування, проведено великий обсяг слідчих (розшукових) дій, спрямовані на повне, всебічне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження. Завершити досудове розслідування станом на 30.05.2024 року не представилося можливим у зв`язку з неможливістю проведення слідчого експерименту через відсутні відповідні погодні умови та в зв`язку з неможливістю встановлення місця перебування водія ОСОБА_4 (а.с.85, 125 т.1, 29 т.2).

Таким чином, між сторонами виник спір щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої загибеллю в ДТП чоловіка/батька позивачів та спричинену шкоду від втрати годувальника, у спосіб виплати страхового відшкодування, страховиком забезпеченого транспортного засобу. Ці правовідносини випливають з деліктних зобов`язань та регулюються нормами ЦК України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-IV, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.8 ст.1187 ЦК).

Отже, за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо ж шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу) та полягає в каліцтві, іншому ушкодженні здоров`я або смерті потерпілого, то відповідна шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, в ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

За ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана зі смертю потерпілого (п.23.1 ст.23 вищевказаного Закону).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

У п.35.1 ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з п.36.1 ст.36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Положеннями п.36.2 ст.36 вищезазначеного Закону передбачено, що страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19) зазначено, що в Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися з заявою безпосередньо до страховика з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

З матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Рівня Верховинського району Івано-Франківській області відбулося ДТП, в якій водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом марки «Toyota Avensis» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП велосипедист ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув.

Цивільно-правова відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки, автомобіля марки «Toyota Avensis» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , водія ОСОБА_4 була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії 206116197.

Позивачі звернулися до відповідача зі заявами про виплату страхового відшкодування, однак таке позивачем на час звернення з позовом до суду не виплачено.

Судом встановлено, що на момент звернення позивачів до відповідача зі заявами про виплату страхового відшкодування обставини ДТП, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_3, в якій загинув ОСОБА_5 , встановлюються в порядку кримінального судочинства, але на момент звернення до суду з відповідним позовом, на час розгляду справи в суді рішення в кримінальному провадженні за фактом цієї ДТП ще не прийнято.

Відповідач - ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» у відзиві на позов зазначив, що абз.4 п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальною нормою, яка передбачає зупинення перебігу строку для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування до прийняття рішення та набрання ним чинності у відповідній кримінальній справі. Наголошує, що рішення про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування позивачам страховиком не приймалось, оскільки строк для прийняття такого рішення не настав, права позивачів страховиком не порушені, а тому звернення позивачів до суду є передчасним, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Однак, звертається увага, що в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд України у постанові №6-145цс12 від 05.12.2012 року.

Також, згідно з ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.04.2020 року у справі №280/1222/17.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Суд наголошує, що наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Крім того, в п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування в справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 року в справі №242/1930/21, від 21.02.2022 року в справі №447/2222/20, від 05.10.2022 року в справі №208/4598/21.

Враховуючи наведене, посилання відповідача на необхідність відмови в задоволенні позову з підстав відсутності судового рішення в кримінальному провадженні по факту ДТП та не встановлення вини водія забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_4 є такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні вказаних норм права.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_3 мав місце страховий випадок, внаслідок якого настала цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 за смерть ОСОБА_5 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки ОСОБА_4 керував забезпеченим транспортним засобом за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним з відповідачем ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування», то страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування потерпілим (позивачам), чоловік/батько яких помер внаслідок ДТП, не зважаючи на встановлення вини водія ОСОБА_4 , встановлення якої не має значення для здійснення виплати.

Щодо стягнення моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, суд зазначає, що згідно з п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік» у 2022 році мінімальна заробітна плата в місячному розмірі станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 становила 6500 гривень.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був провести виплату страхового відшкодування, пов`язаного з моральною шкодою, на загальну суму 78000 гривень (6500*12=78000) дружині та двом синам загиблого ОСОБА_5 в рівних частках по 26000 гривень (78000/3=26000).

Щодо стягнення на користь позивача ОСОБА_1 відшкодування шкоди, пов`язану з втратою годувальника, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, суд зазначає, що в п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на ст. 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Відповідно до ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Така шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що оскільки є дружиною покійного ОСОБА_5 та на момент його смерті була непрацездатною та перебувала на його утриманні, то має право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України. На підтвердження факту її перебування на утриманні померлого ОСОБА_5 надано суду такі докази:

- посвідчення серії НОМЕР_9 від 14.11.2002 року, виданого Пенсійним фондом України, яким підтверджується, що ОСОБА_1 отримує пенсію по віку (а.с.27 зворот т.1);

- довідку №168 від 15.02.2022 року, видану Верхньоясенівським старостинським округом Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області на підставі запису у погосподарській книзі №7, номер об`єкта по погосподарського обліку 02-0616-1, з якої вбачається, що ОСОБА_5 на день смерті мав зареєстрований склад сім`ї, а саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дружина, пенсіонер за віком (а.с.26 зворот т.1);

- акт про засвідчення факту потреби та факту перебування на утриманні від 16.02.2022 року, виданий Верхньоясенівським старостинським округом Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, з якого вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав та був зареєстрований у присілку Рівня с.Рівня Верховинського району Івано-Франківської області, мав на утриманні дружину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; утримання полягало в тому, що загиблий, окрім того, що отримував пенсійне забезпечення, був у хорошій фізичній формі та виконував різноманітні роботи на замовлення жителів с.Рівня та сусідніх сіл, за що отримував у них матеріальну винагороду, за рахунок якої міг утримувати у належному стані свій будинок та ділянку, а також дружину (а.с.9 зворот т.1);

- акт про засвідчення факту потреби та факту перебування на утриманні від 16.02.2022 року, виданий Верхньоясенівським старостинським округом Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мала потребу в утриманні та фактично перебувала на утриманні у загиблого ОСОБА_5 , 1947 року народження, а останній мав змогу утримувати відповідного утриманця; утримання полягало в тому, що загиблий, окрім того, що отримував пенсійне забезпечення був у хорошій фізичній формі та виконував різноманітні роботи на замовлення жителів с.Рівня та сусідніх сіл, за що отримував у них матеріальну винагороду, за рахунок якої міг утримувати у належному стані свій будинок та ділянку, а також дружину; даний факт підтвердили ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 (а.с.11 зворот т.1);

- довідку від 17.02.2022 року №80, якою підтверджується отримання ОСОБА_5 , пенсії за віком, розмір якої за січень-грудень 2021 року склав 39518,84 грн. (а.с.12 т.1).

Відповідач заперечує право позивача ОСОБА_1 на отримання страхового відшкодування у разі смерті потерпілого, оскільки вважає, що позивачем не надано доказів, які б дозволили встановити факт її перебування на утриманні загиблого чоловіка та що її дохід за місяць, менший встановленого законом прожиткового мінімуму, а також доказів звернення про призначення пенсії по втраті годувальника.

Так, поняття «непрацездатні громадяни» визначено в ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

У ст. 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Системний аналіз ст. ст. 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна з них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого.

Саме такі правові висновки щодо застосування норм п. 27.2 ст. 27 Закону №1961-IV у поєднанні з положеннями ст.ст. 1200 та 1202 ЦК України викладено в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 року в справі № 326/440/19, 09.04.2020 року в справі №753/7486/17, 09.07.2020 року в справі №756/8644/19, що свідчить про усталеність такого підходу в судовій практиці.

Вирішуючи питання про наявність утриманства слід застосовувати ознаку "утриманства", визначену Конституційним Судом України в рішенні від 03.06.1999 року №5-рп/99. Зокрема те, що визначальною ознакою поняття "утриманство" має бути наявність такого фактичного рівня забезпеченості громадянина, який відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України є нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене та детально проаналізувавши докази сторони позивача у їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено перед судом, що основним і постійним джерелом засобів до її існування була допомога покійного чоловіка ОСОБА_5 . Також позивачем ОСОБА_1 не зазначено, чи надавалась така грошова допомога систематично, чи носила постійний характер та була її основним джерелом до належного існування.

Зокрема, позивачем не надано доказів, які б підтверджували, який розмір допомоги з боку померлого, вона отримувала та що така допомога була її основним і постійним джерелом існування. З представлених позивачем доказів, а саме довідки про розмір пенсії вбачається, що розмір пенсії ОСОБА_5 у період з січня 2021 по листопад 2021 року становив 3295,52 гривень, а станом на грудень 2021 року - 3468,12 грвень, що лише трохи є більним за розмір пенсії, яку отримувала позивач у цей період. Доказів отримання покійним ОСОБА_5 інших доходів, їх розміру, позивачем суду не представлено.

Крім того, з довідки №81 від 17.02.2022 року (а.с.79 т.1) вбачається, що розмір пенсії позивача ОСОБА_1 у період з січня 2021 по листопад 2021 року становив 3215,09 гривень, а станом на грудень 2021 року - 3380,95 гривень, що є значно вищим від встановленого законом прожиткового мінімуму, який у той час становив з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривень, з 1 грудня - 1934 гривень (ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).

Представлені позивачем ОСОБА_18 акти про засвідчення факту потреби та факту перебування на утриманні від 16.02.2022 року, видані Верхньоясенівським старостинським округом Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, не підтверджують, на підставі яких документів перевірявся факт надання позивачу допомоги померлим, що була постійним і основним джерелом засобів до існування позивача.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не змогли підтвердити факт утримання покійним ОСОБА_5 дружини ОСОБА_1 та отримання ним інших доходів, крім пенсії. Такі свідки повідомили суду лише загальновідомі факти про спільне проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як подружжя, в яких народилося двоє синів, з якими вони у гарних стосунках та які допомагають своїм батькам.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні не допитаний у зв`язку з його смертю.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у порядку ст. 1200 ЦК України та п. 27.2 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на користь ОСОБА_1 слід відмовити.

У ст.265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суду зазначаються розподіл судових витрат.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст.141 ЦПК України.

Так, згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.2,6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові- на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.176 ЦПК України у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог.

У ч.7 ст.6 Закону України «Про судовий збір» закріплено, що у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Відповідно до п.1.1.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, судовий збір становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Як зазначено у правовому висновку Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 року по справі №761/11472/15-ц (провадження №61-23674св18), вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Оскільки, всіма позивачами заявлено позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в грошовому вимірі та позивачем ОСОБА_1 заявлено позовну вимогу про стягнення шкоди внаслідок смерті потерпілого, в зв`язку з чим загальний розмір заявлених ними позовних вимог майнового характеру становить 260000грн, то на підставі п.1.1.2 ч.2 ст.4 та ч.7 ст.6 Закону України «Про судовий збір» за подання цієї позовної заяви позивачі пропорційно долі поданих ними позовних вимог, повинні були сплатити судовий збір у розмірі 2600 гривень.

Однак, враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» та часткового задоволення позову, з відповідача відповідно до вимог ст.141 ЦПК України необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 780 гривень у дохід держави, а решта судового збору в сумі 1820 гривень компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу, що в позовній заяві позивачі зазначили, що їх сторона очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді І інстанції в розмірі 50000 гривень, але при цьому в її прохальній частині не клопотали про стягнення з відповідача цих витрат.

Також стороною позивача відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у цій справі не подано клопотання та докази з вищевказаного приводу, а також не зроблено заяви про подачу таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі наведеного керуючись ст.ст.258-259, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену шкоду втратою годувальника, та страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду, в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду, в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду, в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 780 (сімсот вісімдесят) гривень у дохід держави, а решту в сумі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) гривень компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування та ім`я сторін, їх місцезнаходження та проживання:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_10 , зареєстрована адреса проживання: с.Рівня Верховинського району Івано-Франківської області;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_11 , зареєстрована адреса проживання: с.Рівня Верховинського району Івано-Франківської області;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_12 , зареєстрована адреса проживання: с.Рівня Верховинського району Івано-Франківської області;

приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», юридична адреса: 03056, м.Київ, вул.Борщагівська,154, код ЄДРПОУ 33908322.

Суддя Наталія ЧЕКАН