Рішення № 126790744, 20.03.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3345/25

провадження № 2/753/5162/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зняття арешту з майна

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві від 21.04.2009 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Зазначила, що постановою ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві АА №819002 від 21.04.2009 р. було помилково накладено арешт на належну їй квартиру, як на майно, яке належить боржнику ОСОБА_2 . Оскільки вказаний арешт, позбавляє можливості реалізувати право власності на належне їй майно, просила суд зняти арешт з квартири.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27.02.2025 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

19.03.2025 р. від представника відповідача Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідач щодо розгляду справи посилається на розсуд суду. В поясненнях вказано, що у відділі перебувало виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 11.02.2008 р. №2-272, в якому боржником виступав ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 . Державним виконавцем винесено постанову про арешт нерухомого майна боржника. 19.12.2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Інформація щодо підстав винесення постанови АА №819002 від 21.04.2009 р. відсутня.

В судове засідання, позивач та її представник не з`явились, представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідач в судове засідання не з`явився, в поданих письмових поясненнях просив розглядати справу без участі представника відповідача.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу квартири від 08.02.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріально округу Первушиною Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №1021, зареєстровано в КМ БТІ 15.02.2008 за реєстровим №833 (а.с.9,10,11).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 378421643 від 14.05.2024 р. на підставі постанови ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві АА №819002 від 21.04.2009 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 8656800; зареєстровано 21.04.2009 за №8656800 реєстратором Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова, АА №819002, 21.04.2009, ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві; власник: ОСОБА_2 ) (а.с.8).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що власником вказаної квартири станом на момент винесення постанови про накладення арешту та на день ухвалення рішення є саме ОСОБА_2 .

В поясненнях представника Дарницького ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) зазначено, що у відділі перебувало виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 11.02.2008 р. №2-272, в якому боржником виступав ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 . Державним виконавцем винесено постанову про арешт нерухомого майна боржника. 19.12.2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Інформація щодо підстав винесення постанови АА №819002 від 21.04.2009 р. відсутня.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що квартира, на яку накладено арешт, станом на момент винесення постанови про накладення арешту та на день ухвалення рішення належить позивачу ОСОБА_1 , а не боржникові.

Докази існування виконавчих проваджень стосовно позивача в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Вказане положення покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, виходячи із наведених вище норм міжнародного та вітчизняного законодавства, суд доходить висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття арешту з такого майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких заперечень по суті позовних вимог Відповідачем суду не надано.

Суд зазначає, що оскільки виконавчих проваджень стосовно позивача не існує, з моменту накладення арешту пройшов тривалий час, будь-яких майнових претензій з боку стягувача немає, то на даний час не доведено існування будь-яких законних підстав для обмеження позивача у розпорядженні своїм майном, а також не доведено необхідності застосування такого заходу як арешт спірного майна, а відтак суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна - квартири АДРЕСА_1 , накладеного на підставі на підставі постанови ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві АА №819002 від 21.04.2009 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 316, 319, 321, 328, 391 ЦК, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 265, 268, ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зняття арешту з майна - задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві АА №819002 від 21.04.2009 р. (тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 8656800; зареєстровано 21.04.2009 за №8656800 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова, АА №819002, 21.04.2009, ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА